Блог команди Nravo Kids

ФАЙНІ ТАТИ: Розмова з Фрідріхом Єфімовським

15.06.2017

Це було віртуальне знайомство. Фрідріх опублікував статтю про найкращі маршрути для сімейних походів у Карпати, а ми шукали спікерів для зустрічі Nravo Parents “Подорожуємо з дітьми”. Зафрендилися з Фрідріхом Єфімовським в ФБ. Виявилося, що у Фрідріха потужний досвід — 12 років діяльності, а його доповідь зачарувала всіх батьків. Наш Файний Тато знає багато:)

— Фрідріху, що тобі найбільше імпонує в походах у гори. Чому ти пов’язав свою професійну діяльність з цим і вже 12 років показуєш людям гори?

— Тут складно сказати, що імпонує насправді. Любов до природи і відпочинку в мене з раннього дитинства. Я змалку почав подорожувати. Гори — це природа, можливість бути на свіжому повітрі, побачити щось цікаве і нове, а я люблю їздити в нові місця. В певний момент я зрозумів, що моє хобі — це ціла галузь економіки. Мені було дивно, що більшість моїх друзів зовсім у горах не бували на той час, коли я там був безліч разів.

Я став гідом-провідником у горах, тому що була потреба в моїх знаннях. Туристичний бізнес потребував таких людей. Зазвичай, люди мало знають про гори, навіть ті, які живуть поруч із ними. А я крім того, що подорожував горами, багато всього знаю.

— До твоєї доповіді на події Nravo Pаrents не знала, що походи в гори з наметом — це радянський стереотип. Як ти радиш ходити в гори? У тебе багато досвіду, розуміння і відчуття природи.

— Насправді я раджу ходити в гори і з наметами, кому це цікаво. Але тоді треба вибирати не розкручені місця, де поруч буде стояти ще 3 намети і натовп людей. Краще йти у дикі місця, де реально у наметі є сенс: коли немає можливості заночувати у садибі чи готелі і за один десь подивитись на все, коли це дике місце, де ти в наметі опиняєшся наодинці з природою і там буде тільки ваша компанія. Таких місць у Карпатах дуже багато і скласти такий маршрут цілком реально.

А щодо знайомства з Карпатами і насолоди від краєвидів, я раджу європейський підхід — одноденне сходження на вершини і прогулянки до цікавих місць. Більшість найпопулярніших місць можна обійти за один день — піднятися на вершину і спуститися до низу. На жаль, у нас система гірських притулків ще не розвинута так, як у інших країнах. Але вона вже трохи з’являється і, я думаю, що чим далі, тим більше буде можливостей не носити на собі важкі наплечники. Бо власне, коли ти йдеш без важкої ноші, більше можливостей роздивитися і краєвиди, і квіточки, рослини, тобто, можна насолодитися процесом. Насправді, нести на собі наплечник, намет, спорядження доволі важко фізично. І далеко не кожній людині це корисно для здоров’я.

— Розкажи більше за систему притулків. Що це за штука?

— Вона колись існувала в нас ще за часів бабці Австрії. Тоді з’являлися перші притулки в горах, за Польщі була нова хвиля. Це система високогірних будиночків, коли людина має можливість заночувати високо в горах. За умовами це не готель. Хатину називають притулком, де може розміститися і два десятки людей на доволі простеньких лежаках. Там вони мають змогу розвести вогонь, приготувати поїсти чи заховатися від негоди. Є різні типи таких притулків. У нас за ними ніхто не доглядає.

В інших країнах це більш розвинуто, там живуть певні люди, займаються доглядом за будинком і надають певні послуги, наприклад, приготування їжі. Там людина може відпочити, помитися і головне, не потрібно на собі нічого важкого нести, підіймаючись високо в гори.

— Фрідріху, ти входиш в Асоціацію Гірських Провідників “Ровінь”. Це єдина в Україні організація, де готують професійних провідників?

— Насправді в Україні зараз доволі складне поняття професійного провідника. Старе законодавство відмінено, нове ще не прийнято. У нас є різні організації. Але це єдина, як мені відомо, яка надає курси для професійних провідників і дбає про питання освіти та освіченості провідників. Це не є просто інструктори, які знають, де ставити намет, як користуватися картою і компасом. Вони багато знають і можуть розповідати про гори. Є ще організація активного екологічного туризму, яка просуває питання ліцензування гідів і такі речі. Зараз такі організації намагаються зробити так, щоб в Україні було в більш європейському форматі питання діяльності гідів.

— Як порадиш людині вибрати доброго провідника в гори? На що важливо зважати?

— Враховуючи сучасний світ, люди заходять в інтернет і відкривають сайти. Якщо на сайті вивішені тільки описи маршрутів найпопулярнішими місцями — Чорногірський хребет та масив Горгани і нічого більше, то швидше всього будуть вести люди, які не знають Карпат. Вони знають тільки ці популярні маршрути.

Звертайте увагу, чи люди, просуваючи себе, створюють якісь цікаві продукти, відомі тільки їм. Це ознака того, що людина щось шукає.

Якщо можна поспілкуватися з людиною, варто запитати, що там буде цікавого, що саме ви побачите? Карпати цікаві тим, що тут збереглося багато давньої етніки, традицій. Людина, яка на цьому розуміється, обов’язково про це скаже. Якщо говорять тільки про красу краєвидів і маршрут, то людина Карпат не знає.

Якщо ви йдете в гори з провідником, варто цікавитись місцевими людьми, які ще щось можуть розповісти про Карпати.

