Розмова з Оленою Занічковською

Як будувати сім’ю, бізнес і стосунки, чого варто повчитися від дітей і як наважитись на власну справу розповіла Олена Занічковська – файна мама двох дітей, співзасновниця компанії The Gradient і чудова красива жінка.

блог Nravo Kids

Олено, розкажи, як проходить у тебе літо? Які плани на відпочинок з дітьми?Поки що літо проходить під знаком роботи. Одна дитина вже була в таборі, а зараз обоє в Карпатах з бабусею. Але ми всі збираємося в Туреччину полетіти, полежати пузіком доверху і попробувати цей користувацький досвід “all inclusive” — нічого не робіння:)
У тебе двоє діток?Так, доньці зараз 3,5 а синові 7,5 років. У них рівно чотири роки різниці.
Де ви любите відпочивати усією сім’єю? Цього року ви спробуєте “all inclusive”, де ви бували раніше?Ми з дітьми були в Греції, Чорногорії. Дуже запам’яталася поїздка з дітьми у Відень машиною. Я більше не буду так робити:) Тому що дітям було важко в дорозі, а те, чим захоплювалися ми у Відні, їм було не цікаво. Діти хотіли розваг, атракціонів та морозива. А ми хотіли дивитись на архітектуру.У Відні ми зайшли у Kunst Historische Museum — один з найкращих музеїв історії мистецтва у світі та ходимо в такому захопленні. Мій чоловік малює, і мені показував де оригінал, на що дивитись. А малий нам сказав: “Як тут багато картин, заберіть мене звідси!” В дітей зовсім інакше сприйняття цього всього. Мені здається, що для них найкращий відпочинок — у бабусі, на озері. Коли ми приїхали, був дощ. Вони взулися в гумаки й стрибали по воді годину — ми засікали. Для них рухатися, знаходити гриби, всякі штуки в горах набагато цікавіше, ніж розглядати картини чи ходити по музеях.

Illustration

Олено, у тебе значний досвід роботи в IT. Ти співзасновник компанії The Gradient Що тебе змотивувало почати робити щось своє? Як на це вплинули діти, чоловік?Це була ризикова справа. Цікавість, а також складність, ситуації полягала в тому, що в той момент, коли я прийняла таке рішення, я працювала в компанії Perfectial на посаді Business Development Director і в мене було все добре. Крім того, що це був high level, мені було надзвичайно комфортно з моєю командою, я працювала з людьми і асоціювала себе на найближчі роки з цією зайнятістю, в мене був план, як і що будувати. І в цей момент, коли в мене все було добре, прийшли хлопці і сказали: “Слухай, давай, йдемо у невідомість, без грошей, але будемо робити своє!” Знаєш, коли в тебе є вибір між хорошим і поганим, то ти бачиш: отут все погано, буду це міняти. А коли в тебе все добре, немає стимулу щось змінювати.