Блог команди Nravo Kids

ФАЙНІ МАМИ: Розмова з Ларисою Олійник

9.02.2017

Всі вже зачекалися на анонсоване у вівторок інтерв’ю із Ларисою Олійник. Із співзасновником LITS HR School, IT-HR Club_Lviv, LITS4Babies та чудовою мамою говоримо про виховання дітей, про IT, про самомотивацію людей і шляхи покращення умов у державних садочках, про проходження співбесід. Словом, цікаво буде усім батькам!

— Привіт, Ларисо. Ти дуже активна в IT-сфері як викладач, HR і керівник проектів, організатор благочинного проекту “IT-Миколай”. Пригадуєш, коли для діяльності вибрала IT-сферу? (дитинство, універ)

— Я в IT вже 10 років. У 2006 мені, можна сказати, пощастило: я тоді працювала в банку, а в інтернеті якось натрапила на вакансію HR менеджера. Робота з людьми мене вже тоді цікавила, а от ІТ – це не був якийсь свідомий вибір, бо я нічого не знала про цю сферу, та й вона не була в той час такою розвиненою, як зараз. А далі все закрутилося…..

— Наскільки жінкам зараз комфортно працювати в IT-сфері, на твою думку? Які ти бачиш переваги, а може є недоліки?

— То вже така тема-баян, всі про це говорять. Чесно, я не знаю, чому так розділяють. Мені здається, що у нас не є суспільство, де дискримінують жінок. В IT просто є більше можливостей для всіх. Якщо ти розумний, добре вчився і хочеш працювати, то всі двері відкриті.

У мене багато друзів-жінок працюють програмістами, що 10 років тому здавалося нонсенсом. Але насправді це просто міф, що жінка не може бути програмістом, тестувальником чи працівником технічної сфери. З розвитком IT з’явилося багато нетехнічних спеціальностей — рекрутинг, HR, бізнес-аналітик… Цей гендерний розподіл є абсолютним міфом, тому що є прекрасні чоловіки-рекрутери, з якими мені доводилося працювати.

До того ж, IT-сфера доволі гнучка і дає багато можливостей, наприклад, якщо ти щось спробував і бачиш себе в іншому напрямку, маєш до цього задатки, то можна підівчитись і попрацювати над тим.

Якщо дивитись, чим може бути складніше жінці, то тут, як і всюди, треба добре балансувати між сім’єю і кар’єрою. Але насправді для чоловіків це не менш важливо. Це середньовічні міфи, що жінка має сидіти вдома, а чоловік заробляти гроші. Насправді, дитина потребує обох батьків і обом треба встигати на роботі і бути достатньо уважними до сім’ї.

— Скажи, з свого HR-досвіду, наскільки є важливими знання людини у співвідношенні до особистих якостей? Чи це від посади залежить?

— Мені, як HR-спеціалісту, треба розділяти вакансії технічні і вакансії мого профілю. Технічні навики я не перевірю, я можу точково запитати, чи був досвід з певними технологіями, який саме, з чим був пов’язаний проект? Але, звичайно ж, я не можу дати тестову задачку щось покодити. В тому випадку я якраз більше працювала над тим, щоб визначити soft skills, комунікативність, досвід роботи з командою, лідерські навички, досвід роботи із замовниками. І дуже важливо перевірити мотивацію людини.

HR і мотивація — це нерозривні поняття. Часто технічні інтерв’юери, з якими ми говоримо разом, питання мотивації покладає на HR, бо «ти більше в цьому розумієшся». Коли ж я відбирала рекрутерів до себе в команду, то оскільки це мій домен, то я можу перевірити практичні навички рекрутера, що він вміє, з якими процесами він працював.

— Скажи, а якщо видно, що людині буде важко працювати в команді, хоча технічно вона обізнана і потрібна компанії. Ти будеш її рекомендувати чи ні?

