Блог команди Nravo Kids

ФАЙНІ МАМИ: Розмова з Наталею Чуб

19.01.2016

Автор півсотні дитячих книг, активна мама трьох дітей, дитячий психолог і книголюб Наталія Чуб розповідає про справи сімейні, дитяче виховання, дитячу літературу та розвиваючі мобільні ігри.

— Наталю, на розмову з тобою мене надихнула наша Спільнота Nravo Kids — твою кандидатуру запропонували наші читачі :) Я би хотіла почати розмову із запитання: якою мамою ти себе вважаєш?

— Мені би хотілося сказати, що я себе такою класною мамою відчуваю, такою люблячою, чудовою, але як усі мами, які вкладаються у це, часто я відчуваю, що не допрацьовую. Так як дітей у мене троє, зрозуміло, що кожному завжди щось потрібно: твій час, твоя увага, просто щоб ти була поруч у важливий момент. Якщо ж ти ще й мама на роботі, то в тебе також є відчуття, що дітям чогось не вистачає.

Але в мене є бажання бути хорошою матір’ю і бувають такі моменти, що я дуже задоволена собою, коли я розумію, що все так класно, в мене все вдається. Але, насправді, тут я вже кажу як психолог. Більшість мам не впевнені в собі, і в них буває відчуття провини…

Про себе можу сказати, що я почуваюся дуже зайнятою мамою, котра розривається на частини, але я просто надзвичайно сильно люблю дітей і у моєму житті це найголовніше, найбільш важливе. І тому найбільше я себе відчуваю саме Мамою, а вже потім у мене йде все інше.

файні_мами

— Розкажи мені про своїх трьох дітей…

— Вони дуже різні, бо в них доволі велика різниця у віці. Моїй старшій доньці 23 роки, середньому синові 14, а молодшій доньці — 6 років. І через те, що вони такі різні за віком, я постійно занурююся у різні теми, зацікавлення або проблеми.

При такому розкладі їхні вікові кризи накладаються одна на одну якраз одночасно. Коли народилася моя наймолодша, то син пішов у перший клас, а старша донька закінчувала 11-й. Мами, які мають таких дітей, розуміють, що це таке: новонароджений, першокласник та випускник :) Це було дууууже цікаво.

файні_мами

Мої діти різні за характером, хоча зовні дуже подібні. А от інтереси, зацікавлення, вподобання у кожного свої. Усі діти — дуже бажані! І коли хтось із них мене запитує: “Мам, як я у тебе з’явився/з’явилась? Ти хотіла дитину?” Я розповідаю, наскільки я кожного з них хотіла, наскільки ми їх чекали :)

Наймолодшу доньку я народила в 40 років. І у мене запитували, чи це випадково вийшло? У нас ні одна дитина не випадкова! Мій чоловік хотів трьох дітей :) Коли ми тільки одружилися, я і не думала, що у нас буде троє дітей. Я — одна дитина в батьків. Чоловік тоді сказав, що хоче трьох, я ж з нього сміялася спочатку. А тепер, коли ми дивимося, як спілкуються наші діти, це так класно, так здорово. У них дуже розвинуте відчуття дружби, ліктя і підтримки один одного. І хоча в них розпланований час і є багато занять, вони дуже люблять спілкуватися.

— Якщо ми вже цю тему зачепили, Наталю, скажи, скільки дітей у сім’ї варто народжувати? Ти можеш порівняти відчуття, коли є одна дитина з власного досвіду і коли більше з прикладу своєї cім’ї.

— Однозначно, що одній дитині у сім’ї погано. І хоча все було для мене, я завжди страждала від того, що у мене немає брата чи сестри. Зажди знаходила когось, щоб поняньчити.

У моєї бабусі було 16 дітей, у дідуся — 13 дітей у сім’ї. Я завжди дивувалася і думала: як це можливо? В моїх двоюрідних братів сестер зараз по двоє, троє дітей.

Добре мати в сім’ї хоча би дві дитини. Тому що це допомагає ставати людиною. Те, що ти набиваєш шишки у стосунках з людьми, діти переважно проходять в сім’ї. Я маю можливість спостерігати за дітьми на роботі. Ті, яких у сім’ях є більше двох, більш соціальні, чуйні, комунікабельні. А якщо дитина одна, їй купують собаку, кішку. І ця емпатія проходить на тваринах.

