Блог команди Nravo Kids

ФАЙНІ МАМИ: Розмова з Альоною Паславською

26.09.2017

Засновниця Face Factory Lviv та Nail Factory Lviv, мама трьох дітей і володарка титулу Ironman Альона Паславська ділиться своїм досвідом. Говоримо про спорт, виклики, бізнес, сім’ю та дітей. Жінка-buildself відверта і щаслива, і це не може не надихати. Тому заряджайтеся і будьмо щасливими:)

— Альона, ти перша в Україні не з професійного спорту, хто здобув офіційний брендований титул Ironman. Що означає для тебе ця перемога?

— В першу чергу, це перемога над собою. Цей виклик я кинула сама собі, не бажаючи нічого доводити спільноті чи друзям. Та й почалося все дуже просто. Я прочитала книжку Кріссі Веллінгтон “Життя без кордонів”. Це розповідь про дорослу жінку, яка після 30-ти років, не будучи спортсменкою, почала професійну кар’єру, приїхала на Чемпіонат Світу з Ironman і виграла. Ніхто її до того не знав. Вона була в чужому гідрокостюмі, на позиченому ровері. Це просто феноменально!

Лежачи на курорті в Греції, я прочитала цю книжку, закрила її, і вирішила: все, хочу! Я також зможу. Після цього я всім про це розказала, написала в Фейсбуці, зареєструвалася офіційно. Там внесок 550 євро, такий commitment непоганий. Далі знайшла тренера, купила ровер. Почався процес підготовки.

Насправді, це все дало мені багато впевненості в собі, просунуло мене в плані таймменеджменту, в плані роботи над собою і самодисципліни. Ці всі штуки, які я зараз імплементую в сімейному житті, у бізнесі, в усіх сферах. Я прокачала ті скіли, які раніше були слабенькі. І це зобов’язання, обіцянка собі і виклик глобально мене качнув і за рік я дуже змінилася.

Я класичний диванний тріатлоніст, тому що в мене все з нуля. У мене не було історії з спортивним минулим чи ще чимось. В мене велосипед з нуля, плавати кролем чи іншими техніками я не вміла. Спочатку було дуже важко. Я зрозуміла, що Ironman починається не тоді, коли ти перетинаєш фінішну лінію, а тоді, коли місяців вісім відтренувався по 2 заняття щодня, і в тебе субота, ти встаєш 30 км бігти — тобі треба себе заставити, хоча зараз тобі медаль ніхто не дасть! Ти просто встаєш і робиш. І все.

— Що змінилося у твоєму житті після інтенсивного наповнення спортивними тренуваннями? Як це впливає на тебе?

— В процесі своїх тренувань я звільнилася з попередньої роботи. Це була стабільна робота в дитячому розважальному центрі, де я була керівником. Там було класно і цікаво. Але я зрозуміла, що я вже не та, якою я була до того, коли почала цей шлях. Я просто це переросла. І пішла шукати себе. Після того, коли я фінішувала з Ironman, почала робити свій бізнес, бо зрозуміла, що можу і мені не страшно — переборола ці речі.

— Все-таки те, що ти дійшла до кінця в Ironman, дало тобі сильний поштовх у житті?

— Це таке зобов’язання, яке для мене було важливим. Закінчити, подолати труднощі на цьому шляху і зрозуміти, що далі вже нічого не страшно.

Кому б ти радила випробувати себе в Ironman з наших читачок?

— Нікому би не радила. Треба буде присвятити багато часу, сил, енергії фінансових вкладень та емоційних. Це довго, затратно. А якщо в тебе є кар’єра, сім’я, діти… Тоді треба задати собі питання: для чого це тобі потрібно?

На той час, коли я це робила, я мала час і змогла присвятити себе цьому виклику. Це класна пригода, яку я пригадую з розумінням, що це зі мною на все життя. Але до цього треба розумно підходити з розумінням: для чого ти це робиш. Чи це сублімація чи дійсно прокачка твоїх скілів? Можливо, більш лайтові варіанти Ironman — півмарафон, марафон — та частинка, з якої можна почати, спробувати, щоб зрозуміти, чи ти готова цьому приділяти достатньо часу і тоді вже для себе приймати рішення.

— Альона, скільки ти займалася і як часто, готуючись до Ironman?

— У мене був один вихідний на тиждень. Чотири дні по 2 тренування щодня і на вихідних по одному тренуванню, але довгому з серії біг 20+ км, вело 100+ км. Це виглядає так: ти поїла, зібралася, вдягнулася, поїхала, повернулася, привела себе в порядок, щось зробила, знову поїла — 4-5 годин минуло. Тренування в мене займали не менше 4 годин кожного дня.

