Блог команди Nravo Kids

ФАЙНІ МАМИ: Розмова із Зоряною Богдан

28.12.2017

Мама чотирьох хлопчиків,  мама, яка поєднує роботу та виховання дітей, мама, яка багато подорожує з сімєю, мама, яка ділиться своїми секретами виховання, майстерності все встигати і водночас отримувати насолоду від життя :) Наша героїня — Зоряна БогданЗавершальна розмова з Файною Мамою в цьому році — надзвичайно надихаюча!

Зоряно, як тобі живеться з 5-ма хлопцями в сім’ї? Чотири менших і один старший:)

Я ніколи про це не задумувалася, бо ми — сім’я і у нас все виходить природно. У кожного є свої обов’язки. Зранку тато стає раніше, будить старших хлопців, готує сніданок на нас всіх. А обід та вечеря вже за мною.

Не буває такого, що ти відчуваєш тільки на собі чимало жіночих завдань?

Ми дуже підтримуємо один одного. Наприклад, коли моя мама у нас, вона дуже акцентується на дитячих діях: “Дивись, куди він заліз!”, “Ой, розлив” і в цьому дусі. Я це сприймаю по-іншому. Ну робив експерименти, розмив — помиємо, витремо і все. Для мене природно, що дитина одягається по-своєму і в цьому проявляє свій характер. Ми навіть не задумуємося, що може бути інакше, а сприймаємо дітей такими, як вони є.

 Зоряно, розкажи, як ви любите проводити час всією сім’єю? Буває, що розділяєте дітей?

Є такі вихідні, коли наших трьох старших забирає баба з дідом. Вони можуть у п’ятницю дітей забрати і в понеділок зі школи вже привезти до нас. Виходить аж чотири дні вільних. Ми з маленьким ходимо на прогулянки, можемо піти десь на вечерю.

На вихідні, коли ми всі разом, також любимо кудись вийти. Зважаємо на зацікавлення дітей. Старшому вже 11 років, він хоче інколи з друзями в кіно піти.

З дітьми можемо поїхати кудись спонтанно. В нашого тата це виходить дуже добре. Я сиджу на роботі, а він мені каже: “Як щодо того, щоб на вихідні поїхати до Стокгольму?” Я відписую: “О, це дуже круто!” Отримую: “Я вже квитки купив” :)  Ми так побували в Стокгольмі, відвідали Леголенд, в Фінляндії — резиденцію Санта Клауса. Так робимо короткі поїздки. А кілька тижнів тому робили закупи в Сільпо і чоловік каже: “Може, ми в Краків на вихідні поїдемо?” “Та, давай!,” — кажу. — “То, може, сьогодні їдемо?” Це якраз була п’ятниця. Ми зібралися і ввечері поїхали.

Не створюєте собі проблем з тим, щоб збирати всіх, готуватись заздалегідь?

Все, що в мене є зібрано, це аптечка і сумка до басейну, де є все необхідне. А решта — кинув пару штанів, футболок — я з цим дуже не заморочуюся. Бо люди відразу навантажуються думками: а що там дитина буде їсти в дорозі, а в що вбратися, треба весь одяг передивитися. В нас такого немає.

Якщо щось раптом забули, то можна піти і купити. Ну і ми звикли до раптових поїздок, тому в нас немає з цим проблем.

Зоряно, у тебе є діти вже давно, а пригадуєш, як було до того?  І що змінилося у твоєму житті після того, як ти стала мамою?

Насправді, найтяжче було з першим. Коли він народився, було багато змін. До того ми багато подорожували самі. Потім народилась перша дитина. А за неї завжди дуже переживаєш. У нас було так, що хтось приходив у гості і дезінфектором руки миє, все у хаті милося, оброблялося. Наша няня казала: “Я у вас по хаті ходжу, а в мене шкарпетки завжди зовсім чисті.”

Нас попустило, коли малому було десь 5 місяців. Хоча, ми літали з ним в Київ, коли йому було 2 тижні. А коли йому був місяць, я літала на конференцію з малим і маму з собою брала. То спочатку були дуже перелякані, але досить швидко адаптувались.

Влітку ми з ним полетіли в Америку, малий народжений у березні. Там ми подивились, як люди відносяться до того набагато простіше. З нами в аеропорту були люди, які їхали з двотижневою дитиною на Гаваї. Там ніхто собі з того не робить проблем.

