Блог команди Nravo Kids

ФАЙНІ ТАТИ: Розмова з Артемом Чапаєм

13.09.2016

Друзі, цього тижня в неділю святкуємо День батька! А сьогодні маємо розмову з Артемом Чапаєм – чудовим татом і чоловіком, людиною з прекрасним почуттям гумору, письменником і автором книги “Тато в декреті”. Хто засмакує цю бесіду і захоче зустрітися з Артемом, маєте нагоду зробити це на цьогорічному Форумі в Львові у п’ятницю, 16 вересня! 

— Привіт, Артеме. Скажи, коли в тебе є найбільше відчуття, що ти є файний тато?

— Якщо чесно, я часом сумніваюся, чи я файний тато. Буває таке, що крикнеш на дитину чи щось таке. Напевно, це різні речі: піти в декрет і бути файним татом. Я думаю, що питання — чи йде чоловік у декрет чи ні — стосується не того, наскільки ти хороший батько, а більше відноситься до стосунків у подружжі між чоловіком та жінкою. Тому що діти приймають будь-яку сім’ю і обставини, в яких вони знаходяться. Вони не знають, як це може бути в інших сім’ях. Тобто, якщо за дитиною дивляться тільки мама і бабуся, як це часто буває, діти сприймають, що так і має бути, і в наступному поколінні може те саме повторитися. Тут більше йдеться не про те, файний чи ні тато, а яким він є чоловіком для дружини.

— Скажи, а коли батьківство тобі приносить найбільше задоволення?

— Найприємніше, коли діти чемні. Коли вони не ниють. Моя дружина Оксана каже, що найкращий момент дня, коли діти сплять :)

файні_тати

Багато залежить від дитячого настрою. Якщо діти незадоволені, капризують, то ти, звичайно ж, дратуєшся. А коли ми гуляємо на вулиці і діти такі “лапочки”, тату, подивись на метелика, тату, глянь — там гусінь. Для мене це найприємніше. Ну але це не від мене залежить, а більше від дітей.

— Ти презентуєш на книжковому форумі книгу про батьківство. Скажи, для кого вона буде найкориснішою? І який меседж ти вкладав до нашого суспільства?

— Так, перша презентація моєї книжки “Тато в декреті” буде на книжковому форумі в Львові, в закладі “Копальня кави” 16 вересня.

Мій прямий меседж до суспільства такий, що воно занадто консервативне і це не на благо ні чоловікам, ні жінкам, ні дітям – якщо про дітей дбають, як це часто у нас відбувається, тільки особи жіночої статі. Тому що дитині потрібна якась рівновага між чоловічою та жіночою увагою.

І ще важливо сьогодні — те, як розподіляються обов’язки між чоловіком та жінкою. Я розумію, що часто жінка дбає про дитину, бо вона менше заробляє і сім’ї вигідно, щоб чоловік працював. Але виходить замкнуте коло. Якщо жінка заробляє менше, а потім йде на чотири роки (якщо є дві дитини одна за одною, як у нас), то після такої перерви і повернення до кар’єри вона буде заробляти ще менше.

Крім того, у чоловіка і жінки, якщо жінка роками вдома, а чоловік роками лише приходить вечорами, – надто різна реальність. І їм важко зрозуміти один одного. Жінка не відчуває, як воно, коли чоловік прийшов з роботи, втомлений і хоче просто відпочити. А він, так само не розуміє, що жінка за весь день втомилась з дитиною.

Якщо ж чоловік і жінка по черзі, рівною мірою дивляться за дитиною, в них менше конфліктів, менше оцих дурних сварок: “А шо ти вдома? Відпочиваєш, з дітьми гуляєш…”, а у відповідь: “Ти не розумієш, як мені важко цілий день тільки з маленькими дітьми, я не маю навіть з ким поговорити!”.

У нас є знайомі, де жінка розповідає, що коли чоловік приходить з роботи, вона хоче нормального спілкування, бо весь день вона бавиться з дитиною: “Де у лялі вушко?, Йдемо гойда!” А чоловік наговорився цілий день на роботі, він хоче тепер помовчати. І виникають конфлікти суто через взаємне нерозуміння. Коли ж у них більш схожа реальність – як вона була до народження дітей – то більший шанс, що у них все буде добре і буде взаєморозуміння.

— Як тобі писалося, адже у тебе це вже 6-та книга з виданих?

