Казка про Веселих Курчат

Наша новенька казка про дружбу, ігри та непосидючих дітей готова :) Усім приємного читання та вільного польоту фантазії. Хто бажає почути казки про свого улюбленого героя, пишіть у коментарях: на кого ви чекаєте і з ким хочете казкувати.На дідовому подвір’ї живе багато звірят. Знаєте, хто найбільш непосидючий? Сто відсотків, що це Курчата. Мама-курка старанно за ними наглядає. Але Курчата вміють швиденько бігати на своїх коротких ніжках. То ж якщо малі пухнастики біжать у різні боки, Курка просто не має шансу втримати всіх у полі зору.

Illustration

Ну от і сьогодні курчата забігли за тин, а далі й слід за ними прохолов. Курка захвилювалася і побігла до Півня.
— Лишенько-кво-кво-кво-кво, — голосила вона. — Пропали наші дітки, ніде їх не видно.
— Не хвилюйся, — подав голос Півник. — Зараз ми гукнемо Песика і він точно знайде наших дітей-непосид. А ти відпочинь, моя люба Курочко, — заспокоїв її Півень.
Прийшов Півень до Песика за порадою — як Курчат знайти? Пес йому й каже:
— Це я можу, але ж сам подумай, Півнику, чому Курчата постійно десь нишпорять і не тримаються хати?
— Не знаю, — похнюпив дзьоба півень. — Ми їх дуже любимо, годуємо, казки їм на ніч розказуємо, пір’ячко чистимо, допомагаємо в усьому.
— А де вони граються? — запитав Пес.
— Як де? — здивувався Півень. — Ну та всюди на подвір’ї.
— Ну от подивися, — показує йому Пес. — Тут гарна травичка, пісок, тин, але ж курчата це все вже давно бачили. Треба їм цікавих іграшок!!!
— Ах от воно що, — сказав задумливо Півник, — таки дійсно, треба тут лабіринт з піску зробити. То ж буде усім веселіше. Велике гніздо з печерами сплетемо…
— Ну я пішов шукати пропажу, — а ви готуйте їм забавки, он покличете овець на допомогу, — сказав Пес і побіг нюхаючи сліди курчат. Нюх-Нюх – ГАВ!
Півник прийшов до Овець на раду, як облаштувати дитячий майданчик для Курчат. Якраз саме сьогодні вони вдома відпочивали і грілися на сонці.
— Привіт! — кукурікнув Півень. — Ви вже, мабуть, чули, що наші Курчата знову зникли. Я прийшов за допомогою, — треба нам гарно оновити подвір’я, щоб їм тут було весело. Допоможете нам з Куркою зробити для наших діток таку місцину, щоб вони тут бавились радісно?
— Я можу ліпити піщані будиночки, — сказала одна Вівця.
— А я вмію плести різні черевички, у яких можна різні танці танцювати. От взуваєш одні і танцюєш швидкий танець, а в інших стрибаєш, а в третіх — на одній нозі можеш хоч цілий день танцювати.
— Дякую, що допоможете! — зрадів Півень. — А ми з Куркою цікаві кубельця складемо з підземними лабіринтами та гойдалкою зверху. І він аж підстрибнув від радості на шляху до курника.
Поки усі на подвір’ї працювали, а Песик шукав Курчат, малі пухнастики гуляли на сонячній галявині за хатинкою діда Івана. Вони й наміру не мали кудись тікати. Коли проходили повз тин, побачили, що за ним на квітці сидить великий кольоровий Метелик. І Курчата побігли за ним.
Метелик легко злетів і тріпочучи яскравими крилами полетів на галявину, всипану квітами. Тут гарно пахло, широкі листочки затуляли від сонця, а на землі було повно смачних комашок. То ж наші Курчатка цілком забули про усе на світі і бігали, сміялися, грілися на сонці і сиділи під широким листям. А ще вони вмостилися зручно біля величезної квітки, а зверху на неї сів їх знайомий Метелик.
— Як ти бавишся? — питає в крилатого Курчатко.
— Я перелітаю з квітки на квітку, їм смачний нектар, малюю на пелюстках невидимими фарбами, п’ю росу, ловлю сонячних зайчиків і бавлюся в літачка, — оповідав Метелик.
— Ти літаєш там, де літак? — захоплено запитали Курчата.
— Е, ні, — усміхнувся Метелик, — я собі літаю так, як вмію, але уявляю, що я великий літак, а навколо мене пролітають величезні хмари.
— А ми можемо також бавитися, як літачки? — запитали курчата.
— Аякже, — підтвердив Метелик. — Ви можете бігати, махати крильцями й брумкати, як справжні літачки, як гарно, що вас двоє — вдвічі веселіша гра виходить. Я мрію знайти друга, з ким можна буде гратися як із братиком чи сестричкою. На ті слова Курчата переглянулися, вони ніколи й не задумувалися над такими речами.
Метелик і Курчатка подружилися. На галявині всі троє ганялися наввипередки, граючись у літачки. Метелик спускався нижче, а Курчата підстрибували та виходила цікава забавка літунів.
З іншого боку галявини до них наближався Пес. Він вже давненько винюхав Курчат, але вирішив дати їм час набавитися. Стояв і дивився здалеку, як граються крилаті.
— Егей, малята, — гукнув Пес. — Гарно бавитеся, але вас усі вже зачекалися, батьки хвилюються.
— Ой, лишенько, — спохватилися Курчатка. — То ж уже багато часу минуло, а ми забули мамі сказати, що йдемо на вулицю. Їм так добре було на галявині, але й хотілося до рідної домівки.
— От би гарно було, якби ми разом погралися на нашому подвір’ї, — сказало Курчатко.
— Тоді я прилечу до вас завтра, — сказав Метелик. А за хвилинку він вже зник з їхніх очей, відлетівши за квіти. Пес з Курчатами пішли додому. Курчата не могли натішитися, все розповідали про свою гру.
Вдома малих зустріли Півень та Курка. Мама з татом обіймали своїх діток і раділи, що вони вдома.
Потім їх покликали овечки. Курчатка по черзі приміряли різні в’язані черевички й танцювали, стрибали на подвір’ї до самого вечора.
А зранку їх чекав новий чудовий день. Півень зробив діткам гойдалку. І коли прилетів Метелик, то разом із Курчатами гойдався.
Пес заліз у свою будку і тільки носа виставив, якщо придивитися на його мордочку, то видно, що він усміхається.
Нашій казочці кінець, а хто слухав, той супермолодець!