Розмова з Наталею Македонською

Говоримо з експертом з управління персоналом, коучем, бізнес-тренером та мамою трьох дітей Наталкою Македонською. Такі вони наші Файні Мами — мають що розповісти, чим поділитися і надихати!Це люди, які шукають найкраще у житті, не бояться рухатися і робити досягнення, не приховують помилок і діляться здобутим досвідом, просто та щиро говорять про своїх дітей та усе, що тільки відбувається у світі… От з Наталкою почали розмову і зупинилися тільки тому, що час зустрічі закінчувався, але вона насправді триває зараз із кожним читачем :) Якщо у когось є запитання, пишіть у коментарях на сторінці у ФБ! Це доволі цікавий формат, де можна отримати відповіді на запитання, які актуальні саме для вас особисто.
Наталю, як ти починаєш свій ранок? Що тобі допомагає заряджатися на увесь день?Те, як я починаю свій день, дуже сильно залежить від моїх дітей. Інколи він починається о 6 ранку, а часом о 9 (мені щастить, часом я таке можу собі дозволити, за що дуже вдячна своїй мамі). Оскільки у мене троє дітей, то я завжди починаю ранок з турботи про них. Я маю приготувати сніданок, нагодувати їх, зібрати і відправити старших до школи. Насправді це і є той заряджаючий момент, тому що кожного ранку в тебе є відчуття, що ти потрібний. І для мене це завжди дуже важливо. Я знаю, наскільки я потрібна своїм дітям і чоловікові щодня і це, хоча й дуже втомлює час від часу, але завжди сильно мене заряджає.
Наталю, ти маєш трьох діток, здобуваєш зараз 2 освіти і консультуєш людей з різних країн… Як ти це встигаєш?
Мабуть, нічого нового я не скажу. По-перше, в мене є ті речі чи умови, які вже визначені, а є ті, які я обираю сама. У мене є троє дітей, яких я дуже люблю, але я мушу доволі суттєво підлаштовуватись під них. І якщо є речі, які я дуже хочу зробити, треба знайти варіант, як цього досягти.

блог Nravo Kids
блог Nravo Kids

Я дуже хотіла піти навчатися далі, розвиватись. І це бажання було настільки сильним, що в мене не було вагання, чи мені вдасться, було питання: як все розставити, щоб встигнути та які ресурси, або чия допомога в цьому мені потрібна. А другий момент, коли я визначила, що буду ще навчатися, я трошки перерозподілила для себе пріоритети у питаннях часу, який я витрачаю на дітей, на себе, на чоловіка та на навчання. Десь я стала приділяти менше часу, щоб встигнути все.
Одне з моїх правил — я не маю бути в усьому досконалою, я маю бути достатньо ефективною. Якщо людина хоче бути досконалою скрізь, то вона нічого робити не зможе. Я, може, не ідеальна мама, але я достатньо добра для своїх дітей. І я достатньо уважна дружина для свого чоловіка. Я достатньо ефективний працівник і досить непоганий студент. Я не є найкращою скрізь, але всюди я є на достатньому рівні і це дозволяє мені все встигати.

