Блог команди Nravo Kids

СІМЕЙНА КАЗКА-ОПОВІДКА: Лисичка-Невеличка та її сімейка

19.02.2016

Пропонуємо авторську казку від Оксанки про Лисячу сімейку за мотивами міні-гри “Лисичка-сестричка” з гри “Всяка Музяка”. Казку склали спеціально для читання усією родиною. Сімейні казки творять казку в домі. Не вірите? Вихід один перевірити :) Доброго читання усім!

То був третій день, як Лисичка-Невеличка з Лисом-Хитруном перебралися з нори у хатинку на гіллі. Весняний вітер вривався у віконце і підсилював пахощі жмутика сухої м’яти, збереженого ще з минулого літа.

Лисичка після прибирання хатки вилизувала свого пухнастого хвоста. А Хитрун милувався своєю коханою і закінчував приготування вечері. Вони завжди вміли поділити справи між собою, щоб гарно спланувати день. Але тепер Хитрун все більше роботи бере на себе, бо вони з Лисичкою-Невеличкою чекають на діток. У Лиски з кожним днем росте живіт. І хоча вона така щаслива та енергійна, але їй не все вдається так легко, як раніше.

казка_сімейна

Хитрун виглянув у вікно — береза вже скидає сережки… Мала трава міцно вростає довкола пеньків та навколо ледь помітних стежинок. Копошаться жучки і ховаються від малих пташок, що зголодніло перелітають з дерева на дерево. Поволі прогрівається повітря і земля… Весна…

Лисичка-Невеличка стала на лапи і прогнула спинку. Тепер Хитрун знає, що час вже з своєю Лискою повечеряти, а тоді можна ще й прогулятися лісом перед сном. Вона ніби читає його думки, підходить до лиса, треться мордочкою об його спину і задоволено примружує очі. Її ніс лоскочуть приємні запахи їжі та свіжого лісу.

Лисичка хоче сьогодні піти на співочу галявину. Це найбільша галявина їхнього старого лісу. Сюди лісові мешканці приходять послухати свист чи шепіт вітру, щебет птахів або самому поспівати. Кожен звір має свою пісню, яку знає з народження. То пісня його душі, його життя і його відчуття світу. Одні звірі співають гучно, мало не на увесь ліс, інші — помірно, а є такі, що тихенько собі під ніс мугикають.

Вечоріло… Лиси йшли по лісі, але темрява не хапала їх за очі. То ж не кури, що не бачать вночі :) Під вечір в лісі навіть більше руху, ніж вдень. Але на галявині було пусто. І Лисичка-Невеличка від того стала навіть спокійніша. Вона сьогодні дуже потребувала затишку і такого безпечного місця, де можна побути з усім світом.

Лиси притулилися і тихенько наспівували по черзі свої пісні. А потім заспівали удвох разом — їхні пісні переплелися і вони відчули, що їхні пісні ніби могутнішають і набирають сили, обом стало легко і добре. А ніжне світло місяця залило всю галявину світлом і супроводжувало пару до самої домівки…

Ранок в лисячому домі був не те що незвичним. Він поставив усіх з лап на голови! А дехто вперше спробував стати на свої лапи. Тепер тут жила справжня сімейка — лиси та троє маленьких клубочків-лисенят. В Лисів народилися перші діти, то ж батьки змішано відчували любов, хвилювання і справжню розгубленість. Лисичка з дітками лежала на ложі, яке Хитрун вистелив в норі з м’якого листя і різних трав. Їй було спокійно, малі сонно вовтузилися, а чоловік її опікав. Як тільки вона піднімала голову або неспокійно поверталася, його чутливий ніс наближався до її вуха і їй ставало затишно. На кілька днів вони всі поринули в дрімотний спокійний стан, навіть вітер обминав хатину і не скрипів гіллям.

Схиливши голови над сплячими клубочками, батьки придумували імена своїм лисенятам. У звірів прийнято роздивитися новонародженого і вгадати, яке ім’я він собі вибирає. Ну от найменший клубочок — маленька доня — така гарненька. “Красунька”, — в один голос сказали батьки. Хлопцям також вибрали легко імена — Пушко вирізнявся найбільшою пухнастістю, а Смішко — дуже хихотів, як мама йому почухала животик.

А далі, як у справжній казці, лисенятка росли по днях. Тільки почали повзати, за день вже міцніше ходять, а через кілька днів й зовсім гасають і граються один з одним. І хоча лисенята ростуть в багато разів швидше за дітей, перші тижні мама від них не відходила ні на крок. Лисичка-Невеличка вилизувала своїх діток-клубочків, годувала, мурмотала їм колискові і зігрівала своїм теплом. Тато спочатку годував маму, а потім і лисенятам приносив смаколики.

Півтори місяці лисенята бавилися в затишній норі, то був час, коли вони міцно стали на лапи, окріпли і відчули, що готові до зустрічі з світом. Лисичка-Невеличка на цей період просто розчинилася в дітях. Он Пушко з сестричкою бавиться, а Смішко їх дразнить і покусує за вушка. Мама на них поглядає і не може повірити, що вони вже так виросли. Вона пам’ятає їх малесенькими і неповороткими, запах молочно-дитячий, ліниві сонні оченята, носики, які шукають мамин теплий живіт.

