Розмова з Тарасом Тимчаком

У сім’ї Тараса Тимчака росте двоє дітей, а в його Школі джур на “Козацькій слободі” навчаються помічники козаків — джури. Тарас є учасником групи військово-історичної реконструкції, що займається реєстровим козацтвом 17 століття. Як Файний Тато, Тарас навчає хлопців козацьких звичаїв, уміє пошити історичний козацький одяг та проводить зустрічі із дітьми в садочках, школах.

Тарасе, розкажіть, що вплинуло на ваше захоплення військово-історичною реконструкцією?

Мабуть, моя власна історія. Не так давно я дізнався, що мій дідусь Михайло провадив діяльність в ОУН, але раніше нам з братом Богданом цього ніхто не казав, бо батька Миколу навіть у 80-х КДБ пробували крутити, викликаючи на допити. Він був і є щирим патріотом України і різносторонньо розвинутою особистістю — поет, письменник, різьбяр, художник, композитор. Змалку я чув розповіді про козаків. Ми з братом почувались особливими, бо люди довкола нас жили, як простий радянський люд, а в нас була духовна складова виховання.
Я 6 років вчився у музичній школі по класу академічної бандури, співав козацькі пісні, грав танці. Час від часу цікавився козаками, читав художні книжки, добре вчив та знав історію у школі та вузі, але це не проявлялося так явно до певного часу.
Мені було 30 років, тоді я жив у Києві. На шкільному подвір’ї, через яке часто проходив повертаючись додому, побачив, як хлопці тренуються, фехтуючи на шаблях та мечах. І мене це дуже зацікавило, я відчув, що теж так хочу. Одного дня я сказав собі: або зараз або ніколи — підійшов, познайомився, розговорився. Спочатку хотілося просто повчитись фехтувати, я нічого не знав про рух історичної реконструкції. Але мені пощастило познайомитися з нашим курінним і він мені одразу повідомив, що є можливість поїхати на фестиваль у Хотин. На цьому заході, у повністю позиченому одязі та спорядженні, я вперше все побачив на власні очі, відчув, що ця частина мого життя ще нереалізована, але я дуже хочу в цьому розвиватися.
А чому саме реєстровці, а не запорожці? Реєстрові козаки — це професійне військо, яке було на службі у польського короля. У великому русі запорожців не було чіткого порядку, і це мало негативні наслідки. З історії ми можемо спостерігати часті повстання запорожців, які постійно придушувались. І тільки коли до них доєдналися реєстрові козаки, які пішли за Хмельницьким, то вони стали перемагати. Це був дуже важливий поворот в нашій історії.

Тарасе, як змінилося ваше життя з появою дітей?

Діти накладають дуже великий відбиток на все життя. Як батько, я став дуже щасливим, але відповідальності також додалося. Якщо раніше приходив з роботи й ще мали час разом з дружиною Беллою займатись у школі бальних танців, чи кожен своїми справами, то зараз вдома весь час займають діти. Оскільки я шию і виготовляю багато історичних речей і це потребує багато часу, то для себе вже зрозумів, що поки діти не лягли спати, я не можу цим предметно займатися. Тому я ліпше недосплю, аніж обділю увагою сина чи доньку. Синові Самійлові зараз чотири роки, а доньці Оленці — два. Якщо ми зараз не дамо їм необхідну базу, ба навіть ті самі історії на ніч, то час буде безповоротно втрачено.

блог Nravo Kids

Наскільки ви берете участь у вихованні дітей?На 100 %. В мене є основна робота і я не можу бути з дітьми стільки часу, як хочеться. Але вечорами я завжди бавлюся в різні ігри з дітьми. Все, що вони придумують, у коника, вовчика чи ще щось, я стараюсь їх задовольнити. Щодо іграшок та інших розваг і смаколиків, то ми з дружиною намагаємося показати межі вже зараз, не виконуємо всі забаганки й не купуємо дітям усе, що заманеться.Коли я задумуюся над темою виховання дітей, то розумію — відповідальні батьки повинні показувати дітям любов до своєї історії та своїх традицій. Якщо ми будемо поверхнево ставитись до традицій, виховуючи громадян світу, то, на жаль, як нація, ми через якийсь час зникнемо. Раджу всім батькам маленьких українців та українок на Різдво чи Великдень, якщо є можливість, не цурайтеся свого рідного, робіть разом різдвяну зірку, фарбуйте крашанки, малюйте писанки, освячуйте воду. Це робить нас особливими. Зараз кордони стираються і рано чи пізно перед Україною також постане вибір: асимілюватися чи залишитися незборимою нацією українців?