блог Nravo Kids

Наталю, а де ти навчаєшся зараз?Насправді обидві освіти пов’язані з моєю основною професійною діяльністю. Оскільки я працюю в сфері управління персоналом, то перша освіта, яку я обрала, — це річна програма в американському університеті для директорів з персоналу. Паралельно я освоїла коучінг, такий ефективний інструмент з розвитку персоналу та роботи із собою. І друга освіта — це психологія.Освоєння цих напрямків дозволить мені бути більш ефективною у своїй професії, а також, при бажанні, можливість працювати не тільки на когось, а й на себе так само. Це також розширює мою діяльність просто як людини. І також я зможу бути не тільки керівником у сфері управління персоналом, я зможу бути індивідуальним терапевтом, чи коучем. Я можу працювати в компанії, а можу бути фрілансером.
Скільки часу ти працювала над собою, щоб уміти збалансовано жити?Насправді це процес, який не має початку та закінчення. Тому що питання організації свого життя присутнє кожного дня, бо завжди щось змінюється.Я пригадую, що вперше стала над цим замислюватися, коли мені було 20 років. Я якраз почала працювати і зрозуміла, що не все встигаю. Але тоді в мене не було чоловіка та дітей, були інші пріоритети. Хотілося і на роботі бути ефективною, і приділити час собі, і подорожувати, і друзів бачити. Доводилось себе організовувати, щоб все встигнути.Кожного дня, тижня в людини щось відбувається, з’являються нові бажання, нові люди, можливості або проблеми. Неможливо себе організувати один раз на все життя. Цей процес триває постійно. Не скажу, що мені було дуже складно це робити від початку, але важливо цей процес не залишати ніколи. Крім того, це питання звички.
Як ти вважаєш, за скільки часу людина може виробити цю звичку організовуватися?Це все індивідуально. Але психологи стверджують, що будь-яку базову звичку, за умови повторювання кожного дня, можна закріпити приблизно за 21-н день. Але, якщо казати більш глобально, мені здається, перш за все треба мати установку на те, щоб цього досягнути. Організація себе — це вже інструмент і наслідок того, що я хочу чогось досягти. Тому важливо чогось прагнути і бажати отримати результат. Це може бути будь-що. Коли такі бажання є і вони достатньо важливі, тоді звичка себе організовувати сама відпрацьовується.
Наталю, ти бачила і консультувала багато команд, скажи, як будь-якій людині орієнтуватись на вибір доброго колективу для себе або знайти своє місце у команді? Є якісь загальні речі, які варто знати?По-перше, людина має добре розуміти себе і те, що вона хоче отримати від команди чи роботи, що для неї є важливим та цінним, а по-друге, усвідомлювати, що вона може дати.Якщо для когось важливо, щоб в колективі була товариська атмосфера, люди були відкриті, привітні, і уважні один до одного, треба дивитись на проект та цінності, яких дотримується команда, працюючи над ним. Наприклад, часто більш амбітні проекти або робота в умовах жорсткої конкуренції вимагають більшої жорсткості, витримки, здатності працювати в умовах стресу, мультизадачності та здатності давати найкращий результат будь-якою ціною. Люди в таких проектах можуть бути не дуже схильні до співчуття та уваги до проблем інших, часто за браком часу та необхідністю бути першими серед своїх колег.Людині, для якої важливе м’яке та товариське оточення, неспішність в прийнятті рішень або в реалізації завдань, буде дуже складно працювати в такій амбітній та жорсткій команді.З іншого боку, людина має розуміти, що вона може дати колективу, роботі, ким вона є? Лідером чи добрим виконаевцем та колегою? Вона більше орієнтована, наприклад, на швидкий результат, чи якісний процес? Коли ти чітко усвідомлюєш, що ти можеш дати і що ти хочеш отримати, ти можеш вибрати команду, в якій тобі буде найбільш комфортно працювати, а також визначати свою роль в ній.Дуже часто буває так, що у нас є певні соціальні, або особисті очікування стосовно того, як є у певних структурах, колективах — що є добре, чи недобре, правильно чи не правильно. І люди намагаються робити не те, що вони хочуть і можуть, а те, що вважається правильним, крутим чи кращим. Але тоді часто виникають конфлікти та розчарування.Якщо ж є співпадіння цілей та цінностей людини й команди, в яку вона приходить, все буде добре. Важливо добре знати себе і не обманювати. Одразу скажу, що ідеальних співпадінь практично не існує, це було б дуже просто :). Тут також треба визначити для себе пріоритети – що для тебе найважливіше, а з чим ти можеш змиритися та змінити до цього своє ставлення, щоб не вганяти себе в зайвий стрес.Ти працювала над Євро 2012. Які в тебе враження? І над чим ти працюєш для наступного чемпіонату Європи з футболу в 2018 році? :)В нас зараз проводять деякі окремі матчі, а з значного – буде фінал Чемпіонату Європи у 2018 році в Києві. Наразі я не маю відношення безпосередньо до організації футбольних подій. Що стосується проєкту УЄФА Євро 2012, то тут справа навіть не в футболі, хоча я дуже люблю цю гру, а в масштабі події. В тому, що вона означала для країни. Це дуже великий проєкт. А проєкти я також люблю :) В них можна побачити початок і кінець, оцінити результат, побачити, як люди розвиваються і як я розвиваюся в проєкті.

