Блог команди Nravo Kids

ФАЙНІ МАМИ: Розмова з Надею Лісоцькою-Марчак

8.03.2016

Сьогодні в гостях у Файних Мам на першому весняному інтерв’ю цьогоріч бізнес-вумен, жінка-весна і чудова мама Надія Лісоцька-Марчак, яка відома прихильникам Nravo Kids, як Велика Нравка. Саме вона найбільше перейнялася долею Нравок та їх поширенням у світ. І зараз з її легкої руки Творчі Нравки знаходять своїх шанувальників по всій Україні.

— Привіт, Надю :) Як ти почуваєшся з наближенням весни? До чого є настрій?

— Настрій класний. Знаєш, як з весною приходять всілякі зміни, перетрубації, в мене останні два тижні — реформування. На фірмі ми дійшли до такого стану, коли треба змінюватися, розвиватися, у нас нові люди, ми по-новому працюємо. Як наслідок, відбувся переїзд в новий офіс.

Настрій: в очікуванні чогось нового і зараз ніби йде перезавантаження. Якраз з вікна нашого офісу видно такий напис: зміни свої думки і ти зможеш змінити світ. Тільки там щось не так, подивилися, прочитали і все, міняємо в кращу сторону. Тому настрій в мене: в очікуванні позитивних змін.

— Ти в нас гуру з продажу Творчих Нравок. Надю, чи доводилося тобі мати справу з дитячою продукцією раніше? Чи це твій експеримент?

— Це дійсно мій перший творчий експеримент. Але коли я почала займатися Нравками, то моєму синові Остапові було близько трьох років. І ми дійшли до того, що йому потрібно було чимось займатися, а нема дуже з чого вибрати. І тут я натрапила на Нравки. Коли ти бачиш, що продукт класний, вартий уваги, то це притягує. Так в мене склалося.

— Можливо, власна потреба тебе спонукала?

— Дуже спонукала, тому що, якби це був інший період, а малому було вже скажімо 10 років, то я би цим не настільки перейнялася. А так то була моя тема і момент, коли це дуже актуально.

— Що тебе надихає на ведення своєї справи, відкриття рекламної агенції, різних проектів довкола неї? Ти відразу розуміла, що не обмежишся тільки домашніми справами?

— Коли люди дивляться, чим ми займаємося, нас запитують, ви рекламне агентство? Я кажу, теоретично ми так називаємося, але на практиці ми беремо ті проекти, в які віримо, які нам цікаві.

Вдома я була не багато часу. Працювала під час вагітності. За три дні до родів в мене забрали ключі від машини і сказали: Досить! :) Будучи в декреті, я вела по рекламі кілька фірм. Лише домашні справи в мене були перших рік-півтора, коли малий був ще зовсім маленький. І то ми з ним постійно їздили то в Карпати, до друзів, на зустрічі або коли потрібно було щось подивитися.

Спочатку я працювала в державній службі. Це була одна специфіка і робота. Потім почала займатися міжнародними проектами, з іншого боку зайшла. В якийсь момент я зрозуміла, що мені для бачення загальної картини треба піти, як-то кажуть, по іншу сторону барикад, і навіть якби я залишалася як замовник, мені б хотілося знати тонкощі. Так попала в рекламне агентство і в ході роботи зрозуміла, що це воно.

Але коли ти працюєш на когось, в тебе є певні рамки, за які тобі дуже важко вийти. Я бачила, що є можливості для розвитку, для зовсім інших проектів. Думаю, що працюючи на когось, навряд чи перейнялися б так Нравками. Коли ти працюєш на себе, ти керуєш: чи ти хочеш це брати чи ні, чи ти готовий витрачати на це час чи ні? І мені те, що я маю свою фірму, додає більше свободи.

— Що тобі найбільше подобається в твоїй роботі?

— Дуже різні люди, багато спілкування. Кардинально різні проекти. Це може бути дитячий напрямок або великі будівельні корпорації, ІТ-фірми. І кожен сам по собі ділиться чимось цікавим, приносить в життя якесь нове бачення, поїздки, в тому великий кайф.

Люблю свободу, яку дає робота. Я знаю що я маю розробити, що мені потрібно для цього і я можу це робити дистанційно, будучи, наприклад, за кордоном. Я можу це зробити сидячи вдома. Чи відвізши сина на заняття. Благо зараз практично всюди є інтернет та телефон.