А вже коли четвертий син народився… Заходить бабуся і каже: “Заберіть дитину, бо він Маркові крокси гризе!” Малий тільки повзати навчився. До речі, коли йому було 9 днів, ми були на Буковелі, бо ж і старших дітей треба розважати. І все-таки, чим менша дитина, тим з нею легше. У старших свої зацікавлення, інтереси. В кожного вже сформований характер та свої плани також є. Як кажуть: “It’s all about attitude.” Все в тебе в голові, як ти це сприймаєш, так і буде.

Поділись ще домашніми лайфхаками, як усе встигати? Ти вже трішки розповідала, що чоловік допомагає на кухні зранку. Хто ще тобі допомагає, щоб ти все встигала?

Мені здається, що я ніколи нічого не встигаю. Я дуже багато планую. Наприклад, прочитати всі книжки. Вони в мене лежать на тумбочці коло ліжка — п’ять і ще дві. А я ж мала їх прочитати за кілька місяців. Тому я багато не встигаю.

Наші друзі дивуються, як ми в січні запланували вже на наступний грудень подорож до Юти на лижі, а влітку — на Гаваї, в Італію та Іспанію поїхати.

Великі поїздки ви плануєте?

Так, ті, що тривають більше тижня ми плануємо наперед, купуємо квитки, дивимося готелі.

Ви складає плани в якийсь визначений період, може взимку?

Переважно, до лютого в нас вже все сплановано. А менші поїздки — то спонтанно.

Давай, полетимо. Квитки купити зараз не проблема. Я колись спілкувалась з колєжанкою, і вона каже: “Як ти сама з чотирма дітьми в машині заїхала до Кракова і потім прилетіла до Нью-Йорку!” А я кажу: “Ти знаєш, якби мені сказали: поїдь на Сихів маршруткою, то для мене би було набагато складніше, ніж це.” Просто людина вже звикає і все.

Зоряно, ти продовжуєш працювати, не залишаєш професійного життя?

Я працюю півдня, це мене абсолютно влаштовує. Діти вчаться у школі повного дня. Я зранку йду на роботу, для найменшого у нас є няня. Йому вже 2 роки і 4 місяці. Бабуся до нас приходить і дуже допомагає.  Вона готує дуже смачні страви і водночас корисні для  дітей. Я їй вдячна за це.

Для тебе важливо працювати, не обмежуватися тільки вихованням дітей?

Мабуть, це в мене в голові. Я колись дуже переживала, що залишусь без роботи і буду сидіти вдома: що я буду робити? На походи в салон, в мене немає часу. Можу раз на місяць сходити. Але цікаво читати, розвиватись, ходити на різні тренінги в Бізнес школі. Мені це необхідно. Я не знаю, що би я робила, коли б я сиділа вдома весь час.

В основному, всі мої знайомі жінки працюють, маючи маленьких дітей. Ми збираємося, кудись їздимо. Мені немає про що говорити з тими, хто буде розповідати, що я собі зробила груди і наростила волосся… А навіщо це мені?

Чого ти хочеш навчити своїх дітей? І як ви вдома це робите: спілкування, обговорення, якісь заохочення?

По-перше, це самостійно приймати рішення. Навіть коли вони сваряться чи б’ються, я вважаю, що вони повинні самі між собою розібратися. І нести відповідальність за те, що ти вирішив.

Питаю в Марка, що він хоче? Він хоче в кіно чи ще кудись, — це його рішення. В нього є власна картка, куди я перераховую якісь бонуси. Він сам платить за свої піци з друзями, своє кіно. Він розраховується своєю карткою і слідкує за своїми витратами. Також, якщо він щось не так зробив, то він має нести за це відповідальність. Мама може допомогти, порадити, ми можемо разом обговорити, як це зробити так, щоб наступного разу було правильно.

Він вирішує, на які гуртки хоче ходити. Ми так рік проходили на скрипку. Після академічного концерту, де всі діти виступали, Марко вийшов і “инь-инь”. Я кажу: “Все, Марко, давай ми більше на скрипку ходити не будемо.”

Тобто, ти пояснила, що це, можливо, не його заняття…

Ми про це говоримо, але він сам приймає рішення. Марка мені дуже шкода, бо він ходив у державну школу і я помітила, що після цього він став дуже скритним. Він почав обманювати і боятись зробити помилку. Я стараюся, коли він щось розбив чи зробив не те, не сварити його. А дивлюся на реакцію навіть своїх батьків — вони звертають на це надмірну увагу. Так, він має це зрозуміти, прибрати, але дитина в цьому отримала свій досвід.