— З ким ти радишся для прийняття важливих рішень? Почати власну справу, взяти участь в Ironman… Ти сама вирішуєш?

— Поради мені дуже важливі, це мене дуже надихає і мотивує, але глобально я думаю про те, що я у себе є завжди сама. І життя — моє, воно одне і не безкінечне. Я збираю максимум інформації, думок, мені це все цікаво і важливо, але глобально сама приймаю рішення, слухаю, чого хочу і довіряю своїй інтуїції, внутрішнім переконанням і відчуттям. Тому в моїх рішеннях мене найбільше.

— Альона, розкажи за Face Factory Lviv та Nail Factory Lviv — чому ти обрала сферу косметології та сервісу краси для бізнесу? Твоя попередня сфера діяльності з дітьми — це зовсім інший напрям.

— Попередня сфера діяльності — це був сімейний бізнес з моїм колишнім чоловіком. Я не обирала цього шляху, а долучилася як помічниця, потім ми вирішили, що я керуватиму цим напрямком. Але це не було моїм внутрішнім рішенням, швидше підтримка тих обставин, які склалися в моєму житті. І це був дуже цікавий управлінський досвід. Мені видали просто нереальний кредит довіри, тому що спочатку в мене не було достатньо знань і я це дотягнула. А далі захотілося зробити щось своє, такий продукт, який вирізняється, щоб це надихало мене і близьких.

Зараз є дуже багато сфер, де можна реалізуватися. Здавалося б, усього вже так багато, все уже придумали. Але я стикнулася з такою проблемою, що у Львові реально немає де привести себе в порядок, щоб класно виглядати, щоб тобі не нашкодили, а просто покращили. Спочатку я їздили в Київ, дивилася, що є там. І вже маючи усвідомлення того, як би я хотіла це бачити, не знайшовши аналога, я зрозуміла, що треба робити. Не було якогось сумашедшого аналізу та прорахунків. На відчуттях, інтуїції, просто розпитала найближче оточення і прийняла рішення, що це буде отак. Я створила такий продукт, який би влаштовував у першу чергу мене.

— Які твої амбітні цілі у бізнесі, чого б ти хотіла досягнути?

— Відкриваючи перший салон, я вже розуміла, що хотіла б масштабуватися. Це ще на моменті старту. Маю певний азарт в тому, щоб відкрити, вдосконалити і розібрати всі ті помилки, які були і є. Я намагаюся їх максимально пропрацьовувати, брати ці уроки і рухатися далі.

Мені цікаво будувати франчайзингову мережу, тестувати свої формати. Я вважаю, що це тільки початок. У цьому напрямку є класні перспективи. Хочу захопити весь світ:)

— Це запитують дуже часто, але для нашої рубрики тим більше цікаво, бо виходить величезне опитування десятків різних людей і читачі бачать різні підходи до життя. Як ти менеджаєш свій час на сім’ю, дитину, чоловіка, роботу, відпочинок?

— Я ніколи нічого не встигаю. В мене таке виховання з дому (тато військовий, полковник), що всюди має бути порядок. У нас вдома було чітке розмежування обов’язків, чеклісти з запланованими справами. Мої батьки, приїхавши з відпустки, вже знали, куди вони поїдуть наступного разу. У них все було так чітко сплановано.

Я так не роблю і не вмію. Мені вистачило дитинства. Але є речі, які ти вже не можеш змінити: приходити всюди вчасно, дотримуватися порядку, не можеш лишити гору посуду, коли виходиш з дому чи лягаєш спати. Це зі мною залишилося на завжди. І я стараюся впроваджувати це у своїй сім’ї. Звичайно, якщо хтось не хоче, я не заставляю, зроблю сама. Але у нас немає нянь. Всі діти вже такого віку, що можуть все зробити самостійно. Бувають і зриви, коли не встигаємо. Але є планування, постійний діалог з дітьми, чоловіком — так і відбувається організація. Ніби нічого не встигаєш, але усе ок, всі живі, здорові, нагодовані. Синові 12 років, то він може і зготувати щось, а менші вміють зробити бутерброди, знають, де мюслі. Виживуть, хоч там що:)

— До речі, а як ви любите відпочивати всі разом? Також плануєте, щоб усіх зібрати?

