Розмова з Вікторією Кучик

З керівником дитячого клубу “Китенятко” Вікторією ми розмовляли відразу після заняття. Її піврічний син спав і зовсім не заважав мамі ділитися корисними знаннями про плавання для малят. Маючи добрий досвід із чотирма власними й багатьма іншими дітками у клубі, Вікторія переконана, що плавання – це запорука доброго здоров’я та гармонійного розвитку дитини.Але є чимало запитань у тому, коли починати і як правильно дитину знайомити з водою? Про це Вікторія має що розповісти, як і про виховання дітей загалом, адже мати чотири дитини у домі — це як і велике багатство, так і велика праця.

Illustration

Вікторіє, ваш Перший Львівський клуб раннього плавання діток “Китенятко” єдиний у місті?Вже ні. Зараз є ще кілька таких клубів. Але ми були першими у Львові. І, скажімо, звідки така ідея виникла? Це було після народження моєї першої дитини. Я народила її у Харкові. На той час у Харкові цей напрямок вже був добре розвинутий. Мені пощастило познайомитися з автором методики (йдеться про авторську методику Тетяни Азаренко “Як рибка у воді”). Вона мені вдома у ванні показала, як займатися з дитиною. Я її запросила в басейн і побачила, як це класно, як це тішить дитину.Коли я приїхала до Львова, почала шукати якісь курси-заняття плавання для діток, але нічого не змогла знайти. І якраз тоді Тетяна Азаренко запатентувала цю методику і запропонувала мені навчитися всього, допомогла освоїти ці знання, показала, як правильно займатися з дітьми. Вона просто сказала: “Шукайте басейн, я вам допоможу!” І я знайшла, правда, це тривало до трьох років. Я вже була вагітна другою дитиною. Ми знайшли басейн. Я народила і коли дитині було три місяці, я відкрила свій клуб. Тоді у Львові аналогів ще не було.Але хтось приходив на мої заняття і вчився, хтось із моїх інструкторів, хто вибрав інші методики, пішов своїм шляхом і таким чином виникло ще два чи три клуби, які займаються плаванням з дітками. А ми перші, так можна сказати (усміхається Вікторія).
На плавання до вас можна приходити з двох місяців? Це ще зовсім крихітні діти) Як батьки до цього ставляться?Я дуже рекомендую спочатку приходити на заняття вагітним жінкам. Це дуже популярно в Харкові та Дніпропетровську — там це вже напрацьований досвід. І дуже популярні заняття для вагітних як на суші, так і у воді. Багато сімейних пар ходять у басейн для спілкування у воді.От у Львові я бачу дуже добре розвинуті такі різні курси при церквах для мам, дітей, сімей, це добре, бо поширюється така інформація. Але у плані фізичного та психологічного розвитку і, скажімо, змоделювати ситауцію, яка відбувається при родах так, як це можна зробити у воді, ні на словах, ні на суші не поясниш і не опишеш. Бо це відчуття. Це ті відчуття, які є у малюка ще у материнському лоні.У нас якось і лікарі не рекомендують, і мамусі бояться. Якась така ситуація поки що. Але, звичайно, що починати до родів краще. Ті вагітні, які приходять на курси, які я періодично проводжу, можуть займатися з своїми дітками у ванні до півроку. Спочатку я проводжу такі міні-семінари – “Як перший раз купати дитину”. Але плавати також варто починати якомога раніше. Ванна – це маленький басейн) І ми надаємо такі інструкторські послуги – можемо прийти і показати, як можна плавати у ванній вже з першого місяця.А тепер стосовно того, чому є такі обмеження для басейну — від двох місяців — тому що мама вже може зайти в воду, і мама вже впевненіше поводиться з дитиною.Я з своєю третьою дитиною і в півтори місяця приходила. Бо я була впевнена внутрішньо, у мене відсутня боязнь води і своїх дітей я відразу привчаю до води – якщо вони починали плавати у ванній, у них адаптувалася шкіра до води і вони краще сприймали воду, коли переходили вже у басейн.