Вважаю, що якщо дуже багато дітей, тоді батькам емоційно важко, бо є певна відповідальність і не всі з цим можуть справлятися. Але дуже поважаю тих жінок, які беруть на себе відповідальність і народжують трьох і більше дітей. Думаю, що треба самому відчути, наскільки тебе вистачить, наскільки багато підтримки у сім’ї,
щоб тут було добре усім дітям.

— Наталю, розкажи про своє спілкування з дітьми: як ти знаходиш до кожного із них підхід? Тобі легко було з кожним з дітей вибудовувати добрий зв’язок?

— Буває по-різному. Часом взагалі такий класний легкий період, і ти розумієш, ось воно — все налаштувалося і вийшло супер. А буває, що нічого не виходить, здається, що це зовсім не та дитина, яка була вчора. Особливо у підлітковий період якісь нерозуміння дуже відчуваються.

файні_мами

Мабуть, немає ніяких уніфікованих підходів. Я нещодавно порівнювала, що з однією дитиною в мене так було, а з іншою — по-іншому. Не працює все однаково.

У мене з старшою донькою був такий період цікавий, коли я зрозуміла, що у нас немає спільних інтересів: фільми, книги, заняття. У мене робота, в неї — навчання. І тоді ми кілька років разом дивилися фільми, це могла вона вибирати і також я пропонувала. Фішка була в тому, щоб дивитися їх разом. І ми переглядали, пили чай, обговорювали… Могли вночі побігти в кіно, на сеанс, якщо була якась класна прем’єра.

Ми обоє записалися на курси дизайну, разом ходили і це було дуже цінно, наш час разом. І я можу так само з сином робити спільно певні речі. Не можу цього постійно організовувати, але як тільки бачу, що стосунки псуються, то вирівнюю їх у спільних заняттях, відпочинку.

Я не кажу: давай поговоримо і обговоримо цю проблему. І якщо говорити про професію, то вдома я не психолог. Не намагаюся це переносити на своїх дітей. Ми можемо порадитися, поговорити, але я не тестую їх, не випробовую спеціальні методики. Більше люблю живе спілкування, кудись пройтися-пробігтися. А ще мені подобається, коли є час для відпочинку (кілька днів), тоді я можу цій дитині приділити час, поспілкуватися достатньо. Це дуже важливо, коли в тебе є не одна дитина – приділити час не всім разом, а кожному. Тоді дитина буде відчувати, що мама з нею.

— Наталю, чи у вас заведено відпочивати родиною, де є всі-всі? :)

— Так. У нас є таке спільне фото, зараз я вам покажу (Наталя повертає ноутбук, щоб я побачила фото на стіні) Це історичний відпочинок, коли ми їздили в Іспанію.

І організувати це свято було не просто, бо усі люблять різне: хтось хоче на пляжі лежати, хтось хоче на екскурсії, а комусь хочеться покататися на чомусь і це прямо проблема — п’ять людей на відпочинку :). Але зараз молодша донька питає: “Коли ми вже всі разом вирушимо на відпочинок? Куди поїдемо?”

файні_мами

— Поділися, як багато дисципліни у тому, як ви виховуєте дітей?  У вас є правила?

— Ти знаєш, поки це питання не виникає, про це люди і не думають. Ти просто живеш. І я не за дисципліну, я — за правила гри. Тобто, в нас є певні речі обговорені, причому не спеціально, а в ситуаціях, які відбувалися.

Діти знають, що можна, а що — ні. І це всім зрозуміло. Буває, що хтось переходить межі дозволеного і тоді ми говоримо про це. Наприклад, що таке шанобливе ставлення до дорослих? Якщо хтось перейшов цю межу, я кажу дитині: “Мені не подобається, як ти зі мною говориш, у нас так не прийнято і давай будемо це робити по-іншому.”

