Розмова з Наталкою Клименко

Наталія Клименко, засновниця проєкту “Мова — ДНК нації”, розповіла про українські книги для батьків, погляд на виховання дітей, свою книжку “Українська легко!”, мультфільм “Лепетуни”, який готують до випуску. Говорили про те, як запроваджувати українську мову в повсякденне життя і яким сферам до цього потрібно підтягуватися і доростати. 
Наталю, розкажіть, що змінилося у вашому житті після того, як ви стали мамою?Мені здається, що абсолютно все змінилося, тому що пріоритети після народження дитини стали кардинально іншими.
У ваших книжкових оглядах є книги та про виховання дітей, що з них ви взяли для себе? І чому найулюбленіша “Правила розвитку мозку” Джона Медіни?Те, що я точно зрозуміла, єдиного рецепта для усіх немає. Варто багато читати й вибирати те, що близьке по духу. Тому що у мам різні темпераменти, різні підходи до виховання — складно однією книжкою вгодити всім.Дехто вважає, що читати книжки про виховання взагалі не варто, бо природа візьме своє, мама з дитиною зрозуміють одне одного з першого погляду, і все в них буде прекрасно. Але мами зіштовхуються з такою кількістю питань, різних ситуацій, до яких вони не були готові, що краще знати теорію, щоб на практиці зрозуміти, до чого варто прислухатися, а що їм не підходить.Ще задовго до вагітності я прочитала книгу “Французьке виховання” і думала, що це ідеальна книга. От так і в мене буде. Дитина, яка з трьох місяців спить усю ніч або, як вони пишуть, “робить ночі”. Коли дитина не заважає життю батьків і підлаштовується під них, а не навпаки.Коли завагітніла, зрозуміла, що я не зможу почекати 5 хвилин, поки дитина поплаче, звикне і буде спати сама. Після цього прочитала “Таємну підпору” Петрановської і відчула, що теорія прив’язаності мені ближча. Я вірю, що в перші роки в людину закладається основне. І саме прив’язаність дуже впливає на дитину та її розвиток.Медіна сподобався, тому що він не дає якихось жорстких настанов, а всі свої припущення підкріплює дослідженнями. А ще він руйнує багато міфів. Наприклад, що слухання Моцарта під час вагітності впливає на математичні здібності дитини або що для того, щоб дитина виросла поліглотом, достатньо їй вмикати записи іноземними мовами з раннього віку. Сподобалося і про емпатію. Упевнена, що і в сімейному житті, і з дитиною проговорювання емоцій є дуже важливим.

