Розмова з Христиною Содоморою

З Файною Мамою Христиною Содоморою говорили години дві. Мама двох хлопчиків та засновниця сервісу дитячих книжкових подарунків «Жукі-Букі» поділилася досвідом запуску власної справи. А ще ми наговорились про цікаві книги та заняття з дітьми — те, що згодиться усім батькам. Христина — книжковий експерт та майстер слова — богослов, редактор християнського журналу “Кана”, дописувач у різних журналах та виданнях.

Про дитячі та дорослі книги на всі смаки та їх читання

Христино, звідки в тебе така шалена любов до книг? Чимало наших зацікавлень формується у дитинстві, а в тебе з чого все почалося?Мені також здається, що любов до книжок закладається в дитинстві, навіть несвідомо. Я це вже починаю спостерігати за своїми дітьми, у яких набагато більше книжок, ніж було в мене (у важкі 90-ті). Тому вірю, що змалечку варто не боятися задавати своєрідний книжковий тон, якщо так можна сказати.У дорослому віці, як я вже собі аналізувала, любов до читання наново запалила одна молода викладачка з літератури на філфаці, коли я здобувала другу освіту. Вона розповідала про Ролана Барта, Умберто Еко, імена яких мені після філософсько-богословського факультету були знайомі. Давала читати цікаві статті на семінари і так захоплено розповідала про романтизм, про реалізм, що я відчувала, як їй це все небайдуже. І цей вогник справді від неї передався мені. І досі, коли пригадую її лекції, в мені щось перевертається всередині. Вона не приходила, щоб сухо відчитати свою лекцію чи щоб змушувати нас читати класиків або модерністів, а справді любила літературу.Згодом, під час декретної відпустки, зокрема останні місяці перед пологами, часу читати було вдосталь. Потім почалися прогулянки з сином у візочку — парками, скверами, де пречудова нагода для читання, поки малий спить.
Поділися досвідом, як формувати в дитини добрий літературний смак?Я часто також над цим замислююся, наприклад, коли в книгарні переглядаю різноманітні книжки: попсові та вишукані, модні чи андеграундові, невідомі й розпіарені, — і обираю те, що мені здається найкращим. Натомість коли разом з дітьми купуємо книжки в книгарні чи на Форумі видавців, то вони іноді можуть собі щось таке потягнути, що я оцінюю як неякісну книжку. Але вони там побачили динозавра чи трамвай, якими захоплюються, хоча малюнки й не надто красиві, і все — будь-яка естетика програє. Але мені все-таки здається, якщо діти мають багато якісних книжок, це підсвідомо формує їхній смак, навіть якщо іноді вони можуть вибирати те, що їм хочеться і воно буде неякісне (неякісне, на мій погляд, знову ж таки). Але сам факт можливості обирати самому — це дуже важливо!

блог Nravo Kids

Не потрібно дітям насаджувати свої вподобання, свою ностальгію (тобто книжки зі свого дитинства). Не варто вдаватися у крайнощі: з одного боку, перенасичувати дітей тим, чого в нашому дитинстві не було, а з іншого, тим, що ми мали, а тому хочемо, щоб і діти це мали.Так, я зі свого боку обираю їм те, що вважаю найкращим, вірячи, що воно вплине на їхнє естетичне формування. Але розумію, що настане підлітковий вік бунтарства, соцмереж чи чогось іншого, що тоді буде популярним. Батьки ніколи дитину до кінця не сформують. Та й не треба робити дітей такими, як нам хочеться! Тому я намагаюся подати дітям те, що вважаю добрим і красивим, — а що вони собі з цього візьмуть, час покаже.

блог Nravo Kids

Коли ви читаєте з дітьми разом і як це у вас відбувається?У нас вже виробилася традиція читання перед сном. І тут я радію, що між Іллею та Хомою невелика різниця у віці (півтора року), тому можна читати одну книжку на двох. Зазвичай перед сном ми домовляємося, що сьогодні читатимемо. Я ж лише переживаю, щоб це не була дуже товста книжка :) Це наш спільний з дітьми час, бо не тільки я читаю, а діти слухають, – вони мені щось показують, питаються, іноді це й несподівана розмова. Тато також читає їм на ніч, якщо я дуже втомлена або маю якусь термінову справу доробити.