блог Nravo Kids

Тарасе, чи козацькі звичаї та знання про їх життя переходять у ваш побут, реальність?Дуже сильно, бо весь вільний час, коли я не з сім’єю, використовую або на пошиття, або на читання книг чи дослідження джерел. Вихідні в мене проходять в Шевченківському гаю на “Козацькій Слободі”. Я вже з собою беру сина на Школу джур. Він там біля мене крутиться. Коли ми не ходимо в походи, то у вихідні я завжди там. У мене немає звичних для більшості людей вихідних, але я знаю, що проведений час з джурами чи козаками не буде марним, бо по собі треба залишати духовність та певну матеріальну культуру козаків. Вся моя зброя, одяг може поповнити якусь музейну збірку.Якщо ми говоримо про нематеріальне, то це козацькі прислів’я та приказки, молитви, які я вивчаю з дітьми, або наука виживати у природі, до прикладу, як розпалювати вогонь кресалом. Я розповідаю їм про повагу до старших людей, жінок. Діти всі ці речі з собою пронесуть по життю і збережуть у своїх серцях.

блог Nravo Kids

Бачила фотографії з ваших виступів у садочках та школах. Як діти сприймають ваші розповіді про козаків?Діти слухають з відкритими ротами. Важливо, що це не просто подивились книжку. Я даю можливість спробувати, яка на дотик та вагу куля, як виглядає порох, мушкет і шабля. Діти захоплюються. І я для себе бачу частину свого життя в тому, щоб регулярно проводити такі освітні акції у садочках та школах. Ми навіть у вузах та військових частинах це вже робили.Наразі такі зустрічі виходять більше з ініціативи вчителів, і це не набуло якогось масового характеру, бо у мене немає достатньо вільного часу. Нещодавно я відвідав школу, де була організована посвята в козачата. У заході брали участь 300 дітей, все було дуже гарно продумано і підготовлено. Тому все залежить від школи та зокрема вчителів.

блог Nravo Kids

Якби в мене була така можливість, я б сам зв’язувався із вчителями історії львівських шкіл. Вони вивчають в рамках предмета Історія України тему визвольних війн XVII cт. Було б дуже гарно, щоб на урок прийшов козак і розповів про події, які відбувалися в той час, а не просто дітлахи перегорнули сторінку і пішли далі.