Я, напевно з тиждень, майже не спала і над цим всім думала-думала-думала і зрозуміла, що якщо я це не спробую, то я потім буду жалкувати. Недавно у нас була зустріч з Махмудом, він розповів таку класну штуку. Колись він працював в компанії, яку потім купила компанія eBay. Після цього йому запропонували неймовірні умови, високу оплату, шкіряне крісло і все-все-все. В цей момент він звільнився. Бо зрозумів: якщо він призвичаїться до тієї зони комфорту, то він потім з неї не вийде і вихід буде дуже болісним.Насправді понад рік минуло, коли я почала власну справу. Я дуже сильно відчула, наскільки нам IT cтворює зону комфорту. Нам здається, що ми з чимось там боремось, щось важливе робимо. Але це дуже комфортна галузь в Україні. У мене немає досвіду роботи в ІТ за кордоном, але те, що я знаю з розповідей своїх друзів, знайомих, клієнтів, показує, що в нас у цій сфері людям дуже комфортно. Звичайно, всюди є свої проблеми, виклики і завдання, але якщо ти хочеш такі, як в ІТ, гроші заробити у іншій галузі, тобі треба так пахати, що ціна цих грошей зовсім інша.Ти вважаєш, що IT людей розслабляє?З одного боку розслабляє, а з іншого — призводить до такої пастки, бо ти хочеш рухатися, щось робити, багатьом людям у чистому аутсорсі не цікаво, але з іншого боку, — тут же печенька, зарплата і люди, які у 25-30 років досягають того, до чого в інших галузях йдуть довше і складніше. Тому людям страшно щось змінити. І у мене без підтримки сім’ї також би це не вдалося зробити. Тому що у нас партнерські стосунки з чоловіком, де ми обоє маємо право на саморозвиток, реалізацію.
Чоловік не казав, що ти можеш зробити дурницю?Ну в нього, по-перше, була така позиція, що оскільки я все одно це зроблю, то краще мене підтримати:) По-друге, він бачив, що мені це потрібно спробувати. І це не був для нього різкий перехід, типу я кілька років сиділа в декреті, варила борщі, а тут вирішила — все, йду на 10-годинний робочий день! Я багато років працювала й умовні ризики, які могли бути — це фінансові. Тому що, коли ти стартуєш свій бізнес, ти дуже багато втрачаєш по грошах. Часом мені здається, що це було щось із серії: ну якшо шо, гроші — не проблема, ну бався. І це дуже важливо.За цей рік, коли зникло капання зарплати на картку кожного місяця, я найбільше відчула підтримку чоловіка. Я відчула, як це коли в тебе не стоїть питання, що ти маєш прогодувати сім’ю. Так, ти розумієш, що в перспективі все буде добре або ні, бо ти або побудуєш бізнес, або не побудуєш, але в тебе не стоїть питання виживання. І я розумію, що в цьому плані моїм партнерам у бізнесі — чоловікам важче, бо вони несуть відповідальність за бізнес і за свої cім’ї.