Як відбувається акліматизація дитини в басейні і коли приходять перші успіхи в плаванні?У нас в цьому році народилася четверта дитина. І якось так синок притягнув до нас на заняття чотири групи малюків, з якими ми тепер займаємося. Діти дуже гарно розвиваються в цьому напрямку.Почнемо з того, на чому побудована методика Тетяни Азаренко. По-перше, ми нічому не навчаємо дітей. У них є чимало вроджених рефлексів, які пов’язані з водою. Дев’ять місяців діти розвивалися у воді і, власне кажучи, ми просто продовжуємо це спілкування з водою і це для дітей є тільки приємністю.Я розумію, що батьки розповідають, що діти плачуть або погано реагують на воду. Просто є нюанси, яких батьки не знають і не розуміють, як правильно познайомити дитину з водою. Це може бути або загаряча вода, або навіть педіатри рекомендують після року дитину вчити плавати. У Харкові, наприклад, у медиків зовсім інакший підхід. Мабуть, тому що там ця індустрія працює вже 20 років.Там вже є чимало інструкторів, які працюють і з вагітними, і з немовлятами. І вони стали активно залучати медичних працівників – запрошують їх на заняття, разом спостерігають, аналізують і в якийсь момент ці методики визнали Асоціація гінекологів-акушерів Харкова та педіатрів. І навіть вагітним мамам стали давати безкоштовні абонементи на одне заняття, коли був місяць співпраці з басейнами, — на аквапідготовку. Лікарі рекомендують ці заняття. А для вагітних це вже природно — планувати і потім приходити з немовлятами у басейн.Другий момент, це те, що зараз для діток активно купують круги на шийку. Багато вагітних купують такі круги, щоб одягати діткам, коли прийдуть в басейн. Минуло вже кілька років, як їх застосовують і маємо напрацьований досвід. Є результати і показники діток, які плавають з допомогою таких кружечків. Я вже можу точно рекомендувати: не можна довго і постійно плавати в кружечкові. Це потрібно чергувати. Поплавали трішки в кружечкові і далі мама знімає і плавають без нього. Тому що не працює шийний відділ і це може бути причиною, що дитина буде пізніше тримати голову, а якщо є схильність до викривлення шиї, то вона проявлятиметься активніше. Звичайно, що кружок дає полегшення мамі, тому що вдягнув кружечок — і у мами спинка вільна, не навантажена. Але він закріплює дитину в неправильному положенні у воді —стоячому. Тобто вона стоїть у воді, і коли приходять у басейн, то не може лягти у воду. А ще це ослаблює м’язи шиї.Тому, якщо мами хочуть користуватися таким кружечками, то вони повинні знати всі побічні ефекти і не зловживати цим. Поплавали в кружечку – поплавайте і без нього. Ми не рекомендуємо користуватися будь-якими засобами в басейні постійно. Ми плаваємо з дітками у ластах і без них, обов’язково робимо і так, і так.Стосовно того, як йде розвиток у плаванні, то можу сказати, що у дітей є багато вроджених рефлексів і на їх основі побудована методика плавання з немовлятами. І ми дійсно не вчимо їх нічому новому, тільки дозволяємо розвиватися у спілкуванні з водою. Тому починати варто якомога раніше.І тепер про те, чому ми рекомендуємо з 2-х місяців і чому багато хто боїться так рано починати? Ще кажуть, що лікарі не видали довідку і сказали: тільки після року можна, бо раніше щось не так з дитиною може бути, це стрес і таке інше. Насправді, чим раніше приходять з дітьми, тим більша вірогідність того, що цього стресу просто не буде. Тому що це рефлекторні реакції. У дитини вже є рефлекс підтримання дихання, плавальний, відштовхувальний, які доволі-таки яскраво виражені вже у найменшому віці дитини. Якщо мамі показати, як правильно і легко підтримувати їх, то дуже швидко вони переходять у навики.Якщо дитина приходить у два-три місці в басейн, то до півроку видно вже явне активне задоволення малюка від плавання, ниряння, від занурення у воду. І десь у рік, рік і два місяці дитина може самостійно попливти. Звичайно, що з допомогою ластів, тому що пропорції тіла у дітей такі, що до трьох років вони не можуть самостійно пливти без допоміжних засобів. А з ластами вони вже можуть пропливти кілька метрів у басейні, вдихаючи повітря і тримаючи носик над водою.