На жаль, наші батьки цього не розуміють. Або переконують, що має бути так: мама сказала і ти маєш це робити. Я ж кажу: “Ти маєш пояснити дитині, чому вона має це робити!” А у відповідь чую: “Ти вже начиталася своїх інтернетів! Кажи дітям, що маму треба слухати і все.”

Зоряно, скажи,  а чого ти вчишся у своїх дітей?:)

Креативності і такої іншої поведінки у різних ситуаціях, ніж би це зробила я. І наскільки вони easy going і цікавляться усім. От старший син став трохи замкнутим після школи, але він починає розкриватися знов. Дійшло до того, що він боявся запитати десь пароль до wi-fi: “Мама, піди запитай.”

Наші діти вільно розмовляють англійською і це великий плюс, бо вони спілкуються, коли ми подорожуємо, в аеропортах, на вулиці, вони почуваються у безпеці. Можуть все розпитати: що ти там бачиш, навіщо ти це робиш? Я вчуся у них тому, як легко можна контактувати з іншими людьми. До речі, вони не диференціюють людей за расами чи якщо у когось є фізичні недоліки. Коли ми ходимо в дитячі центри, збираються різні діти. І мої діти на рівні з іншими. Вони розуміють, якщо хлопчик не може бігати, то з ним тут можна поговорити чи поскладати ЛЕГО.

Колись директорка школи зібрала нас і каже: “Поговоріть увечері з своїми дітьми, сядьте і спокійно розкажіть, що є люди різні: чорні, білі. Бо завтра приїжджають наші благодійники, щоб діти не бігали за ними по школі і не тикали пальцем.”

Не кожен має можливість подорожувати, але зараз і до нас, в Україну, часто приїжджають з усього світу люди. А навчитися толерантності можна у дітей.

Але, що мене дивує, часто в Україні за цю толерантність ти дістаєш ляпаса. Коли хтось старається підтримати якусь дитину, бо вона чогось не може зробити, його починають принижувати разом з цією дитиною. І він не розуміє, чому так.

Пригадай, які авторитети в тебе були у дитинстві? І що найбільше вплинуло на те, що ти така, як є зараз?

Насправді, я ніколи не уявляла, що в мене буде стільки дітей. Я думала, що буде одна дитина. Чомусь уявляла, що це буде дівчинка. Також думала, що мама буде допомагати у вихованні, а я буду працювати.

Що на мене дуже вплинуло? Напевно, смерть батька. Тато помер, коли мені було 9 років. Мама до того часу не працювала. Бо ми були в ті часи жили в достатку. Тато був шеф-поваром в готелі “Інтурист”, а потім директором ресторану в готелі “Дністер”. Було багато знайомих, ми мали доступ до всіх необхідних речей. Мама покинула навчання в медінституті. Думала, що все життя буде забезпечена і не буде потреби в тому, щоб працювати. У неї зовсім інакші погляди на життя, ніж у мене. Мабуть, тому, що нас по-різному навчили.

Вона вважає, що краще не ділитись тим, що ти думаєш, щоб ніхто тобі нічого поганого не зробив. Я цього не розумію. І ми часто сперечаємося. Навіть на побутові теми. “Ой, не кажи їй”, — говорить, якщо я збираюся сказати домогосподарці, що не так щось зроблено. “Мамо, але ж я їй плачу гроші,” — кажу. “Краще не кажи, бо вона тобі щось погане зробить,” — переконує мене. Я цього не розумію. Напевно, тому, що у нас по-різному все складалося. Я з 17 років пішла працювати, щоб оплачувати навчання в університеті, дуже рано стала самостійною, почала жити окремо. Може, якби я продовжила життя вдома, то і мене б навчили: туди не йди, того не роби, цього не можна… Але це моя мама, і я її дуже люблю, стараюся ці конфлікти обходити, але мені з тим не так легко, якби хотілося.

Зоряно, розкажи, як сучасні технології впливають на ваше життя? Ви з чоловіком працюєте у сфері IT, наскільки ви любите нові винаходи, чи пробуєте у користуванні, зокрема дитячі гаджети, ігри?