— Дуже багато було таких випадків, коли знання є, а soft skills відстають. Принаймні на останній роботі, де я працювала як HR, у нас був консиліум. Є учасники процесу рекрутингу — це рекрутер, технічний інтерв’юер і менеджер проекту, який приймає остаточне рішення. Кожен з нас проводив свою частину співбесіди, потім ми збиралися і обговорювали кандидата — кожен розказував свою думку, які є плюси та мінуси як в технічних, так і нетехнічних питаннях. І тоді менеджер, який приймає рішення, маючи максимально інформацію про кандидата,  вирішував, чи можна піти на компроміс, якщо одразу видно, що кандидатові буде важко вписатися в команду. Хоча зі свого командного досвіду скажу, що для мене критично, щоб люди були однодумцями, або хоча б щоб психологічно комфортно було працювати. Бо якщо людина в команді не хоче взаємодіяти з командою – це дуже важко для всіх.

— Ларисо, а бувало таке, що ви радили кандидатам, над чим їм потрібно конкретно попрацювати, що їм треба вдосконалювати?

— Є багато статей про те, як давати відгук кандидатові, особливо, якщо він не пройшов. І це насправді треба робити дуже майстерно, щоб не образити людину і залишитися з нею на зв’язку, бо можна щось їй запропонувати в майбутньому.

Тут має бути і майстерність у спілкуванні, і життєвий досвід, щоб зробити це грамотно. З іншого боку, багато залежить від самого кандидата. Якщо ми більше знайомі і в процесі спілкування налагодилися хороші стосунки, і він цікавиться, що ж було не так, тоді ми давали більш розлогу відповідь та дружні рекомендації, які людині справді можуть допомогти в розвитку.

Загалом, у такому відгуку найкраще зосередитися на практичних навиках і вказати, що рекомендують вивчити чи підтягнути технічні інтерв’юери або коли потрібен кращий рівень англійської. Дуже складно давати відповідь типу: ми вважаємо, що ти не впишешся в команду. Навіщо ображати людину? Але можна пояснити, що замовник хоче бачити в команді більш проактивну чи комунікабельну людину.

— Запитання про організацію свого часу: молодій і активній мамі як ти радиш планувати свій час, щоб його вистачало на роботу, сім’ю, дітей і на себе?

— Я можу тільки поділитись своїм досвідом. Зразу скажу, до того, як стати мамою, я доволі багато попрацювала і можна сказати зробила свою кар’єру. Коли йшла у декретну відпустку, я була рекрутинг-лідом з командою, з певною відповідальністю.

Звичайно, що я дуже хотіла дітей, і це був мій свідомий вибір, але я не  уявляла, як це все буде. З декрету я вийшла, коли дитині було 7 місяців, правда на півдня. Мені дуже бракувало спілкування та динамічності, які були на роботі.

Мені здається, коли дитина вже доволі самостійна (і у кожного своє уявлення, коли саме настає цей момент), то можна пробувати комбінувати догляд за дитиною та інші інтереси мами, в тому числі роботу.

Мій рецепт дуже простий — в мене були помічники. Я, як професійний рекрутер, сама собі їх підібрала :) Мені завжди допомагає чоловік, моя мама, і я знайшла няню, яка до цього часу ніколи не працювала нянею, але це той випадок, коли дивишся на людину і розумієш, що їй можна довірити свою дитину.

З їхньою допомогою мені вдалося і зараз вдається працювати, вести інші проекти. Звичайно, я стараюся сама більше часу проводити з дитиною, але без їхньої допомоги це все разом не можна би було реалізувати.

— Ще розкажи за LITS4Babies. Як ти прийшла до цього проекту, як зародилася ідея такого закладу? І чи твій син ходитиме в цей садочок?

— У нас є четверо людей — ідейних засновників. Це ті, кому це найбільше треба :) Я, Аня Косарєва з LITS, є Марічка Олійник, з якою ми заснували Lviv HR School та Lviv HR Сlub. І ще один з наших викладачів Юрій Гаврилів, у якого четверо дітей. Оскільки в усіх нас є діти, ця ідея для усіх дуже актуальна.

