Блог команди Nravo Kids

ФАЙНІ МАМИ: Розмова з Наталкою Лотоцькою

14.02.2017

Сьогоднішня розмова у нас з керівником школи англійської мови для дітей Грін Кантрі :) Наталка Лотоцька щороку моніторить і організовує навчання як мінімум 2000 школярів! Від чудової мами двох дівчаток почули про цікаві підходи до дитячого виховання і секрети успішного вивчення англійської :) І в тему до Дня закоханих, про любов ми також говорили :) Просто і без пафосу. Наталя ділиться лайфхаками, як дарувати час і любов один одному в подружжі майже протягом усієї розмови. Пишіть у коментарях, які вам найбільше сподобалися або можете поділитись своїми :) Усім багато любові!!!

— Наталю, як ти починаєш свій ранок? Що тобі допомагає заряджатися на увесь день?

— Кожен мій ранок починається з теплої ванни. Для цього я навіть прокидаюся на 30 хвилин раніше. Мені дуже потрібен час, коли не потрібно нікуди бігти, а можна повільно прокидатися. А далі починається: діти, сніданки, зустрічі. У нас з чоловіком така неписана домовленість: поки хтось купається, інший готує сніданок. Мабуть, це мене й заряджає: легке пробудження, приємний початок дня та взаємоопіка.

— Розкажи про свою роботу, яку ти дуже любиш :) І про проект ОКлюдер :) Адже ці два напрямки стосуються дитячої тематики.

— Основна моя діяльність — це школа англійської мови для дітей Грін Кантрі, яка є частиною мережі Грін Форест. Не можу на 100% запевнити, але за нашими підрахунками, ми є найбільшою мережею шкіл англійської мови в Україні. У нас щороку навчається близько 2000 школярів та 12,500 дорослих. Маючи дев’ять років досвіду розвитку дитячої школи, стартувати новий проект ОКлюдер було легко, особливо враховуючи те, що я чітко розуміла до кого звернутися з ідеєю і хто точно зможе її реалізувати. Такою феєю є Катя Яковчук-Бесараб. Вона частенько виручала мене особисто (готувала дітям подарунки ручної роботи) та Грін Кантрі (шила костюми, оживила нашого книжкового героя Гріні).

Катя дуже невгамовна. Її так запалюють нові проекти, що я ні хвилини не вагаючись поділилася з нею проблемою: Марусі, молодші доньці,  потрібен був оклюдер (“закривачка для ока”). Першими питаннями Каті було “Надішли розміри виробів, фото і запитай Марусі яку тваринку їй створити”. Все. Наступного дня киця в крапочку була готова. Юху!

— Скажи, якого віку діти можуть навчатися у Green Country? І в яких містах ви маєте філіали? Де найбільше діток?

— У нас є п’ять філій для школярів 6-17 років у Львові, Харкові та Києві. У Києві дітей найбільше, бо саме в цьому місці народжувався проект і зараз діє три філії. Завдяки синергії з Грін Форест ми маємо можливість відкривати нові філії на території інших проектів нашої мережі. Так, зазвичай, народжуються та розвиваються нові локації. Наприклад, у Львові Грін Кантрі стартував чотири роки тому, але лише цьогоріч доріс до окремої філії і покинув стіни Грін Форесту.

— Як ваша школа почувається у Львові?

— Ми тут давно, але у нас ніяк не знаходився свій палаючий керівник філії. Не те, що б інші не віддавалися цьому наповну, просто у них, напевно, менеджерські здібності не були профілюючими. Це дуже добрі люди, їм було цікаво, вони старалися, але сильний поштовх у розвитку дав останній керівник — Леся Кінтер. Школа добре розвивається: клієнти задоволені якістю послуг, середня заповненість груп 9 із 10 можливих, 92% учнів, які навчалися в осінньому семестрі, продовжують навчання у весняному.

— Наталю, одним англійська дається легко, іншим — важче. Як ви заохочуєте дітей до навчання?

— Хоча вивчення мов є одним із природних задатків людини, але коли ідеться про вивчення мови за межами мовного середовища, потрібно застосовувати спеціальні методики. Засвоєння мови ускладнюється великим навантаженням дітей у школах, додатковими гуртками, потоком інформації. Буває, що діти мають негативний досвід вивчення мови, брак часу та мотивації. Ми прикладаємо багато зусиль, щоб діти навчалися з легкістю та задоволенням. Грін Кантрі застосовує власну систему “4 секрети мотивації”. Наша практика показує їхню результативність.