Деколи треба щось таке творченьке включити. Тоді не треба сидіти в офісі, можемо з співробітниками вийти в парк чи сісти в кав’ярні, тому що треба змінювати обстановку. Часом, як дуже хочеться, сидиш вночі працюєш, бо до тебе муза прийшла. І вдень можеш час на інше виділити.

— Як ти плануєш свій день? Якщо ти можеш собі дозволити вночі працювати, а в тебе маленька дитина, поїздки, графік. Яким чином ти все це структуруєш?

— В нас є обов’язкові речі: в малого заняття, в мене — англійська і цей час нічим іншим не займаюсь. А решта часу — це записник з розграфленням по годинах. Чітко усе розписую. І ще малого потрібно привчати до якогось режиму. В нього наступного року розпочнеться школа. І перше запитання від нього: “Мамо, а що в школу треба ходити завжди в один час і не можна пізніше, як в садок?”

Кажу: “Ні, сину. В школу треба вставати, йти зранку, уроки по 45 хвилин тривають.” І ми зараз пишемо розпорядок дня: коли потрібно встати, поїсти, коли виходимо з хати. Щоб це не було так, що мама сказала: треба! Щоб він вже сам розумів, що таке розпорядок дня і він вже може сам пам’ятати і розуміти такі речі.

Але поза межами обов’язкових речей решта часу є вільними до наповнення.

— Ти згадала про свого сина. Розкажи, який він, чим цікавиться? Я знаю, що він футбол любить.

— В нас тепер пішов суцільний футбол. Доходить до того, що ми сідаємо, беремо скрепки і ними граємо футбол :)))

файні_мамиНа фото: син Остап у чорно-оранжевій формі

— Можливо, це росте майбутня зірка футболу? Він хоче цим займатися чи поки що це тільки захоплення?

— Так, він хоче грати футбол. І це вподобання є добре усвідомленим. Немає такого, що сьогодні я хочу футбол, завтра — баскетбол, післязавтра — ще щось придумаю. Він цікавився футболом, дивився матчі, досить довгий час просив, що записали його на футбол. Синові було десь 4 роки, коли він так зацікавився футболом. Ми ходили по секціях, шукали, куди можна записатися. Мені всі тренери пояснювали, що краще хоча би в 5 з половиною, ближче до 6 років. Але він вдягав форму, в мене є фото. І в 4 з половиною заявляв: “Мама, я знаю, що буду ходити на футбол.” І десь через три місяці після того, малий таки дійсно почав ходити на футбол. Він добився свого.

Завдяки тому, що він високий, то він підійшов в команду до старших хлопчиків. Спочатку було дуже непросто, бо це ж всі 6-7 років. Він найменший, наймолодший і йому це показували. Але він так сильно хотів на футбол: будь-яка команда, він листи писав до Миколая, щоб він приніс йому форму Севільї.

Малий ходить з татом на стадіон на всі футбольні матчі. Він в курсі, хто коли з ким грає. А якщо захворів і пропускає, то відразу каже: “Мам, подзвони тренеру, скажи, що я тільки сьогодні пропущу, на другий раз буду.”

Ще син десь з двох років захопився Лего. Почав складати вдома, потім записалися у “Винахідник” і це вже три роки він кожен тиждень ходить на заняття, вдома складає.

— Стосовно виховання, ти читаєш літературу чи більше інтуїтивно відчуваєш, що потрібно твоєму синові? Що ти робиш, коли він неслухняний чи капризує?

— Я не можу сказати, що я дуже багато читала про виховання. Були періоди, років три тому, коли в малого було все — “нє”. І я читала поради Комаровського, статті в інтернеті. Інколи дзвонила до дитячого психолога, особливо в період 3 років, це справді було найважче. Вдягаємо шкарпетки: “Я не буду вдягати шкарпетки!” Добре. Зайдемо з іншого боку. “Ти вдягаєш оранжеві шкарпетки чи сірі?”—  Таке в нас було в три роки :)

Зараз я стараюся не нав’язувати йому нічого, я знаю свою дитину. Я просто спостерігаю з сторони і все, що не йде в розріз з питаннями безпеки чи здоров’я, сприймаю спокійно. Хочеш йти в одному сверті? Немає питань. Ти сам маєш зрозуміти, що надворі холодно і прийняти добре рішення. Я намагаюся скеровувати малого, але не нав’язую йому свою думку. Я просто поряд з ним :)

файні_мамиНа фото: на першому плані син Остап

— Надю, ми розпитуємо в усіх мамів, ви бавитеся з сином мобільні ігри? Хто вибирає і завантажує програми?