Illustration

Вашій компанії The Gradient вже більше ніж рік. Ти б зробила зараз таке рішення, вже маючи цей досвід, що і за чим проходити?Ти знаєш, було декілька моментів, коли я собі думала: “Боже, жінко, що ти наробила? Сиділа б собі, в тебе там був кабінет з великими вікнами!” А зараз я тобі скажу, що єдине, про що я жалкую, що я не зробила цього раніше. Коли перед тим я йшла з ELEKS, в мене вже було розуміння, що я хочу своє, але мені стало страшно.Була якась невідомість, хоча я розуміла, що мені просто треба заспокоїтись, подумати і визначити, що я буду робити. Але тоді надійшла пропозиція від Perfectial і я переключилася. По суті я відтермінувала те, чого реально хотілося.З того, що змінилося, — у мене стало набагато більше відповідальності, але і свободи також. При чому, що я ще ніколи не працювала так багато, як зараз, але я розумію, і це для мене найцінніше, що кожну свою хвилину я витрачаю для того, щоб досягати результату.
Ти говориш про якість роботи?Всі ми прокрастинуємо і робимо помилки. Але ти не витрачаєш час на внутрішні сварки, політику чи те, щоб сподобатися керівнику. Чим більша організація, тим більше там отаких речей. І зараз для нас з хлопцями стратегічне питання росту, тому що ми розуміємо, що бізнес має певним чином рости та дуже страшно дорости до того моменту, коли у бізнесі почнуть утворюватись шари бюрократичного баласту. З іншого боку ти розумієш, що коли ти переростаєш певний рівень, тобі потрібні процеси, нові люди. І зараз ми поставили завдання — будувати бізнес так, щоб цей прошарок був мінімальним, скомпенсувати це процесами, практиками, ще чимось.
Наскільки я знаю, у The Gradient пройшло вже дві події. Ви плануєте робити їх частіше? І розкажи для кого ви організовуєте події? Хто буде виступати?В нас є класний офіс. На той момент, коли ми його почали орендувати, це було фінансово не виправдано, якщо говорити суто про екселівські таблички. Знайшовся спосіб, як правильно використовувати цей простір. Ми називаємо це місце “The Gradient Space” і хочемо зустрічатися з тими людьми, з ким нам комфортно, щоб спілкуватися на ТОП-теми, які нам цікаві і при цьому ще й експериментувати з так званим experience. Недавно у нас була зустріч. Ми могли взяти каву, печиво в Сільпо, але ми скооперувалися з пекарнею “Культ Хліба”, вони привезли хорошу каву і смачне печиво. З точки зору економічності, вигідніше було купити пачку за 50 грн і закрити питання.Ми хочемо запускати серію своїх івентів. Перший 13 липня — The Founder’s Guide. Ми будемо зустрічатися з українцями, людьми, які роблять тут бізнес у різних сферах. Це буде Марк Зархін і Альона Паславська. Ми просто будемо говорити з людьми. Це буде класний experience.Для частування будуть алкогольні коктейлі, кава, смачнйи кейтерінг. Хочемо, щоб у нас була гарна музика. З точки зору фінансів, ця подія може себе окупить, але не факт. Але кожного разу, як у нас були івенти, ти виходиш з купою енергії, зарядом, який йде від людей і розумієш, що збираєш комюніті людей, з ким тобі комфортно проводити час і робити щось цікаве.І якщо говорити про енергії та плюси свого бізнесу, щоб запусти свій простір, тобі не треба проходити 9 кіл пекла і все узгоджувати, щось доводити. Ти просто це робиш. Ну можеш і провалити, маєш всі шанси:) Але може вийти щось класне. Оце і є такі цікавинки підприємництва, що ти ризикуєш, але ніколи не знаєш, що з цього може вдатися. Є дуже багато історій про те, як з паралельного народжувався основний бізнес.І коли це вже починає у тобі грати, ти знаєш, що завтра в тебе може народитися ідея зробити кафе і ти зможеш це спробувати. Якщо ти заробив основним бізнесом, ти можеш реінвестувати. Мені дивно, чому досить мало власників IT-компаній реінвестують гроші в продукти чи ще щось. Дуже мало таких прикладів.Мені здається, що суть підприємництва і є в тому, що ти можеш відкривати різні бізнес-проєкти: IT, садочки, ресторани… Я розумію, що мені цікава тема дитячої освіти. Чи я буду колись запускати якийсь проєкт, не факт. Але можливо захочу інвестувати. Це ще одна штука, яка з’являється, коли ти переходиш з найманого працівника у підприємця, тобі не обов’язково щось зробити руками, ти можеш інвестувати в те, що тобі цікаво або тебе пре. Ти готовий ризикувати своїм часом, коштами.