Секрет №1: система “1” та “0”.

Ми не оцінюємо кількість помилок та правильних відповідей, а ставимо “1” бал, якщо завдання виконане і “0”, якщо не виконане. Якщо воно не виконане на сьогодні, його можна виконати наступного разу і отримати свою одиничку і “кантрик”, про нього розкажу в наступному секреті :)

Секрет №2: Мотивація “кантриками”

У нашій школі є власна валюта та крамничка брендових сувенірів. За виконані завдання та активну роботу на заняттях діти отримують “зарплату”, яку можуть витрачати на купівлю зошитів, олівців, бульбашок, футболок, чашок та ін. Протягом заняття учні можуть отримати від 1 до 5 кантриків: 2 кантрики за виконане домашнє завдання, ще 2 за активність на занятті, 1 кантрик за класно написані тести. Відповідно, дитина розуміє: якщо у неї є домашнє завдання і активна робота — буде винагорода. Ці кантрики акумулюються. У кожній філії є своя крамничка брендових сувенірів. Діти розуміють, що тільки від них залежить, чого вони досягнуть і як швидко зможуть купити омріяний блокнот, сумку, чашку, зібрати колекцію магнітів чи листівок.

Секрет №3: Заохочення добрим словом або влучним жартом

Одного разу ми відчули, що матеріальної мотивації замало, а хочеться ще щось дитині сказати, тому й розробили ряд мотиваційних наклейок. Їх діти теж отримують на кожному занятті. Серед них “Brilliant work”, “Impress your teacher – do your homework”, “You gotta be kidding”, “Excellent piece of work”. Інколи діти спеціально десь “халявлять”, щоб отримати смішну наклейку до своєї колекції, а інші навпаки ще більше стараються, щоб отримати похвалу “Awesome”.

Були випадки, коли дуже винахідливі діти продавали ці наклейки у своїх школах за гривні :))

Секрет №4: Саморефлексія учня

Нам цікаво і важливо, щоб учні теж самостійно оцінювали свою роботу на занятті, виконані домашні завдання та поведінку.  це можливість учня самостійно і критично оцінити свою роботу та дисципліну під час заняття. Ми придумали такі “спідометри”, на яких учні самі відзначатимуть свої результати.

— Буває таке, що діти не хочуть вивчати англійську?

Випадки, коли дитина не хоче ходити на заняття, у нас трапляються рідко. Буває, що хтось припиняє навчання, але частіше це пов’язано із сімейними справами: переїздом, зміною школи, переорієнтацією на інші гуртки. Випадки припинення через небажання дитини навчатися є одиничними.

— Зараз все більше жінок хочуть реалізуватися у професійній сфері і бути добрими мамами, дружинами. Розкажи, як тобі вдається це поєднувати і все встигати?

— Ну це прикольний міф про те, що є люди, які все встигають :) Його постійно мами розвінчують, і не тільки мами, а загалом усі люди. Інколи я стільки всього не встигаю, що буває аж страшно і образливо. Щодня до мого списку додається суттєво більше завдань, ніж я можу виконати. Буває, мені допомагає одна мудрість: “80% проблем та завдань вирішуються самі собою або просто втрачають актуальність. “Вичікування — один із моїх секретів.

А якщо серйозно, то мій рецепт боротьби із вічним авралом та відчуттям провини — це прописаний план на завтра. Сюди я вписую витрати на дорогу, обід, непередбачувані завдання. Коли у мене прописано 10-15 завдань з похвилинним лімітом і я розумію на що піде півгодини, на що година, то в кінці дня, я чітко розумію чим займалася сьогодні. Коли у мене такого списку немає, то є постійний внутрішній стан паніки.

Звісно, важко зберігати абсолютний баланс усіх чотирьох сфер життя і якась в пріоритеті в певний момент часу, а іншій припадає менше уваги.

Мені не доводиться бути мамою 24/7, бо наші діти досить самостійні. Ми спеціально поміняли своє власне житло на орендоване заради того, щоб дитина могла сама ходити в школу. Декого це дивує. Садок іншої дитини знаходиться за кілька метрів від моєї роботи — це економить час. Ми намагаємося шукати способи не заганяти себе рутиною. Багато обов’язків на себе бере чоловік. У нас дітьми займається той, хто сьогодні має більше часу. В кожного із нас є свої “гарячі” і спокійні періоди на роботі.