Є період часу, коли дитина маленька і їй достатньо бути вдома з перевіреними людьми, і особисто у мене умови з організації побуту й дозвілля в мого сина, можна сказати ідеальні. Бабуся-педагог займається з ним, няня дбає, все прекрасно. Але дитині вже з 3 років потрібне соціальне середовище і добре товариство. І я розумію, що якщо я не віддам його у хороший садочок, то мені ще прийдеться балансувати між роботою та його побутом вдома і крім цього возити його на різні розвиваючі заняття. У державний садочок, з відомих причин, я не хочу його давати. Приватні, які я досліджувала, майже кожен має нюанси. У моєму розумінні, от як дитині є вдома — комфортно, затишно, з нею граються, годують домашньою їжею, нічого особливого, але такий садочок я не змогла знайти. Десь немає подвір’я для прогулянок, десь вихователі не дотягують або він один на 15 діток. У кого є одна дитина  і в гості прийдуть ще двоє, можуть уявити, як вихователь може собі дати раду на цілий день з 15-ма дітьми? Це нереально.

Ми разом збиралися і обговорювали, як зробити нормальний садок? Що там має бути? Оскільки досвід батьківства у всіх є, то підходи організації дуже очевидні: щоб було комфортно, безпечно, щоб вихователі були хороші і любили дітей і ще ряд факторів, які є простими і зрозумілими.

— Як ти особисто бачиш перспективи розвитку дошкільних закладів в Україні? Будемо мати 2 світи: з одного боку стара система з іншого — сучасні садочки з цінностями поваги до кожної дитини. Чи зможуть одні дотягнутися до рівня інших?

— Насправді дуже цікаве запитання. Ми неодноразово на цю тему спілкувалися з вихователями, з якими проводили співбесіди. Частина з них із державних садочків. Це молоді люди, які мають по 5 років досвіду роботи. Але попри цю систему в них залишається креативність. І коли ми говорили, що вони підходять, дівчата перше, що згадували свою групу дітей, як важко буде їх залишити. Це свідчить, що це хороший вихователь, любить дітей і на своєму місці, але є конкретні причини, що цьому вихователю не подобається в садочках: ставлення, побут, відсутність канцтоварів, і зазвичай оплата праці.

У державних закладах є свої переваги: графік роботи може бути вільніший. Повна ставка вихователя – це понеділок-середа-п’ятниця, а наступного тижня ти вже працюєш вівторок та четвер. Якщо хтось має можливість працювати на дві ставки, це той самий час роботи, що й у приватних садочках і з зарплатою, конкурентною цій сфері.

Також в держаних садочках є державні соціальні гарантії, наприклад, два місяці влітку вони не працюють. Хоча ми у своєму садочку плануємо стандартні гарантії (відпустки, лікарняні, навчання), але 2 місяці не працювати і відпускні отримати – приватна сфера не може собі такого дозволити. Тобто, у роботі державних садочків є як плюси, так і мінуси.

З нашими співорганізаторами ми обговорювали те, що наш садок не є елітним, хоча так можуть вважати зважаючи на ціну. Тому що державний садочок — це 300, максимум 500 грн, якщо ти доплачуєш за додаткове харчування. В приватному закладі ціна значно вища, але це ціна послуг, які ми плануємо надавати. Порівнюючи з державною сферою, де держава оплачує все — приміщення з великими територіями для прогулянок, базову оплату персоналу, харчування. І такі садочки можна підняти на кращий рівень, якщо скажімо розділити обов’язки батьків і держави.

Частина суспільства думає, що їм хтось щось винен, наприклад, держаний садочок має бути безкоштовним. А з іншого боку, коли я сама порахувала ці бюджети на витрати, я зрозуміла, наскільки це є дорого. І щоб підняти якість послуг державних садочків потрібно організуватися батькам в першу чергу. Я думаю, що далеко не всім сподобається така думка. Але очікувати, що наша держава швидко розбагатіє і почне все оплачувати, зараз підстав немає. Тому треба самим покращувати цю ситуацію.

— Ларисо, що для тебе важливо у людях, з якими ти працюєш, створюєш спільні проекти?

— За всю свою умовну кар’єру я працювала з дуже багатьма різними людьми у різних компаніях. В мене зараз якраз і вимальовуються цінності та критерії тих людей, з якими комфортно. Тому що в тому вирі життя, коли ти постійно балансуєш між проектами, сім’єю, благочинністю і різними зайнятостями, насправді ти можеш почати вибирати, чим тобі займатися. Можливостей у людини з досвідом зазвичай більше, ніж у неї є часу. П’ять років тому я хапалася за будь-які ініціативи, як мені здавалися більш-менш нормальними. Зараз, якщо мені пропонують щось, що йде в розріз із моїми зацікавленнями або на це не вистачає часу, або з цими людьми не комфортно працювати, я в цьому участі брати не буду. Тому що я знаю, який у мене в цьому є ліміт часу і зусиль. І я виберу співпрацю саме з тими людьми, з якими комфортно.

