Блог команди Nravo Kids

ФАНІ МАМИ: Розмова з Оксаною Лашмановою

2.09.2016

Сьогодні говоримо з Оксаною Лашмановою, першим заступником генерального директора Fujikura Automotive Ukraine Lviv про роботу, сім’ю, хобі, самовдосконалення та благодійність. Ми дізналися, хто автор ідеї благодійної акції-забігу “Щасливий кілометр”, що відбудеться вже за 2 дні. Всі, хто любить біг, та бажає допомогти діткам з лікарні “Охмадит”, приєднуйтесь :)

— Оксано, ти хотіла бути керівником, директором, ставила собі такі цілі в дитинстві чи в студентські роки?

— Ні, не ставила такої задачі. Ставила собі завдання розвиватися. Це була моя ціль від самого початку. І в дорослому віці це вдавалося зробити з допомогою Кредобанку. Потім настав час декрету, відповідно я переключилася на інші завдання і думки.

Коли малий трішки підріс, постало таке питання, що пора, напевно, щось в цьому житті змінювати. І я зайнялася пошуком роботи. Малий почав ходити в садочок, а я паралельно шукала собі заняття. Шукала те, що б мені сподобалося. Десь півроку я ходила по співбесідах. Були більш спокійні періоди — тижнями не було дзвінків. Були дуже активні тижні, коли я постійно спілкувалася з роботодавцями, але я не відчувала, що це те, чим би я хотіла зайнятися.

Десь наприкінці 2013 року я отримала дзвінок про те, що міжнародна компанія збирається відкривати своє підприємство у Львові і чи я не бажаю прийти на співбесіду. Оскільки я працювала в банку, то розуміла, що починати працювати в новій компанії — це означає починати все спочатку. Тому, коли розіслала своє резюме, я приходила в кадрові агенції, щоб познайомитися, відповідно я говорила про те, що готова починати з нуля, готова розглядати різні варіанти, головне, щоб робота була цікава і дозволяла розвиватися.

На співбесіді я отримала пропозицію роботи на посаду адміністратора, погодилася, оскільки почула, що це міжнародна компанія. Це було не тільки цікаво, а і як певний виклик. У мене відбулось багато співбесід з моїми теперішніми колегами, з іноземними колегами з Румунії і Молдови. І вже після цього мене запросили на посаду адміністратора в компанію “Фуджікура”. Ось так я опинилася там, але на той момент ще ніяких грандіозних планів не було. Була велика жага після декрету показати свій потенціал, працювати, розвивати себе. Хотілося з стану спокою перекинутися в зовсім іншу атмосферу.

— Скажи, скільки є працівників на Львівщині в компанії “Фуджікура” і як це керувати скількома людьми? Як ти організовуєш себе?

— У нас вже 1200 працівників. Робота організована цілою командою — чітко розподілені обов’язки і є люди, які відповідають безпосередньо за виробничий процес, за якість, за адміністративну частину роботи. Тому в компанії все налагоджено в гнучкому режимі. Зараз нам допомагають багато іноземних колег, які мають грандіозний досвід. Дехто вже працює більше 20 років у компанії і для них це вже не вперше відкривати завод.

файні-мами

Як я себе організовую? Не маю поняття, як я це роблю :) Буває таке, що, здається, завтра мав би бути спокійний день, а він перетворюється в зовсім хаотичний із зустрічами, спілкуванням з великою кількістю людей, але, напевно, ці дні найбільш цікаві, тому що ти знайомишся з новими людьми, в тебе з’являються нові виклики, ти отримуєш нові задачі для вирішення і це як перевірка на твою смикалку.

— Можеш пригадати, чи траплялися у вас на виробництві якісь смішні випадки, курйози? Або коли тобі на роботі буває весело?

— Загалом, якщо траплялися курйози, то вони були не смішні. Навпаки, якщо щось ставалося, то це була халепа, яку потрібно швидко вирішити, оскільки компанія намагається в дуже швидких темпах розвиватися і рости, є достатньо агресивна політика по нарощуванню кількості персоналу. Відповідно, нам доводиться вирішувати питання, які виникають, в достатньо екстремальній манері.

В першу чергу це стосується комфорту працівників на виробництві, оскільки дуже важливо створювати всі необхідні умови для роботи людей. Тому, скажімо, ще як таких курйозів не виникало, напевно, щоб були смішні.

Але одного разу ми намагалися зібрати збори колективу і це виявилося нелегкою задачею — скликати таку кількість працівників. І коли були спроби поспілкуватися, адресувати якісь повідомлення працівникам, це було фактично не можливо, коли ми вже побачили цей об’єм, що є в компанії, ці масштаби. Коли звучать цифри, це одне, але коли дивишся на всіх, зібраних до купки, то це зовсім інше.

— Оксано, цієї неділі “Фуджікура” в Львові організовує благодійну акцію зі збору коштів для дитячої лікарні “Охмадит” — забіг Щасливий кілометр. Чия це ідея? І чим для компанії є така благодійна діяльність?

