Блог команди Nravo Kids

СІМЕЙНА КАЗКА-ОПОВІДКА: Як лисяча сімейка прогнала страхи з лісу

7.04.2016

Маємо нову казку-оповідку для сімейного читання з життя сімейки Лисички-Невеличкої. Тут вже тепліше, ніж у нас за вікнами, а весняна історія відкриє вам таємницю, як лисенята подружилися зі своїми страхами і допомогли жителям Музичного лісу перемогти своїх страховищ. Усім теплого і легкого читання.

Все почалося гарячого весняного ранку, коли сонце світило просто-таки немилосердно. Давно такої спеки не було, щоб і до лісу гаряче проміння дісталося. Тому всі звірі сиділи по своїх домівках і навіть не потикалися з-під дерев — від свого надійного захисту.

казка

Лисичка-Невеличка з дітками також була вдома, а от їхній татусь вирушив в обхід лісу, бо від багатьох дрібних звірят чулося, що в лісі завелися якісь страшні звірюки, що усіх лякають. І що цікаво саме вдень, за світлого часу доби. Лис-Хитрун взявся допомогти сусідам.

А в домі лисів все було спокійно. Лисенята зранку скупалися в теплому озері. Потім трішки поганяли по кучерявій травичці на галявині і далі поховалися від спеки під розлогим віттям. Лисичка-Невеличка також відчула, що найкраще цей гарячий час перечекати у спокої та в тіні. І дуже швидко усі заснули, згорнувшись окремими клубочками.

Але погода різко змінилася — налетів вітер і нагнав темних хмар. Сонні лисенята дивилися на страшні тіні, які наповзали з усіх боків. Вітер їх шарпав а дерева били гіллям. Лисичка-Невеличка мерщій закинула дітей в хатину. І вперше вона побачила, як її лисенята сиділи з великими наляканими оченятами. Красинка заплакала. Лисичка-мама заспокоювала діток, напоїла їх теплим чаєм і побавилася з ними новими іграшками, які сама пошила для малих. Страшна пригода забулася, як тільки вітер стих і за вікном знов розвиднілося.

“Ходімо на галявину”, — покликала лисичка-Невеличка дітей. Лисенятка підійшли до дверей хатинки, але вийти … не змогли. Лисичка не розуміла, що ж сталося? Красинка знову почала плакати, а її братики відбігли від дверей у інший кут домівки. Ситуацію врятував тато, котрий саме повернувся і розвеселив малих. Але навіть він не зміг вмовити їх вийти — лисенята були в хатці до самого вечора. А потім вперше за довгий час попросилися лягти спати біля мами.

Лисичка-Невеличка з Лисом-Хитруном бачили, що дітям страшно. Вони пригорнули своїх малят і почали розпитувати, чого ж вони бояться? Це був тихий вечір, коли лисенятка відчули себе знову маленькими-маленькими, а тато з мамою були, як завжди поряд. І малюки розповіли, що бояться темних і страшних тіней, а ще колючих гілок, а ще… страшно вийти з хатинки…

Наступного дня Хитрун з Лисичкою взялися допомогти діткам побороти їхній страх. Але то було не так легко. Лисенята не хотіли виходити з хатки і все тут. Лисичка-Невеличка вже й іграшки винесла на галявину. Пікнік біля домівки влаштувала. Попросила сусідських діток викликати лисенят, щоб погратися. Та лисенятка і носа за двері не показали.

В цей час і Лис-Хитрун по-своєму виманював дітей. Він бігав і качався по траві. Запускав повітряного змія з даху домівки. Нарешті Смішко вийшов до мами з татом. І йому стало так добре, він побігав довкола кущів з ягідками і посмакував, подихав повітрячком і кликав Пушка та Красинку вийти погуляти.

Минуло так ще трохи часу і Красинка також наважилася — швиденько вибігла і зупинилася — мама усміхнулася до відважної донечки. А Красинці стало так добре, бо ж можна знову робити все, що хочеться — ні вітру, ні хмар.

