Розмова з Олександрою Нагірною

З Олександрою Нагірною — керівником напрямку дизайн в Школі Мистецтв вільних та небайдужих при Школі вільних та небайдужих — ми познайомилися під час організації однієї із зустрічей Nravo Parents для дітей та батьків. І ми просто не могли упустити таку файну маму і класну людину, то ж насолоджуйтеся розмовою з Олександрою, яку обожнюють усі діти!
Олександро, розкажи, хто найбільше вплинув на формування твоєї особистості?На мене, як і на багатьох діток, вплинула сім’я, родина. Це були мої мама, сестричка і тато. А ще дідусь і бабуся. У нас була дуже комфортна сім’я для дитячого розвитку. Нам дозволяли, з певними рамками та межами, все, що нам хотілося — лазити по деревах, мити дідові машину. Тобто, ми могли робити те, що дозволяли не всім дітям. Мама завжди створювала вдома затишок, а сестричка мене завжди підтримувала.
У твоїй сім’ї всі такі ж творчі?Моя сім’я — це лікарі, лише мама — інженер і вона займалася викладацькою діяльністю. В батька було хобі — малювати. Але це було переважно вночі й швидко.
Всі жінки змінюються з появою дітей, розкажи як на тебе вплинуло материнство?Коли народилися дітки, я почала звертати увагу, що взагалі дітки роблять в садочках, на майданчиках, чим займаються. З деякими речами, що стосувалися творчості, я була незгідна і це були ті моменти, які підштовхували до створення своєї програмки.Я не дуже спостерігала, як змінилася. Звичайно, що фізично ти змінюєшся — ростеш в ширину і всюди:) Але то таке, потім знову все так, як було.

Illustration

Розкажи, як ти потрапила у Школу вільних та небайдужих і як створювала Школу Мистецтв? З чого це все почалося?Я прийшла у “!FEST” на співбесіду і вони мені повірили, за що дуже дякую! Насправді все почалося давно. Коли я закінчила школу, то запропонувала директорові, що буду вести для діток заняття з творчості. Він мене підтримав. А для мене це було стимулом для того, щоб працювати. Спочатку це було на волонтерських засадах. Тривалий час я так пропрацювала тільки для того, щоб діткам було трохи веселіше. Бо в мене було таке враження, що викладання творчості на уроках було трохи нудне. Мені хотілося їм додати чогось класного. Це були такі уроки, де можна було пальчиками малювати, пробувати щось нове, фантазувати.Потім я почала приватно займатися. Великим кроком і як виявилося важливим було рішення піти в садочок «Веселі і Розумні» працювати дизайнером. Там, в садочку, я отримала велику підтримку і бажання працювати далі в цій сфері. І з садочка я прийшла у школу.
На той час у тебе вже була готова програма повноцінного курсу?Так. Протягом всі тих років я напрацьовувала свою методику, записувала враження діток, що їм найбільше сподобалося, і спостерігала, що можуть зробити діти певного віку. Також я купую багато англійської та американської літератури для дітей з дизайну, творчості. Там черпаю натхнення.Я не заперечую, того, що у нас є, просто час вже розширяти цей напрямок. І якось ми дійшли до Школи Мистецтв, де справді знайшлася команда людей, які мають спільне бачення, що все-таки всім рулить фантазія.І мабуть, ще дуже велику підтримку ми відчули від команди Fest, яка нам просто повірила і дала реальний шанс зробити класний заклад.