Все, що новеньке, є у нашого сина Марка. Він хотів годинник iWatch і отримав, коли ще ні в кого в Україні його не було. Можливо, ще й вплинуло те, що він був у державній школі, де серед дітей конкуренція. В цій школі діти з одного соціального прошарку, в них немає такої конкуренції за грошима — в кого більше чого є. Але він з восьми років уже цікавився програмуванням, спочатку на Java щось робив. Зараз на Pyton 11. Завантажив програму і книжку читає, щось пробує. Він ходить на Game Development, свої ігри робить. Марко дуже технічний, це його зацікавлення. У вісім років він в себе в кімнаті налаштував Apple TV. Він знає паролі від wi-fi або чому він не працює. Намагається розібратися, в чому суть, а не просто користується.

А от наш Михайло, якому вже вісім років, навіть не знає, як включити комп’ютер. Його це не цікавить. Він читає енциклопедії, книжки про древній Єгипт, Китай. Мучить нас, що треба їхати в Китай, щоб побачити цю стіну, бо за 20 років її вже не буде. Він вичитав, що по цеглині люди забирають і врешті повністю розберуть. Його цікавлять самураї, їхні мечі.

Якось я спускаюся згори і дивлюся, що сидить чоловік Андрій з Михасем і щось страшне дивляться. Кажу: “Що ти таке страшне дитині включив?” А він каже: “Та він мене сам попросив фільм про самураїв.” Діти у нас дуже різні: і технічні, і не технічні. На Михася навіть наявність техніки ніяк не впливає.

Мобільні розвиваючі ігри ваші діти грають? Хто вибирає і завантажує програмки, тато чи старший брат?

Троє старших самі вибирають ігри і їх встановлюють. В них різний вік, тому вони вибирають різні за рівнем складності ігри, кожен свої. Михайло не цікавиться іграми, він може на ютубі подивитись про древній Китай чи мечі самураїв.

Марко грає у різні мережеві ігри з друзями. У нього стоїть 2 комп’ютери, він може одночасно на них з різними дітьми бавитись і спілкуватись, робити стратегічне планування.

А п’ятирічний Максим бавиться у більш дитячі ігри. Коли приходить рахунок, то тато свариться і питає, хто якісь там патрони купив? Вони ж усе підв’язано до ICloud.

 Ви контролюєте, скільки часу діти проводять за іграми? Чи не виникає проблем з тим, щоб діти не сиділи надто довго?

Проблем немає, тому що з 9 до 6 діти в школі. На вихідних ми часто кудись ходимо чи їздимо разом і у них практично немає часу, щоб довго сидіти за комп’ютером.

Влітку вони гуляють, їздять на велосипедах, їм не настільки цікаво сидіти за комп’ютером, коли довкола є стільки всього.

Зоряно, яким, на твою думку, має бути добрий чоловік та батько? Бо в кожної жінки своє бачення та думки на рахунок цього.

Добрий батько повинен показувати добрий приклад дітям. Що би ти їх не вчив, якби ти їх не сварив, вони все одно будуть такими, як їхні батьки. І я бачу навіть по своїх дітях, що вони копіюють. Навіть міміка схожа на батькову.

Зоряно, зараз наближаються свята, розкажи чи твоя сім’я підтримує великі родинні традиції?

Кожного Різдва ми їдемо до мами мого чоловіка, вона живе у Нью-Йорку. І святкуємо там українське Різдво. Робимо кутю, 12 страв, а на Різдво йдемо вгості до когось із Андрієвих братів. На Великдень, ми, переважно, в Україні. Тільки двічі були в Італії в цей час. Але святкуємо Пасху також традиційно.

А є сімейні свята, щось суто ваше?

 Кожних травневих свят ми їдемо в Італію, вже 6 років підряд в те саме місце. Вже хлопці питають, чи ми поїдемо в Італію навесні? Дуже всім там подобається. Це сімейний готельчик, ми вже здружилися з власниками. Марко спілкується з їхньою донькою. Не знаю, як саме, бо він говорить англійською та українською, а вона — італійською, але вони бавляться і розуміють один одного.

Ще питання про ранній розвиток дітей. Як ти до цього ставишся і що з власного досвіду вважаєш справді дієвим?

Я зі старшим була шаленою мамою. Ми ходили на все, що тільки можна — на плавання, на Хелен Дорон, тоді ще не було Школи Монтесорі, але на Батальній була школа для малюків. Ми ходили всюди. А з наступними дітьми… Я бачу, що однаковий ефект: чи ходили, чи ні. Менші дуже тягнуться за старшим. Якщо дитина одна, вона потребує маминої уваги постійно. Це, мабуть, було у нас, щоб якось себе розважити.