Що це за люди і якими вони мають бути? Мені дуже легко працювати з людьми, які самомотивовані. От у нас є спільне бачення, яким має бути LITS4Babies. Ми робимо вчотирьох цей проект. І насправді робота досить банальна: замовлення меблів, вибір кольору плити чи спілкування з якимось майстром. Це теж робота, але я ставлю собі таке питання, чи я би пішла на таку роботу, якби мене брали як найманого працівника кудись в компанію? Зараз, мабуть, уже ні. Вибирати меблі для когось мені би не було цікаво. А тут ми працюємо на спільний результат, щоб зробити щось своє, і тому я навіть готова підлогу мити. У нас навіть був такий досвід, правда не в мене: перед зустріччю з батьками потрібно було помити підлогу, і організовувати прибиральницю було би довше. Тому помили самі ☺

Маючи досвід керівних посад у компанії (я була рекрутинг-лідом, проектним менеджером в команді девелоперів), тепер все більше розумію, що на керівну посаду тебе беруть для того, щоб ти «мотивував» інших робити свою роботу. Мені ж зараз більше імпонує робота із високоорганізованими, самомотивованими людьми – з ними справді можна зробити щось дуже вагоме. І я пишаюся, що постійно зустрічаю людей саме такого типу.

Мені комфортно працювати з людьми, з якими спільні погляди на життя, на виховання дітей, відповідальність у створенні бізнесу, щирість в стосунках. Я думаю, що це очевидні речі і всім саме так комфортно працювати. Просто ми всі ще у пошуках тої ідеальної команди, з якою можна ці речі робити безкінечно довго.

— Ларисо, розкажи про свою сім’ю. Як ви проводите час усі разом? Що любите робити?

— Оскільки ми з чоловіком обоє працюючі батьки-IT-шники, то буваємо вдома вечорами і на вихідних. Разом ми любимо ходити в гори, найбільше це вдавалося до одруження, з рюкзаками, наметами і на довго. Коли народився малий, то комфорт і безпека стали більш важливими, ніж до того, і в серйозні походи ми більше не ходили. Але з його 11-ти місяців виїжджали в гори на денні походи.

Минулого року ми з Гордієм вперше поїхали з наметом ночувати, без переходів, просто ночівка в горах. Це був дуже цікавий досвід. У малого є вдома свій маленький намет, він любить там бавитись, але дорослий намет він не сприйняв. Він не зрозумів, що ми залишаємося там на ніч, і що там потрібно спати. Це був такий момент несподіванки, але пройшло все добре :) Зараз йому вже три з половиною роки, тому цього літа ми будемо це активніше практикувати.

— Що у вихованні дітей вважаєш найголовнішим?

— Теж цікаве запитання. Я не знаю. Ми дитину не виховуємо. Ми живемо у своєму середовищі. У нас не замкнута сім’я: мама, тато і дитина –  є бабуся, яка приїжджає з нашим племінником такого ж віку, є няня, постійно приходять в гості друзі. Малий просто в цьому живе. Як зараз рекомендує модна література з дитячої психології, треба виставити рамки і в них дозволяти те, що можна. Ми стараємося такі речі робити, але воно все умовно. Тут важливо керуватися здоровим глуздом і щоб дитині було цікаво рости, дізнаватися щось нове.

Для нас важливо спілкуватися з дитиною. Вдома ми щось постійно говоримо, слухаємо музику. Всі, хто до нас приїжджає, відзначають, що дитина у 3,5 роки дуже багато говорить. Він вже навчився називати свій садочок школою програмування. Він говорить складними словами, реченнями і це все без якихось зусиль чи примусу, так як в хаті є, так дитина і живе.

— Ти читаєш якусь літературу з виховання чи з психології? Чи керуєшся інтуіцією, досвідом знайомих чи своїми дитячими спогадами?