Illustration

Наталю, ви неодноразово ділилися своєю мрією — щоб в Україні було модно говорити українською. Як є зараз, що ви бачите у своєму середовищі, в Києві? Адже українська справді стає все більш популярною.Мені дуже хочеться в це вірити. Не знаю, чи це мені так щастить, але в моєму оточенні багато україномовних. Я знаю, що так не всюди. Сама неодноразово була в ситуації, коли в таксі на мою українську запитували: “А ви зі Львова?” Я дуже люблю це місто, але чому я не можу бути з Київської області, жити в Києві й говорити українською? Чому? Чому в мене гарна українська? Тому що я народилася в Україні. Але на таких випадках не хочеться концентруватися.Ще кілька років тому я пішла в київську автошколу, і ми голосували, якою мовою буде проводитися навчання. Група з 16 людей обрала українську. Нам хочуть нав’язати думку, що в Києві “все говорят на русском”. Це не так. Багато людей говорять українською. Мене це тішить, бо моя мрія, щоб українці знали багато мов, але щоби в Україні було нормою говорити українською, і будь-де можна було придбати товар чи отримати послугу українською без якихось вимог. Це має бути природно.Вірю, що в нас високі шанси «вигребти на поверхню» і повернути українську в усі сфери. Раніше бідкалися на радіостанціях через квоти, де знайти україномовну пісню… Знайшли? І всі чудово працюють. Так само телеканали… Але, мені здається, що ще жорсткіші вимоги потрібні. Що я маю на увазі? У нас українськомовною вважають передачу, де ведучі говорять українською, а гості, як їм зручно. Це прикро, тому що така плутанина не допоможе нікому вивчити нормально мову.Що можете порадити людям, які переходять на українську? Зараз відкривають різні курси, де можна вивчити українську. Але, якщо говорити суто про відчуття, мислення і вираження, висловлювання українською.Щоб думати, з цією мовою потрібно народитися. Я говорю зі свого досвіду, яким не пишаюся. Під час навчання у НТУУ «КПІ» я перейшла на російську. Там 95% викладачів та студентів спілкувалися російською. А я тоді ще така невпевнена першокурсниця, хотіла бути, як усі, і почала говорити російською. Перші роки на роботі я теж говорила російською. Загалом так пройшло років 7-8. Але я не почала думати російською!І коли мене хтось запитує, за що мені соромно в моєму житті? Перше, що відразу спадає на думку, — те, що якийсь час я говорила російською, як основною мовою. Але вона мені не стала ближчою, і я повернулася до рідної мови, чим спочатку здивувала колег, друзів і знайомих.Щоби краще говорити й відчувати будь-яку мову, потрібно багато читати і спілкуватися. Так, поступово знаходиш перлини, які западають у душу. Спочатку в мене так було з англійською мовою. А потім відбулося й з рідною мовою, коли почала читати книжку Бориса Антоненка-Давидовича «Як ми говоримо».Я читала цю книжку й ніби відкривала для себе українську. І не могла мовчати – розповідала про свої знахідки рідним, друзям, а потім потреба ділитися зростала – так з’явився проєкт «Мова – ДНК нації».
Сторінка Mova на Фейсбуці популярна і самі картинки, дописи люди охоче поширюють. Ви самі придумуєте ці мовні приклади чи вам хтось допомагає?По-різному буває. Інколи я читаю статтю й бачу, що “нажаль” пишуть разом. Це мене «надихає». :) І ми готуємо ілюстрацію для цього правила. Так само, коли я читаю неякісний переклад. Або ж навпаки – натрапляю на цікавий фразеологізм або слово, про яке і не знала, відразу спрацьовує — треба зробити картинку. Часом сідаю за фразеологічний словник і шукаю цікаве, чим можна поділитися з усіма.А ще коли я пишу, часом хочеться урізноманітнити текст влучним словом. Перебираю синоніми і розумію, що ось – гарна ідея для нового зображення. Тобто ідеї приходять з різних боків. Я намагаюся їх занотовувати, потім відбираю найкращі, з яких чоловік малює ілюстрації.
Навчальний проєкт «Мова – ДНК нації» активний, як завжди в соцмережах, на сайті, в додатках. Чи знаєте ви свою аудиторію? І як вона змінюється від початку створення проєкту?Аудиторія змінюється, зокрема її географія. Ми переглядаємо аналітику у Фейсбуку й на сайті. Раніше найбільше користувачів було з Києва — 75%, на другому місці був Львів. Зараз ці міста лідирують також, але на Київ припадає менш ніж 40%. Інші міста почали активно долучатися. Коли ми додаємо нову вправу на сайт, я люблю спостерігати в режимі реального часу, у яких містах її проходять. І мене дуже тішить, що не тільки в Києві чи Львові проходять диктанти та вправи, а це відбувається у різних куточках нашої країни. Це нас надихає. А ще листи.Десь пів року тому ми отримали листа з Криму. Жінка писала: “Коли ми мали змогу вчити українську мову в школах, ми цього не цінували, а зараз не можемо, але користуємося вашим сайтом.” Вона написала, що хоче, щоб її діти говорили українською і вони вірять, що будуть знову частиною України. Це мене зворушило, до сліз просто.
Наталю, така вибухова популярність освітнього проєкту може бути пов’язане саме з тим, що за освітою ви — піарниця, маркетолог?Думаю, так. До декрету я працювала в комунікаційній агенції, мій чоловік працює в рекламній агенції. Мабуть, наша основна професійна експертиза допомогає створювати ненудні матеріали, які люди з радістю використовують і діляться ними в соцмережах.Наш проєкт Nravo Kids дуже підтримував проєкт на Спільнокошті з дитячим мультфільмом «Лепетуни». Наступного місяця вийде перша серія. Розкажіть, як вам працювалося над створенням мультсеріалу? На кого ви орієнтувались? Хто вас консультував, допомагав?Ми ще працюємо над створенням серіалу. Різні серії на різних етапах готовності. Більшість сценаріїв уже написані, деякі серії вже анімовані. Спостерігати за цим і приємно, і трішки боязко. Чи сподобається це нашим фанам? Ми вкладаємо зараз всю душу, не хочемо розчарувати. Але завжди було страшно: і сайт запускати, і мобільний застосунок, і книжку мені було страшно писати, бо я не філолог. Але ще раніше я зрозуміла, якщо мені страшно, але дуже хочеться, то я на правильному шляху. Сподіваюся, що і з мультиками буде все добре.На кого ми орієнтувалися? Дивилися на те, що люблять маленькі діти за кордоном. Прості герої, проста анімація. Хотілося створити щось не гірше за Пепу. Зрозуміло, що в нас не ті бюджети і не така велика команда, але ми робимо перший крок. Подивимось, як аудиторія сприйме перших 10 серій. Можливо, хтось ще зацікавиться і допоможе розвивати цей проєкт далі. Насправді ми вкладаємо все натхнення, щоби серіал сподобався людям.
Ви вже тестували на дітях мультфільм? Першу серію ви плануєте випускати 9 листопада. Але завжди є тестові групи, які дивляться допрем’єрні покази:)Ех! Шкода, що нашому синочку рано показувати, тому ми поки показували нашим друзям із маленькими дітками. Їм подобається. Але ми розуміємо, що це не репрезентативна вибірка. Ми дуже чекаємо на коментарі після виходу першої серії, щоби побачити реакцію широкого кола глядачів.
Скільки вашому синові?Чотири місяці.
О, то він зможе тестувати наступні випуски.Поки доросте, то, може, уже буде кілька сезонів:)
Наталю, в мультсеріалі є ціла сімейка Лепетунів. Це повністю придумані образи, чи вони мають прототипів у реальності?Ми їх повністю придумали. Можу вас трішки з ними познайомити. У нас є тато-Лепетун, повар. Його дружина Ярина — телезірка. У них є двоє діток — Андрійко та Леся. Ще є дідуся і бабуся. У першій серії буде знайомство з родиною. А наступні серії тематичні: сімейний сніданок, похід у зоопарк, риболовля. Це окремі ситуації, за допомогою яких можна вивчати різну лексику.
Для дітей якого віку буде мультик?Різні батьки дають дітям мультики з різного віку. Хтось з одного року, а хтось — з трьох-чотирьох. Тому ми орієнтуємося на дошкільнят. Але, якщо батьки вивчають українську, то і вони для себе знайдуть щось цікаве.Ми торкнулися теми, з якого віку діти починають користуватися різними розвиваючими продуктами. Розкажіть, як ви ставитеся до дитячих мобільних розвиваючих застосунків. І коли плануєте давати дитині доступ до інтерактиву, гаджетів?У цьому питанні я дослухаюся до Медіни, а він пише, що у перші 2 роки для дитини важливо отримувати нові знання у взаємодії з реальними людьми — говорити, бачити емоції, доторкатися. Для таких маленьких важливе живе спілкування. А після цього вже можна користуватися різними мобільними застосунками.Я знаю, що є дуже корисні онлайн-ресурси, мобільні застосунки, але переконана, що треба дозувати час на ці технологічні рішення і брати в цьому активну участь. А не просто даєш дитині — тримай, а я у цей час займуся своїми справами. Це, звичайно, зручно для батьків. Але для дитини значно більше користі, якщо батьки долучаються. Наприклад, подивилися разом мультик і обговорили.
Наталю, те, що ви любите книжки, дуже видно. Скажіть, яка книга запам’яталася найбільше з дитинства?