блог Nravo Kids

Цей проєкт був ідеальною комбінацією за складністю, масштабом події і користю для України. Я думаю, що футбол на Євро 2012 для мене означав саме це в першу чергу.
Ти ходиш на футбол на стадіон?Час від часу я буваю на матчах. Хоча, по телевізору мені футбол дивитись цікавіше, тому що є коментатор. На полі це все важче відстежити. Але на стадіоні є те, чого ти ніколи не відчуєш перед телевізором — це та позитивна енергія, яка пульсує від великої кількості людей. Навіть, якщо команда програла, люди все одно намагаються підтримати гравців та один одного.Оце відчуття приналежності до чогось великого і позитивного на футболі, на стадіоні, мені дуже подобається. Хоча, зараз на стадіоні я буваю менше, ніж раніше.
Наталю, що ти цінуєш в людях, які професійні та особисті якості? Чи є в тебе кумири або вчителі?Я не можу сказати, що в мене є якийсь один кумир. Є багато людей відомих і не дуже відомих, які для мене можуть бути прикладом чи вчителями, як правило, у чомусь конкретному. Хтось для мене є взірцем професійної людини, ще хтось — доброї за характером, люблячої, хтось інший — чудової доглянутої жінки. Тобто, є багато людей, від яких я можу повчитись того, що видається мені корисним і того, в чому вони одні з найкращих. Це все добре знати і мати в наборі інструментів та звичок у себе в запасі. Тому що час від часу ти переключаєшся і використовуєш ті чи інші інструменти або переставляєш пріоритети і перетворюєшся із професіонала, наприклад, в добру подругу чи турботливу маму, або цікаву жінку.А щодо того, що я найбільше ціную в людях, в першу чергу, це чесність. Також мені важливо, щоб люди приймали інших такими, як вони є. Крім того, я дуже ціную професійність. І для мене це означає зробити роботу таким чином, щоб досягти максимально найкращого результату з максимальною ефективністю та максимальним комфортом для оточуючих. Якщо для отримання результатів людина жертвує особистим життям, або ігнорує інших людей, для мене це не є показником професіоналізму.Я ціную відвертість. Але тільки разом із тактовністю. Я захоплююсь людьми, які поважають особистий простір, свій та інших. Це дуже важливо.Також мене надихають люди, які вміють балансувати між роботою, родиною, дружбою, відпочинком. Для мене люди, які мають багато сфер для самореалізації, зазвичай, є найбільш гармонійними і щасливими. Такі люди роздають навколо себе щастя і радість, чим дуже приваблюють людей до себе.
На твою думку, що жінці потрібно, щоб бути реалізованою мамою і професіоналом водночас? Тут більше значення мають умови чи сама особистість? Як мені здається, найбільше значення має бажання реалізовуватись одночасно в обох сферах, потім особистість, і лише потім умови. Якщо бажання є, людина починає шукати різні варіанти. Своєю чергою особистість здатна створити потрібні умови. Насправді особистість та умови впливають найбільше на швидкість досягнення та масштаб мети, а бажання визначає, чи це відбудеться взагалі.  Звичайно, якщо людина, наприклад, жінка, є єдиною годувальницею в родині, їй буде складніше, ніж тій жінці, яка має більше ресурсів та підтримки. Ці дві жінки будуть реалізовуватись, можливо, з різним масштабом, якістю чи швидкістю. Але вони обидві можуть це зробити. Особистість при цьому має величезне значення, як і те, наскільки сильним є бажання досягнути своєї цілі.