Illustration

Розкажи за свою викладацьку роботу в Lviv Business Development School. Чим це є для тебе і коли ти зрозуміла, що хочеш навчати інших, передавати досвід?Мені це подобалося. В мене є маленький секрет. Я кандидат наук, коли я захистила дисертацію — втрачених 5 років — у мене було дике розчарування у нашій системі освіти. Я не хотіла бути викладачем, але це був останній гельштат, закритий з моїми батьками. Батьки дуже хотіли, щоб я захистилась, бо в них була ілюзія, це щось радянське, — якщо ти кандидат чи професор, то ти захищений цим вузом. Насправді, у нашому світі нічого не захищає. Вони дуже наполягали і я таки захистила дисертацію. Віддала диплом: “Мама, тримай!” І втекла з того.Але мені подобається викладати для аудиторії, якій це потрібно. В чому проблема наших вузів? Я бачу, що багатьом студентам це не потрібно, не цікаво, не актуально. І для мене це питання, як люди, які не є практиками, можу вчити інших? Я не говорю зараз про філософію. Але не можна викладати підприємництво тільки з того, що ти прочитав у книжках.Мені завжди подобалося виступати, вести розмову, ділитися досвідом. І я розумію, що якщо в тебе є класна аудиторія, ти вчишся у неї. Тому що коли ти викладаєш, це дозволяє тобі систематизувати власні знання.З LITS вийшла така цікава ситуація. Я прийшла туди, скажу чесно, тому що я закохалася у Аню Косарєву :) Мене настільки вразила її енергетика, її бажання — кажу це абсолютно без сарказму — міняти світ, що я повірила. Тому що по грошах — це приємний бонус, але це абсолютно не є великі кошти, особливо порівняно з IT. Зараз я припинила викладання, тому що розумію: я не можу викладати те, чим я зараз не займаюсь. Я вже рік не в сфері Business Development. Ми їздили на ITEM в Дніпро і я відчуваю себе чужою “на этом празднике жизни”. А якщо говорити про побудову бізнесу і product management, куди я зараз пішла, я ще не відчуваю достатньо сили для викладання саме цього. От коли я зможу сказати, що я особисто і ми в The Gradient запустили два-три продукти з нашими клієнтами, тоді я буду це робити. Тому в мене з викладанням зараз такий перехідний етап. Business Dvelopment School @ LITS я передала Орисі Cкляр, тому що це її напрямок, вона цим горить і я вірю, що вона буде в цьому дуже кльова.А оце викладання, щоб просто читати лекції і заробити баблішко, це не цікаво.
До речі, щодо навчання. Зараз така тенденція, що всі навчаються не важливо, скільки тобі років і де ти працюєш. Олено, навчаєшся для себе?Я постійно навчаюсь. Перше, це від своїх колег і від своїх клієнтів. За цей рік в нас після кожного проекту доповнюється методологія. Щось нам показують клієнти, тому що ми зазвичай працюємо з стартаперами, це люди, які вже щось робили. І вони є експертами або в домені, в якому працюють, або в технологіях.Я не вірю в навчання просто так аби було. Я знаю, що для того, щоб навчання було результативним, в тебе має бути усвідомлена потреба. Я розумію, що для просування продуктів нам потрібен social media marketing. Теоретично і взагалі — це прікольна штука. Так це і працює: в мене є потреба і певний тип задачі, які я намагаюся вирішити.Якщо говорити про якісь додаткові джерела, я люблю Сoursera. Я не бавлюся в такі речі як отримати сертифікат і ще щось таке. Я можу вибирати частини з курсу. Я дуже багато читаю як і книжки, так і на Medium багато статтей. При чому ми зробили в Slack собі в команді канал “inspiration and education”, де люди діляться і ми робимо собі бібліотечку зараз. В мене зараз йде сильний перекос у читанні в бік професійної літератури. Вже потреба виникає почитати щось інше.
