Блог команди Nravo Kids

КАЗКИ: Як лисенята врятували Музичний Ліс від величезних джмелів!

25.06.2015

У теплій затишній норі під розлогим деревом живуть собі лисичка з лисом і мають вони трьох діток: двох синочків – Пушка, Смішка і малесеньку доньку Красинку. Лисяча домівка стоїть посеред галявини у Музичному лісі. А цей ліс славний тим, що тут звірі вміють співати, знають багато пісень і навіть грають на музичних інструментах!

Лисенята відомі як знавці цікавих ігор і люблять бавитися з усіма звірятами-малятами. Вони у лісі влаштовують змагання з бігу, розгадування загадок, швидкоспівання та хованки. Тому в лисеняток багато друзів: їжачки, зайченята, вовчики, ведмежатка, навіть пташенятка.

казка_лисенята

Ох і вміють малята веселитися. Збираються на найбільшій лісовій галявині та й цікаво проводять час. А ще у кожного звірка є улюблений музичний інструмент. І малята полюбляють грати, навчатися і влаштовувати виступи для своїх друзів.

От і сьогодні прибігли усі до галявини, і тільки почали придумувати у що змагатися, як почулося сильне дзичання: БЖ-ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж. І по небі пропливли величезні тіні.

– Лишенько, що це таке? – стривожилося лисенятко Пушко.

– Мабуть, це якісь маленькі гості, – пожартував Смішко.

– А тобі лиш би смішки придумувати, може щось трапилося? – сказав братик до лисеняти.

Бжумчання наростало і вже чулося з усіх боків. І тут звірятка побачили не тільки тінь, а й крила, а під ними великий волохатий живіт і чорні лапи – ця істота пролетіла прямо над ними.

– Хто це? – перелякано прошепотіло сіре зайчатко.

– Та це ж джміль, – вигукнув Пушко.

– Але ж він і здоровенний,  – прошепотів Смішко.

– Побігли, подивимося, що діється, – вигукнули лисенята до іншої малечі.

Звірята швиденько помчали до своїх домівок і коли дісталися додому, то побачили схвильованих батьків, бо джмелі налетіли на лісові хатинки і поз’їдали геть усі харчі, до яких змогли дістатися.

Дорослі звірі просто розгубилися. Ведмедисі було жаль величезного запасу ягід, яких вона насушила, а мама-лисичка найбільше турбувалася про діток, щоб їх часом джмелі не вкрали.

Але лисенята зовсім не злякалися, вони тихенько вискочили з нори і побігли до своїх друзів. Виявилося, що усіх діток тати й мами з Музичного лісу залишили вдома. Лисенята були на галявині самі.

– Що будемо робити? – запитав Пушко.

– А давай налякаємо джмелів! – відважно запропонував Смішко. – Вони від нас точно такого не сподіваються.

– А чим же їх таких великих налякати? – задумався Пушко.

– А що у нас є таке ж величезне? – роздумував Смішко.

– Барабан! – почули лисенятка хрипкий голос. Це з дупла дерева проказала поважна сова. Вона завжди говорила мало, але те, що потрібно.

– Дійсно! – вигукнули дивлячись одне на одного лисенятка і побігли вглиб лісу.

Під надійним укриттям старих дубів стояв найбільший лісовий барабан. Він ніколи не намокав, наскільки гарною була його схованка.

Лисенятка підійшли до інструмента. Вони не змогли дотягнутися до його поверхні. Обтягнутий шкірою з дерев’яними стінками, гладенький, він височів навпроти звірків.

Лисенятка постукали збоку лапками по барабані: Гуп-гуп-гуп – почувся звук, ніби стукають по чомусь твердому.

– У нас замало сили, – засумував Пушко.

– Тут ще мають бути палички, – згадав Смішко.

Під самим кореневищем дуба він знайшов дві палиці, гладенькі та подовгуваті. І ще вони мали приємний запах дерева. Щоб випробувати барабан, лисенятка застрибнули зверху на інструмент. Їм здалося, що вони опинилися на великому круглому батуті. Але коли малі спробували пострибати, то відчули, що поверхня зовсім не прогинається і не підштовхує їх доверху. Поверхня барабана була м’якша, ніж збоки, але ця шкіра була тверда і не прогиналася. Малюки почали стукати паличками по шкіряній поверхні: Бам-бам-бам-бам-бам-м-м-м

Звук тепер був зовсім інший. Лисенятка знали, що натягнута шкіра звучить не так, як тверда поверхня. Вони навіть випробували барабан з усіх сторін.

Пум-пум-пум – постукав збоку по інструменті Пушко.

Бам-бам-бам-бам-бам-м-м-м – тарабанив звершу палицею Смішко.

– Але ми не зможем налякати джмелів таким звуком, – посумнішав Пушко.

– Треба когось дуже сильного, – подав ідею Смішко.

– Давай я до дідуся-ведмедя збігаю, – запропонував Пушко.

– Чудова ідея, – усміхнуся Смішко. – Цей дідусь заставить барабан голосно співати.

Поки Смішко обдивився барабан, його братик з найсильнішим у лісі ведмедем були вже тут як тут.

– Спочатку барабан потрібно викотити на нашу сцену, – порадив дідусь-ведмідь. Тоді звук буде ще більше підсилюватися і лунатиме над цілим лісом.

Він повернув своїми могутніми лапами барабан на бік і викотив його на лісову сцену.

– А тепер мені палички давайте, – сказав ведмідь.

Вдарив ведмідь раз: Бам-Бам-Бам!

Вдарив він знову і ще гучніше: БАМ-БАМ-БАМ! Аж дерева в лісі затряслися.

– Тепер можна зустрічати джмелів, молодці, лисенятка, що придумали наш лісовий барабан взяти, – поважно мовив дідусь-ведмідь.

– Братику, я лізу на дерево і як побачу, що джмелі наближаються, буду кидати шишки вниз, – сказав Смішко.

І як тільки впала перша шишка, ведмідь вдарив у барабан: БАМ-БАМ-БАМ-БАМ-БАМ!

Ведмідь не збавляв темпу, коли вони почули джумчання. Але джмелі покружляли і цього разу не сідали у Музичному лісі. Налякав їх звук барабана. Бо вони тоді нічого не могли почути крізь голосне: бам-бам-бам!

Цілий день лисенята з ведмедем відганяли джмелів від рідного лісу і з того часу джмелі вже не прилетіли. А лисенятка продовжили своє щасливе лісове життя з мамою, татом та своїми друзями.