Розкажи, як відбувається урок дизайну в першому класі?Цей урок може розпочатися з пісні. Ми роздаємо листочки паперу і всі співають, що цей листочок тобі, а цей тобі. У співанці я можу звертати увагу на таке: а який у нас формат паперу? А-4, А-3? Якого кольору папір?Важливо, щоб дітки побачили тебе і зацікавились темою. Потім у нас такий етап, щоб дітки почули. Вони схиляються на парту і ніби засинають. Їм сниться сон і власне в цьому сні я їм розповідаю якусь тему. Бувають теми абстрактні, і не так легко про це фантазувати. А коли ти кажеш дітям заснути і вони сприймають це як сон, то тут може будь-що відбуватися.Наприклад, у нас в школі була тема дерев. На дизайні була тема: що робиться під корінням? І ми думали, хто ж там живе? Жучки, хробачки, королева коріння, принцеса-павучиха… І відповідно кожен фантазує. Ми показували, як виглядає дерево та його коренева система. Діти фантазували про коріння, було видно, що з’являється розуміння, що там є якесь життя. Їм це сподобалось.
Скажи, діти тебе також чогось вчать на таких заняттях?Так, мене діти багато навчають. Я заохочую дітей розповідати, що вони дивляться, що люблять їсти, і часто це вони й “штовхають” весь процес. Бо можна дати дітям тему і бачиш, що щось не йде. А коли вони тобі питають: а можна тут нитки попричіпляти до коріння? І ти думаєш: “О як круто, це ж буде зовсім інакша робота!” Коли діти щось нас просять чи запитують, то тим самим вони нам і дають ідеї.Я собі роблю позначки, що Олежик запропонував таке, Мар’янці подобається таке. Хтось хоче фарбою замалювати, а хтось — зовсім відрізати те коріння. Головне, що діти генерують ідеї, підказують мені. І я в них вчуся.
Що можеш порадити батькам і викладачам у плані виховання дітей?Те, що вчитель має бути завжди спокійним, — це точно. В житті бувають всякі моменти, але коли ти заходиш в клас, то мають бути двері в чарівний світ, де все спокійно. Бо навіть маленькі діти відчувають атмосферу довкола.Тому, коли заходиш до дітей, ти маєш просто пірнати в той світ дітей, теми заняття і віддаватися на повну. Бо якщо тільки ти щось не так зробиш, не викладешся, вони це швидко схоплюють і заняття вже зовсім не таке, яким воно може бути.Також потрібно переключати увагу дітей, а не так, щоб вони по 40 хв сиділи й тільки малювали й малювали. Я б радила, з власного досвіду, не казати дітям: “Ти не так зробив, а тут не те, що треба”. Тому що це відразу відбиває бажання. Варто сказати, що вийшло добре, а що можна поправити, як змінити. Щоб у дитини не було причин реагувати, що в неї щось там не вийшло.З усіх порад батькам: бути спокійними та любити діток. А нашим вчителям ми прописали багато вимог: наприклад, щоб вони любили дітей, щоб були в курсі мультфільмів, бо діти дивляться те, що є зараз, вони не будуть дивитися того, що ми в дитинстві.