Які тенденції на ринку IT в Україні за останні роки ти спостерігаєш? Твоя команда багато спілкується з різними проектами, стартапами.Мені здається, що він ще досі шукає себе. Наша IT-шка сама себе обманює щодо нашого професіоналізму і здатності робити рішення та продукти. Тому що насправді, кладу руку на серце, у нас є класні і не дуже класні технарі. І клієнти приходять на ринок і купують їх. Вони купують ресурси. Якщо ці ресурси зможуть дати додаткову вартість, це класно, і вони за це дорожче заплатять. Але щоб будувати рішення, треба мати дещо інше.Мені здається, у нас проблема в культурі. У нас є технарі-виконавці, я не кажу про всіх, бо є виключення. Вони приходять і пишуть код, але вони не думають, яку проблему вирішують.Ми працювали з клієнтом, і у них була така історія: відкривали офіс і їм необхідно було найняти людей на вже все готове. Вони пропонували хороші зарплати, але не могли найняти людей. В чому була проблема? Люди відверто говорили, що мають добру зарплату і умови на роботі і можуть завжди о 6 год завершувати. А у вас же ж може бути і понаднормово, треба комунікувати, а якщо вночі продукт впав? Виходить такий дуалізм, бо всі говорять, як їм набридли “галєри”, але реально, коли доходить до того, що треба ризикувати, все, — здулись. У нас немає цього духу підприємництва. І насправді аутсорсинг і стартап йдуть в протилежних напрямках. Що потрібно стартапу? Швидко, дуже гнучко, на результат та ітеративно. Що потрібно аутсорсинговим компаніям? Продати побільше людей на чим триваліший термін. Це конфлікт інтересів.Зі стартапами у нас проблема не в тому, що не вистачає інтелектуальних ресурсів. Мені здається, що зараз є кілька цікавих ніш на внутрішньому ринку. Наприклад, є зацікавлені люди, у них є гроші, вони хочуть зробити сайт, мобільний продукт, що завгодно, але не можуть знайти нормальних підрядників. Тому що всі працюють на закордон і ставлять дикі ціни для них. А якщо вони знаходять того, хто за 100 доларів робить все, то це і відповідна якість.Якщо говорити про тенденції, то Україна стає дорога в плані аутсорсингу. Ми не є дешеві. І проблема в тому, що в нас росте ціна, але не росте цінність, яку ми приносимо. Нам треба визнати для себе цю ситуацію і або чесно грати в аутстафф , або вже тоді шукати якісь інші варіанти.Ще мені здається, що в IT всі думають, що вони найрозумніші, бо “в нас все добре”. Але насправді варто подивитись на інші галузі і зрозуміти, що люди там насправді оперують набагато більшими грошима і роблять набагато складніші рішення. Я вважаю, що в нашій IT-галузі дуже слабкий Business Development — маркетинг та продажі і дуже слабкий HR. У всіх нормальних галузях HR — це є побудова процесів і системи, направленої на ефективність бізнесу. В нас — це, як кажуть, “женщіна-утрєнік” — тобто, треба любити програмістів таке інше… Я розумію, що зараз я утрую і так не всюди. Але ключові кореневі процеси часто є завалені. У нас staffing і створення програмного коду працює, а все, що навколо, — кульгає.
Що ти від себе порадиш жінкам, які хочуть освоювати нову справу, наприклад, у декреті настав той момент, коли хочеш щось змінювати?Тут немає якихось рецептів чи порад для всіх. Можу сказати про свій досвід. Я реально жалкую, що не використала декрет, щоб зупинитись. З дому під час декрету я продовжувала робити те, що звикла. Можливо, варто було взяти перерву хоча б на рік. Знаєш, є такий російський фільм “О чем говорят мужчины?”. Там є така класна фраза “У меня холодильник двухкамерный. Я его хочу или так надо?” От треба подумати, чи я хочу працювати в цій сфері чи я вже настільки просто звикла, що це і є мій світ?Чим мені подобається The Gradient, що ми перебуваючи в IT, виходимо за її межі і нам відкривається інакший світ. Цікавий, складний, але він реальніший.Якщо в декреті ти правильно розплануєш помічників і всі процеси, то ти справді можеш спробувати. Але, звичайно, за умови, що в тебе закриті фінансові питання і є, що є їсти. Тоді варто пробувати.Мені здається, що зараз є добрі умови, щоб створювати душевні бізнеси. Нещодавно ми говорили з хлопцями, оцінювали результати року, і підняли таке цікаве питання: як прийнято оцінювати щось в бізнесі: який прихід, які витрати, скільки людей працює? В ІТ взагалі міряються не грошима: “В тебе скільки програмістів? 200? А в мене 500!” Для нас було викликом дозволити собі бути інакшими. Типу, коли питають: скільки вас? 8? Ооооо… Може, поговоримо про проекти, про продукти? Ні-ні-ні, ми будемо мірятися розмірами. Тому що це звикла модель у цій галузі.І ми стали говорити, а чому ніхто не оцінює бізнес за рівнем щастя, яке ти отримуєш чи емоцій у процесі ведення своєї справи? Бо людина може пекти смачні булочки чи круасани, які всі їдять і бути щасливою, отримуючи добрий дохід для життя. Тому мені здається, що можна робити бізнес, який приносить щастя і оцінювати власну реалізованість за параметрами щастя.