Бувають моменти, коли доводиться бути жорсткою. Наприклад, Ігор ходить по вулиці в навушниках. У мене чітке розуміння, що це є небезпечно. Спочатку я можу говорити про це, про те, що це дуже небезпечно, бо в навушниках ти не чуєш, що діється навколо тебе. Але якщо син мене не чує, то можу сказати: Мені доведеться
забрати в тебе навушники, бо ти поводишся небезпечно .”

Тобто, до тих моментів, що стосуються безпеки життя дітей, потрібно ставитися жорсткіше. А що стосується відношення, — проговорювати.

І важливо, щоб було чітко: це можна робити, а цього — ні. Бо, як видно по багатьох сім’ях, часто буває так: тато говорить одне, мама — інше. У нас таке теж буває, і ми правила визначаємо разом, обговорюємо: давай якось домовлятися, бо діти не розуміють, на кого реагувати.

Я не можу сказати, що я м’яка або ж дуже жорстка. Діти приходять радитися зі мною. Немає такого, що хтось образився з дітей на мої правила. Я також запитую в своїх: “Як би ти хотів це зробити?”

Наприклад, зараз у сина 8-й клас, йому важко буває вчитися, бо великі дуже навантаження, багато предметів, ще є спортивні тренування. І я питаю: “В чому ж проблема з навчанням?” А він каже: “ В мене немає мотивації.” Я думаю, ну дійсно, яка ж тут мотивація? Питаю: “А як ти собі уявляєш мотивацію?” Він мені каже: “Я хочу ходити в тренажерний зал.” “Добре і що тоді?” – питаю.  Він каже: “Тоді в мене середній бал буде, наприклад, 9,3.” Я кажу: “Давай спробуємо, якщо у тебе в останній чверті буде такий бал, як ти щойно намалював — 9,3, то ти продовжиш ходити в тренажерний зал.” Це жорстко чи ні? Я думаю, що ні.

Якщо ми домовляємося, то домовляємося, вчися як знаєш, але якщо не буде обіцяного балу при дотриманій обіцянці, то будемо робити, як я сказала. А для сина це така планка, яку він тепер хоче досягнути. (До речі, чверть він закінчив з балом вище, ніж обіцяв).

Для дітей важливо розуміти, що є ці рамки і межі, коли виконуються обіцянки: якщо мама з татом дали слово, то вони це зроблять.

— Як мамі з татом навчитися створювати таку модель, де будуть вживатися їхні правила і діти не будуть розпорошуватися? Виходить така собі ідеальна модель виховання…

— Так, це правда, таке рідко зустрічається у сім’ях. Найчастіше трапляється, що у тата одна лінія поведінки, в мами — інша, а є ще бабусі-дідусі, в них теж є своє уявлення щодо виховання. І дитині вже доводиться вибирати, де їй зручно. І дитина починає “розводити” батьків, хитрувати, підлаштовуватися, обманювати. Така маніпуляція виходить.

Як працює у такому випадку дитячий психолог? Спочатку ми спілкуємося з мамою, далі — з татом, дивимося на дитину. А вже тоді збираємо мати з татом разом, щоб виробити нову стратегію для всіх. Виходить, що потрібна людина зовні, щоб батьки зрозуміли, що це їх проблема.

Не завжди виходить домовитися з кожним із батьків. І дуже велика проблема, коли батьки живуть окремо. Тоді дитина живе увесь тиждень, наприклад, за одними правилами, а на вихідні потрапляє до іншого з батьків, де інші правила, де їй ні в чому не відмовляють… Страждає дитина, бо в голові в неї справжній роздирай всередині – як же робити добре, а як – ні?

Це дійсно ідеальна модель виховання, де батьки йдуть в ногу, і вона не дуже часто зустрічається в реальності — і саме в цьому велика проблема. Подивимося на прикладі з цукеркою. Мама каже: “Не їж цукерки, в тебе зуби зіпсуються.” Тато каже: “Нічого страшного, почистиш зуби, можеш їсти.” Це ще відносно прості речі. А коли це стосується моральних аспектів, то виходить взагалі біда.

— Наталю, твоя діяльність в оточенні дітей, ти пишеш для дітей, працюєш дитячим психологом. Скажи, що тебе в цю сферу привабило?