— В нас планшет з’явився доволі давно, і я розумію, що зараз без нього не обійтися, як і без телефона чи інших гаджетів. Спочатку ми досить активно сиділи на Творчих Нравках :)) “Хто у горах” малий бавився, потім “Пластилінову Абетку” і “Мишеняткову Абетку”.

Зараз у нас все крутиться довкола футболу. За рахунок того, що в нас щільний графік, ми вдома буваємо мало. Планшет ми з хати не виносимо. На телефоні син бавиться тоді, де ми чекаємо довго і цей час можна зайняти чимось цікавим.

В нас 15 хв ліміт. Він вже сам вміє порахувати і наставляє будильник. Погрався 15 хв і все, час закінчився. Я не забороняю, але в нас є домовленість, якщо ти хочеш бавитися, то це має бути лімітований період.

Ігри він вже сам вибирає, я переглядаю, що ж там є? І з того, що я бачу, він досить розумно підходить до вибору ігор.

файні_мами

— Як ви любите відпочивати сім’єю? Які у вас є традиції?

— В нас є певні традиції. На День матері, Остап з татом йдуть купувати мені подаруночок. Я розумію, що святкування днів народжень також закладається вже з дитинства. Малий сам каже: “Мамо, я знаю, що в тебе скоро День народження. Але в нас з татом секрет, ти навіть не питай, що я буду тобі дарувати.”

У нас дуже емоційна дитина і багато чого є просто на рівні відчуттів, усвідомлення. Якось він питає в коліжанки: ”А тобі подарували квіти на 8 березня?” Вона каже, що ні. І малий відразу: “Мама, можна позичити в тебе квіти, треба Марті подарувати.” Вона стоїть, дивиться, питає: “Це ти йому щось казала?” А це все дитина сама таке придумала.

Ми просто стараємося той час, який можемо провести разом, десь поїхати. На літо ми придумали собі традицію — кожної неділі ходили снідати в парк біля університету. Малий спочатку не розумів, як це ми будемо снідати не вдома. Я кажу: давай просто спробуємо. І в нас далі додалося — бадмінтон, футбол, кожної неділі вже чекав, що ми підемо в парк і як тільки впаде дощ, питав, чи ми не відміняємо сніданки в парку. Це вже суто наші традиції.

А на традиційні свята Різдво, Паску також збираємося вдома. Приїжджає сестра з дітьми, мама, бабця. В хаті троє дітей, всі ходять на вухах і хата відпочиває.

— Надю, ще кілька слів про відпочинок. Ви плануєте самостійні поїздки чи вибираєте “Аll inclusive”?

— По-різному. “Аll inclusive” ми вирішили спробувати, бо про нього всі говорять. Ми так їздили з малим цього року вдвох відпочивати, а минулого року ще взяли з собою бабу і діда, щоб вони відпочили.

файні_мами

А так переважно ми відпочиваємо яко дикі туристи. Для мене є кайфом сісти в машину і їхати в мандрівку. Я пригадую той період, коли малий тільки народився і мама переживала, що ми з двомісячним малюком в Карпати поїхали. А малий так звик з дитинства кататися, що якщо я кажу, що ми сьогодні вдома, то він дивується: як це так? Бо треба кудись їхати, треба двіжувати :)

Переважно, ми плануємо, куди збираємося їхати. Їдемо десь в Європу. Машину залишаємо, по ходу заїжджаємо в одне-два міста, там собі погуляємо, а потім — на море. Так просто відлежатися,  часом треба, але то рідко. Для мене важливо набратися натхнення, змінити обстановку. Можу сьогодні ввечері вирішити: так, десь треба їхати. Куди їдемо? Минулого року поїхала в  мандрівку Європою. Перша ночівлю була в Кракові, а там вирішували, куди далі, на скільки днів зупиняти. Спонтанні поїздки зараз стали звичними для мене.