І це все результат спокійної впевненої роботи мами і регулярності, систематичності. Тобто якщо мама ходить двічі на тиждень в басейн і до півроку ще додає домашні завдання у ванній, то результат є як побічний і відбувається сам собою.Хоча, загалом, ми (наш клуб, наші інструктори) не ставимо собі за ціль навчити дитину плавати. Наша головна ціль – це гармонійне спілкування з мамою і татом у воді, максимальна адаптація до води і отримання задоволення від води. Це йде природний розвиток дитини – відбувається робота м’язів ручок, ніжок, спинки, координаційні рухи. Такі дітки вчасно починають сідати, мають добрий апетит, здоровий сон. Бо наплавались, нанирялись і міцно спимо. Навіть, якщо нас щось турбує, то бажання спати від фізичної втоми є більшим, ніж капризування. У мого сина вже вилізло 2 зуби і ми цього процесу не помітили, я випадково їх намацала. Нежить тільки починався і зник. Тому що коли купала дитину, то він ниряв у ванній і це все з носика вийшло. Тобто лімфасистема очищається швидше. Тому при плаванні дитина буде здоровіша, так воно є.
Я так розумію, що всі ваші діти плавають?Так, всі плавають (усміхається). Люблять воду, ниряють.
Це ваша заслуга, в першу чергу?Мабуть, так. В основному, вони займаються у мене. Тільки середній син плаває і любить воду, але самостійно далеко відпливати не наважується від мене.І знову ж таки, у нас був експеримент. Ми їздили на семінар за методикою Чарковського. Це, скажімо, один з засновників таких водних методик. Просто в один час він пішов по своєму шляху, а його учні, хто брав за основу його напрацювання, — вибрали інший. Зокрема, Тетяна пішла в іншому напрямку. Вона як мама інтуїтивно відчувала, що дитина не повинна плакати у воді, навпаки, вона має отримувати задоволення від плавання.Тобто це метода не стільки на рефлексах і вона не ставить в центр цілей – швидко плавати, досягати високих результатів, а саме — отримати задоволення від перебування у воді. Виходить, що ми і плавати вчимося, і задоволені, і нам приємно та комфортно.А Чарковський працює на рефлексах, на частому зануренні у воду, затриманні дихання. І моєму малому трапився такий тренінг. Дитина плакала, втомилася і у якийсь момент проявився цей страх: самостійно пливти. Причому, він прекрасно плаває і ниряє. Але досі у певні моменти проявляється те, що йому потрібно вчепитися в маму, бо він боїться відпуститися. І тому я кажу, що не варто форсувати події. І різні методики потрібно дивитися, щоб мама відчувала, що це комфортно. Я вважаю, що дитина не повинна плакати у воді під час напрацювання навиків. Тобто є й така методика, але вона не ближче до гармонійної.У кожної дитини до 3-х років є декілька етапів, коли вона настільки швидко розвивається і освоює різні навики, що вже відчуває себе самостійною і хоче освоювати цю науку самотужки. До року робить все мама, вона є продовженням рук та ніг дитини. А далі, якщо на етапі самостійного кроку мама продовжує працювати з дитиною так як з немовлям, ниряти за неї і так далі, то дитина починає протестувати, хоче робити по-своєму. І якщо мама не прислухається до протесту дитини і продовжує стояти на своєму, то дитина може взагалі відмовитися плавати.Тому ми закликаємо мам у певні моменти прислухатися до дітей, тому що завжди від року до двох у багатьох дітей є місяць чи більший період протесту, коли ті, хто добре ниряв і навіть поплив, відмовляються займатися.І далі вже як у кого вистачає терпіння. Наприклад, захворіла дитинка, пропустила кілька занять, був період відсутності спілкування з водою. І адаптаційний період починається знову. І якщо мама не заставляє, не поспішає, то це знову входить у звичне русло. І якщо мама каже: ну от ми плавали, а тепер треба знов усе починати? Але ж дехто приводить дитину перший раз у басейн у 5 років і нічого, все освоюють. А у такі періоди краще почекати, у плаванні не потрібно поспішати.