— Коли я була ще малою, то на запитання, ким я хочу бути, відповідала: “Вихователем в садочку або перекладачем.” І ось моя теперішня професія — дитячий психолог — це є поєднання і вихователя, і перекладача. Бо доводиться перекладати з дитячої мови на дорослу чи навпаки.

Психологія в моєму житті доволі випадково трапилася. Я не планувала вступати на цей факультет, це більше був вибір батьків. І це наскільки унікальна робота — ти працюєш з дітьми, з вчителями, з батьками, тут всі різного віку можуть бути, різних професій. Я ніколи не планувала працювати в школі. Але це були 90-ті роки,
тоді не вибирали, а де була робота, там і працювали.

Хотіла буди медичним психологом, проходила спеціалізацію у лікарні, попрацювала там рік.  І це вже 20 років я працюю в одній школі, і я кожен день йду на роботу із задоволенням. Для мене це особлива робота, бо кожен день є щось нове. У нас не є звичайна школа. Що стосується моєї роботи то в нашій школі працює 20 психологів, 2 логопеди. Це спеціалісти, які можуть допомагати дітям. Знаю, що Україні немає аналогу такій школі.

Мабуть, ми всі отримуємо величезне задоволення від того, що ми з дітьми працюємо і це здорово Наші вчителі говорять, що влітку, коли тут немає дітей, школа зовсім інша. І всі чекають вересня, коли прийдуть діти і можна буде з ними спілкуватися. Це не просто слова, це дійсно так і є.

І хоча це випадково вийшло,що я стала дитячим психологом,  я дуже рада цьому, що я працюю з дітьми. Кожен день не схожий на попередній. Дуже різнопланова робота: консультації, тренінги, такі унікальні речі, які є тільки в нас у школі. Я відчуваю, що ця робота не є звичайною, з різноманіттям усього, тут можна бути творчим. І мабуть, від цього в мене виходять дитячі книжки.

— Наталю, я хотіла запитати, коли саме ти почала писати? Коли ти відчула, що вже час?

— В мене і з книжками все вийшло випадково. Були дитячі вірші, які я писала для своїх дітей. Я подзвонила у Харківське видавництво “Фактор” до своєї знайомої.

Мені сказали, що дитячих віршів є багато, а от було би цікаво книжку про дитячі страхи від психолога опублікувати. Так з’явилася моя “Азбука хоробрості”. А оскільки я сама в дитинстві була боягузкою, то розуміла, про що пишу і це мені далося легко.

— Скажи, скільки всього твоїх дитячих книг видали?

— Насправді, я їх ніколи не рахувала. Нещодавно подивилася на обгортку нової книжки — там написано, що у мене четверо дітей та 130 книг :)))) Я сміялася. А чоловік побачив і сказав: “Мабуть вони і мене порахували” :)

Думаю, що справа не в числі книжок. Немає якоїсь кількості, яку потрібно написати. Зараз це переважно є замовлення на певну тему і, якщо ця тема мені близька, зрозуміла, якось мене торкає, я про це пишу.

Видавництва, з якими я співпрацюю, дуже різні. Це цікава робота і спілкування з кожним із них. Але найбільше я тішуся, що мої книги потрібні, що їх купують, читають і знають. Моя улюблена — це книга для найменших “Вправні пальчики”. Там і художнє оформлення чудове і якість дуже хороша. Це для мам та їхніх малюків.

— У нас є запитання від Христі Слободян з проекту Nravo Kids. Як написати добру книгу для дитини?

— Це складне питання, чесно кажучи. Тому що рецепту немає. По-перше, жодна книга не здається тобі досконалою. Якби в мене була можливість, я б кожну книгу переписувала і переписувала.

Я перечитала величезну кількість дитячої літератури, в силу того, що у мене багато дітей — я їм багато читаю і моя діяльність сприяє. Але я ще так і не зрозуміла цієї таємниці.

Думаю, потрібно розуміти дитину, що їй буде цікаво. Але немає готового рецепту як для приготування супу. Візьміть те-то і те-то, зробіть так і так. Я навіть колись намагалася, скажу по-секрету, отак читаю шматок з класної книжки, наприклад, Лінгред, і пробувала писати точнісінько так само — нічого не виходить! Тобто, поки ти не відчуєш, поки в тебе з середини це не проявляється, нічого не буде.