Тільки Пушко залишився в хатці. Він боявся вийти, щоб гілки його не подряпали, щоб вітер сильно не подув… І він сидів у хатці цілими днями. Ніхто не міг впросити його. Лисичка-Невеличка з Лисом-Хитруном домовилися, що будуть разом з ним робити по одному кроці кожного дня від дверей до лісу. Але на третьому кроці Пушко знову вперся, що далі не піде. “А якщо вітер налетить, якщо дерева захитаються?” — вигукнув малий лис?

“Хіба небо захмарене?” — запитала його мама. “Хіба ти не чуєш, як спокійно кругом?” — мотнув головою тато. “Хіба ти не хочеш з нами гратися?” — запищали Смішко з Красинкою. Вони вже добряче скучили за братиком. Але Пушко вже знову повернувся до хатки.

Але тоді в Смішка з’явилася ідея, як побороти братикові страх. Він гукнув Красинку і подався на галявину: “Знаєш, сестричко, якщо наш брат боїться страшних гілок і не виходить з хати, то треба тими гілками його звідти вигнати,” — рішуче сказав Смішко. — “То ж не сидітиме він там до старості.”

Красинка вже уявила Пушка старим і величезним, що він уже й не може з хати вийти. А Смішко тим часом обламував сухі гілки з куща і повернув на стежинку, котра вела додому. “Ходімо, Красинко, потрібна буде твоя допомога,” — шепнув братик.

Ото було сміхоти, як лисенята притягнули гілочок і ганялися за Пушком по хатині, він таки вибіг на вулицю і вони всі разом качалися по траві і сміялися. “Ну і чого ж ти так довго боявся?” — запитала Красинка. “Сам не знаю,” — сказав малий лис. — “Але тепер відчуваю, що не боюся.”

Мама з татом дуже втішилися, що всі діти гасають по лісі, а коли вони розповіли, як вдалося виманити з хати Пушка, то батьки й собі посміялися з цієї витівки. А тоді Лис-Хитрун розповів, як усі малі звірі в лісі бояться ходити через густі зарослі, бо думають, що там живуть страшні жаховиська, а то просто густі кущі, де розвелося багато жаб.

“Дехто вже й півроку не бачив своїх родичів з іншого кінця лісу через ті страхи,” — сказав лис. — “Дітей до школи не водять, самі сидять по нірках, кублах.”

“А коли ми до школи підемо?” — почулося від лисеняток. “Та вже ж мали вас відвести, але тато не розібрався з лісовими страхами, а тут ще й наш Пушко тиждень з хати не виходив,” — вперше Лисичка-Невеличка невдоволено пробурчала.

“Діти, мені потрібна ваша допомога,” — впевнено сказав Лис-Хитрун. — “Якщо ми справилися вдома, то ліс також очистимо від страхів!” Тоді лис обійняв лисичку і мовив: “Ну що, збираємося у похід на страховиськ, люба?”

казка

Лисенята разом з батьками упевнено пішли через страшні навали, прочистили зарослі доріжки, погукали дідуся-ведмедя і чагарі прогнулися під його сильними лапами. Цілий день очищали лиси ліс. Деякі звірі вийшли й собі, але як почули страшні голоси “Ква-ква-ква”, утекли. До вечора страшна галявина вже була чистенька. Але жаби поховалися за камінням, у вечірніх сутінках і продовжували своїм голосом лякати тишу довкола.

“Всі вже стомилися, ходімо додому,” — обійняв лис своїх рідних. — “Ще зовсім трошки залишилося.” Як всі гарно спали цієї ночі — і всім снився чудовий чистий ліс.

А зранку сонце освітило ліс, проникло в саму гущавину і жаби злякано заквакали й утекли в своє болото. І всі звірі радісно пройшлися через лісову галявину, де боялися ходити — тепер тут усім було добре. Лис-Хитрун подумав: “Чисто в домі, чисто в лісі, чисто в голові — тепер можна і до справ взятися.”

Лисичка-Невеличка зібрала діток на перші відвідини школи. Лисенятка з чистими вушками, лапками пішли слідом за татком через ліс до мудрої сови на науку. Тут вони побачили усіх найменших жителів лісу. Дорослі звірі не могли надякуватися Лисові-Хитруну за те, що допоміг їм побороти власні страхи.

От і казочці кінець, бо ліс став безстрашним, а всі звірята в ньому щасливими.