А встигаю я те, що мені цікаво. Мені подобається моя робота, проект ОКлюдер, залученість у життя садочку Марусі, тренінги для батьків у школі Софії, сквош та побачення із чоловіком. Це я встигаю :)

— Чим ви з чоловіком керуєтеся у вихованні доньок? І чи збігаються ваші погляди?

— Погляди не можуть бути зовсім однакові, але всі ми прагнемо щастя нашим дітям і хочемо виховати розумних, добрих, акуратних, відповідальних. Тобто мета в усіх однакова :)

Ми з чоловіком досить імпульсивні, але в силу моєї сфери діяльності, я більше читаю статей щодо вікових особливостей дітей, їх поведінки, прийомів вирішення конфліктів, тому я швидше виступаю “подушкою” чи “вогнегасником”. Саме так відчуваю свою роль у комунікації чоловіка та дітей, прошу його спершу вияснити мотиви поведінки, а тоді вже вирішувати, як реагувати.

Ми маємо свої сімейні “фішечки” — два дні в тиждень у нас вільні від дітей. Ми не повертаємося додому після роботи, а дітьми займається няня. Ми з чоловіком можемо відпочити, сходити в кіно, на цікаві події, поспілкуватися.

Від вересня планую запровадити окремий день для спілкування зі старшою дитиною. Софії хочеться поговорити на особисті теми, отримати відповіді, поділитися таємницями. А Марусі (молодшій) важливо лише, щоб мама була поряд і все. Правда, постійно відкладаю таку гарну ідею на потім.

Наші дідусі з бабусями рухаються з нами в одному руслі. Вони нам багато допомагають, особливо мої батьки. Вони мені, звісно, ближчі, бо і мене виховали, і дітям багато приділяють уваги. Я думаю, що це природно. Батьки забирають дітей на все літо. Так у нас на рік є три місяці вільні. Взагалі, батьки ніколи не відмовляють у допомозі.

В силу свого характеру, я люблю тримати все під контролем і в тому числі дітей, сім’ю, чоловіка. Він ніколи не пручається, у нього є достатня зона відповідальності на роботі. І нам це підходить. Я можу за нас двох вирішити, чи ми кудись їдемо і просто сказати: “До речі, ми їдемо у Львів на наступні вихідні.” або “Я вирішила здати нашу квартиру в оренду і переїхати жити ближче до центру”. Андрія влаштовує моя рішучість. У нас не виникають конфлікти на цьому підгрунті.

— Розкажи про своїх дітей, які у них інтереси? Чого ти у них вчишся?

— У нас двоє дітей. Софія старша, їй дев’ять років. Вона зараз у четвертому класі. Маруся — молодша, їй п’ять.

Я розумію, що усім батькам пощастило з їхніми дітьми, але нам особливо, напевно, бо у нас дівчата. Це люди з окремої планети, на відміну від хлопців. Я це точно знаю, бо у мене за спиною чотири тисячі дітей. З моїм складом характеру та імпульсивністю мого чоловіка, я так припускаю, дівчата у нашій сім’ї більш доречні, ніж шибеники-хлопці. Бо Андрію було би важко з ними справлятись.

Софія у нас спокійна, стримана і відповідальна. Вона з першого класу сама ходить в школу, повертається, пам’ятає про свої уроки, форму для фізкультури, плавання. Це все її зона відповідальності і я в це не вмішуюсь. Вона досить самостійна.

Молодша дитина у рази енергійніша. Марусі не важливо, які правила навколо існують, чи заважає її шум комусь, чи ні. От вона хоче зараз це робити і все. Але за рахунок прикладу старшої, ця енергія, звичайно ж, десь шліфується. І Марія бере приклад з Софії.

Що мені дуже подобається у дітях, і я люблю за цим спостерігати, що вони обоє зовсім не вміють на когось ображатися. Я можу надутися, з кимось не хотіти розмовляти, хоча і розумію, що це не зовсім “по-дорослому”. А у них цього немає. Вони можуть побурчати одна на одну, але відразу вміють миритися і продовжують гарно гратися.

Навіть коли ми на них насваримося, вони на нас не ображаються. Я можу капець як насваритися, а дитина повертається і спокійно говорить: “Мамо, я ще хотіла запитати…” Тобто тон такий, як до того, як я почала на неї сваритись. Це дуже круто. Бо важко і складно якщо людина зациклюється на образах. Але мені це притаманно і тому коли я на них дивлюся, то думаю: “А звідки вони інакші, ніж я? Мабуть, вдалися в Андрія:)” Мені здається, що чоловіки не мають властивості ображатися, це більш характерно для жінок.