Були такі випадки, що хтось не навчився плавати? Я зрозуміла, що у діток інакше, ніж у дорослих. Тут більший акцент на період звикання до води та адаптації. Але все ж, які складні випадки пригадуєте?Ми працюємо якраз з такою віковою категорією, скажімо так, до трьох-чотирьох років, де не так багато залежить від дитини, скільки від мами.У діток після року адаптаційний період довший, ніж у піврічних. Ще трохи залежить від того, яка у сім’ї культура спілкування з водою. Я стикалася з тим, що часто бабусі рекомендують: ні, не можна мочити вушка у воді. І дитина настільки це запам’ятала, що вона так і робить. Але ж не можна плавати, не намочивши вушка у воду. І мама каже: ми не водноплавні. І вони відмовляються. Хоча, це не так.Або прийшли – дитина у крик. Виявилося, у неї страшна боязнь води. Але мама приходила з дитиною і просто сиділа біля води. Так одне заняття, друге. На третє спробували намочити ножки. Дуже помаленьку йшли до води. І результат був надзвичайним – дитина попливла. Хоча я не дуже великі сподівання покладала у цьому випадку.Але бувають такі ситуації, коли дитина походила кілька занять і відчуває, що вона стомлюється. І дитина починає маніпулювати мамою – капризує. Насправді, вона вередує не тому, що не адаптувався до води, а тому що не хоче працювати. А мама вже втомлюється від такої поведінки і піддається. Тому тут важливе терпіння батьків, певне інтуїтивне відчуття. Тому це спільна робота і взаємодовіра інструктора та батьків і регулярність занять. Інколи батьки не готові також працювати над цим.Був випадок, коли дитина ходила до інструктора, і мама не бачила результату. Я її зустріла, а вона в сльозах: дитина не пливе. Дитині рік і два місяці, мама не бачить очікуваного результату і каже: ми, мабуть, не будемо ходити на плавання певний час. І я зрозуміла, що я не зможу їй пояснити, що очікувати від дитини до трьох років результату в тому, щоб вона пливла – це не наша ціль. І від початку я намагаюся донести, що наша ціль – це здоров’я дитини, спілкування з водою і радість.Ті, хто займаються регулярно – пливуть, хто пізніше, хто раніше, але всі плавають, ниряють. Я все пригадую, хлопчика, який постійно тонув-тонув із заняття в заняття, а мама ніби цього не помічала. Просто регулярно водила його і водила. І хлопчик поплив! Для мене це було подвигом. Я подумала, що на місці мами, мабуть, не витримала би. А вона просто спокійно до цього ставилася.А буває, навпаки, що дитина гарно справляється, а потім починає капризувати і вже все – припиняють займатися. Тому на початках дуже багато залежить від мами. Бо з більшими дітьми, як ми вже спілкувалися з тренерами старших груп, навіть навпаки виходить. Дитина ходить, ходить і батьки або стомлюються, або їм не дуже виходить через певні обставини відвідувати басейн і вони вирішують припинити заняття. А тоді дитина вдома влаштовує істерику: я хочу в басейн! І мамі вже нікуди діватися, вона поведе на заняття. А тут, з меншими, регулярність відвідування переважно залежить від мами.