Блог команди Nravo Kids

ФАЙНІ МАМИ: Розмова з Анною Косарєвою

5.04.2016

Сьогодні у нас в гостях мама-експерт з дитячих мобільних ігор Анна Косарєва, яка працює у сфері освіти дітей в IT. Про навчальні курси від Lviv IT School на власній практиці у Львові знають діти від 5 років до 15-річних. Аня ділиться інформацією про теперішні тенденції на “програмістських” дитячих курсах  і ще вона говорить багато життєвого про дітей, мобільні ігри та виклики, з якими стикаються люди, дотичні до аутизму.

— Аню, в тебе в профілі на Фейсбуку пише, що ти працюєш на посаді Princess у LITS. Розкажи про цю супер класну професію :)

— Мені не подобається слово «директор». Воно пахне нафталіном. «Завуч» пахне нафталіном, «проректор» пахне нафталіном. Ми все ж таки нові, динамічні, незвичні. У нас незвичайний формат навчання. І тому я — Princess :) Коли мене на якихось івентах питали за посаду, подумавши, відповідала: «Я Princess.» В мене пошта так пишеться :) І з того часу я — Princess :)

— Скажи, чим тобі сфера IT є  цікавою, і що тобі тут найбільше подобається?

— Тут мені подобаються люди. Оскільки я працюю в школі з викладачами, а в нас кожен викладач — це зірка, особистість зі своїми захопленнями, бажаннями, амбіціями, тараканами. От те, що мене тримає в школі, це наші викладачі. В нас на сайті сторінка викладачів — це дошка пошани українського IT.

— Ваші дитячі IT-курси добре відомі у Львові. Якого віку діти найбільше хочуть ходити на заняття? Який ви бачите попит, як він рухається?

— Діти 10-11 років дуже хочуть ходити, вже самостійно прийнявши це рішення. Для них — програмування це — щось надзвичайне, майже магія.

Про старших (тінейджерів) скажу, що вони хочуть, але їх мотивує не зовсім те, на що ми розраховували. Вони хочуть у майбутньому якомога більше грошей, і вони вважають, що в IT ці гроші є. На цій програмі ми намагаємося відкрити дітям світ ІТ. Показати, що саме ІТ-шники “керують світом” :) Ми запрошуємо гест-спікерів, які розповідають про Штучний Інтелект, про Біоінформатику, про Дизайн, та інше.

Маленькі дітки ще просто не знають, чого хочуть, вони лише пробують себе. Їм точно хочеться, щоб було фаново, цікаво, щоб вони не сиділи на місці, а більше рухалися і при цьому щось пізнавали. Вони до нас приходять, бо у нас весело. І тому, що вони програмують “наче дорослі”. Кожна написана стрічка коду викликає в них шалену радість.

файні_мами    файні_мами

файні_мами   файні_мами

— Нещодавно (2-ге квітня) був День поширення інформації про аутизм. На твою думку, що кожен має знати про дітей, людей з розладом аутичного спектру? Бо є міфи, а є реальність.

— Чому взагалі — розлад аутичного спектру? Тому що всі діти — різні. Є високофункціональні діти, які відрізняються від нормотипових, звичайних дітей лише певними особливостями в поведінці, дуже-дуже незначними, є низькофункціональні діти, є діти, які не можуть розмовляти, є діти, які мають розумові вади розвитку.

Міфом є те, що людина з розладом аутичного спектру агресивна. Або те, що вона невихована. Міфом є і те, що їх вважають надто розумними, геніальними. Зараз це дуже популярно, от Біл Гейтс, Стів Джобс … Ні. Це так само міф. І багато батьків себе ніби заспокоюють, що він у мене невизнаний геній.

— Що мають знати батьки, щоб вчасно відреагувати? Бо важливо розпізнати той момент… І до кого слід звертатися на обстеження?

— Ми дізналися у півтора року. Дитина стала втрачати навички, перестала говорити. До того часу все було нормально. Його не вимкнуло в один момент, це потихеньку зникало.

Десь біля двох років ми зрозуміли, що геть зовсім щось не так. Малий не набував нових навиків і перестав говорити.

Що головне – не варто заспокоювати себе, от в кума дитина не говорила до 3-х років. Це той випадок, коли краще перестрахуватися. Якщо у півтора-два роки мама помічає в дитини якісь особливості, варто відразу проконсультуватися. В інтернеті є тонна тестів, які можна провести особисто. Якщо щось в тих завданнях вас не влаштовує, треба бігти. Куди бігти в Україні, я не знаю. Треба шукати спеціалістів. І чим раніше почати корекцію, тим більше шансів усе змінити.

— Розкажи за свого Макса. Я знаю, що ти дуже любляча мама. І як тобі бути мамою?