блог Nravo Kids

На вихідні, коли я більше з дітьми вдома, читаємо більше. Проте я не завжди можу виконувати усі їхні читацькі “забаганки”, бо хочеться і щось своє доросле почитати. Але я не картаю себе за це. Мені подобається, що вони просять мене почитати. Згодом буду згадувати цей час, як ідеальний.
Кажуть, що час на читання — украдений. Де ти крадеш свій час, щоб почитати?У соцмереж! Визнаю, що вони жеруть найбільше мого часу. Мене страшенно дратує оте зависання годинами у безкінечній стрічці Фейсбука. Тому я свідомо залишаю телефон на кухні і йду з книжкою в кімнату.
Погляньмо на твою читацьку еволюцію. Коли з’явилося відчуття, що ти експерт?Насправді у мене ще немає такого відчуття. Я просто читаю те, що мені подобається. Це просто звичка, потреба. Так, тепер доводиться і по роботі багато читати. Або читати, щоб написати відгук, рецензію. Але я не є літературознавцем чи літературним критиком.
Христино, а електронної читалки не практикуєш?Під час першої вагітності я прожила півтора місяця в Німеччині — у цирку на колесах, в якому тоді працював мій чоловік. І мала таку невеличку читалку, з якої й читала. Бо що мені ще було там робити? :) Не уявляю, скільки б довелося везти друкованих книг, якщо щотри дні читала нову книжку. Тому електронна книжка незамінна під час подорожей або коли не маю паперового варіанту. Зараз маю Kindle, який дуже зручний для читання, зокрема, й для зору. І до речі, електронна читалка — незамінний засіб для мами, яка годує грудьми або присипляє дитину: така читалка не розбудить дитину шелестом сторінок, її можна тримати однією рукою (а другою — дитину).
Скажи, що робити, якщо якась популярна книжка тобі незрозуміла? Коли всі навколо захоплені, а тобі не пішло?Іноді це питання смаків, часу, контексту і власного досвіду читача. Є книжки, що по-різному читаються у різний час. Але є й такі, що ніколи не захоплять тебе, ти ніколи з ними не синхронізуєшся, не зрозумієш. Ну, бо це не твоє… Тут багато нюансів.Іноді я “звіряюся” зі своїми книжковими колегами, з якими споріднені книжкові смаки. А можливо, у нас спільні цінності, що також важливо: духовні, моральні, які формують тебе, зокрема й твої читацькі вподобання.
Але інколи людина може взяти для себе із книжки, яка не має художньої цінності, щось потрібне на момент прочитання…Авжеж. Буває, що навіть попсова книжка залишає нормальний “післясмак”. Але я була б тут обережною у судженнях, щоб нікого образити. Часто враження від книжки залежить від власного настрою або від того, чи ти знайомий з автором і так далі. Натомість в оглядах книжок мені важлива не суб’єктивна думка “подобається чи не подобається”, а наскільки це можливо, об’єктивна подача, щоб самій зрозуміти, чи книжка мені підійде, чи ні.

блог Nravo Kids

Про сервіс дитячих книжкових подарунків “Жукі-букі”