Або ще таке: похолодало і кажуть: ой, ми зараз вже не будемо ходити. Як правило, ті, хто ходить регулярно і влітку, і взимку — плавають. Хтось реагує на якісь зовнішні фактори — холодно на вулиці — але ж ми живемо в таких умовах. Добре, що зараз ще відносно тепло, а бувають і холодні зими. І ми не можемо ізолювати дитину від цього. Тобто вона звикає у маленькому віці до будь-яких запропонованих умов. Чим довше ми її оберігаємо, тим важче їй адаптуватися. Все одно рано чи пізно вона захворіє, все одно вона має виробити імунітет, перехворіти і вміти гармоніювати з холодним, з теплим – ми живемо на території, де є і холодна зима, і гаряче літо, і дощова осінь, і вітряна весна. Новонароджена дитина спочатку ще на маминому імунітеті, але вже далі, чим раніше ми пропонуємо адаптовуватися до усіх цих умов, тим дитина буде здоровішою.У мене всі діти регулярно бували змалку на свіжому повітрі. Ну -20 я не буду випускати їх, а так обов’язково йшли на прогулянки. І спали на свіжому повітрі. Звичайно, інколи хворіли. В нормі дитина повинна перехворіти 10-15 разів. Так до 3 років. А далі йшли у дитячий садок і вже не було періоду звикання, що тиждень ходимо, а тиждень не ходимо. Ми ходимо і не хворіємо.
Вікторіє, а коли ви самі навчилися плавати? Хто вас навчав?Так вийшло, що я навчалася у багатьох містах і навіть вже країнах, бо мій тато був військовим. На той момент у початковій школі я вчилася у Харкові, і ми жили у бабусі, батьків з нами там не було. І у нас була шкільна програма – учнів водили в басейн на плавання у Палац Спорту.Ну в віці 8-9 років ти не дуже розумієш: правильно ти пливеш чи ні. Але, мабуть, навчання плаванню, це як їзда на велосипеді. У мене стало виходити, але ми плавали у “лягушатнику” і очевидно, що вчитель не дуже слідкував за мною і не помічав, що я проходжу кілька кроків, якщо мені не вистачало дихання. Він перевів мене у старшу групу до іншого тренера. Одного разу мене просто забрали в іншу групу, у великий басейн. Він мене кинув в воду без нічого і сказав: пливи, а я як опустила голову і побачила цю глибину, що до дна я точно не дістану, відразу вчепилася у бортик і все. Ну він відправив мене назад. Але свого класу я не змогла знайти. Я якось посушилася і, мабуть, не досушилася. Зібралася і пішла додому. Це було доволі далеко, на дворі була зима. Я прийшла додому і захворіла. Я точно не знаю, як це було, напевно, бабуся пішла в школу і сказала, що я не буду ходити на плавання.На цьому мій процес спілкування з водою припинився. Але десь у віці 15 років я потрапила у село до родичів. Там був ставок. От зараз я би нізащо у цю воду не пішла. Вона була абсолютно чорною. Але тоді я попливла і від того, що я просто не бачила дна, де воно, у мене зник страх відсутності дна. Тому що до цього ми їздили на море, я плавала в крузі, бо боялася.А потім я пішла займатися вітрильним спортом і зрозуміла, що все одно потрібно плавати і крім того я побачила, що вмію плавати стилями. Хоча, ще в школі займалася тільки місяців три. Тому, коли кажуть, що не попливла дитина, і чи є сенс ходити на плавання? Звичайно, що є. Просто це рефлекси і якщо їх не відпрацювати, вони пропадають. Але, якщо ми доходили до трьох років, я думаю, що цей досвід буде назавжди. Навіть, якщо це тільки у ранньому віці, а потім вже дитина не займається плаванням, я з власного досвіду знаю.Всі діти можуть у басейні пливти стилями, робити все правильно, але коли вони потрапляють в дикі умови або просто бавляться, вони пливуть по-собачому. Часто доводилося чути від батьків: ми стільки проходили у басейн, прийшли на море – а вони бояться, вони взагалі не йдуть в воду, навіщо я стільки грошей витратив? І коли батьки бачать, як діти на морі пливуть по-собачому, їм здається, що діти нічого не навчилися. Але це не так, це дуже добре проявляється у подальшому у відповідному середовищі.