Illustration

З дитячих мене найбільше вразили українські народні казки. Батьки намагалися навчити мене читати з допомогою Букваря. Тулити букви в склади? Це мені не дуже подобалося. Батьки ж мені змалечку багато читали. А якось привезли мене взимку на тиждень до бабусі. Вона також мені читала, але у неї було не так багато часу, бо завжди щось робила. І вона мені казала: “Спробуй почитати сама, ти ж хочеш дізнатися, що там далі?” І коли батьки приїхали, побачили, що я вже собі читаю і читаю. Так казочка за казочкою, я від них відірватися не могла. Перечитала всі вдома, потім мама приносила з бібліотеки, і скільки себе пам’ятаю, я завжди була з книжкою. А коли мене зараз запитують, яка книга улюблена, я не можу назвати, бо у мене їх стільки, що не перелічиш.
Розкажіть, які були відчуття, коли вже свою книгу “Українська легко!” писали. Плануєте наступні?Головне відчуття — це страх. Тому що внутрішній критик кричав: “Хто ти така, щоби писати про українську мову?” Інколи це відчуття паралізувало. Але я рухалася, бо були зобов’язання, і хотілося йти далі. Часом мене запитують, чи буде продовження? Я про це думаю, але зможу повернутися до цієї ідеї лише після мультсеріалу. І ще залежить, чи захоче видавництво продовжувати співпрацю. Читачі запитують, і якщо буде інтерес з усіх сторін, то, можливо, будуть нові книги.Я звиклася з думкою, що ніколи не треба зарікатися. Бо в моєму житті й так вже багато незапланованих речей сталося. То друга-третя книжки теж зможуть бути. До речі, у мене є ще одна мрія, просто не знаю, чи зможу її сама втілити, чи, може, хтось інший зробить. Це стосується ділової української мови. Коли вивчаєш англійську, є дуже багато підручників з ділової англійської. А у нас таких немає. Є книжки про ділові папери, але там приклади рецензій та листів зразків минулого століття, які на практиці вже ніхто не пише, хіба що тільки в забюрократизованих установах. Це вже реліквія. Сучасних українських книжок на таку тему немає, і якщо в мене з’явиться колись час для цього, я б долучилася.