Мої діти з трьох років ходили в садочок Монтесорі, а потім вже у КМДШ пішли.

Я так розумію, що навчання у державній школі для вас болюча тема. Як ти вважаєш, яким має бути навчання та загальна атмосфера у школі? І чому ви перевели дитину з державної школи?

Я навчалася у Бізнес школі УКУ LvBS. І там якраз починалася КМДШ для дошкільнят. Наш Михайлик був відповідного віку і ми його туди віддали, перед тим він ходив у садочок “Мудрики”. І ми побачили велику різницю, він був дуже задоволений. Дитина мотивована і зацікавлена. Так і має бути. Дитина має сама хотіти вчитись, йти в школу.

Для Марка ми вибрали п’яту школу, вона була через дорогу, щоб він міг сам туди ходити. Вона має добрий рейтинг: 64 по всій Україні. Насправді, це звичайна радянська школа, де на батьківських зборах на нас кричали. Ти сидиш і думаєш: “Що я тут роблю?” З домашніми завданнями у нас була величезна проблема. Я вирішила делегувати це нашій вчительці, яка за певну оплату сиділа і робила це з сином, тому що мама нервова, дитина нещаслива — це псує стосунки між нами. І не робити — також не варіант.

А коли КМДШ відкрили повноцінну школу, я відразу туди перевела Марка. Бо я  побачила, наскільки дитина змінилася. Потім навіть мені Марко сказав: “Ти знаєш, у тій школі у нас були королі і пєшкі, а тут ми всі одинакові.” Я і сама бачу, що це однодумці, всі подорожують, вони дуже здружилися.

Зоряно, як ти оцінюєш роль і становище жінки в сучасному українському суспільстві? Чи вони впливають на розвиток?

До речі, я їхала сюди і почула по радіо, що “світом правлять чоловіки, чоловіками керують жінки, а жінками — гормони!” Відповідно до цієї логіки, світом правлять гормони:) .

Все залежить від того, наскільки жінка проактивна. Багато жінок вибирають позицію такої тихої домогосподарки, їх все влаштовує: я займаюся дітьми, час від часу ходжу на каву з колєжанками, погуляти з дітьми, з людьми поговорити. Я думаю, що жінки мають бути більш проактивні, вони більш креативні, у них інше бачення світу, ніж у чоловіків. А це важливо.

Як жінкам проявлятись: робити свої проекти чи попрацювати в кимось створеній команді, бізнесі?

Все залежить від того, скільки у жінки на це часу. Багато посад вимагає full-time на роботу. Тут треба вже треба дивитись на всі фактори, наскільки важливий дохід. Якщо це так, як у мене, то мене задовільняє part-time зайнятість. Я на роботі все виконую, розвиваюся і, крім того, надаю час та увагу дітям. Звичайно, якби мені зараз запропонували full-time, я би відмовилася. Тому що мої діти для мене важливіші. І в плані доходу фінансового моя робота не відіграє важливої ролі. Звичайно, якби це мало важливе значення, я би пожертувала свій час у бік роботи. Все-таки це велика пожертва, бо дітей повинні виховувати батьки. Але у всіх є свої життєві обставини. Я можу говорити зі своєї дзвінниці, бо мені це легко робити.

А щодо започаткувати свій бізнес, то зараз це дуже популярно. Навіть маленькі бізнеси поступово розростаються і приносять суттєвий дохід для сімей. Але це треба розуміти і над цим потрібно працювати.

Ми з моєю співробіницею Лілею Ступницькою про це говорили і думали над тим, що можна зробити для жінок, як мотивувати тих, хто думає, що ситуація безвихідна — роботи нема, чоловік мало заробляє, я нічого не можу зробити. Таким людям треба пояснити, що ти можеш і від тебе дуже багато залежить. У нас в планах зробити якусь таку штуку.

Твої побажання нашим читачам

Завжди вірити в себе! У мене є два кредо. Перше: ніколи не зважати, що про тебе думають інші, нехай вони не переживають, що про них думаю я. Друге: все залежить від твого відношення. Якщо ти думаєш, що ти можеш, то ти можеш!

Nravo Kids бажає сім’ї Зоряни процвітання та здійснення усіх планів, мрій, чудового наступного року і затишних родинних свят!