блог Nravo Kids

Напевно, для дітей велику роль має те, що цим цікавляться, досліджують і можна навіть самому пошити той одяг, який одягали воїни кілька століть тому.Так, хоча це нелегкий процес, але зробити це можливо.
Що потрібно для пошиття автентичного одягу реєстрових козаків чи виготовлення зброї, розкажіть.Якщо в цілому, то в цій справі немає нічого легкого чи готового. Якщо хтось починає займатися цим періодом, то має розраховувати на те, що це великі фінансові вкладення. Наприклад, візьмемо сукно, з якого шиють верхній одяг, штани. Воно має мати історичну фактуру, переплетення ниток та колір. У нас в Україні такого матеріалу не купиш. Залишилася фабрика в Білорусії, де ми ще можемо брати сукно для одягу, що підходить для історичної реконструкції.Те ж саме з льоном. Тому виходить, що спочатку треба знайти, з чого одяг шити, потім потрібно знайти крій, далі людину, яка знає, як це пошити або тебе проконсультувати під час пошиття. Для шабель та мушкетів потрібні ковалі та майстри слюсарі. Щоб пошити шапку, треба того, хто вміє з хутром працювати. Треба знати і як чоботи козацькі пошити, ми ж не беремо гумові підошви, синтетичні нитки, все має бути натуральне. Це суттєво ускладнює роботу, але якщо ти готовий боротися за свою мрію, то все виходить.Ті самі нумізмати, мисливці також роблять багато зусиль і витрачають купу грошей. Але там легше, у нас важче. Але сам рух військово-історичної реконструкції не є новим. Все почалося у ХІХ, на початку ХХ століття в Англії, де заможніші люди робили собі бали, на яких одягались в одяг попередніх століть і потім це трансформувалося на інші історичні періоди. Зараз є Рим, варвари, Наполеоніка, перша та друга світові війни, козаки, скоро будуть воїни АТО. Це такий цілісний та дуже популярний рух. Скажімо так, люди себе реалізували в певному професійному плані і вони починають шукати сенс життя у своїх зацікавленнях та давніх мріях.Дуже захоплює це тим, що ти все пробуєш на собі. Не лежиш на дивані перед комп’ютером, а постійно себе випробовуєш, шукаєш. От, скажімо, хтось катається на лижах, хтось ходить в гори чи займається ще якимось хобі — це все процес розвитку, вдосконалення.
Тарасе, ви згадували в розмові, що з козаками ходите в походи. Як ви їх плануєте?
Стараємося, щоб на рік було два великих історичних походи, ми їх називаємо “living history”. Вони мають бути за повної відсутності сучасних речей. Ще можуть бути короткі піші походи або “public display” чи музейні фестини, фестивалі. Як не дивно, наш клуб вийшов на такий рівень, що нас запрошують взяти участь у параді вояків різних історичних періодів, організатором якого є Міністерство національної оборони Польщі. Можете уявити рівень такої події. І нас хочуть бачити, тому що знають, наскільки якісно ми відтворюємо одяг, спорядження та зброю реєстрових війська Богдана Хмельницького. Люди, які знають фактаж, вже не ведуться на шароварщину.
Якщо ви йдете у історичний похід, то навіть мобільний з собою не берете?Не беремо. Це є ризик звичайно. Але, якщо це серйозний похід, наприклад, водний, то в нас може бути один відключений телефон на випадок, якщо буде якась надзвичайна ситуація.Якось трапився один раз казус. Тоді ми вийшли в тижневий похід на річковому човні “Байдак” під вітрилом, 12 людей. Пливли вночі по Дніпру. У одного з козаків почався приступ, бо він був астматиком. Ми були змушені пристати до берега, маневрували у повній темноті біля пірсу, були на той час біля якоїсь вілли і просили в людей, щоб допомогли нам. Був випадок, коли під час великої бурі зі зливою ми мало не розбились об скелі дніпрові. Якщо все згадувати, то було чимало цікавих історій. На сайті стараємося робити фото- та відеозвіти, якщо є така можливість. Щоб люди могли подивитись і для себе зрозуміти, як це все відбувається, скласти своє уявлення.
Тарасе, чи у всіх козаків є прізвиська і як його отримують?Козак може собі його придумати сам, але зазвичай, такі прізвиська не чіпляються. Частіше прилипають ті, які були безпосередньо пов’язані з чимось в поході. Якщо говорити про мого кума Дмитра, який має прізвисько Сіроманець, то якось він козакам розповідав свою легенду, як він втікав від польської влади на Січ і коли його коня почали вночі гризти вовки, він вистрілив з самопала і вбив одного вовка… Після цього козаки називають Дмитра Сіроманцем.У нас є козак Багор (палиця з гаком), який отримав прізвисько після одного водного походу. Ми пливли на “Байдаку”, а на річці були розставлені сіті. І він своїм багром зачепився за щось на воді. Хлопці кажуть: “не лізь, бо якщо це сітка, то тебе відразу з човна витягне!” Але він вже встиг зачепитися і його почало тягнути під човен. Добре, що та палиця зламалась і все закінчилось щасливо, але з того часу прізвисько Багор до козака причепилося.Є прізвиська до прикладу Бияк, Окунь… Всі козаки мають прізвиська. Наприклад, у мене — Манюта. Чому таке? Колись малих на зріст козаків жартома називали “махінами”, а високих — “манютами”. Я дивився козацькі реєстри, то з моїм зростом, наприклад, можна було мати прізвисько Свічка.
А джури мають прізвиська?Мають. Мій джура має прізвисько Давижаба. Якось він дуже хотів їсти. Кажу до нього: “Ти ложку дерев’яну маєш?” На “Козацькій слободі” у нас немає сучасних речей. Він ложки не мав, пішов у ліс шукати якусь поживу. Знайшов жабу, вбив її, приніс до вогнища, посмажив і, як француз з’їв її. Так його стали називати Давижабою. У хлопчиків зі школи джур також є різні прізвиська: Жеребчик, Неспиоко, Вернидуб.

блог Nravo Kids

Тарасе, як ви ставитеся до сучасних гаджетів у повсякденному житті дітей, коли, наприклад, діти грають ігри на планшеті чи телефоні? Ваші діти бавляться?Не думаю, що від цього варто відмовлятися, бо технології будуть тільки розвиватися. Але завжди треба шукати баланс. Якщо ми відійдемо від живого спілкування, то просто позакриваємося у хатах, але водночас ми втратимо важливу частину себе як людини. От чому люди захоплюються тією самою історичною реконструкцією? Бо вони виходять з офісу, встають від комп’ютера і відкладають телефони. Тоді ви стаєте людиною, як ви є, без сучасних масок.Своїм дітям я дозволяю побавитись на телефоні. Синові подобались пісеньки Nravo Kids, зараз бавиться донька. Але діти не повинні згорбившись довго сидіти за комп’ютером чи телефоном. Якщо дитина рухлива, займається танцями чи спортом, то та година на день їй не зашкодить. Але треба дивитись, щоб діти не викривлювали спину, бо я бачив дітей з такою поставою, що боляче на них дивитись.Чому я не хочу забороняти дітям мобільні ігри? Бо тим самим ти гальмуєш розвиток дітей, їхні однолітки будуть рухатися вперед, в цьому напрямі можливостей багато. І не варто дітей штучно обмежувати й закривати від світу.