Слухай, а ким ти мріяла бути в дитинстві?Знаєш як каже моя мама: “Ти була така чемна дівчинка, хто ж думав, що з тебе таке виросте?” :)Десь в років 5 біля мене всі діти хотіли бути вчителями або лікарями. В мене не було якихось таких мрій, що от я точно бачу себе на коні. Мені здається, що в дитини це все ситуативно. Мій малий за останній рік вже хотів бути починаючи від пожежника і закінчуючи водієм тролейбуса.З дитинства я була інтегратором. Але це не професія. Коли я вибирала, куди вступати, трапилась смішна історія. Ми з батьками дивилися на різні факультети і розглядали три варіанти: юридичний, економічний і комп’ютерний. Ну і тато з мамою так на мене дивляться і кажуть: “Ну на юридичний, чесно, грошей не має, ну на програмістський, заміж ти і так вийдеш, тому йди на економічний!” А це був той період, коли всі дівчата хотіли зустрічатися або з юристами, або з економістами, а на IT-шників не дуже дивились, це зараз все по-іншому, є цілі курси “Як вийти заміж за програміста”. Я сміюся, що я робила це ще тоді, коли це не було трендом!Повертаючись до вибору професії, скажу, що ми вибираємо професію в той момент, коли ми ще не є зрілими. Мені здається, що ми і в 25 не є всі зрілими.Тому дуже важливо навчитись себе чути і не боятись щось міняти. Мені здається, що у наших людей є цей страх, що якщо я вже вивчився на бухгалтера, то все — буду цей хрест нести до смерті.Я читала цікаве дослідження, що жінкам більш характерно змінювати те, що їм подобається. Це нормально для нашої природи, але ми настільки боїмося, що придушуємо це в собі. Спочатку страшно, потім, — бо звик і багато жертовності для інших.
Як думаєш, що сучасні технології у навчанні дають дітям? Це більше доступ до інформації чи можливість бути конкурентним з іншими?Мені здається, що це загалом про зміну світу. Це не є добре чи погано. Я бачу — світ стає такий. Я думаю, що х років назад, коли виник телефон, могли казати: “Навіщо це потрібно?” Для когось це виглядало страшно. Завжди більша частина людей до інновацій та змін ставиться насторожено.Нам треба просто прийняти, що світ вже таким є і наші діти вже народилися з гаджетами. Але якщо змінилася ця частина світу, вона вже ставить вимоги до іншої. Це означає, що ми маємо навчити своїх дітей як тим позитивам, які дають технології, так і інформаційної безпеки, поводженню в інтернеті. Я би не впадала у крайності: на тобі дитино планшет і сиди з ним 10 годин або навпаки зробити вигляд, що цього не існує і показати дитині планшет у 10 років.У мене є певні асоціації з алкоголем. Тому що вже проведені соціологічні дослідження. Діти, чиї батьки не забороняли їм спробувати на смак алкоголь, і не робили з цієї теми якусь заборону, в дорослому житті набагато менше мали проблем з алкоголем. Ну спробували, ну таке — ніяких особливих вражень. “Давай попробуєм пиво!” — “Та мені мама давала спробувати, таке собі”. І все.Чого мені трошки шкода. У технологіях мені бракує тактильності. Чому я більше люблю книжки і хочу, щоб мої діти читали і взаємодіяли з книгами і з природою? Мені здається, що у нас цієї взаємодії з природою та іншими людьми — мало. Технології — це дуже зручний спосіб сховатися. А реальне життя таке, що тобі необхідно взаємодіяти з іншими. Ти можеш собі побудувати “чатік уютний”, в якому ти живеш, замовляєш щось чи купуєш все додому тільки на якийсь час.Я впевнена, що технології дають можливості зараз вивчати щось настільки якісно, як це не можна було зробити раніше. Я розумію, що інтерактивні уроки, підручники не в порівняння з методами, де є 2 колбочки та звичайна дошка. Але з іншого боку замінювати цим весь світ не варто.