Illustration

Тут можна тільки побажати, щоб у вас був час і це вдалося! Наталю, але ви зараз уже стільки всього робите. Як ви все встигаєте з проєктами й з маленькою дитиною? Чим можете поділитись з батьками малюків, які хочуть організувати свій час і більше встигати?Найважливіша порада — це залучати рідних та близьких, щоб допомагали, не обов’язково з малюком, а в побуті чи в чому є потреба. Тому що тоді в мами є більше натхнення та сил на дитину і на себе, щоб і свій розвиток не переривався на кілька років. Тому треба ділитися і не триматися тої думки, що тільки я найкраще все зроблю, тільки я знаю, як треба. Ми, жінки, можемо думати, невже не зрозуміло, що мені треба допомога? Ні, часом це не зрозуміло. Про це треба говорити вголос. Це є нормально.
Як ви проводите час усією сім’єю?Поки що у нас спільне — це прогулянки або почитати малому книжку, він добре сприймає віршики — посміхається, коли чує римовані рядочки. Таке у нас з дитиною проводження часу зараз.
Які традиції для вашої сім’ї важливі?Ми святкуємо дні народження чи інші свята по-різному, то вдвох, то з друзями. Але на Великдень та на Різдво завжди їдемо до батьків, до дідуся. Це вже така традиція непорушна. Бо саме в ці дні дуже хочеться бути однією великою сім’єю. Разом йдемо до церкви, спілкуємося.
Стосовно подорожей з малюком, коли ви будете починати спільні мандрівки?Сподіваюся, що на початку наступного року або навесні вийде кудись поїхати. Тому що це і для дитини гарно побачити щось нове навіть у такому віці.
Яким у вашому розумінні є добрий ранній розвиток для дітей? Що справді корисно? А що вже занадто, наприклад, коли з 2-3-х років сідаємо за англійську?З 2-3-х років — це ще прекрасно. Я знаю батьків, які дітей вже з пелюшок навчають декільком іноземним мовам. Але я за те, щоб у дітей було право на дитинство. Тому добре багато спілкуватися з ними, читати, говорити, вивчати віршики, гратися, вивчаючи щось нове і стимулювати дитину досліджувати. Це не обов’язково мають бути якісь модні іграшки. Можна взяти паперову велику коробку, залізти в неї та вигадати свою гру або створити будиночок з того, що під рукою.Мені здається, що у них має бути час на такі дитячі фантазії. Розписати гуртки й заняття змалку по декілька годин на день? Тут має бути міра.Я за максимальне спілкування з дитиною. Також буду читати синові англійською. Але хочеться це все робити без такого надриву, і для мене це не перегони, я не хочу порівнювати свою дитину з кимось, хто вже говорить китайською або на сопілці грає.Мені це не важливо. Головне, аби дитина росла здоровою, щасливою і мала дитинство.
Кажуть, що батьки купують дітям ті іграшки, якими потім самі граються. У вас є таке?У нас дитина такого віку, що йому ще не купиш того, чим би сам бавився. Але ми ще до народження сина якось проходили повз магазин з Lego й говорили про те, що в майбутньому, як буде дитина, купуватимемо конструктори й будемо гратися тим всім, чим у дитинстві нашому не набавилися. Жартували, звісно.
Наталю, що важливо для того, щоб починати власну справу, проєкт, до чого потрібно бути готовому?Якщо ви хочете, щоб це було якісно й мало успіх, то це буде вимагати багато часу. Якби мені розповіли на початку, що з мого невинного захоплення вийде, то я б зі страху нічого й не починала. А так у процесі звикаєш і розумієш, що вже без цього жити не можеш. :)
Ваші побажання усім читачам :)Я хочу побажати, щоби батьки в Україні виховували у дітей почуття любові до нашої країни, тому що всі ми народилися саме тут, і це треба шанувати. Світ у нас глобальний, межі десь стираються, десь зникають, але від нашої самобутності ми тільки набуваємо, стаємо сильнішими, а не слабшими. І цю силу треба берегти. Що я маю на увазі? Нашу мову, наш одяг, нашу кухню і традиції. І зберігаючи це все, ми зможемо у сучасному мінливому світі краще приймати всі його виклики.
Nravo Kids бажає Наталі та її сім’ї розквіту і здійснення усіх-усіх мрій, професійних та особистих!