Наталю, хочу поговорити ще про дітей. Як у твоїй сім’ї ставляться до виховання дітей? Що є важливим для тебе у стосунках з дітьми?Найважливішим є буття з дітьми. Коли вони ще маленькі, важливо подбати про безпеку та їх здоров’я, але коли діти вже підростають, для нас дуже важливо бачити в них особистості і важливо їх не перетиснути. Ми з чоловіком достатньо сильні та амбітні обоє. І це наша щоденна робота над собою — дозволяти дітям проявлятися, робити помилки, знаходити свій шлях. З свого досвіду ми можемо щось підказати чи порадити, але намагаємося не притискати своїм авторитетом.У Фейсбуці часто поширюють різні висловлювання. Було таке, що дитина — це душа, яка прийшла до тебе, і ти маєш її виростити, виховати і відпустити. Це висловлювання якнайкраще відображає наш принцип виховання дітей. Це буває доволі важко, завжди пам’ятати, що діти — це окремі особистості.
Якою ти була дитиною? І чи не буває так, що свої мрії ти хочеш передати дітям?Я була “жахливою” дитиною — активна, непосидюча і дуже вперта, мені все було цікаво знати. Десь років до 10 я товаришувала тільки з хлопцями. Щобільше, я була в них ватажком :) І паркани, і синяки — це все було моє. Я дуже вдячна своїм батькам, які все це терпляче спостерігали. Вони давали мені робити свої помилки, але про все зі мною розмовляли. Я відчувала себе достатньо вільною дитиною. У мене було багато мрій, але вони часто змінювалися. Я пробувала себе в різних заняттях, ходила в гуртки. Батьки мене завжди підтримували. І коли я визначилася, чим хочу займатися, батьки якраз найбільше допомагали втримувати цілеспрямованість, бо я хотіла часто різного.Мені здається, що все, чого хотілось в дитинстві, я реалізувала. А зараз втілюю свої дорослі або частково юнацькі, мрії, коли я хотіла більше навчатися. Всі свої бажання я втілюю самостійно, не намагаючись передати їх дітям. І мені з цим було простіше, бо першими у мене були хлопці, а жіночі мрії їм передавати було б трохи складно :)))У нас діти пробують все, що вони хочуть — різні гуртки, напрямки. Є одна умова — походити на заняття найменше 3-4 місяці. Щоб дійсно зрозуміти, чи це подобається і вибудовувати працелюбність. Якщо ти вже почав, то має бути отриманий хоча б маленький результат, або певне невеличке завершення, але ми ніколи не вибираємо, чим вони мають займатися, можемо хіба що пропонувати якесь заняття час від часу.
Можеш детальніше розповісти про своїх дітей і чим вони захоплюються?У мене двоє хлопців, Данило і Богдан (12 і 9 років), і дівчинка Катруся, їй 9 місяців. Діти всі дуже різні. Старший син дуже амбітний, швидкий, весь час конкурує з усіма, а в першу чергу сам із собою. А середній — повна протилежність — м’який, турботливий, неспішний. Якщо старший орієнтований на результат, то середній — на якість процесу, на отримання задоволення. І для нас з чоловіком це як своєрідний виклик, бо він повільний, він зовсім інший, ніж ми. Разом із ним ми також починаємо уповільнюватися. Часом це напружує, але ми йому дуже-дуже вдячні, тому що наш Богданчик і справді нам Богом даний, щоб ми могли час від часу зупинятись і отримувати задоволення від процесу спілкування, проживання кожного дня.Катруся ще зовсім маленька, але вона вже дуже розумна і мотивована :). Я бачу певну впертість амбітність, як у старшого, але до того вона розважлива. Дитина у 9 місяців не вередує. Якщо вона плаче, то на це є привід: або вона голодна, або хоче пити, або потрібно поміняти памперс. Але якщо вона чогось хоче, то мусить це отримати. Середній не такий. Він може здати свою позицію на користь оточуючих, а старший і молодша — не здаються ніколи.