блог Nravo Kids

Про козаків ми знаємо більше з боку військових походів, битв, а якими вони були батьками? Ви натрапляли на якісь джерела, щоб зрозуміти, наскільки вони брали участь у вихованні дітей, як ставились до жінок?Якщо ми говоримо про військовий час, то маємо розуміти, що тоді батько чи дідусь йде на війну і мама залишається з дітьми сама. В ті часи народжувалося багато дітей, але була високою дитяча смертність. Я так скажу, що глибокого емоційного зв’язку між батьками та дітьми не було. Зараз, якщо тільки одна дитина, то мама може зійти з розуму від втрати. Тоді потрібно було дбати за усіх і це переживалося по-іншому.Батько міг з сином орати поле, майструвати, але це не левова частка часу. Потрібно розрізняти професійного військового, який постійно був у походах, на сторожах чи караулах, і непрофесійного, котрий став козаком на певний період, а після війни повертався до хати. Це різні речі. Оскільки ми маємо зараз контрактників, які постійно воюють, і добровольців, які прийшли, повоювали, зупинили загрозу і повернулись назад до сім’ї.Мені здається, що колись кожен чітко знав свою ділянку роботи. Чоловік не ліпив вареників. У нього були глобальніші завдання: безпека та ведення господарства. До прикладу, жінка перекривати хату очеретом не буде, бо це чоловіча робота. І колись в людей не було можливості запрошувати майстрів, старалися робити все самі. А відповідно це все займало час.Що тоді робили діти? Вперед на вулицю! Хочете бути біля тата, то крутіться тут, але не сподівайтеся на велику увагу, тому що умови життя — суворі. На зиму потрібно дрова заготовити, солому, сіно, щоб годувати худобу. Але я б не сказав, що діти відчували себе покинутими. Я читав, що колись не було дитячих будинків. Дитина залишалася або за бабусею чи дідусем, або за сватом, кумом чи братом. Це також показник того, що люди про дітей дбали.А жінка — берегиня, має дивитись за родинним вогнищем. На ній левова частка виховання дітей, хатні справи. Ніхто не каже, що це легко. У жінки крім фізичного велике емоційне навантаження.Нещодавно ми з дружиною говорили про те, що колись обов’язки були чітко розподілені, зараз жінки стараються нівелювати всі ці речі, починаючи від носіння штанів і завершуючи професійною діяльністю, коли жінки працюють пілотами, танкістами. Зараз є школи, садочки, можливість залишити дитину на бабусю і дідуся. Колись таких можливостей не було. Люди жили у своєму малому світі, освоювали якесь ремесло, створювали сім’ї, народжували дітей. Дуже проявлялася статусність. Якщо це був селянин, то не реально було перейти на інший рівень в суспільстві, здобути хорошу освіту. Зараз це також змінилося і в цьому плані все набагато веселіше.
Як у вас в сім’ї розділяються обов’язки, є поділ на жіночі та чоловічі?В мене в сім’ї все робиться спільно. Навіть деколи дружина каже: “Та не мий той посуд, я сама помию.” Мене до цього не потрібно заставляти. Я знаю, що коли вона з двома дітьми в хаті, то їй потрібна допомога.
Як щодо виховання сина і доньки, в чому відчуваєте різницю?Я читав психологічні статті на тематику дитячого виховання. Сина я стараюся хвалити за конкретні речі, успіхи. А доньці стараюся казати, що вона для мене наймиліша, прекрасна і найкраща у світі просто так. Дівчаткам потрібний такий підхід.Спочатку я хотів двох синів, але Господь дав доньку. І зараз я бачу, наскільки дівчатка інші — вона просто приходить поніжитись, обійняти. Син інакший, видно, що хлопчик.Між собою син з донькою бавляться і досить часто доводиться сина вчити, як поводитись з дівчатками. Такий етап вже проходили. Мені здається, що мама має вкладати основу в доньку, і у нас зараз більшість часу з донечкою проводить дружина. У два роки зв’язок дитини з мамою дуже сильний.А сина я вже беру з собою в Школу джур. Я його готую психологічно, кажу: “Сину, ти ж розумієш, що якщо ти хочеш кудись зі мною, то маєш мати гострий розум, сильні ручки та ніжки.” Я йому розповідаю казки, історії, де всі ці речі показую на реальних прикладах. Діти дуже люблять біблійні історії, чи оповіді про військові походи. Відчувається, що все розказане вони схоплюють на ходу та аналізують. Бо син засипає тата питаннями безперестанку).
Розкажіть, які у вас сімейні традиції?У нас від самого початку були впроваджені християнські традиції, але наші родичі не у Львові, то виходить, що ми тут в маленькому колі святкуємо. Але будемо згодом частіше і до дідуся з бабусею їздити, коли діти будуть старші.Я так бачу, що за кілька років ми з дітьми зможемо започаткувати традицію походів у гори, поїздок на лижі, а поки ще це сімейні читання дитячих книг. Ми з дітьми щороку разом печемо Миколайчики, розмальовуємо їх та пригощаємо ангелів та Миколая, що вночі приходить до нас.