Illustration

Твої діти бавляться мобільні ігри, користуються смартфонами, планшетами?В мене малий дуже підсідає. В нас проблема в тому, що якщо йому даєш гру, він там повністю просто розчиняється. Малій байдуже. В них дуже різне сприйняття.Якось Юрка взяв у брата Хbox, щоб побавитись. Ми хотіли протестувати, чи варто купувати. Я зрозуміла, що ні. Бо в малого, як тільки він приходив зі школи, тільки про ігри думки. Я розумію, що це така його специфіка.До речі, коли я ходила вагітна Костею, я підсіла на гру “Відьмак”, це стратегічна гра, дуже цікава. Мене затягнули ці всі квести і завдання. Але через певний час мене попустило.
Ти ж доросла вже була. Я думаю, що не тільки через це. Така специфіка сприйняття. Я знаю дорослих, які підсідають так, що все. І ніби 30-річний чоловік, але сидить на іграх. Це як з солодким, алкоголем і будь-чим. Є люди, які можуть взяти або ні, а є такі, що підсідають.Для дітей я обмежую в часі ігри. Мала, хоча ще не читає, але дуже любить книжки. І вона бавиться в це, бо ця тактильність, інтерактивність важлива. Син більше любить Лего чи конструктори, щось складати. Вони мають різні захоплення.
Чого ти вчишся у свої дітей?Я дуже багато від дітей вчуся таким речам як обіймашки:) Всім людям дуже потрібні обійми. Навіть в психології є такі поняття як “погладжування”. Мої діти дуже люблять ласку, обійматися. Для них важливо ввечері просто пообійматися. Не говорити, читати чи ще щось, а обійматися. Вони мене цього і навчили.Я інколи дивлюся на когось дорослого і думаю: “Людино, от ти тут кричиш, ти такий великий і сильний, а тобі просто потрібно, щоб тебе погладили, тебе треба обійняти і ти заспокоїшся.” По дітях дуже добре видно, що такі емоції, як злість, агресія, сарказм — це захист від насилля. Їй насправді боляче і таким чином вона себе захищає. Так само це переноситься і на дорослих.Ще одна штука, якої мене вчать діти, це таймменеджмент. Нещодавно в мене виникла така асоціація, якщо у твоєму житті є діти, ти живеш як за двома календарями, які накладаються один на одного. Тобто, ти плануєш 2 життя. В тебе є робота, ти плануєш все, що з нею пов’язано і в тебе завжди є ще один план.Для людини, в якої немає дітей, питання, чи піти ввечері на каву, не проблема, якщо в неї є вільний час. А в тебе це запускає ряд механізмів: якщо я хочу піти на каву, треба організувати або чоловіка, або бабусю, або няню, це означає, що до 9 години я маю … Це не те, що ти собі щось забороняєш, просто ти живеш постійно у двох календарних реальностях. Пам’ятаю, як малій було 2 місяці — я перший раз відпросилася у няні, щоб піти на манікюр. І це було таке щастя. Реально зрозуміють ті, хто це переживав.Дуже добре, якщо люди народжують усвідомлено дітей, бо вони їх справді хочуть. А не тому, що це спосіб кудись втекти, це потрібно, бо так мама сказала, всі так роблять…