— Що ви любите робити разом з дітьми? Прогулянки, ігри, книжки, домашні завдання :)?

— Якщо і мама, і тато мають не просто роботу, а хобі, то вона займає більшість їхнього часу. Через це в мене виникає інколи відчуття, що діти, сім’я можуть відходити на задній план. Мені соромно це визнавати, але я інколи жертвую часом, який можна провести з дітьми заради роботи.

Щоправда, з моменту зачаття мені вдається об’єднувати роботу і дітей. Малявки відвідують всі свята, майстер-класи, табори. Завдяки цьому Софія та Марія соціально активні діти. В них взагалі немає проблем з адаптацією. Я приводила їх у незнайомий колектив, не залежно від віку, і вони давали собі раду. Страшу доньку ми віддали в школу, коли їй було 5 років і 9 місяців. Я особисто противник такого раннього старту шкільного життя, але педагоги говорили, що Софія була зовсім готова.

Мої діти проводять дуже багато часу зі мною на роботі, почуваються там комфортно. Той час, що я проводжу з дітьми щодня, нам приносять море щастя. Тоді вони вже не злазять з мене,  ми спілкуємося, готуємо їжу, вкладаємося спати. Процес вкладання в середньому займає 1-1,5 год, аж поки я не починаю вмикати “погану маму”.

Коли ми разом вдома, ми печемо печиво, гуляємо, як будь-яка звичайна сім’я. У нас немає якось спільного хобі. Ми з чоловіком повертаємося не раніше сьомої вечора. Залишається година на вирішення поточних питань та вкладання спати.

Суботу-неділю діти часто проводять на майстерках в Грін Кантрі. Буває, що ми приймаємо гостей або діти їдуть до подружок додому. Ми з радістю запрошуємо друзів наших дітей до себе з ночівлею, а наступного тижня відпускаємо своїх в гості. Я ніколи не роз’єдную Софію та Марусю. Коли вони разом, вони займаються одна одною і їм спокійніше. Наші друзі, які хочуть запросити Софію, розуміють, що Маруся буде разом з нею. Софії так навіть комфортніше, бо вона дуже сором’язлива, а Маруся дуже пробивна. Наші вихідні можуть бути повністю вільними, або ж наповненими 2-5 дітьми.

— Наталю, як думаєш, як найкраще розкривати дитячі таланти?

— Що ми зазвичай сприймаємо як талант? Для нас це результат якоїсь діяльності: красива картина, перемога на змаганнях, участь в олімпіаді. Але забуваємо, що першочерговим є не природні здібності, а велика праця і постійна практика. У моєму житті ніколи не було якогось хобі. І я вважаю, що в мене немає ніякого таланту. Люди, які мене знають, починають казати: “О, що ти таке кажеш? Ну подивись, яку ти школу зробила і оте-то зробила.” Але чи це талант? Чи десь трішки удача, десь працелюбність, десь правильні люди попались в той період і я змогла з ними побігти в ногу. Талант — це досить відносна штука. Я не готова своїх власних дітей робити відомими танцюристами, спортсменами, музикантами. Це все дуже важка праця, яка вимагає жертви, зазвичай, в особистому житті. Тому мене абсолютно влаштують не талановиті діти, але які встигнуть посмакувати життя.

Ми щойно повернулися з майстер-класу в “Сверлику” і я відчуваю, як моя голова в цьому напрямку працює, бо я вже знаю, як робляться 3-D іграшки на ялинку, що таке випалювання чи свердління. Тобто, потрібно постійно щось пробувати, бо це розвиває фантазію. Мені не подобається у щось надто сильно заглиблюватися. Думаю, що дітям треба давати можливість пробувати різні речі.

— А самі діти говорять, що їм найбільше подобається? Можливо, Софія вже визначилась, ким хоче стати?

— Так щоб дуже чітко, то ні. У нас школа повного дня. Софія після уроків відвідує гуртки. Це все входить у навчальну програму. У них є такі предмети, як танці, плавання чи гончарство. Два місця тому вона самостійно вирішила змінити заняття з шахів на hand made. Ще вона пробувала робототехніку, шахи, театральне мистецтво, клуб настільних ігор.