— Я не рахую. Є більші або менші книги. Ця доволі невелика за обсягом. В мене були матеріали, які я збирав собі постійно впродовж останніх чотирьох років. Великий ривок вдалося зробити у травні — цього року там збіглося багато свят, Великдень та інші, було багато вихідних. І на цей період бабуся забрала дітей. І я за цей час — трохи більше тижня — писав по дванадцять годин на день і написав майже третину книжки.

— Артеме, скажи, як на тебе вплинула поява дітей? Ти відчув зміни?

— Та все змінилося. Ми з Оксаною навіть не усвідомлювали, скільки буде змін. Коли вона ходила вагітна першою дитиною, ми собі щось планували, але навіть не уявляли, наскільки зміниться наш побут. І серйозні зміни відчуває саме жінка. Бо в неї соціальне життя припиняється.

У нас є багато знайомих з творчої інтелігенції. І видно на конкретних сім’ях: якщо до появи дітей жінка ходила на події, виставки, була, скажімо ведучою на показах – то потім це все припиняється. А чоловік може далі продовжувати свою діяльність, кар’єру. Я не називаю імен, але збоку це дуже сумно виглядає.

У жінки настають вирвані роки, а чоловік продовжує сам ходити туди, де вони ходили разом, і продовжує розповідати й показувати, який він крутий. Але це відбувається за рахунок жінки.

Я розповім класичний приклад, що не стосується знайомих. Мене вразив письменник Рей Бредбері. У них народилося двоє дітей — “погодки” їх називають — з різницею рік часу. Жінки можуть собі уявити, що це таке! І от коли народилася друга дитина, він не міг вдома працювати, наймав собі робоче місце, йшов туди й писав. Вийшла класна повість “451 градус за Фаренгейтом”. Але, маючи вже своїх дітей, я думаю, що ж ця жінка пережила з двома малесенькими дітками, коли чоловік ішов з дому. І я думаю, що, читаючи, треба пам’ятати, за чий рахунок написана ця чудова повість.

Жінки можуть уявити, що таке сидіти з немовлям і річною дитиною, чоловіки часто навіть уявити собі не можуть.

— Від американських авторів доводилося чути, що батьки-чоловіки, які йдуть в сімейну відпустку, відчувають тиск — з боку співробітників чи інших батьків, на дитмайданчиках. Як тобі було?

— У якщо чоловіка бачать з дитиною – принаймні те, що я бачив у Києві: переважно всі жінки “мі-мі-мі”, як це класно. Звичайно, на дитячому майданчику ти більше часу сам, бо мами не будуть з тобою говорити по півгодини, як між собою.

Скільки часу я з дітьми ходжу на майданчики, і це не тільки за період декрету, тільки раз чи два стикався з негативним ставленням з боку чоловіків, які, чесно кажучи, для мене абсолютно не важливі люди.

Переважно, чоловіки з інтелігентних кіл дуже позитивно ставляться до того, що батьки гуляють з дітьми. Від мам це просто купа позитиву і захоплення. І тут є теж свого роду привілей: навіть пішовши в декрет, ти у кращому становищі за жінку, бо у тебе багато позитивних емоцій. Бо якщо жінка з дітьми гуляє чи займається, то це нормально — ніхто  не хвалить. Якщо ж чоловік з двома дітьми, то точно скажуть: о, який ви чудовий батько! Жінці ж ніхто не скаже, яка вона чудова мати, що з двома дітьми гуляє. І насправді таке ставлення говорить не проте, якими є батьки. Це суспільство зашорене, що сприймає чоловіка з дітьми як виняток, а жінку як норму.

От мені Тамара Марценюк, викладачка з гендерних студій в Могилянці, розповідала, що в Швеції є таке явище: тати, які гуртуються на дитячих майданчиках. У нас такого немає. Я знаю з інтернету татів, що також йшли в декрет, але це поодинокі випадки і вони з інших районів міста. Немає так, як у жінок, де мами на районі знають одна одну. В Україні в чоловіків такої батьківської культури спілкування і гуртування немає.

— У нас також починають вводити дитячі кімнати у офісних приміщеннях і все-таки є чоловіки, які йдуть у декретну відпустку. Можна сказати, що якийсь рух в цьому напрямку є?

— Щоб зрозуміти, наскільки у нас це непоширено, я розповім випадок з власного життя. Одного разу малий застудився і в нього була висока температура. Викликали швидку, поклали нас у дитячу лікарню в районному центрі в Івано-Франківській області. Наскільки я там всім заважав… Зараз поясню. Дитяча районна лікарня, палата на 6 місць-ліжок. Лежить 5 жінок зі своїми дітьми і я зі своїм сином.