блог Nravo Kids

Що ти любиш робити разом з дітьми? Прогулянки, ігри, книжки, домашні завдання :)?Домашні завдання — це окрема ціла тема :) Я не сідаю з дітьми робити домашню роботу, вони приходять, якщо їм щось не зрозуміло.Ми любимо разом гуляти, на вихідних піти в парк, або просто поспілкуватись. Діти дуже люблять говорити з нами за життя. У них завжди є багато запитань. Мені здається, що це наша улюблена сімейна активність. Тому що все одно дуже часто вони проводять час без нас: грають в комп’ютерні ігри, спілкуються з друзями. У нас немає традиції разом їсти, наприклад. Кожен їсть, коли хоче. У синів з чоловіком є свої спортивні заняття — вони катаються разом на велосипедах, інколи борються. Всі займалися боротьбою, кожен у свій час, тому влаштовують собі змагання. Головна наша спільна активність — спілкування, і переважно, проходить це у формі запитань та відповідей та розмов “про життя”.

блог Nravo Kids

Діти бавляться мобільні ігри? Як ти до цього ставишся?Уникнути цього неможливо і не потрібно. Це сучасне життя суспільства. Мобільні ігри — результати технічного прогресу нашої цивілізації. Не приймати в цьому участь, мені здається, не є розумним. Тому що за цією логікою тоді так само потрібно ігнорувати і сучасні ліки, або сучасні засоби комунікації, такі як мобільні телефони, телевізори, інтернет.Тут є важливим питання організації. Ми даємо своїм дітям грати в мобільні ігри, але бачимо, в що саме вони грають. Навіть коли ми не дуже раді грі, яку діти обрали, ми не забороняємо, бо все зведеться до того, що при забороні дитина буде це робити по-тихому, але ми намагаємось пояснити, чому в певні ігри їм грати ще зарано і пояснюємо, на що це може вплинути надалі для них.Ми намагаємося вибудовувати в дітей таке відношення до мобільних ігор, що це певна активність, яка може бути дуже цікавою, але ігри не можуть замінювати життя. І для здоров’я, розвитку та ігор треба виділяти певний час. Тому ми разом з дітьми вчимось розставляти пріоритети. Є 3 години часу. Що треба встигнути? Треба виділяти час на домашнє завдання, прогулянку, гру, а ще поїсти чи поговорити. Діти розподіляють цей час самі та приходять до нас з пропозицією. Практично завжди ми їх розподіл приймаємо.Інколи ми дозволяємо їм бавитись стільки, скільки вони хочуть — бувало і до 4 годин у вихідний. Але вони знають, що протягом робочого тижня на ігри у них буде зовсім мало часу.Тому до мобільних ігор я ставлюся нормально, як до факту, який присутній у житті кожного. Не враховувати або намагатися уникнути цього — це себе обманювати, тому важливо просто вибудувати добрі стосунки щодо цієї теми.
Наскільки я зрозуміла, ви переглядаєте всі ігри, які грають діти?Коли вони були менші, то чоловік допомагав їм вибирати і завантажувати ігри. Він дивився, що там є, з чим діти стикаються в грі. Наразі ми не контролюємо усе дуже жорстко, бо це ніби порушення довіри до них, але розпитуємо їх, в чому суть цих ігор, чим вони їм подобаються, та інше.Діти дивляться огляди інших гравців в інтернеті, як там пройти певний рівень, досягти крутих результатів. Інколи там може бути ненормативна лексика. Коли ми це бачимо, пояснюємо, як до цього ставитись, чи можна копіювати такий стиль спілкування. Коли це має сенс, а коли — ні.Зазвичай ми бачимо, у що грають наші діти. При цьому я розумію, що у них є достатньо вільний доступ до інтернету, і вони можуть знати речі, що не відповідають їхньому віку. Але це також відчувається по тому, які запитання вони задають. І ми про все з дітьми говоримо. Мені здається, що такий контроль дозволяє нам розуміти, що вони дивляться, а вони відчувають себе достатньо вільними.