— Ще один з міфів, що діти з РАС не мають емпатії, почуттів, не вміють відповідати. Все вони мають! Макс дуже мамин. Він не лягає без мене спати. Я повинна прийти додому, його вкласти. Він любить, коли йому співають колискові і навчився підспівувати. Він говорить українською, англійською і російською, коли хоче з нами говорити. Це якраз отакий прояв розладу. Він шаленіє від букв і цифр, рахує десь в межах 100 різними мовами точно.

Він дуже ревнує. Коли я беру на руки його сестру, в нього просто: “Мама, моя, моя!”. А ще Макс такий сонячний. Якщо старша донька — це зірка, Super Princess, Соня в нас вдома займає цю посаду :), то молодший син — дуже домашній, його хочеться оберігати. І в цьому є ще проблема батьків з PAC – вони занадто опікають своїх дітей, не мають сили відпустити.

— Розкажи про своїх дітей. Як ви проводите вихідні? Чи люблять діти разом гратися?

— Через особливість Макса ми вчимо його бавитися з Сонею. У нас вся програма корекції зараз побудована на тому, що ми вчимо його бавитися, ділитися, приймати відмову.

Соня старша сестра. Вона має мою вдачу. Якщо їй щось не подобається, вона про це скаже. Вона постійно малого виховує: не так став, не так сів, скажи дяяякую. Вона така старша сестра, яка все знає, все вміє і все може.

У нас є няня, котра проводить з дітьми багато часу. Але на вихідних у нас батьківські дні. Субота — це день Соні. До того, як у неї народився брат, вона була одна. У нас вже давно визначено, що суботній ранок ми приділяємо для неї. Разом з чоловіком ми кудись ходимо з нею, щось робимо.

файні_мами

Неділя — це час Максіка. Тоді Соню забирає бабця. А у вечерні вихідні — це вся родина разом, ми ходимо в гості, в дитячі центри, на прогулянки.

Макс і Соня шалено швидко їздять на велосипедах. Якщо вивести їх у Стрийський парк, то ми з чоловіком маємо гарну розминку, бо поки доженеш одного, треба ловити іншого.

Ми хочемо, щоб діти розділяли наші захоплення. Тому Соня вже впевнено встала на лижі і їздить з нами у гори. А у Макса цього року був перший “пробний” спуск.

Ми читаємо дітям. Проблема в тому, що в них зовсім різні улюблені книжки. І те, що подобається Соні, не подобається Максу, і навпаки. Тому чоловік читає Соні, я читаю Максу, наступного вечора навпаки.

— Що для тебе є важливим у вихованні дітей? І чим ти керуєшся: своїм материнським відчуттям чи ти навчилася, як виставляти рамки?

Під час першої вагітності я прочитала Гіппенрейтер і “Почему французские дети едят и не капризничают?”, Масару Ібука “После трех уже поздно”… Воно взагалі на практиці в мене не працює :)

Ми сприймаємо дітей на рівних – і Соню, і Макса. У них є речі, які не можна роботи у жодному разі. Це те, що безпосередньо загрожує життю: не можна стрибати на вікні або не можна кидатися ножами. Все інше — можна. Проте вони повинні робити висновки. Наприклад, казали Максові: «Не треба стрибати на дивані, бо впадеш.» Макс не повірив — впав. Більше він на дивані не стрибає або робить це обережніше.

Соня навчилася обманювати. Вона вміє зрозуміти, що є корисно, і використовує це. Як я з цим борюся? Я намагаюся довести, що вона не бачить далі, ніж потрібно. І та вигода, яку вона одержує обманом, не є довгою, якщо поглянути на перспективу. Наприклад, Соня майже рік брехала, що їй нічого не задають з німецької мови. Я не перевіряю домашніх завдань. Я вважала, що в першому класі Соня може зменеджити це сама. Не так сі стало. У неї все нормально з математикою, письмом, а німецька, мабуть, їй не подобалася. Викладач говорив: «Виконуйте такі завдання за бажанням.»

І от зараз будуть канікули, а Соня разом з репетитором буде надолужувати те, що вона пропустила. Це не покарання, але вона має зрозуміти, що тепер цей час, який вона могла провести розважаючись, вона витратить на навчання.

— Тобто наслідок має сам її навчити?

— Так.

— Ти казала, що донька схожа на тебе. А Макс на кого схожий за характером?

— От Макс схожий на чоловіка. Він, як і Діма, спокійний. Макса дуже важко вивести з рівноваги, але якщо виведеш, то це вже все. Він терплячий, він вміє зачекати. Соня — ні. Вона вже зараз і тут. Її багато. Її всюди має бути видно. Якщо заходиш у школу, десь там, серед великої кіпи народу буде Соня. А Макс буде поряд. Не зовсім окремо, але поряд. Він може подивитися, зацікавитися, але не факт.