Христино, розкажи, як ти прийшла до “Жукі-букі”?Ідея “Жукі-букі” прийшла раптово — сервіс, який пропонує дитячі подарунки з книжками та іншими приємними додатками. І хоча сама ідея була наче спонтанна, але я розумію, що до цього вже йшла давно. Адже друзі, знайомі чи навіть якісь чужі люди вже знали, що я читаю дитячі книжки, маю дітей, і мабуть довіряли моєму вибору книжок. І тому часто мене запитували, мовляв, йду на день народження до похресника і порадь якусь дитячу книжку на подарунок. Це не батьки питали, а люди, які йшли на дитячі свята. Тобто я вже мала неофіційний досвід “Жукі-букі”.Потім розписала покроково, що мені потрібно зробити, щоб зреалізувати задумане. Було багато дрібної і навіть нудної роботи, наприклад, де замовляти коробки чи папір. Потім створила сторінку на WordPress та акаунти у фейсбуці та інстаграмі, зробила фотосет перших пробних подарункових коробочок — і запустила у світ. І цікаво, що ніхто не здивувався, чому сервіс саме дитячий книжковий або чому я це взагалі роблю. Здається, для друзів та знайомих це виглядало природно, логічно і що важливо — затребувано.
У тебе не було жодних вагань?Звісно, були! Так, я мала трішки впевненості, тому що неофіційно вже радила книжки і добре уявляла, з чим маю справу. Але було трохи сумнівів: чи я це потягну на такому рівні, чи можу рекомендувати іншим дитячі книжки? Але люди почали писати позитивні відгуки, я навіть не уявляла, що вони такої високої думки про мене. І це додало мені впевненості та сміливості.Також я поставила собі — не переживати, чи з цього всього щось вийде! Я пробую: якщо не вдасться, то нічого страшного. Бо страх розчарування був: а якщо не буде замовлень, а якщо будуть критикувати. Я й зараз не будую грандіозних планів, бо не знаю, як саме буду розвивати цей сервіс і в що він може перерости.
Скільки уже працює “Жукі-Букі”?13-го листопада стартували. Це був час перед Миколаєм, відповідно, була нагода його випробувати на повну потужність. Зараз замовлень менше. Але це й добре, бо є час на відпочинок, на перезавантаження і на покращення сервісу.
Не хочеш розширити сервіс від суто дитячого до більшого, де і дорослі зможуть замовляти книжкові подарунки?Дитячі книги — це свідомий вибір. Такі сервіси (букбокси) для дорослих уже є, коли люди самі собі роблять сюрприз. У мене інша специфіка — дорослі замовляють дітям. Хоча, як показує досвід, часто батьки й самі не хочуть заздалегідь знати, яка книжка буде в подарунку. Були випадки, коли я радилася з батьками, бо в дітей було дуже багато книжок, включно з останніми новинками. Але! Зізнаюся, таки два замовлення для дорослих я робила — для хлопця 18 років і для дівчини 26 років. І скажу, що було дуже цікаво над цим працювати…
Яке найоригінальніше замовлення?Зараз оформляю подарунок про Японію. Я відразу подумала: о, новий виклик! І знайшла дуже цікаву книжку.
Тобі хтось допомагає?Пакування подарунків, до речі, це друга річ, яку я люблю, після книжок. Допомагають діти — вони люблять разом зі мною “пакувати” подарунки. Поряд щось своє обмотують залишками паперу і заклеюють скотчем. А якщо серйозно, то замовлення ж надходять доволі рівномірно і я цілком справляюся сама, тому допомоги не потребую. Але маю достатньо пропозицій про співпрацю, наприклад, від тих, хто генд-мейдом займається.
Звідки найчастіше надходять замовлення?З різних міст — Львів, Київ, Івано-Франківськ, Тернопіль… Кілька замовлень відправляла в Америку.

блог Nravo Kids

Про сім’ю

Христино, розкажи про своїх дітей. Як їм вибирали імена?
У мене двоє хлопців. Іллі — 4,5, а Хомі — 3 роки. Ім’я Ілля нам просто сподобалося. А ще мої батьки живуть біля дерев’яної церкви пророка Іллі, які майже 280 років, де ми Іллю й хрестили.
Більше думали, як назвати другого сина. І я тоді згадала про ім’я Хома — це український відповідник імені Тома (Тома Аквінський, Тома Кемпійський, Томас Мертон, Томаш Галік та інші мої кумири ще з університетських часів…). От і назвали Хомою.