І у відношенні до дитячої книги потрібно бути дуже вимогливим насамперед до себе. Перечитуючи, ти ж відчуваєш, чи ти дав би своїй дитині це прочитати? Чи є в цьому якась мудрість.

Ще скажу, що західні книги відрізняються від наших. У них немає такої дидактики, там немає таких повчань. А ми, оскільки весь час у цьому росли, то дуже хапаємося за цю дидактику. Вважаю, що істина десь посередині. Дитині потрібно знати, що таке добре і що таке погано. Але не треба їй щось нав’язувати, давити на неї.

— Я ще хотіла запитати, на що батькам звертати увагу при виборі дитячої книжки, коли це ще зовсім маля?

— Для мене книга — це такий тотемний предмет. У нас вдома багато книг і в моїх батьків є величезна бібліотека. Раніше це була велика цінність для всіх, зараз по-іншому, тому що з’явився інтернет, планшети. Але я так люблю, як пахне книжка. І це таке таїнство відкривати книжку, гортати сторінки. Мені подобаються ці друковані букви. А зараз я ще й бачу книжку як видавець, автор і я розумію, як вона створюється.

На що би я звертала увагу? Процес покупки книжки такий дуже залюблений. Треба погортати, подивитися, понюхати цю книжку. Так ніби відчути її. Я за те, щоб батьки купували дітям ті книги, які вони самі читали в дитинстві чи пізніше. Бо ти цю книжку любиш, ти її пережив, відчув те, що у ній є. І ти її довіряєш своїй дитині — своєму другові.

Зараз ми разом з донькою читаємо книжки з мого дитинства, я не можу передати наскільки це класно. Наприклад, «Аліса у країні мрій», «Голуба бусинка» Маріі Крюгер, чудовий Носов та Драгунський. Цікаво, що в  мене є ще мої книжки, видання 70-х років.

файні_мами

Зараз дуже багато програмних ілюстрацій, але мені більше подобаються створені руками малюнки для оформлення книг. Антон Ломаєв створює дуже гарні ілюстрації, є класика – Беатріс Потер, Вінні Пух Шепарда. Видавництво Старого Лева я найбільше люблю, в них такі смачні ілюстрації:) Ще мені подобається видавництво А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га. Це важливо, бо дитина не може сприйняти книгу окремо від малюнків, і запам’ятовуються дітям книги саме за малюнками.

Тепер за вміст книги. Є класика. Зрозуміло, як її вибирати. Є казки, народні, авторські. Це також зрозуміло, як вибрати. А от як вибирати сучасну дитячу літературу, це не завжди зрозуміло. І я завжди кажу, що батькам обов’язково потрібно спочатку прочитати книгу і тільки потім її купити, якщо ви зрозуміли, що це є те, що треба вашій дитині.

— Але ж можна обговорити такі речі з дитиною, щоб розвивати її критичне мислення, щоб вона сама вчилася розрізняти, що вона споживає.

— Звичайно, можна. Але, мені здається, що у сьогоднішніх дітей на так багато часу, щоб витрачати його на будь-які книжки. Тим більше, що так багато є цікавих, розумних, добрих книжок.

Я вважаю, що обов’язково має бути прочитаною світова класика, українська класика. Це те що було перевірено не одним поколінням. А із сучасних мені подобаються книги Кейт Ді Камілло.  Але читання треба завжди  поєднувати із спілкуванням із батьками. Є такі питання, як потрібно дитині допомагати розбирати, зрозуміти.

— А як на рахунок розвиваючих ігор мобільних, на планшетах для дітей? Ми у всіх батьків цікавимося їхньою думкою.

— Є проблема залежності, яку батьки до останнього не бачать. І розуміють це тоді, коли вже пізно. Є проблема того, що діти вибирають ігри самостійно, без врахування вікових обмежень, і часто бавляться у дорослі ігри: стрілялки, бродилки.

Якщо батьки бачать, що ця гра корисна, розрахована для віку їхньої дитини, якщо батьки можуть визначати, скільки часу дитина бавиться у мобільні ігри, можуть бачити, як вона їх бавиться, тоді це добре. Тоді такі ігри розвивають дитину.