— Ти в нас мама-експерт по іграх. Чи є ігри спеціально для дітей з РАС?

— Так є. Вони продаються на App Store, коштують дуже дорого. Якщо звичайна гра коштує долар-три, то ці ігри коштують близько 40 доларів. Наприклад Injini.

Є дуже класні ігри для розвитку мовлення, саме для мови. Вони корисні для таких дітей, бо навіть коли дитина починає говорити, вона не може використовувати довгих конструкцій. Наприклад, не просто: «Я хочу пити.» А таке: «Мама, дай мені холодну воду з холодильника в синю чашку.» І от є дуже класні програми My first sentenses, які допомагають побудувати таке речення.

Є програми Intro to Math Montessori, які допомагають зрозуміти послідовність. Ну і звичайні розвивалки. І ваші “Хто у горах?”…

— А які ігри подобаються Соні?

— Соня зараз вся в Minecraft. Вона бавиться в мережі. У неї є колєгі, вони ходять один до одного в гості. Це перший клас. І на iPadі у неї тільки Minecraft.

— Ти якось контролювала час дітей за планшетом?

— Ні.

— Як ти це побудувала на взаємодовірі? Адже діти так можуть цілодобово сидіти в іграх. І що потім з цим робити?

— Якщо в дитини є шанс зайнятися чимось з батьками, а не грати на iPad, то звичайно вона вибере прогулянку з татом і мамою. Якщо вона має невикопані кристали, то нащо їй дивитися у той iPad? Вона буде стукати, засмітить всю кухню, але буде діставати свої кристали. Якщо дитині дозволити зробити вулкан з соди, вона це зробить, залляє всю кухню. І буде зайнята реальними іграми.

файні_мами

Так само, якщо дитина приймає активну участь в житті родини, то вона буде менше потребувати iPad. Звичайно, вона буде дивитися мультики в дорозі. Звичайно, вона буде гратися, коли вона хвора, бо ж ти не можеш цілий день скакати як “дресирований ведмідь в цирку”.

Але в нас це все вийшло органічно. Немає такого, щоб ми забирали планшети. iPadи лежать в доступі. Навіть у Макса. І завжди знаходиться щось, що є цікавішим.

— Чи буває таке, що ти не знаєш, що відповісти, коли вже доросла Соня ставить якісь запитання?

— Буває, але я не відповідаю на незадані запитання. Тобто, я не відповідаю більше, ніж Соня запитала. Я не даю розгорнутої відповіді. Наприклад, вона мене питає: “Звідки беруться діти?” Я їй відповідаю, звідки вони беруться, але я не вдаюсь у деталі.

— Аню, які в тебе є хобі, чим ти наповнюєш свій вільний час?

— Люблю читати. На жаль, в мене зараз майже немає часу. Але все одно є таке, що я можу сісти за книжку, а потім дивлюся — п’ята година ранку! Зараз у мене такий період, що я перечитую те, що я читала колись. Мене тягне, може, за присмаком дитинства. Я перечитую дуже багато.

— До речі, можеш зі свого дитинства згадати те, за чим найбільше сумуєш? Знаєш, як кажуть, що в дитинстві морозиво було смачніше…

— Ну так і дерева зеленіші :) Я хочу відчути оцю безвідповідальність. Знаєш, коли ти пішов, не пішов, зробив, не зробив. Коли від тебе ніби нічого не залежить. Мені бракує того відчуття, отої “безвідповідальності”.

Часом, в мене буває, що я собі влаштовую такий день: «Все, мене нема.» Мені іноді таке дуже потрібно.

— Твої побажання усім батькам і дітям, які мають дотичність до аутизму.

— Побажання батькам: усе можна змінити. Найголовніше — це наполеглива праця. Це не медикаментозне, не голки, не ультразвук, це не шамани, бабки і танці з бубнами. Це наполеглива праця. В усьому світі цих дітей вчать, у них є шанс одержати нормальну спеціальність, професію.

Тільки від мами і від тата залежить те, наскільки далеко піде їхня дитина. З нею треба бути, з нею треба займатися і не треба її встидатися.

Дуже багато батьків дітей з аутизмом чи з синдромом Дауна чомусь вважають, що їхні діти не заслуговують на те, щоб сходити в ресторан, в дитячий центр. Як тільки батьки самі повірять, що їхні діти є членами нашого суспільства, діти ними стануть.

Найголовніше, не соромитися своїх дітей, виводити їх з дому, з цих резервацій, і дати дітям шанс потрапити в суспільство. Головне, вірити і працювати.

Nravo Kids бажає Ані розвитку у освітній IT-діяльності, позитивних емоцій та радості і великого сімейного щастя!