блог Nravo Kids

Христино, які найвідчутніші для тебе зміни відбулися, коли ти стала мамою?Знаєш, відчуття, як у кожної молодої мами, яка вперше народила, і от їде з візком і думає, що всі їй мають дорогу вступити, бо вона — мама :). Але якщо подумати, то ж щодня народжується багато дітей і нічого особливого в тому немає.Мої переживання були цікаві не тому, що це моя дитина, моє “продовження” і так далі. Мені було радше цікаво бути свідком того, що взагалі народилася нова людина, фактично так людство й відтворюється. Навіть абстрагуючись від того, що це власна дитина. Народилася нова людина, яку ти виносив. Це такий момент чуда, в якому ти є посередником. Мені це було дуже цікаво!А далі було спільне з дитиною пізнавання світу. От він до чогось доторкнувся — і ти спостерігаєш у нього такі відчуття, про які сама зовсім забула. Починаєш очима дитини на різні речі по-новому дивитися. Не в такому банальному сенсі: ой, дитині це смішно, і мені це смішно. А якось глибше, стосовно пізнання речей і світу…Або якось зловила себе на такому. Гуляли разом з Іллею парком, весна, все зеленіє. І захотілося показати йому якийсь листочок. Я рефлекторно зриваю листочок і раптом — стоп, що я роблю? Моя екосвідомість увімкнулась :). Так, я хочу показати дитині листочок, але я ж його зриваю. Для мене це було прозрінням. І от саме завдяки дитині я помітила, як іноді дію на автопілоті.
Додаткові очі дивляться на тебе збоку…Так. Діти змушують нас наше несвідоме дитинство наче заднім числом прожити вже усвідомлено. І не йдеться про те, що ти хочеш дитину чогось навчити, бо ти ж мама. А розумієш, що для неї це все справжнє, дитина сприймає світ і все навколо за чисту монету. Отже й ти сама мусиш бути справжньою.
Розкажи, як ви проводите час, коли збираєтеся усією сім’єю?Інколи робимо собі “ботанський” відпочинок, наприклад, йдемо з дітьми в музей чи відвідуємо якусь виставку. Наприклад, нещодавно були в Природничому музеї. Малим дуже сподобалося. Влітку любимо піти в парк, на Марсове поле, на Погулянку. Беремо ковдрочку, кубики Лего чи машинки, термос з чаєм, щось смачне. І просто відпочиваємо.
У ляльковий театр ви вже ходили?Діти ходили, до того ж без мене. Це було спонтанно — свекор з чоловіком і дітьми чекали трамвай №7, якраз на зупинці біля лялькового театру. Трамваю довго не було, тож вирішили зайти в театр. Я була тоді на роботі. А я ж так готувалася, що організую дітям похід в театр, що це буде особливий день, а вони бац – і пішли без мене:).Бачу, що зараз, в їхні 3-4 роки, якраз можна починати відвідувати театри, музеї, галереї. Так, я й у слінгу від народження їх зі собою всюди носила. Але зараз вони вже все сприймають і всім цікавляться. Проте свідома, що перенасичувати теж не варто. Бо буде зворотна реакція. Дивлюся, як діти поводяться, чи їм це цікаво — якщо ні, ми виходимо.Та нічого особливого. Найчастіше просто виходимо прогулятися. Тоді й найбільше спілкуємося. Бо вдома кожен щось своє робить. Наче всі разом, але кожен чимось своїм займається. Ми й самі зрозуміли, що вихідні краще планувати поза домом — ми і разом побудемо, і поспілкуємося, і відпочинемо, і щось цікаве побачимо.

блог Nravo Kids

Зараз діти мають змалку доступ до смартфонів, мобільних ігор. Ви даєте своїм хлопцям бавитись мобільними іграми?
Наші ще не знають про мобільні ігри, лише про мультики та різні відео. Вони вже вміють вмикати комп’ютер чи смартфон і контролювати доступ щораз складніше. Ми намагаємося з ними домовлятися, наприклад, що вони дивляться трішки, а потім ми йдемо гуляти або ще щось. Шукаємо різні компроміси. Зовсім забороняти не вдається, та й чи треба?
Малій дитині марно пояснювати, що не можна довго зависати перед монітором. Натомість чи з чоловіком домовилися, самі не повинні показувати їм такого прикладу, тобто не сидіти за комп’ютером, коли в цьому немає потреби. Це також і своєрідний контроль за своїми діями. Бо скільки дітей не вчи, вони будуть робити так, як ми.
Також домовилися, що за столом не вмикаємо телефони. Я би навіть сказала, що діти впливають на наше відношення до девайсів та їхнього використання. Бо, я думаю, що в тих сім’ях, де дітей немає, зовсім інша ситуація. Там кожен за своїм девайсом просто час проводить і все, не переживаючи про наслідки.