Я зовсім не прихильник того, що дитині тільки книжку потрібно дати і все, а до комп’ютера не підходь! Я просто вважаю, що час з сучасними технологіями для дітей має бути обмежений.

Якщо це дитина до 6-ти років, я би пропонувала 15 хвилин на день. А весь інший час — на спорт, прогулянки, книжки…На жаль, у житті я бачу, що діти перших класів щоденно проводять за комп’ютером годину-півтори-дві. А батькам насправді це дуже зручно, бо дитина нікуди не лізе, не зачіпає батьків, не вимагає їхньої
уваги — сидить собі і бавиться в телефоні чи планшеті.

Ставлюся позитивно до ігор, бо є багато навчальних ігор, завдяки яким дитина може навчатися читати, рахувати. Але я дуже серйозно  вважаю, що потрібно, щоб батьки були поінформовані про ігри, які мають їх діти. І контролювали цей процес.

— Наталю, а що тебе надихає на творчість з занять, хобі?

— Напевно, це мультики. Для мене мультики — це все! :))) Я як дитина можу дивитися анімаційні фільми.
Моє хобі – це подорожі. Після подорожей завжди добре виходить писати. Якось я була в Англії, і потрапила в магазин, де продавали тільки іграшкові будиночки. Я не уявляла, що таке може бути. Маленький магазин і весь в будиночках. У цих будиночках можна приклеювати на стіни шпалери, оздоблювати, як забажаєш. Я не
могла від них відірватися :) І  коли я робила книжку “Азбука Вежливости”, я зрозуміла, що це був цілий пласт вражень, з якого вийшла книга.

А коли я ще не писала книг, в мене було хобі — я робила книжки саморобні про свої дітей. Сторінки прошивала стрічками, збирала смішні історії. Це так класно, особливо, коли діти виростають, їм дуже цікаво подивитися на себе малих.

— А що тобі пригадується з свого дитинства? Які враження найяскравіші?

— Я дуже любила каруселі :) І ця карусель з кониками в мене перед очима :) Я коли поїхала в Дісней Ленд, перше, що зробила, це проїхалася на каруселі, де грає така музика з шарманки і катаються на кониках.

А ще я пригадую море. Кожного разу, коли мене возили на море, в Євпаторію, це була дуже велика подія. І те відчуття моря, я думаю, є найяскравішим спогадом і враженням мого дитячого часу. Зараз, мабуть, цьому так не дивуються :)

— Так, доводилося чути, що зараз дитину важко чимось здивувати, бо довкола багато яскравих речей, іграшок. Але в той же час багато дітей не отримують належної уваги. Ти це бачиш, як психолог, у спілкуванні з дітьми?

— Знаєте, як каже директор нашої школи, зараз ви дитині це купили, потім щось більше, важливіше, але у 20 років ви вже його нічим не зможете вразити чи здивувати. Тоді прийдеться, мабуть, літак дарувати на день народження :)).

І я пригадую, як ми з донькою подорожували. Це було дуже красиве місто, з багатою історією. Ми вийшли з автобусу, все чудово і вона повертається і каже: “Ну так, не Париж!” Я тоді дуже сильно переглянула своє відношення до міри та дозування. Бо це все добре, подарунки, дорогі речі, але дитина має побачити вклад, працю і отримати враження.

Для мене на день народження не головне подарувати дитині подарунок, я витрачаю час на те, щоб подарувати враження. Зробити справді свято. Я зробила одного разу сімейний фотоальбом, де зібрала такі чудові миті… Одного разу прийшла така ідея: у кожного, хто знає мою дитину, я питала: скажи, які дві гарних якості в неї є, на твою думку? Потім зробила таку газету: на маленьких листках ці якості, а на зворотах – хто це казав. Вражень було дуже багато! І це запам’яталося надовго!

Тому я завжди кажу: дозуйте цінності, які ви даєте дітям. Більше уваги приділяйте тому, що ви від серця даєте, а не з кишені.

— Хочеться ще розпитати в тебе більше про умови навчання і виховання в авторській школі Бойко, де ти працюєш. Я читала, що ваші учні —  це діти від 0 до 17 років.