Як ви встигаєте всі свої справи і доглянути своїх чотирьох дітей?Ну я можу сказати — я просто не встигаю! Коли в мене була одна дитина, я потрапила до психолога. І вона мені сказала таку річ: мамочка, ви ніколи насправді усього не встигнете, ви для себе всередині повинні завжди говорити: я встигаю, я роблю максимум, який можу, на сьогодні я встигла, усе, що хотіла. Тому що мами планують зажди разів у 5 більше справ, ніж це взагалі реально зробити.Це природно, що ми хочемо зробити багато. Інколи цей стан мами, коли ти постійно не встигаєш, це скоріше внутрішнє відчуття. Насправді, якщо мама запише на папері все, що вона зробила, то побачить величезний список. Тільки за день назбирається: і прибрати, і дитину погодувати не один раз, і доглянути, помити. Це доволі багато. Але, знаєте, як кажуть: життя – це рух. І це правда. Якщо подивитися на дітей, то наприклад, моя донька ходить 4 рази на тиждень на тренування з танців і на плавання їй виходить тільки в суботу. І там вона плаває годину, далі знову йде на тригодинне тренування, а потім приходить додому і далі стрибає, грається. І ти думаєш: звідки стільки енергії?Я свого часу побувала на семінарі із здорового харчування у одного тренера, який тренував олімпійську збірну з легкої атлетики. І він дуже добре пояснив, чому так є: діти багато стрибають і рухаються. Це виробляє енергію.Тобто, якщо ми сидимо, бажання рухатися пропадає. Це так і відчуття спраги з’являється тоді, коли ти п’єш. Бо в організмі немає відчуття спраги. І чим менше ми п’ємо, тим меншою стає потреба у волозі. Хоча організм від цього реально страждає.З першими двома дітьми, я ще не вміла водити машину. Я була залежна від чоловіка. І процес відновлення після родів був довшим. Мені довго було шкода себе. Я повільно відновлювалася. А вже з четвертою дитиною, як тільки я змогла сісти, я сіла за кермо і психологічно відчувала, що швидко відновлююся. А після перших родів мені відбивало пам’ять, мені здавалося, що я взагалі не можу ні за що братися, тому що я нічого не пам’ятала. Я виходила з кімнати з наміром щось взяти чи зробити і зупинялася на півдорозі, бо вже забула по що йду і навіщо.Якщо перед родами у тебе вже заплановано, що ти маєш піти туди і туди, робити те і те, немає часу концентруватися на тому, що ти втомився, що щось складно і таке інше. Ну зрозуміло, що кожна дитина збагачує маму новим досвідом, знаннями. З першими дітьми більше концентруєшся на тому, що маєш усе прибрати, вилизати і вичистити. Зараз я запрошую людину, яка мені один раз на тиждень прибирає. Якщо не прийшла ця людина, організовую дітей. Поки вони маленькі це для них як гра – помити підлоги. Зрозуміло, що вони не роблять цього ідеально, і за ними треба доробити. І будуть допомагати з прибиранням діти доки не втомляться. Але потихеньку це все освоюється і діти стають помічниками. Складають свої речі на місця, допоможуть прибрати, подивляться за наймолодшим.