Розкажи про ваші сімейні традиції

Мабуть, це наші спільні прогулянки та поїздки на вихідних. Також разом святкуємо наші дні народження, йдемо на піцу. Нічого особливого, але це ще одна нагода побути разом.

Я читала, що ти любиш звук тиші…
Так, я люблю тишу. На відміну, від чоловіка. А зараз, коли є діти, то про тишу доводиться лише мріяти. Тому в мене також відбулося певне переформатування. Мій чоловік — музикант, тому вдома завжди ще й всілякі музичні шуми.

Наскільки чоловік приділяє час вихованню дітей?
Мій чоловік повністю включений у їхнє виховання, він фактично тато в декреті, відколи я почала працювати. Натомість я вечорами з ними, коли у нього концерти чи репетиції. Тож ми можемо чергувати догляд за дітьми.
Але зізнаюся, я дуже багато вчуся у чоловіка — зокрема, спокою у різних ситуаціях, в яких я би вже влаштувала цілу драму. Завдяки йому я трішки зменшую свою гіпертривогу та істеричну мамську опіку.
Поки я на роботі, діти з чоловіком точно не сумують. Наприклад, Хома вже може ввімкнути метроном і барабанними паличками щось собі вистукувати. Або разом з Іллею ставлять на піаніно книжку і грають, наче по нотах.
Чоловік грає на бас-гітарі, гітарі і контрабасі, освоює барабани. Тож діти з цим ростуть, самі пробують грати. Люблять слухати музику, переглядати разом з татом музичні відео, навіть свої назви до пісень мають: музика дракона, музика робота тощо.

А є заборонені теми, на які з дітьми не говорите?
Мабуть, немає. Навіть як би я не уникала, але діти розкрутять на що завгодно. Наприклад, маємо книжки Ейтана Борітцера “Що таке смерть?”, “Що таке любов?”, “Що таке Бог?” і “Що таке краса?”. І якось Ілля попросив на ніч читати книжку про смерть. Мені було трохи моторошно, хоча книжка дуже гарно написана, якраз для дітей дошкільного віку. Просто діти все по-іншому сприймають, у них немає тих емоційних прив’язок, що є у дорослих.
Або ще приклад. Ілля і Хома дуже люблять серію книжок про Меллопів. І в одній із них – “Різдво для Меллопів” – історія про чотирьох синів, які принесли додому по ялинці. Тож довелося їх віддати комусь, навіщо вдома стільки ялинок. Дуже соціальна книжка, до речі. І от Меллопи відвідали дитячий будинок, лікарню, в’язницю, казарму… Я пояснюю, що в дитячому будинку живуть діти, у яких немає мами і тата. Думала, що малі можуть засумувати чи плакати, але вони нормально це сприймали.
Я розумію, що в такому віці краще все правдиво говорити, без метафор чи образів, які вони не зрозуміють. Діти самі показують, які теми їх цікавлять. І я пояснюю, нічого зайвого не вигадуючи, але можливо спрощено, щоб додатково не навантажувати деталями і нюансами. Рано чи пізно вони й самі дійдуть до всього, що їх цікавить, і краще нехай вони це від мене дізнаються. Думаю, що з дітьми потрібно про все говорити. Питання лише в тому, як саме це робити.

Твої побажання усім читачам

Батькам бажаю бути собою і не хвилюватися, ким ваші діти виростуть. Насолоджуватися життям разом з дітьми, бо вони нам нові віконечка відкривають у цей світ, і водночас відкривають цей світ для нас. Бажаю бути відкритими до нового досвіду з дітьми і звісно — читати з ними багато книжечок :)

Nravo Kids бажає Христині Содоморі та її cім’ї багато позитиву, добра і усмішок щодня, а цікавих книг нехай буде багато і в домашньому читанні, і у замовленнях від користувачів “Жукі-Букі”!