блог Nravo Kids

Маємо вже традицію-ритуал вечірньої молитви. Діти знають, що треба подзвонити у дзвоник-янголятко, запалити свічечку, поставити ікони. Привчаємо їх самих казати молитви. З сином у нас така домовленість — до 10 вечора я можу розповісти довгу історію на ніч, а після 10 буде коротка історія. Часом він дивиться на годинник і питає: “Тату, то сьогодні буде коротенька історія?” Так у нас виходить, бо в мене завжди мало часу і вечорами я шию.
Тарасе, ви шиєте козацький одяг тільки для дорослих чи для дітей також?Мені деколи мами хлопчаків замовляють і сорочечки дітям, і штанята. Я маю вже напрацьовані крої дитячих сорочечок та штанів, бо в ті часи термін шаровари не вживався до певного часу. До тих з хлопчаків, хто ходить у Школу джур на Козацькій Слободі, у мене вимога — переодягатися в історичний одяг, найпростіше — це постоли, штаняна і сорочка. А вже хто хоче і достаток дозволяє, можна шапку і все решта. Бо якось не в’яжеться, коли одні в домотканому полотні, а інші — в спортивних костюмах чи джинсах займатимуться. Хочеться певної організації та візуального сприйняття.

блог Nravo Kids

Дітям це все дуже подобається. Вони у мене отримують кулі за якісь досягнення. Вони самі собі пошили шкіряні мішечки, які кожен носить на поясі і старається заповнити кулями. Після занять у нас вже традиція зварити куліш чи посмажити м’яско або ковбаску на вогні.

блог Nravo Kids

Тобто у Львові реально знайти людей, хто пошиє такий одяг дитині?Так є багато хороших кравців і шевців у Львові, але лише я шию вручну історичні дитячі речі, що мають етнографічне підґрунтя. Єдине, що я не знаю, хто крім мене робить постоли (шкіряне взуття). В мене було кілька ситуацій, коли я, навіть консультуючи, бачив, що кравчині не розуміють крою і шиють сучасними нитками.Чому такі вимоги до хлопців з Школи джур? Бо частина з них, коли виросте, може серйозно вивчати історичну реконструкцію, ходити з нами в походи. А у нас вимоги до одягу, спорядження та зброї дуже високі. І краще від початку знати, як це має бути. Ми не опускаємо планку. Бо є клуби, які намагаються робити щось схоже, але це далеке від історизму. У нас є знавці, майстри, яких ми дуже цінуємо і рекомендуємо шити тільки у них.

блог Nravo Kids

Тарасе, як Ваші побажання усім батькам-читачам та дітям.Я бажаю усім пам’ятати, ким ми є і виховувати своїх дітей у традиціях нашого народу, щоб вони мали міцне коріння. Бо в пустелі чи на кам’яному ґрунті діти будуть приречені, перетворяться у таку біомасу, як кажуть, планктон.Вчіть дітей мислити, боротися з проблемами, не старайтеся їх від них огородити, давайте їм можливість приймати рішення, навіть деколи неправильні для того, щоб дитина могла зробити висновки.Раджу виховувати дітей цілісними особистостями, розвивати їх у різних напрямках, щоб дитина в майбутньому не боялася робити власний вибір. Бо, як показує практика, не все, що радять батьки, лягає дітям до серця. Бажаю багато любові усім один до одного!
Nravo Kids бажає Тарасу та його сім’ї багато позитиву та здійснення усіх планів, мрій і наснаги у поширенні добрих цінностей в нашому суспільстві.