— Ми любимо на вихідні виїжджати, виходить завжди спонтанно. Знаємо, що на вихідні ми не вдома, а де саме, точно не відомо. Це вирішується на тижні або за день. Звичайно, на події, куди ми хочемо поїхати, плануємо час. Бо це треба купити квитки чи забронювати готель. А решта ситуацій відбувається у такому потоці — захотіли, зібрались і поїхали.

Нещодавно були в Європі, як у радянські часи, 24 дні відпочивали. Стартанули з Варшави. У нас були окремі точки для маршруту. Ми хотіли поїхати в парк “Phantasia Land” біля Кельну, хотіли у Чорногорію, бо там друзі зняли віллу і запросили нас приєднатися, а ці проміжки ми вже собі планували більш вільно.

— Альона, ти помічаєш різницю у своїй поведінці вдома і на роботі? Де ти більше, як керівник проявляєшся?

— Я всюди мама Альона. І на роботі і вдома.

— Як ти можеш описати вплив материнства на особистість з власного досвіду? Якою ти була до того, як стала “мама Альона”?

— Коли я стала мамою, то стала любити всіх на світі. До цього я була одна, а тепер у мене є дитина, діти. Я стала м’якша, більш обережна і розважлива. Якісь такі всякі риси жіночності з’явилися, бо до цього я була розбишакою, всюди мені хотілося бігти і щось робити. А з дитиною відчуваєш, що ти відповідаєш за іншу людинку. І ще я стала плакати, коли дивлюся фільми, коли бачу чи відчуваю якісь сентиментальні моменти. Ну але відчуття такого щастя, комфорту і спокою стало стабільним — прийшло і залишилося.

— Альона, що ти можеш порадити жінкам, які в декреті хочуть робити щось своє, маленьку чи більшу власну справу? Чи взагалі потрібно у цей час мамі ще додаткові турботи, крім догляду за дитиною?

— Я думаю, що коли приходить ідея і є бажання, то треба брати і робити. Насправді час може не прийти ніколи. І якщо є якась класна ідея, і маючи дитину, відповідальність та ризики, ти готова взяти і зробити, маєш ресурс, значить це і є той самий час. Бо ідеального підходящого часу може не бути ніколи.

— За якими критеріями ти вибираєш людей у свою команду?

— У нас така специфіка роботи, що професіоналізм важливий, але у нашій роботі всьому можна навчитися. І майстром справи можна стати, вклавши якісь зусилля, час. Ми дуже багато навчаємо людей. Я не вважаю це визначальною рисою. Я вірю в те, що з людей все починається і з людьми може закінчитися. Людський ресурс — основний. Для мене команда, як сім’я.

В першу чергу ми дивимося на те, наскільки люди нам підходять емоційно, по цінностях, світоглядно. Це основне і ми розуміємо, що люди, для яких матеріальний важіль є визначальним, також не наші пасажири. Нам близькі люди, які готові рости, створювати, хочуть робити зміни у світі, сервісі та сприйнятті. Я горджуся тим, що у нас немає текучості кадрів. Наша команда стабільна і ми рухаємося разом. І усі ці штуки, які ми придумуємо і створюємо у роботі, це командний продукт. Це не то, що я така класна, сіла і придумала, а всі зробили. Ні. У нас постійно йде обмін енергією, ідеями. Всі готові за це братись, реалізовувати, всім цікаво, очі горять і відчувається любов до того, що ми створюємо. Стараюся підбирати таких людей.

— Немає такого, що беремо тільки тих, хто живе у центрі чи тільки білявок або брюнеток? :)

— У нас дуже різна географія. У нас в Nail Factory є майстер — дівчинка, яка живе у Новому Роздолі. Щодня вона приїжджає на роботу. О 8.30 ранку вже на роботі. Вона кайфує від роботи і колективу. Такі люди надихають і створюють таку команду, як сім’ю, якою я пишаюся і дуже люблю.

— У вас є якісь командні традиції, спільні походи кудись?

— Такого немає, бо у всіх є сім’ї,чоловіки або хлопці.

Але ми стараємося робити якісь посиденьки. Всі дні народження святкуємо разом. Влаштовуємо собі перегляди фільмів. У нас постійний дівішнік:))

— Ще питання про соціальні мережі та формування певного образу “успішної, щасливої людини”. Як ти вважаєш, наскільки відсотків сходяться “очікування” та “реальність”? І для чого людям такі красиві акаунти, фото.

— Я ставлюся до соцмереж позитивно. Але я за те, що інстаграмне життя має бути наближеним до реального. Як ти виглядаєш у житті, так і показуй себе в інстаграмі і навпаки.