Кажуть, що у родинах, де троє і більше дітей, вони більше схильні до турботи і уваги, у них більше проявляється солідарність і взаємопідтримка.Це також великою мірою залежить від батьків. Колись ми з друзями-психологами відпочивали і розговорилися на цю тему. Коли ти чекаєш на першу дитину, тобі здається, що ти все зможеш їй пояснити. І як мені розповіла одна мама: поки дитині не виповнилося три роки, все було легко, а далі вона зрозуміла, що сама нічого насправді не розуміє. І з другою дитиною вона уже казала: я не можу нічого порекомендувати, тому що в дійсності ти це можеш тільки з своєю дитиною пройти. І ті схеми, які працювали на першій дитині, на інших не працюють. У мене всі діти різні і кожен проявляється по-своєму.І у якийсь момент я зрозуміла, що мені, як мамі, потрібно ставити пріоритети у спілкуванні між дітьми, виділяти якусь основну ціль, а потім на це накладати усе інше. І мені друзі-психологи пояснили, що не варто пояснювати, що хтось правий, а хтось винуватий, просто потрібно з появою другої дитини акцентувати увагу на тому, що ви дружні, ви любите один одного.“Який це великий дар мати когось рідного – от на вулиці дощ, ти не можеш піти гуляти і знайти друзів зараз, а твій братик чи сестричка тут, поряд. А хто не має нікого, той сидить вдома і сумує. А ти маєш з ким погратися, і поглянь – як маленький радий тобі! Ти маєш про кого турбуватися, а він дуже тебе любить”. Ось цю цінність варто ставити як найголовнішу.У мене є рідна сестра. І те, як нас виховували, було складно. Бо потім я багато читала і розуміла, що нам як дітям багато не додали і була якась образа через це на батьків. Але коли це все аналізуєш — загальні поняття того часу, те, що на роботу виходили через рік після народження, потрібно було знайти, у що одягати дітей, не було ніяких памперсів і так далі. І тепер я думаю: як вони взагалі виживали, як вони і це змогли вкласти в нас?Батьки віддавали нас рано і не мали змоги концентруватися на увазі і спілкуванні з нами. Тому у мене з старшою сестрою налагодилися і стали близькими, рідними стосунки тоді, коли не вона, а вже я народила свою першу дитину і ми обоє були мамами. У нас з’явилися спільні теми, ми могли спілкуватися і розуміти одна одну. І як мами спілкувалися про те, як виховали нас і змогли краще зрозуміти нашу маму. А до цього контакту просто не було.І для мене пріоритетом є те, щоб мої діти були дружні. Зрозуміло, що вони і ображаються один на одного, і б’ються, але я рада від того, що їм подобається проводити час один з одним.
Віка, ви строга мама? Скільки балів з десяти можете собі поставити?Я дуже строга. І дуже добре, що у мене багато дітей. Тому що якби була одна дитина, я би дуже її придушувала своєю увагою, розумінням як правильно жити. І звичайно, що діти вчать терпінню. Тому що коли їх багато, то подразнюючих факторів уже стільки, що розсерджуватися кожного разу просто вже не буде сили. Ти вже вчишся працювати з такими моментами. І часто я навіть в думках своїм дітям кажу: тобі дуже пощастило, що у тебе є братики і сестрички. Перша дитина в мене — лідер. І я би її страшенно утискала, якби не було інших дітей. Бо їй потрібно пробувати багато самій, і те, що я фізично не можу її оточити своєю турботою і контролювати чи на мою думку, вона чинить правильно, насправді її рятує.Але, з іншого боку, зрозуміло, що потрібно бути строгою і дисципліна автоматично має бути у великій сім’ї. Я пам’ятаю, як у дитинстві нам казали вже о 9 год. лягати спати. Мені це так не подобалося. А зараз я розумію, що це для дітей важливо. З тим навантаженням, яке у них є, розумове, насамперед, їм потрібно добре відпочивати і висипатися. У нас навіть таке буває, що не зробили до 9 години вечора уроки і вже ніхто їх не робить. Кажу: все, підете, отримаєте двійку. В принципі такого не було, зараз і не ставлять двійки, і у них є страх невиконаних уроків. Але я розумію, що дитина повинна відновлюватися, бо це впливає на здоров’я, поставу, психічний стан. Звичайно, що це все накладається. І основа тут — це здоровий сон. Ми строго підходимо до питань режиму та сну. У всьому іншому — знаходимо взаєморозуміння.
Nravo Kids бажає Вікторії дарувати радість багатьом діткам і оздоровлювати їх, а її родині – веселощів, любові та багато добра у житті!