Мабуть, тут важливо не втрачати довіру дітей, щоб вони могли з усіма питаннями прийти до батьків. Ти не можеш закрити дитину в чотирьох стінах, тим більше ти не можеш відокремити її від інформації, яку вона отримує скрізь. Все, що ти можеш зробити, дати дитині відчути, що є людина, до якої завжди можна прийти. І ще можна виховати в дитині певне ставлення до сприйняття інформації та певне критичне мислення, і це те, над чим ми з чоловіком намагаємось працювати з дітьми найбільше.
Наскільки для вашої сім’ї важливі традиції? Йдеться не скільки про українські, а загалом…Національних традицій у нас, мені здається, немає, бо ми — космополітична родина, де намішано 5 національностей, ми вільно пересуваємось по світі заради праці та відпочинку.А що стосується родинних традицій, в нас є одна така яскрава: коли хтось приходить додому або виходить зранку, ми завжди вітаємось поцілунком та обіймами. Це у нас від початку склалося: ми з чоловіком та діти шукаємо усіх в домі, цілуємо і обіймаємо. І для дітей це обов’язково – знайти маму, тата, бабусю, сказати привіт і обійняти, поцілувати. Це те, що у нас відбувається кожного дня, як мінімум, зранку та ввечері.Ще у нас є, можливо, що це не традиція, але обов’язкова умова, якої ми дотримуємося. Ми часто подорожуємо. Чоловік і я їздимо у відрядження. Ми завжди передзвонюємо, або пишемо один одному, коли сідаємо в поїзд, літак, коли прибуваємо кудись. Це вже певна традиція — повідомляти один одному про своє пересування, і що все добре:) І це дуже приємно, бо не доводиться перейматися і думати, що там, і як проходить дорога? І наші діти вже ростуть у цій традиції і завжди телефонують нам із своїх поїздок.А ще є таке — ми завжди беремо трубку, якщо дзвонить хтось, із членів родини. Я попереджаю своїх колег чи клієнтів. Якщо дитина чи чоловік мені дзвонять, я завжди відповідаю, навіть якщо це кілька секунд, щоб домовитись про час на розмову. І у нас всіх є відчуття, що коли потрібна допомога, завжди є до кого звернутись.
Який твій рецепт щасливої родини? І побажання усім батькам та діткам.Коли у тебе з’являються діти, ти починаєш набагато більше цінувати своє здоров’я та рідних. Тому що, якщо є здоров’я, все решта, як кажуть, придбаємо, відремонтуємо, зробимо :)  Щодо рецепта для родини, то, як я бачу, це вміння сприймати своїх рідних такими, як вони є. І не потрібно свою родину порівнювати з іншими родинами, бо немає нічого правильного, а є те, що тобі підходить, або ні. І якщо люди відчувають себе щасливими, почуваються комфортно і хочуть йти додому та бачити одне одного, значить у цій родині все правильно. І не важливо, який там розпорядок часу, або як розділяється відповідальність. Важливе оте відчуття комфорту і щастя. Я бажаю усім знайти те, що буде для вашої родини і дітей оптимальною моделлю щастя.А ще для мене важливо, у суперечках чи конфліктах, відчувати та добре розуміти цінності та пріоритети своїх рідних, щоб зрозуміти, коли краще відступити. Коли мої подруги питають, у чому секрет нашого з чоловіком щасливого шлюбу, я завжди кажу: ”Ми просто дуже добре відчуваємо в кожній суперечці, кому зараз конче важливо “виграти”, а хто має відступити.” Я бажаю усім наскільки добре знати своїх рідних, щоб ви могли розуміти пріоритети один одного, і що є важливішим для родини і кожного з вас у момент суперечки. Коли ти поступаєшся, людина це відчуває і розуміє, вона тобі вдячна. І наступного разу вона відчує, коли для тебе наскільки важливо “виграти”, щоб поступилися тобі. Так виникає родина та відчуття дому.
Nravo Kids бажає Наталі та її чудовій сім’ї усіх благ та звершення їхніх мрій!