Вважаю обманом, коли виставляють такі пози — втягнутий живіт, фільтрами забирають зморшки, а потім у житті ти людину не впізнаєш і розумієш, що це взагалі не той образ, який ти бачив.

Ми в своєму бізнесі за природну красу, за натуральність, пропагуємо такий підхід — якщо тебе полюбили чи сприйняли такою, як ти є, то все ок. Ти гарна зі зморшками чи веснянками і це природно. Навіщо їх забирати, я взагалі не розумію.

І якщо у тебе поганий настрій, то немає сенсу постити фотку, де ти посміхаєшся і писати сумашедше полотно про те, як у тебе все прекрасно. Я в це не вірю і мала чимало розчарувань.

Свої соцмережі стараюся вести максимально наближеного до того, що є у моєму житті, тому що цей обман не приховаєш. Не то що я би хотіла когось розчарувати чи навпаки не розчарувати, просто стараюся бути такою, як у реальності. Деменція — це погано, складно і взагалі, страшне захворювання. Зв’язок з реальністю має бути.

— Якщо говорити про соцмережі та дітей, що для тебе важливо і як ти радиш користуватися ними батькам. Що вважаєш не допустимим для публікації у інстаграмі чи дитячій сторінці?

— Я вважаю, що це міра і ступінь відповідальності кожного із батьків: мами, тата, з них хто веде дитячу сторінку чи робить пости. Я не фоловаю дітей. Дивитись на життя якоїсь маленької дівчинки і читати про неї блог мені не цікаво. Я доросла людина, в мене є свої діти, зацікавлення.

Це публічність, це соціальні мережі, люди, які розміщують пости чи ведуть сторінку мають бути готові до негативу, який на них може звалитися. Людина має усвідомлювати, як розміщена інформація може вплинути на дітей в майбутньому. Якщо хтось хоче, грубо кажучи “продавати” свою дитину в інстаграмі, це її особиста справа.

А я просто такого не фоловлю, мене таке не качає. У мене є багато підписок на те, що мене надихає. І це точно не маленькі чи голі діти.

— Альона, розкажи, а що тебе надихає? Фешен, мабуть…

— Я підписана на всі бренди, на влогерів з Makeup, візажистів, які трендові. Не можу сказати, що мені аж так цікаво і руки трусяться, коли бачу нову помаду:) Такого немає. Але я хочу знати, що є на ринку? Мені подобаються бізнесові історії та всілякі психологічні штуки. Я потім це імплементую з дітьми в сім’ю.

Не надихають картинки, де лежить гарно рука і тримає кружку кави — це взагалі не моя історія. Я і сама цього не вмію фоткати, і мене це не дуже пре. Хоча,  зрозуміло, що це інстаграм, картинка, яка продає і продається. Немає часу сидіти і лайкати кружечки.

Можу подивитися якісь плаття і замовити, чи як малій зробити косички чи те, що я можу зробити. Навіть на кулінарні штуки підписана, підглядаю трохи.

— А твій старший син цікавиться соцмережами?

— У нього був досвід. Він мав свій ютуб-канал і знімав ігри, які проходив. Але потім закинув. Його більше цікавить геймдевелопмент, у школі з’явився предмет на цю тему і він у захопленні. Побачимо, що з цього вийде.

Яке твоє ставлення до розвиткових мобільних ігор для дітей?

— Коли син був меншим, у мене не було якихось серйозних обмежень. Звичайно, що я дивилась контент, який до нього доходив. Модерувала це завжди і до сих пір стараюся наскільки вдається. Бо з 12-річним це зробити все складніше. Він ставить пароль на телефоні на комп’ютер. Якось в мене накрився комп і я попросила покористуватися його, то син мені не дозволив. Але вміст ігор чи іншого контенту я стараюся переглядати. Але не забороняю. Бо це такі обмеження, які не варто робити. Бо малявкі качають всілякі розвиваючі ігри дуже активно.

— Твої побажання усім батькам.

— Батькам бажаю слухати і чути своїх дітей, ставити їм багато запитань. Бо діти нам насправді розкажуть набагато більше, ніж ми про них уявляємо і думаємо. Просто  любити дітей. Кайфувати один від одного. І бути щасливими кожну хвилину разом, навіть якщо це 15 хвилин чи півгодини на день. Просто бути з ними поряд без телефонів, планшетів. Просто бути разом.

Nravo Kids бажає Альоні, її сім’ї та колективу розквіту, добра і зростання! Нехай здійснюється намріяне!