— Ідея народилася в мене ще восени минулого року. На початку я планувала організувати все на травень цьогоріч, але у зв’язку з тим, що у нас все відбувається швидкими темпами, ми просто не мали часу на цьому зосередитися.

Загалом, в компанії цьому приділяється велика увага. Соціальні активності в нас розвиваються, є відповідальні за ці напрямки люди. Ми маємо свій внутрішній журнал і робимо випуски, — розповідаємо про соціальну активність компанії у різних країнах.

Але такої практики в компанії ще не було. Я маю на увазі благодійний забіг. Принаймні, компанія не організовувала таких подій в інших країнах. У нас це буде відбуватися вперше. Мабуть, тому, що я бігаю і цікавлюся сама бігом, ми й вибрали таку ідею. Тим більше залучити всіх небайдужих до такої події, доброї справи — це цікаво.

файні-мами

Звичайно, що це хочеться організовувати і підтримувати на щорічній основі, щоб рости в цих масштабах — залучати все більше і більше людей. А враховуючи те, що система охорони у нас ще на разі потребує значного покращення, чому б не долучитися і зробити добру ініціативу? Хоча я розумію, що більшість львів’ян не є байдужими. Вони допомагають. Але такі речі ще більше згуртовують людей і допомагають спільними зусиллями досягнути великої цілі і зробити потужний позитивний меседж.

— Оксано, скажи, ти була в Японії?

— Ні, але хочу :) Це моя ціль. Наша компанія японська, але ми належимо до європейської частини компанії. Компанія загалом займається не лише автомобільним, а й іншими напрямками, це в тому числі нерухомість, комунікації.

Ми є тією частиною, яка займається автомобільною галуззю. В компанії є три розгалуження в даному напрямку. Це Європа, Америка і Азія. Ми належимо до європейського напрямку. Головний офіс нашої структури знаходиться в Іспанії, в місті Сарагоса. Свого часу японська компанія “Фуджікура”, яка заходила на європейський ринок, охопила вже наявну компанію в місті Сарагоса і там зробили головний офіс.

Ні я, ні мої колеги ще не бували в Японії, але хтозна, все можливо.

— Коли ти переступаєш поріг дому, ти все ще керівник чи почуваєшся інакше? Розкажи про себе домашню.

— Якщо чесно, робота в дійсності почала впливати на мене загалом, в спілкуванні вдома, в сім’ї. Я почала більше контролювати і вирішувати питання так, як звикла на роботі. Чіткі завдання — чіткі рішення. І все по пунктах. Але однозначно, що робота забирає багато зусиль.

файні-мами

Бувають вечори, коли приходиш додому і хочеться повністю відволіктися від зовнішнього світу. Маєш свій дім, сім’ю — жодного зовнішнього спілкування. Такий суто тихий вечір в домашньому колі.

— Так як твій син зараз з нами, я запитаю в нього :) Якою є твоя мама доброю, строгою чи як би ти сказав?

— Мама  весела — впевнено каже син. Оксана сміється і зауважує: “Думаю, що батько посперечався б :)”

— Хто у вас відповідає вдома за правила: мама чи тато?

— Тато. Він у нас більш відповідальний, — каже Оксана.

— Ні, це я відповідальний, — зауважує син.

— Ні, зайчику, тут я можу посперечатися, — роздумує мама.

— Я хочу бути відповідальним, — переконує син.

— Добре, тоді ти без нагадування чистиш зубки. Ось твоя міра відповідальності на сьогодні, — погоджується мама.

— Оксано, як у твоїй сім’ї організовують спільний відпочинок? Що ви разом любите робити?

— Як ми щойно говорили, відповідальний у нас батько, а мама весела, тому я пакую валізи, а за все інше відповідає батько. Так у нас склалося. У роботі я всі такі речі контролюю сама, щоб все було чітко, визначено і щоб нічого не забути, а коли заходить мова про сімейний відпочинок, чомусь моя відповідальність кудись зникає. Я повністю покладаюся в даному випадку на свого чоловіка.

файні-мами

Звичайно, що рішення, куди ми поїдемо, що будемо робити, приймаємо разом. Але далі чоловік повністю перебирає організацію на себе.

— Як ви з чоловіком підходите до виховання сина, однакове бачення чи кожен має свої погляди? І чим ви керуєтесь?

— Звичайно, що є розуміння і непорозуміння, а ще є сприйняття дитиною в іншому ракурсі, ніж ми це бачимо. Ми керуємося власними відчуттями, інтуіцією, вихованням і баченням. Так само вирішення питань чи виправлення певної ситуації відбувається через спільну розмову з Максимом, коли він неправий. Тоді ми говоримо з ним, як з дорослим. Ми пояснюємо причини і те, як саме в такій ситуації потрібно діяти, а як не варто.

Інколи в нагоді може стати приклад із життя друзів. Як ми всі поводимо себе в тій чи іншій ситуації, допомагає здобувати новий досвід у вихованні дитини. У нас є своє розуміння цього світу — як має бути, на мою думку, правильно. Відповідно, такі розмови ми ведемо і з сином.