Illustration

Думаю, що можна згадувати мультики, які були раніше, в таких цікавих контекстах. Але треба бути також в темі всіляких сучасних штук і не заперечувати їх. Наприклад, Minecraft — це така тема, на основі якої діти можуть дуже полюбити творчість.На дизайні ми зробили стіну з мультфільмами для діток. Кожен пропонує свій мультик. Від Свинки Пеппи і до мультиків для старших дітей. Я тільки за руками й ногами, щоби бути в курсі всього нового, що в нас є.
Олександро, де ти черпаєш сили для натхнення, відновлюєш власні ресурси? Адже ми всі втомлюємося від рутинних занять.Найбільше я люблю свій дім, подорожі, їздити на відпочинок також потрібні, але я люблю, щоб в домі було затишно, щоб ми собі там сиділи, коли приходимо з роботи додому в будні, чи на свята. Дім — це є те, що для мене є ресурсом.А ота вся людська побутовість мене й надихає. Я не можу сказати, що якщо я поїду в Рим, то це мене надихне на новий урок. Мені багато дає інтернет — подивитися, надихнутися і зробити по-своєму, створювати щось своє.Я дуже люблю живе спілкування з друзями. Навіть коли щось треба вирішити, я не розумію навіщо домовлятися про зустріч з близькими людьми у фейсбуці. Я люблю таке живе спілкування, люблю багато говорити, розповідати, бо якщо ти не говориш, сидиш самотній — це взагалі не моє. Люблю, щоб було шумно, гамірно, багато людей, багато дітей, тоді такий настрій, щоб щось робити й створювати, приходить сам по собі.Мене дуже надихає, коли в дітей усе прикольно, коли вони собі знайшли щось цікаве і коли у нас з чоловіком все файно.
Можемо трохи пофілософствувати: як ти вважаєш, що у вихованні дитини залежить від батьків, а що від школи, середовища? Це окремі сфери, чи це йде комплексно?
Мені все ж здається, що це більше разом. Батьки мають можливість підібрати школу. Для мене, наприклад, є можливість підібрати школу, де я маю фітбек від вчителів, у нас приблизно однакові цінності, гуртки, куди хоче дитина ходити. Колись казали, що є школа та батьки, як два різних світи. Зараз все спонукає до дружніх стосунків батьків та вчителів, де також має бути межа цієї дружності. Прикольно, коли батьків чуєш в ролі вчителя, і коли батьки тебе чують, коли ти говориш як вчитель. Напевно, треба знаходити середовище, де вам і дитині комфортно. Бо якщо тобі не комфортно у всіх сферах, то ти починаєш щось змінювати, знаю з власного досвіду. Тому важливо, щоб школа, де вчиться твоя дитина, була комфортною тобі і батьки учнів між собою також мали спільні цінності та затишне комфортне спілкування.
Як ти вважаєш, чи знайдуть в майбутньому порозуміння діти виховані в якісних садочках, школах із ровесниками, які навчаються за старою системою?Усе залежить, які цінності закладає школа. Ясно, що якщо дитина росте в умовах, де суцільний негатив, то це не ок. Але якщо діти ростуть у вільній атмосфері і знають про цінності, то конфлікту не буде. У всіх звичайних школах такі ж цінності, просто там можуть “затискати” дітей. Я не думаю, що буде конфлікт. Просто одні діти зможуть себе швидше реалізувати. І все залежить насправді від ідеї школи. Це може бути звичайна державна школа, але якщо там “рулить” класний директор, який має свої базові цінності, дає можливість дітям їздити на екскурсії, бути активними, то плюс-мінус все буде однаково. Але у школах, де дітей перетискають, де погане харчування, де творчість без розвитку, де агресія, то дітям буде не дуже добре.Але зміни вже почалися глобальні і ситуація зараз вже набагато краща, ніж була. Діти з різних шкіл перетинаються на різних гуртках. Вони всі вже інші.
Які твої та твоєї сім’ї улюблені місця у Львові або в іншій місцевості? Розкажи, чи є у вас сімейні традиції? Що ви любите робити усією сім’єю?Раніше в нас було трохи більше часу і ми весь Львів дослідили. Коли з чоловіком зустрічалася і в перші роки спільного життя, ми ходили по різних районах міста прогулюючись і шукали цікаві брами, вивчали архітектуру і дивилися на Львів трохи з іншого погляду.Є у нас традиція дуже гарна, ми збираємося на Різдво. Колись це було в моєї бабусі, а тепер у мами. Збираємося вдома біля ялинки і до нас прилітають ангелики, є великий мішок з подарунками для усіх, хто є на вечері. І після налисників з грибами дзвонить дзвоник і з’являється мішок. Я уже доросла людина, але це для мене якесь диво. Напевно, це така магія. Всі подарунки підписані. Діти стають за мішком, дістають подарунок, читають: “для діда Юри” і несуть йому. Всі мають подивитися, що він отримав. Це щось символічне, приємне і прикольне. І це не мають бути дорогі речі, але такі, щоб їх було приємно отримати, для кожного індивідуальні, може бути і по 2-3 подарунки. А дітям це такий кайф! І це традиція ще моєї бабусі. Вона сюди переїхала з Польщі, а цю традицію в нашій родині передають з покоління в покоління. Приїжджає моя сестричка. І я це настільки люблю, більше за Паску. Бо Різдво для мене — це така загадковість, сніг і це все дійство.
Розкажи, що за твоїми спостереженнями робить щасливою і гармонійною сім’ю і Твої побажання нашим читачам.Потрібно дуже любити те, що ти робиш. Я вважаю, що в сім’ї кожен має мати щось своє. Це можна робити разом, але в кожного окремо мусить бути те, від чого він преться.Важливо, щоб кожен знайшов себе, тоді він не буде псувати життя іншим. Відповідно, дітки будуть спокійні, бо вони ростуть в хорошій атмосфері. І також важливо знаходити час, щоб побути разом. Дітям це дуже потрібно. Я кожен момент пам’ятаю, проведений з мамою, татом, бабусею, дідусем, сестрою. Бо час минає дуже швидко…Для мене сім’я і власне заняття — це гармонія.
А як Олександра працює з дітками можете переглянути у нашому відео, таке заняття гармонізує усіх, хто поряд з Олександрою!

Nravo Kids бажає Олександрі та її родині розквіту, любові, добра та творчого натхнення!