— Татко прийшов! — запищали радісно лисенятка. Тепер вони підстрибували на рівень плечей батька-лиса на спритних лапках, розтріпуючи свої розкуйдовжені чуприни і поблискували розумними очками. Лисичка раділа не менше дітей, коли Лис повертався додому після мандрівки чи домашніх справ. В такий момент кожен відчував, що тут найкраще місце на землі.

— Мама казала, що скоро ми підемо в ліс, — пробубоніла мала лиска Красунька і притулилася до татка.

— А ми в ліс підемо, а ми скарб знайдемо, — завели діловито Пушко й Смішко. Батько-лис здивувася, не чув ще такого від синів. Лисичка-Невеличка усміхнулася, почула, що її казки, нашептані дітям увечері, тепер кличуть їх до пригод. Красунька підбігла до братиків і собі приміряла роль завойовниці захованих у лісових хащах скарбів. Але ті хлопці всю славу хочуть собі. Не беруть її в свою команду, кажуть, то небезпечно…

— Добре, дітки, гайда на вулицю, будемо освоюватися в хатинці на нашому дереві. А потім вам і справді буде нагода побачити, який багатий і дивовижний наш ліс, — сказав татко і першим вийшов з нори.

Він легко відкрив двері збудованої хатки. Це все Лисичка-Невеличка… Надихнула його на створення великої відпочинкової палатки на дереві. А він так захопився, що змайстрував цілий літній будиночок. І хоча більшість лисів живуть собі влітку на галявинах та в кущиках, наша сімейка вибрала затишну крону, часом рипучу, часом прохолодну, а то й гарячу від спекотного сонця.

Малі застрибнули в хатинку і почали ганятися до усіх кутках. Татко придумав для них чимало іграшок з гілочок, навіть сплів сітку, по якій можна лізти по дереві, і парашутики, щоб злітати з вершечка до низу.

— Ми звідси нікуди не підемо, тут так класно! — шепотілися лисенятка. Але батьки-лиси вже мали для малих літній розклад по всіх лісових просторах. зазвичай, лисенята ціле літо вчаться. І мама-лисичка, пригадуючи своє дитинство, вирішила поділитися планом на це літо, коли лисенята мають дізнатися усі життєві науки й премудрості.

— Мамо, скажи, а це усі діти вчаться влітку? — допитувалися лисенятка.

— В нашому лісі літо — найкраща пора, щоб дізнатися про все, і звірятка набираються сил і вміння, бо мають до зими навчитися, як давати собі раду в житті. Але далі за нашим лісом живуть люди в містах та селах. Їхні дитинчата кожного літа відпочивають, а навчаються в інші пори року. Але у них є не один рік, щоб набиратися мудрості, — розповідала Лисичка-Невеличка. Малі її слухали із захопленням, а Хитрун тим часом готував усім спорядження до першого походу в ліс.

— Ходімо діти, маємо прогулянку в ліс, — покликав Хитрун малих. — Мама нам за цей час зготує смачних страв, а ми принесемо їй запашних суниць на чай.

— А що це в тебе, татку? — запитала Красунька.

— Усім легенькі торбинки на ягідки.

Лисичка-Невеличка дивилася їм у слід з усмішкою, знала, що дітлахи будуть під враженням. Її материнська гордість за дітей змішувалася з легкими клопотами про приготування до їх повернення. Скільки в неї ще попереду заплановано на цей тиждень: зварити борщ з малими звірятами на галявині Смакоти, навчити дітей прибирати ліс і попереджувати забруднення, чаювання в кумасі-зайчихи, вечірні казкування з малятами біля печери Вогню…. Лисичка-Невеличка завертілася в хатинці, поринувши у приготування вечері.

З вікна влетіло кілька крапель дощу. Лисичка-Невеличка всміхнулася — пригадала, як вона перший раз потрапила під дощ. І зараз ця свіжість, шум дощу перенесли її у дитинство — час найсолодших ягід, найсмішніших ігор, гойдання на гіллі і купання під дощем…

казка_сімейна

Стемніло. Лисичка виглянула у вікно — ось наближаються її забрьохані діти з величезними листками лопуха.

— Мамо, я бачила великих звірів і спробувала лизнути дощ, — вигукнула Красунька.

— А я скупався у великій калюжі, — мугикнув Пушко, якого годі було й впізнати після цієї купелі.

— Я переміг усіх равликів, — похвалився Смішко.

Вони так хотіли розповісти все, що сьогодні бачили. Навперебій ділилися враженнями. Лисичка-Невеличка повела їх вмиватися, погодувала і цей вечір лисяче сімейство провело у розмовах, де кожен поділився своїм пережитим днем.

То був перший день, коли вся лисяча сімейка перебралася з нори у хатинку на гіллі.