І всім було дуже незручно. Ніяково. Всі напівроздягнуті. Там жарко. Я мусив спати у джинсах, бо перед чужими жінками не будеш роздягатися. Жінкам теж постійно доводилося дивитися, чи там вони не розкрилися. Не передбачено палати, де можуть бути чоловіки з малими дітьми. Я був один на всю лікарню. Це показує, що ми не маємо що порівнювати з тою ж самою Швецією, де суспільство далі просунулося у питаннях рівності між чоловіками та жінками.

— Розкажи за свою сім’ю. Що ви любите робити всі разом?

— Разом ми найчастіше гуляємо, ходимо на дитячі майданчики, часом в зоопарк, коли хороша погода. Нічого особливого. Час від часу їдемо на виставки. Коли було гаряче, ходили на пляж. Нам пощастило, що за 200 метрів від будинку затока і можна у спеку зайти у воду.

На вихідних стараємося десь виїхати, але з двома дітьми це не так просто. Тому ми налягаємо найбільше на прогулянки на свіжому повітрі.

— Ти доволі багато подорожував і по світі, і по Україні. Куди б порадив поїхати з дітьми 2-5 років? І з якого віку можна подорожувати.

— Якщо це одна дитина, то найкомфортніше з нею подорожувати, коли вона ще маленька. До 2-х років зі своїм старшим сином ми дуже багато подорожували. Нам пощастило, бо у мене тоді була письменницька стипендія. І ми подорожували Європою. Ми зняли житло у маленькому містечку, в будні я писав, а на вихідних ми могли їздити до сусідніх містах. І з маленькою дитиною це було дуже просто. Хтось один бере речі, а інший – малого в спеціальний рюкзачок. І особливо більше нічого не треба.

Коли дитина більша, вона хоче рухатися, в неї свої інтереси. Ти хочеш піти й подивитись на якісь фрески, а дитина хоче на дитячий майданчик. Одного разу ми дуже довго їхали, дитина не поспала в дорозі і була дуже нечемна, бо не виспалася. І ми в результаті приїхали, погралися кілька годин на дитячому майданчику й поїхали назад. Але це виняток.

А от коли є двоє дітей, то важче. Старшого носив переважно я. Коли їх стало двоє – молодшого носиш, а для старшого вже потрібні окремі розваги. Наприклад, два роки тому ми поїхали до Львова на Книжковий форум з дітьми — старшому було 2, а меншому — кілька місяців. Було незрівнянно важче, ніж свого часу з одним сином.

файні_тати

— Так, погоджуюся, що краще з малими дітьми більше налягати на прогулянки, ніж подорожі. Це доступніше і діти від цього беруть не менше.

— Дітей часто цікавлять дуже прості речі, які є близько біля дому. Батут, наприклад. Це діти мають годину забавки, а в тебе – година спокою. Якщо на це є гроші, звісно.

У нас є улюблене місце, там росте похиле, майже горизонтально дерево і старший син любить лазити по ньому. Може годину там бути. В дітей радості прості.

файні_тати

— А як ти особисто ставишся розвиваючих мобільних ігор для дітей? У вас вони є?

— У нас просто немає смартфонів. Це не принцип – просто поки нема потреби. У нас прості телефони, тому ми нічого не ігри на смартфонах. Можемо дати на трошки побавитись у змійку, коли дитину треба на пару хвилин, як ми це називаємо, зазомбувати.

— Ви читаєте дітям книги? І як вибираєте, у вас з дружиною сходяться смаки?

— Як правило, хороші дитячі книжки стають відомі. У нас малий в 4 вже починає любити слухати, як я читаю Пеппі Довгупанчоху, далі перейдемо до Мумі-тролів, уже купили всі дев’ять повістей, виданих “Видавництвом старого лева”. Любимо “Улюблені вірші” видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА. Перший том я вже практично весь напам’ять знаю. Коли малі лягають спати, я розказую в темряві, аж поки не заснуть.

файні_тати

Дуже класні видання від творчої студії “Аргафка”, вони працюють з різними видавництвами. Наприклад, нашим дітям подобаються укранські народні казки “Рукавичка” та “Ріпка” в переспіві Івана Франка. Ну і у нас є окремими книжечками “Коза-Дереза”, “Івасик-Телесик”, “Цап та баран” і так далі. От видання, де багато казок в одному томі, нам поки не йдуть – надто мало малюнків у співвідношенні до тексту виходить. Діти ж іще зовсім малі, їм картинки теж потірбні.