—  Оксано, розкажи як ти особисто ставишся до поширення і розвитку мобільних ігор для дітей?

— Відношення моє залежить від того, чи гра приносить певну користь для розвитку дитини. Тому що, якщо гра для когось може бути вбиванням часу, всі забувають, що дитина відірвана від світу і взагалі втрачає відчуття реальності, в мене однозначно негативне ставлення.

Якщо програма несе потрібну користь, то чому ні? Зараз багато з нас не можуть обходитися без телефону, планшета, комп’ютера. Це є невід’ємною частиною життя. Перше, що сучасна людина хапає, коли встає з ліжка, це є мобільний телефон. А тоді продовжує далі пересуватися по домі.

Тому стосовно ігор мобільних я можу сказати, що це має бути в міру.

— Твій син бавиться ігри? Хто допомагає у виборі, завантаженні?

— Зараз ми вже дозволяємо йому самому підбирати собі ігри. Єдине, що батько здійснює фільтрацію того, що є: ігор, програм, якими користується син. Я бачу в загальному, що робить Максим, але за назвами не можу сказати. Для мене це не відомо.

— Поділися, як ти себе наповнюєш і відновлюєшся: спорт, музика, відпочинок, книги. В чому твій ресурс?

— Це спорт. Я дуже люблю бігати. Почала вже близько семи років тому. На початку це не було серйозним захопленням. Я вирішила спробувати себе в чомусь. Було цікаво позайматися 2-3 місяці, щоб побачити ефект. Але втягнулася дуже сильно. Я дуже полюбила біг і фітнес-заняття. Тому регулярно ходжу в спортзал.

Найбільше мені подобається біг на свіжому повітрі. Коли настає зима і не завжди є умови, сприятливі для бігу, це для мене є певним обмеженням. Тому що заняття на біговій доріжці не приносить такого задоволення.

Був період, коли малий народився, я тренувалася і готувалась до участі в марафоні, який у нас в Львові організовували. Тільки раз брала участь в такому марафоні, хоча практикувала забіг на 21 кілометр раз в місяць самостійно. Моє улюблене місце, де я бігаю, — це Стрийський парк. Там дуже гарна атмосфера, особливо зранку. Там надзвичайно гарно, затишно, свіже повітря, є нагода побачити, як пробуджується місто.

Це моє основне хобі, яке допомагає відновлюватися і концентруватися на інших речах, хоча останнім часом я зауважила, що під час бігу я так само працюю, думаю про нові ідеї або вже про робочі проекти, речі, які впроваджені в життя, як їх удосконалити і покращити.

— В тебе є правила, які ти за жодних умов не порушиш?

— Не можу без кави зранку :) Я не пам’ятаю дня, коли я не вживала кави. Якщо проходить година-півтори з того моменту, як я прокинулася, і я ще не випила каву, я шукаю місце, де це можна зробити. Це те, від чого я не відмовлюся :)

Стосовно обмежень чи правил… Я намагаюся дотримуватися корисних порад і здорового способу життя, але однозначно, що кожен з нас робить винятки, бо є час, щоб отримувати насолоду від таких речей. Основне, це чути себе, свої бажання і пам’ятати, що від життя потрібно отримувати насолоду і по максимуму.

Єдине, що у мене ще є правило, що я з роботи ніколи швидко не йду. Для мене це проблема встати і відірватися, переміститися в інше місце, тому що здається, що ще годинка і я зроблю все. Потім розумієш, що пройшла година, а ще є це і це. Врешті решт розумієш, що так буде кожного дня і ніколи в житті не закінчиться те, що відбувається.

— Що можеш порадити молодим мамам, які хочуть реалізуватися у професійній сфері після декрету? Що важливо у виборі чи навіть зміні професії?

— В першу чергу, зрозуміти, що ти в цьому житті хочеш і не боятися до цього йти. Тобто бути цілеспрямованим і сміливим. Це важливо. А ще мати для цього натхнення. Якщо людина не має внутрішніх бажань та поштовху, до чого б вона не бралася, вона не зможе досягнути тої цілі, якщо вона не є бажаною.

Тому, напевно, кожен з нас в цьому житті отримує те, до чого він прагне. Працювати над собою. Вдосконалювати себе. Немає межі досконалості. Завжди є речі, які потрібно додавати, бо життя не стоїть на місці. Завжди є нові речі, які відкриваєш для себе і розумієш, що це є незвідане і невідоме. І в даному випадку себе як людину і особистість можна і варто розвивати.

Раджу вивчати мови, не зупинятися на одній, це не так складно, як здається. Багато читати і подорожувати. Подорожі відкривають новий світ, інші реалії, знайомства з різними людьми та їх світоглядом. Відповідно, це приносить велику користь, бо ти відкриваєш для себе бачення світу інших, яке переважно, кардинально інше, ніж твоє.

— Твої побажання батькам та діткам.

— Любити, насолоджуватися, чути і бути почутими.

NravoKids бажає Оксані здійснення всіх планів та задумів, багатолюдного забігу у неділю та гарного настрою на всі пори року :)