— Насправді це мікс всього. Я не штудіюю спеціально книжок, просто трапляється цікава література, статті в інтернеті. Є така психолог Світлана Ройз, читаю її у Facebook.

Можу порекомендувати останню книжку, яку ми з чоловіком прочитали: “Виховання без нервування” Вікторії Горбунової. Це дуже цікава книжка дитячого психотерапевта, яка на прикладах із своєї практики пояснює основні поведінкові труднощі в дітей, і як з ними давати раду. Дуже класно, просто і зрозуміло написано.

У нас, як батьків, може бути багато стереотипів, які накладені ще радянською системою, нашими батьками, навіть несвідомо. І це, зокрема, моя мама визнає. У нас в сім’ї четверо дітей, у мене є сестра і двоє братів. Моя мама розказувала, що якщо з першою дитиною вона робила все, як каже совєтська педагогічна книжка, то з іншими дітьми вона більше керувалася своєю інтуїцією. І коли вона зараз порівнює сучасне виховання з тим, що було, каже: “Нам би тоді доступ до цієї інформації!”

З іншого боку, в нас зараз в суспільстві є доволі багато мам, які досі продовжують слідувати цим совєтським нормам, що для мене дуже дивно. Бо є багато інформації довкола. Є правильна, є неправильна. І чомусь, це до речі цікавий феномен, частина людей, коли бачить цю неправильну інформацію, сприймає її як правильну. Це називається відсутністю критичного мислення.

— Ларисо, розкажи за свій ресурс чи хобі: книги, фільми, природа, спілкування з людьми? Що ти робиш для того, щоб почуватися добре, відновлюватися?

— У мене зараз є багато проектів. Звичайно, що це все part time, і в кожному проекті є багато людей, які його драйвають. Мені важко згадати той момент, коли це все почалося, коли в мене була одна робота, не було сім’ї, і я приходила додому  і займалася собою. Що я тоді робила? Мені справді важко пригадати :) Зараз в мене все на купу і доволі мало часу є на подорожі, відновлення ресурсу і так далі.

Але здається, що ці всі проекти взаємно компенсують один одного. Є благочинність, є щось дітей, для розвитку HR-Club, є моя основна робота. Все різне і дозволяє переключатися і заряджатися. Але інколи бувають моменти, коли мені вдосталь всього, що є! І от коли були новорічні та різдвяні свята, мене рятувало те, що можна побути з сім’єю вдома, нікуди не спішити, нічого не робити.

Інколи навіть у вільний час ти хочеш встигнути вимити весь посуд, напекти пирогів, прибрати. Я інколи себе стримую і кажу: “Давай ти купиш пиріг в магазині і вдома відпочинеш :)” Тоді можна полежати з чаєм і книжкою. Мені дуже допомагає музика. Мій чоловік меломан, тому в нас вдома завжди класна музика лунає.

— Ларисо, чи твій син бавиться мобільні ігри? Якщо так, то хто завантажує і вибирає?

— Бавимося вибірково, в основному це мобільні ігри із серії Lego, а також улюблені ігри Nravokids, зараз  ось бавимося гру з автобусом та вивченням правил дорожнього руху.

— Ларисо, які твої побажання усім батька та дітям.

— Я боюся бути банальною. У вас в інтерв’ю завжди бажають всього дуже правильного:)

— Не обов’язково :)

— Батькам і дітям можна побажати постійно вчитися бути щасливими. Ми всі справді , як білки у колесах, бігаємо кожного дня. Є мами, які виховують дітей вдома, але це не менш складна робота. Для мене — це більш складна робота насправді. Будь-яка зайнятість мами завжди займає багато ресурсу. Моє побажання — поза тими всіма зайнятостями не втрачати ціль, для чого ми все це робимо? Я сама собі часто ставлю запитання: для чого я роблю конкретну справу і що це мені дає?

Хочеться побажати кожному знати, для чого він працює, живе і ростить дітей, нехай ця ціль буде хорошою, щоб завжди за неї триматися.

Nravo Kids вітає Ларису з Днем народження і бажає розквіту, радості, здійснення своїх заповітних мрій та великої любові!