— Це тебе надихає найбільше? Чи є ще хобі, улюблені заняття?

— За останні кілька років я для себе зрозуміла, що подорожі — це потрібна річ для мене. В незнайомій обстановці не можеш передбачити все. І якісь нюанси постійно вилазять. Це тебе, по-перше, загартовує, з іншої сторони ти включаєш всю свою фантазію — так, треба щось придумати. А ще це інші люди, інша культура, і коли ти повертаєшся, в нас на ті самі речі дивишся трішки по-іншому.

Ще крім подорожей, коли я була в декреті, дуже захопилася орхідеями. В мене ще з дитинства такі яскраві спогади про те, як мама вирощувала орхідеї, і саме такі екзотичні. Ну але на той час не було інтернету. Мама закінчила біологічний факультет, працювала біологом і їй вдавалося їздити в Росію, в Європу — звідти вона привозила орхідеї.

Тепер з інтернетом всі межі легко долаються і ми з мамою відриваємося по повній. З Азії замовляємо, з Німеччини… І зараз в мене  колекція десь штук 60.

файні_мами

— Ого, і хто за ними доглядає?

— Я сама доглядаю. Мама має свою колекцію. І якщо в когось з нас з’являється щось екзотичне, йдемо дивитися одна до одної, як цвіте.

Я дуже люблю природу, квіти, в мене в дворі троянди, іриси, тюльпани. Такі речі, коли ти переключаєшся з розумової діяльності, щоб в землі трішки пошпортатись, дуже добре і потрібно робити.

— Надю, яким є твій рецепт щасливого сімейного життя? Що тут має бути?

— В кожного по-різному. Для мене це тоді, коли люди дають можливість один одному розвиватися. Коли немає якихось шаблонів, ярличків і коли людина, яка з тобою, розраховує на твою підтримку, якщо потрібно, на допомогу, але найважливіше — це підтримка. Це дає можливість переступати свої страхи. І ти розумієш, якщо щось, то це все вирішать.

— Але переважно це “щось” не настає, бо ти вже стільки маєш сили, що вирішуєш це…

— По-різному. Деколи таке буває, що в сім’ю ти цього не хочеш нести, і якщо щось стається, в тебе є друзі, робота, можна просто піти в спортзал, закритися і за дві години перегоріти там тими негативними емоціями, забути. Головне, не зупинятися і знайти те, що тобі подобається.

— Що для тебе є важливим в людях, з якими ти працюєш, з ким спілкуєшся. Які це якості?

— Довкола мене людей багато. Я намагаюся спілкуватися з тими людьми, від кого я можу надихнутися, з позитивними людьми, відкритими до чогось нового. В мене є кілька друзів і знайомих, які не бояться щось починати. А давай попробуємо! Може, воно не завжди виходить, може потрібно зробити десять проектів, щоб в тебе нарешті 11-ий загорівся і пішов. Але оця легкість в житті — те, що мене найбільше приваблює. Тому що ці всі нитіки по житті: в мене все так погано, дощ падає, як це жахливо. Але ж вибір є і тягне до інших людей.

Я дуже ціную в людях прямоту. Я не люблю таких ігор: спілкуємося, дружимо, бо так треба. Для мене краще відкритість, чесність, прямота. Навіть якщо це не дуже приємно, чи  не те, що ти хочеш почути.

Дуже люблю людей, які знайшли те, що їм подобається і вкладають в це шматочок душі. Таких людей видно здалеку :)

— Надю, які твої побажання для батьків та дітей…

— Батькам скажу, що деколи краще забути, що ви батьки, а бути для своєї дитини просто другом. Часом навіть самому можна стати трошки дитиною. Тому що наші діти, те що я сама відкрила, дають нам можливість пережити друге дитинство: побавитись в пісочниці, поскладати конструктор. Дорослим це також подобається. Але дуже часто вони показують, що не бавляться, бо вони серйозні, поважні. І коли забути про це, дозволити собі трішки дитячості, тоді дітки відкривають тобі дуже багато радості, щастя, як на мене, чистих і світлих емоцій.

Побажання батькам — радіти цьому життю, радіти разом з діткам, особливо поки вони ще маленькі.

Nravo Kids бажає Наді та її родині щастя та здоров’я, чудових подорожей, багато цвіту у кожній справі та квітнику :)