Я дуже підтримую такі школи, які дають дітям різні можливості. Не знаю, як у інших містах, але в Києві досі в будинках дитячої творчості є багато різних гуртків, і 80% із них є абсолютно безкоштовними. Можливість спробувати себе у різних сферах дуже добре розвиває дитину, відкриває їй пошук себе.

Мої дівчата не кажуть, ким би вони хотіли бути. Але, чесно кажучи, я сама не знаю, ким би я хотіла бути, якби випадково в моєму житті не з’явилася Грін Кантрі.

А скільки дорослих людей не знають, чим вони хочуть займатися. Навіть у 30 років. Так, ти робиш якусь роботу, але ти ж до кінця не знаєш, чи це є твоїм покликанням. Багато залежить від колективу, керівника, розташування офісу, кількості корків на дорозі. Так багато впливає на те, чи хочемо ми цим бути.

От Маруся дуже любить гратися своїми оклюдерами і ми їй натякаємо, може вона буде офтальмологом? Але що вона про це насправді знає? :)

— Наталю, а що тобі найбільше подобається у твоїй роботі?

— Мені дуже подобається сформований колектив і щасливі діти. Але це не є мій власний проект. Я його роблю спільно з засновником школи Грін Форест. Мені дуже подобається, що я маю 98% свободи фантазувати, експериментувати, пробувати. У нас бувають фінансово невдалі проекти, а ось емоційно невдалих — ні :)

Мене тримає можливість вільно творити і навчатися і не уявляю себе виконавцем простих однотипних завдань. От нас питають як ми можемо придумувати так багато програм. А ми так звикли. Нова подія – нова концепція. Новий семестр має бути кращим за попередній.  Ми ніколи не друкуємо минулорічний принт, старий дизайн. Ми були у пошуку свого клієнта, своєї програми протягом 10 років і зараз відчуваю, що настав час шліфувати напрацьоване.

— Скажи в тебе є правила, які ти за жодних умов не порушуєш?

— Навіть не знаю. Для мене часто дрібні речі є принциповими. Наприклад, я не переходжу дорогу на червоне світло навіть вночі, і навіть, якщо дуже поспішаю.

— Наталю, твої діти грають мобільні ігри і як ти загалом ставишся до користування мобільними додатками?

— Я дуже старомодна мама. Розумію, розумію, що світ розвивається і ми нікуди не втечемо від сучасних технологій. Та і чи варто від них утікати? Купа ігор є розвиваючими, корисними. Проте у нашій сім’ї користування гаджетами є суворо лімітованим. Ми стараємося максимально наповнити дитяче дозвілля і залишити мінімум часу на планшет.  Ми колись рахували, що наші діти проводять близько 3-5 год у тиждень граючи ігри чи дивлячись мульти.

Я особисто ніколи нічого не грала. Ну хіба пасьянс, косинку і качок на приставці стріляла. Але це було більше 20 років тому. З того часу я не грала в жодні ігри. Може, в мене є якийсь внутрішній блок і я собі так придумала, що не люблю ігри. Дітям частково передається моя позиція.

Інколи вони граються, ми вантажимо додатки для вивчення англійської мови, але стараємося надавати перевагу офлайн-іграм. Педагоги, які працюють з дівчатками часто звертають увагу на їх високий рівень концентрації на матеріалі, предметі. Софія може працювати скільки потрібно, навіть кілька годин підряд. Щоправда, маємо питання до її швидкості — вона не надто кваплива :) Маруся, як для віку 5-річної дитини, теж дивує своїм інтересом до занять.

Я не знаю, чи це тому що у них такі характери, чи тому що вони завжди були обмежені в доступі до технологій. Софія до 4 років могла щось подивитись максимум 15-20 хвилин на день. Думаю, це дає свій результат. Поки діти готові відмовлятися від технологій, а я можу їх зацікавлювати іншою діяльністю, я користуватимуся цим моментом.

Нещодавно ми Марусі замовили електронну книгу-планшет, це два в одному. І вона почала відразу називати її планшетом. Я сказала: “Це електронна книга, з можливістю інколи пограти гру.” Вона грає онлайн-ігри, але там є батьківський контроль, яким ми користуємося. Ліміт стоїть лише на ігри, але електронні книги можна “гортати” без обмежень.

— Розкажи, як вибираються ігри, якими діти користуються?

— Я, чесно кажучи, над цим не задумувалася. Планшет старшої дитини повністю під контролем школи та шкільного IT-шника, у них є своя програма та вимоги. У них встановлені ігри, програми, книги. А молодша сама нишпорить серед книг та програм на Амазоні і потім ми разом вирішуємо, що скачувати.