— Що вам із дружиною важливо показати дітям, навчити їх?

— Оскільки у нас двоє дітей, то ми їх вчимо ділитися і не битися за іграшки. Щодня вчимо (сміється). Ми стараємося показати їм позитивну модель поведінки — запитай, спробуй помінятись.

Вони ще надто маленькі, щоб їх на інші цінності, серйозніші цінності налаштовувати. Вони ще просто цього не зрозуміють. У стосунках із чужими – просто: не бийся і не давай себе бити. Бо є діти активно агресивні, яких треба вчити не ображати інших, а наших поки скоріше навпаки — не давати себе образити.

— Як ти вважаєш, як слід розподіляти обов’язки у домі? І як вам це вдається?

— Ми намагаємося підходити так, щоб не було поділу на суто жіночі і чоловічі обов’язки. Єдиний природно жіночий обов’язок — грудне вигодовування. Все інше — яка різниця?

Така особливість у нашій сім’ї, що я гуманітарій, Оксана — більше технар. Тому вона більше мультиваркою користується, а я готую на газі, бо не дуже розуміюся на тих кнопках і програмах. І ще все-таки пральна машинка: я боюся нею користуватися. Я можу вмикати пралку, тільки коли Оксана все налаштує. Але це суто наші особливості, пов’язані з характером, а не статтю.

— Я бачила ваші з Оксаною фото з Чорнобиля цього літа. Ви вперше ходили в зону відчуження і які враження у тебе і в дружини?

— Ні, я вже був вчертверте у зоні відчуження. Двічі я ходив колись давно, коли ще було дешево, в офіційні екскурсії. А зараз, скажу як вийшло: є люди, які просто водять інших туди в походи.

Перший раз я ходив як репортер, ще до того, як пішов у декрет. Я зробив про це репортаж. І тоді познайомився з хлопцем, він також письменник — Маркіян Камиш. Ми планували ще минулого року піти вдруге і вже з Оксаною, але саме тоді наші діти застудились, потрібно було бути з ними. А цьогоріч вдалося.

файні_тати

Я фізично більш підготований, тому мені похід сподобався, в Оксани були спочатку інші емоції. Вона сказала: “Якби я заздалегідь знала, я б не пішла”. Зараз, звісно, вона не жалкує. Але були страшнуваті моменти. Коли ти ночуєш в хаті, а вона заросла, і ти продираєшся, як Індіана Джонс, через ліани.

Там дуже красиві краєвиди. Більшість часу в Зоні займає власне піший похід. Частково йдеш суто заради того, щоб побути в закинутому місці, де нікого не зустрінеш – і все це прямо під Києвом.

Що дуже помітно — сміття там немає взагалі. Там і людей немає, але ті люди, які туди ходять, принципово навіть папірчика чи бичка в лісі не викинуть. Ми навіть як одну пляшку знайшли, матюкались і забрали, щоб там усе залишалося чистим.

Зовсім немає людей. До цього можна по-різному ставитись. Мені від цього затишніше, а Оксані вночі там страшнувато.

— Але це спільні емоції і переживання. Такі походи додають більше точок дотику вам обом?

— Безперечно. Я говорив про це на початку розмови. Дуже важливий спільний досвід. Тому що коли чоловік, як це часом буває, ходить на риболовлю, в походи чи на полювання з іншими мужиками, а жінка залишається тільки з дітьми – це потім не дуже добре для них обох.

— А у вас є сімейні традиції?

Скоріше дитячі ритуали (сміється). Не забути перед садочком чотири рази чмокнути старшого – саме чотири, бо ж йому чотири роки. Або не дай тобі Боже забути, що це дитина мала натиснути на кнопку виклику ліфта, на кнопку відкривання дверей під’їзда, вставити ключ у замок. Скандал буде! Діти – страшні ритуалісти.

— Твої побажання батькам та діткам.

— Ой, щось таке, що не пафосне…. Не знаю, все виходить трохи пафосне — чоловікам і жінкам бажано поважати одне одного й домовлятися між собою. А дітям — щоб їх батьки любили. І не били ніколи, ні за що, ні по чому – бо це не педагогіка, а домашнє насильство.

Nravo Kids бажає Артемові багато натхнення та позитиву, щоб вдавалися усі справи і було багато мрій та їх досягнень!