Illustration

Олено, що для тебе є найкращим ресурсом, де ти набираєшся сил? Як ти відпочиваєш?Мені важливий мій простір. Я розумію, що для мене не потрібно цього багато. Тому що якщо я поїду кудись без дітей, вже на другий день я буду за ними сумувати. Для мене важливим є мій власний простір відносно усіх людей і можливість побути з собою. Спосіб може бути дуже простим — посидіти в кафе, де тебе ніхто не знає, випити горнятко кави.Для мене ресурсом може бути масаж або розмова з колєжанкою про якусь єрунду:) Це може бути книжка чи фільм. Мені цього реально не вистачає, тому що в тебе йдуть пріоритети, треба організувати сімейні справи, обов’язково потрібно приділяти час чоловікові, дітям, часу ніколи не буває достатньо.В якийсь момент я відчула, що я починаю забивати на ці штуки для себе. Це мене дуже нервувало, я відчувала в собі агресію. Коли я це проаналізувала, то зрозуміла, що було мало оцього проживання для себе.Джерела енергії — це сім’я. Буває, що наповнююсь енергією, коли побуду сама. А часом дуже хочеться потусити. Ми якось пішли з чоловіком на вечірку відкриття Медика. Якась музика, повно людей, але ти вибираєшся і виходить така туса. І це класно.Кажуть, що є два типи людей: спринтери і марафонці — ті хто роблять забіги на короткі дистанції або довгі. Для мене важлива зміна діяльності. Чому я люблю, коли в мене є багато проєктів? Я не можу дуже довго займатися одним і тим самим. Я люблю переключалки: коли в мене протягом дня є зустріч з кимось, робота з документами і ще щось, тоді мені прикольно. А коли починається монотонність, то мені не дуже підходить.Не знаю, може це вже старість, але так напрягає велика кількість людей, особливо коли почався туристичний сезон, ти заходиш в центр Львова і думаєш, що треба тікати.А якщо багато знайомих людей, ти не розслабляєшся. Ми навіть якщо хочемо десь вийти поїсти, то вибираємо місця не в центрі.Олено, що для тебе означає щаслива сім’я? Твоя сім’я щаслива?Так, наша сім’я щаслива. Я вважаю, що кожна сім’я — це робота над стосунками і воно не з’являється просто так. У нас цього року буде річниця — ми дев’ять років одружені, десять років разом:)Реально ми всі робимо купу помилок. І я, чесно кажучи, дуже боюся ідеальних родин. Я коли бачу такі ідеальні картинки, як в інстаграмі… Є звичайно такі сім’ї, одиниці, де це справді щиро.Для мене розуміння щастя — це коли люди разом не тому, що в них спільна нерухомість, гроші чи ще щось, а тому, що людям разом прикольніше. Чому важливо, щоб жінка була зреалізована у тому, що їй подобається і вміла заробляти? Тому що це зменшує ризик причин: я з тобою, тому що гроші, тому, що в мене немає виходу… А так ви комунікуєте на рівних і розумієте, що ви разом, бо вам обом так краще. Це переводить стосунки на інший рівень.Для мене щастя — це про дрібнички: обійматися, разом їсти щось смачне, робити це спонтанно і з задоволенням. Я вірю, що у нас є фізіологічно різний розподіл ролей і коли жінки дуже доводять свою рівність з чоловіками, беруть на себе дуже багато, то цим і вбивають в чоловіках бажання подати руку, понести сумку, відкрити двері. Ми з чоловіком виросли в таких родинах, де це було нормою. Чоловік має бути чоловіком, ти йому даєш підтримку, а він за тебе гордий, що ти така молодець. Цей баланс має бути.

Illustration

Твої побажання усім батькам та дітям.Є таке правило, що в літаку, якщо щось стається та опускаються кисневі маски, то кажуть: “Одягайте спочатку на себе, потім на дитину.” Мені здається, що любити та піклуватись про себе — це не егоїзм, це спосіб виживання. Якщо ти цього не робиш, то потім відгребуть діти, чоловік і ти сама. Це не означає, що ти забиваєш на сім’ю та дітей. Але питання розуміння того, що тобі дає енергію та організація свого простору і часу — необхідне. Я бачила у своєму житті досить багато прикладів, коли реально жінки забивали болт на себе заради чогось… Я взагалі вважаю, що будь-які стосунки, які базуються на жертовності, деструктивні та руйнуючі.Моя основна порада усім — любити себе. Якщо ти любиш себе, ти здатен любити інших людей, починаєш віддавати, в тебе є енергія, бажання щось робити.
Nravo Kids бажає Олені та її родині щастя, любові, чудового літа, класних емоцій та суперового відпочинку!