— А що люблять робити твої діти?

— Вони вміють разом готувати нам подаруночки, готувати танцювальні номери, грати рольові ігри, робити гімнастичні вправи. Часто дівчата беруть цікаві ідеї з ютубу і випробовують їх. Вони можуть бавитись вдвох цілий день. Більшість відео, які вони дивляться — це англомовні матеріали, бо таке у нас правило.

— Наталю, який твій рецепт щасливої родини?

— Щаслива родина — це коли кожен індивід є самостійним, займається улюбленою справою і водночас біжить додому, щоб провести час зі своїми найдорожчими людьми. Для досягнення такої ідилії потрібен здоровий рівень пофігізму. Наприклад, я не вникаю у Софіїні уроки, не панікую, якщо дитина кашляне, не переймаюся чи вона ситно поїла, не розповідаю про свій робочий день в деталях і не дістаю питаннями чоловіка.

Якщо діти і чоловік прокидаються і лягають спати з посмішкою, то яка різниця, чи ми сьогодні провели весь день разом чи лише півгодини? Головне, щоб вони вміли насолоджуватися життям. Буває, що я спізнююся на важливі для них події, але сам факт мого приходу і помах руки — вже є достатніми. Вони з розумінням ставляться до моїх хобі.

Коли я ходила вагітна Софією, почитала Комаровського, і це мені дало певний рівень пофігізму. Мене моя мама не розуміє. Але хіба не достатньо того, що діти почуваються добре? Поки в дитини немає температури, поки вона не відчуває знесилення, то навіщо її лікувати?

Буває у нас і таке, що няня дзвонить і питає: “У вас є хоч щось в холодильнику?” Кажу: “Нічого.” Вона тоді: “Ну добре, я щось придумаю.” Але від цього ніхто не страждає, все вирішується.

І побажання усім батькам та діткам.

— Робіть те, що приносить вам щастя і дозволяйте іншим бути щасливими. Кожна сім’я має визначити, що для неї важливо. Якщо хтось із подружжя любить готувати їсти, нехай цим займається, а не любить — шукайте способи уникнути чи мінімалізувати кулінарні муки. Говоріть один з одним про те, що вам подобається, а що ні. І шукайте вирішення проблем разом.

Для прикладу, у нас із чоловіком різні смаки навіть в їжі. Йому більше смакує те, що він сам приготує, бо це буде те, що він хоче :) Я можу цілий вечір висмажувати кабачкові оладки, а він мені скаже, що це не “його їжа”. Спершу я ображалася, що він не оцінив моїх старань, а тепер спостерігаю, з якою насолодою він готує собі щось смачненьке. Я варила борщ тільки один раз за все подружнє життя, а це десять років. Андрій сказав, що він вміє смачніше і я сказала: “Чудово, роби це :)”  І нам обом добре.

Ми зовсім не є зразковою сім’єю: і конфліктуємо, і ображаємося, і багато не встигаємо, і часом спізнюємося, і забуваємо про важливі дати, і… але незважаючи на всі людські слабкості, все одно почуваємося чудово.
Тому я просто бажаю усім поставити пріоритети, вкладати час у розвиток себе, своїх дітей,  зберігати розумні межі свободи і наповнювати своє життя теплими спогадами.

Nravo Kids бажає Наталці та її родині багато позитиву, успіху та радості щодня! І звичайно ж розвитку усім проектам та задоволення від діяльності:)

  • Максим

    Дякую за цікаву статтю ! Хотів зауважити, що в вивченні іноземної мови потрібно приділяти особливу увагу практиці, особисто я надаю перевагу спікінг клабам, один з улюблених — це http://fespeakingclub.com/, завжди цікаві обговорення, а ще він онлайн, навіть не потрібно витрачати час на дорогу.

  • Кристина Холодова

    Статья действительно интересная. Спасибо! Хочу добавить, что помимо практики очень важно периодически прорабатывать грамматику и следить за красотой своей английской речи. Иногда даже самые базовые правила затираються в памяти или искажаются неправильным употреблением благодаря фильмам и песням. Для себя нашла интересный блог одной школы английского, по временам очень крутые материалы (исчерпывающие можно сказать, масса примеров) вот ссылка https://myenglishworld.pro/blog-page-articles/ Желаю всем упехов в английском)