—  Так, у нас навчання починається змалку. Спочатку малюки потрапляють у басейн, де є чудові тренери. Вони займаються за батьками та малюками, є така програма «Плавати раніше, ніж ходити». Таких зовсім маленьких діток приносять і вони плавають. Є розвиваючі заняття для тих, хто ще не ходить в дитячій садок. Є садочок для дітей до школи.

Що саме найголовніше в ньому? Це ті люди, які там працюють. Їм усім небайдуже до дітей, до того, що вони роблять. Є школа з першого по одинадцятий клас, її рівень дуже високий і мі це бачимо по тому, як наші діти закінчують школу, здають іспити, куди вони ідуть вчитися далі.

Я прийшла у школу ще у 88 році. І мені дуже приємно бачити, як вона розвивається, це дуже цікаво. Що в нас незвичного? Ми беремо усіх дітей, в нас немає відбору – цей хороший, цей поганий. Навіть, якщо дитина приходить з іншої школи з поганими оцінками, поведінкою, ми її беремо і будемо з нею працювати. Є діти, які потребують індивідуальної уваги, бо в них є проблеми з розвитком, здоров’ям. Ми з ними вміємо працювати теж. І батьки можуть бути впевнені – дитині не зроблять погано, вона буде зростати та розвиватися.

По-друге, у нас багато таких унікальних, класних штук, які ви не побачите в інших школах. У нас третій рік діє акція “Слухай серце” Діти відмовляються від пишного святкування, парадних костюмів, а відзначають випускний у шкільному таборі. Так званий «Джинсовий випускний». Це звичайно тільки з їхнього погодження.

Приходять учні, батьки в джинсах. Це така демократична вечірка. А гроші, які діти та батьки зекономили, вони віддають в дитячу лікарню на операції дітям, які страждають на захворювання серця і якім потрібна операція.

У нас є кожний рік великі постанови мюзиклів, де грають діти. Вони танцюють, співають грають, як актори. І це дуже корисний досвід для них. Бо вони виступають на великій сцені, дуже старанно готуються… Загалом, ти вже зрозуміла, що я дуже люблю школу і можу про це говорити до самого ранку!:)))

— Школа з такою методикою є тільки у Харкові?

— Так у нас немає філіалів у інших містах. Але ще не вечір, школі зараз 21 рік, все ще може бути.

— Ніхто не звертається, щоб поширювати ваші методики?

— Мабуть і звертався, але я про це не знаю. Думаю, що справа в тому, що це насправді важко – «робити школу». Це інколи цілодобова робота. Ось у нашого директора телефон може дзвонити будь-коли – і у свята, і вночі.

І ще це сімейного типу школа. Ми спілкуємося з батьками, розбираємо конфлікти, якщо таке трапляється, завжди готові допомогти.

— Скільки у вас навчається дітей?

— Зараз у нас близько 700 дітей – у школі, дитсадку. Для Харкова це немало. І ми відчуваємо гордість, що нам так довіряють батьки.

—  Наталю, які твої побажання усім діткам та батькам?

—  Найбільше бажаю усім хорошого спілкування одним з одними і щоб у вас був час на спільні справи, прогулянки, поїздки, посидіти ввечері біля каміна чи у затишному місці. Це те, чого нам усім не вистачає.

Усі вдарилися в розвиток, діти ходять в гуртки, які тільки кому доступні, в дітей багато завдань в школі і коли вони вже з батьками разом, то не у всіх є час на те, щоб просто поговорити, побути разом. Але дитинство дуже швидко закінчується. Діти швидко виростають. І потім вони звичайно, що спілкуються з батьками. Але це вже зовсім інше.

Бажаю бачити в своїй дитині хороше. І навчитися казати їй про свої відчуття. Це те, що є проблемою. Усі батьки більше критикують та дуже рідко кажуть: «Я тебе люблю.»

Бажаю батькам розуміння того, що вони, їхня участь, увага, тепло у житті дітей найважливіші і найбільш потрібні дітям. Якщо так у двох словах, то бажаю розуміння та часу :)

Nravo Kids бажає Наталі та її родині щастя у цьому році і всіх прийдешніх, любові, добра, здійснення усього, що є у мріях і всього найкращого!