— Розкажи за Carpathians guide. Це ресурс з легендами про Карпати та корисною інформацією для туристів. Ти працюєш над його розвитком?

— Наразі це є блог. Він був створений експромтом. Раніше у нас був сайт. Я є учасником АТО. І під час участі в АТО закрив усі свої попередні туристичні проекти. Цей блог був створений пізніше саме для того, щоб поділитися знаннями. Тепер є розуміння, що це може бути цікавим сервісом, не зовсім сайтом і не зовсім блогом. Наразі він розкручується як блог. Почали публікувати легенди. Не я один працюю над цим проектом. Але зараз гарячий туристичний сезон і всі зайняті безпосередньо туризмом, тому інформації поки що мало. Але скоро з’являться рецепти карпатських страв, всілякі розповіді про нові місця та маршрути. Ми хочемо зробити цікавий сервіс для тих, хто хоче подорожувати в Карпати. Маємо сторінку на Фейсбуці.

Колись ми вже зробили певний путівник Карпатами, але зрозуміли, що переводити папір і друкувати путівники при сучасних технологіях не вартує. Набагато більшого можна досягти завдяки можливостям інтернету та сучасних девайсів.

— Скажи, за 12 років діяльності, які тенденції у гірському туризмі ти бачиш. Що змінюється?

— За останні кілька років через події, що відбуваються в Україні, Карпати стали неймовірно популярними. Головна тенденція така, що на ринку туристичних послуг у нас більшість намагається заробити лише на розкручених назвах, не створюють нового.

Є знаменита Чорногора. І всі продають Чорногору. Є вже певна кількість маршрутів, куди всі ходять. Це не дуже приємна тенденція, тому що виходить скупчення туристів у одних і тих самих місцях. Хоча самі люди шукають і цікавляться оригінальними пропозиціями, але безпосередньо гіди, які мали б це створювати, так рідко це роблять, що вони стають малопомітними в мережі та губляться серед однотипної інформації.

Навіть ті, хто каже, що створив унікальний відеоблог про Карпати чи Україну, починають показувати розкручені місця. Це все вже давно відоме. І популярні статті з вірусними заголовками “10 маловідомих місць в Україні” — це перелік восьми загальновідомих місць і двох не дуже відомих. Але якщо туди поїхати чи піти, там буде натовп, тому називати їх маловідомими важко.

Я би сказав, що це найпомітніша тенденція — торгувати відомими назвами, а не створювати нові продукти. Хоча Карпати такі великі, що простору для створення нового є набагато років наперед.

— Можливо, це ніша саме для тих, хто готовий створювати? І такі люди проявляться.

— Є така думка, що в Карпати найчастіше їдуть з Франківська. Але зі Львова логістика в Карпати набагато краща, особливо для туристів, які приїжджають до нас з різних країн. Зі Львова можна їхати у різних гірських напрямках — Львівська, Франківська, Закарпатська. А ще є Чернівецька область. Шкода, що Франківськ пропонує тільки кілька популярних брендів. У Франківській області вистачає Карпат. І створюються певні популярні міфи, що Карпати тільки з Франківська.

За попередні роки діяльності було створено багато маршрутів, які ніде не відображаються, бо сайту вже немає і ніхто не скопіював ці маршрути. Але ми все відновимо, покращимо і поділимося на нашому блозі. Колись це була комерційна пропозиція, а зараз треба більше описати маршрути, допрацювати і розмістити на загал, щоб зменшити наплив на популярні місця і показати людям, що є багато варіантів куди піти і на що подивитися.

— Звідки в Карпати найчастіше з-за кордону приїжджають туристи?

— В мене немає загальної статистики. Зараз бачу туристів з різних країн. Раніше найбільше в Карпати приїжджало поляків. Зараз мені часто доводиться їздити зі збірними компаніями на кілька людей з різних країн. Для Європи це нормально — цікавитися горами. Але вони також натикаються на стандартні пропозиції. А здивувати іноземця Чорногорою важко. Вони цього бачили багато. Іноземцям варто пропонувати трішки інакші речі. А це також не завжди роблять фірми та гіди, які цим займаються.

— Якщо торкнутися дитячих походів. Чим для тебе відрізняються походи в гори з дітьми від суто дорослих?

— Якщо завчасно продумують участь дітей, то це похід спеціально для дітей, а не для дорослих, до яких взяли і дітей. Це така базова річ, яку мають розуміти усі, хто збирається з дітьми в гори. Тому що подумати насамперед потрібно про те, що з вами дитина, вибираючи кілометраж, місця, де збираєтесь побувати, ночівку. Ці речі потрібно продумати під дитину!

Діти у будь-яких походах чи подорожах у гори — це така велика невідомість. Тому що бачив не раз, як дітям стає важко і вони починають нити, їм не подобається. І тут важлива робота гіда вже як дитячого психолога. Чи зможе він з дитиною поговорити, коли навіть батькам бракує таких навиків. Бо часто в батьків починаються емоції. Вони можуть і почати кричати на дитину або якісь сімейні образи розповідати. Тому провідник має включитися в потрібний момент як дитячий психолог і уміти налагодити контакт з дитиною. Нерідко, саме дитина, яка переборює оцю важкість, стає найвитривалішою у поході. І вже дорослим стає соромно. І вони б уже хотіли самі понити. Але не можуть, бо попереду дитина. Такі випадки в мене були частенько.

Трапляється і таке, що батьки своєю поведінкою та відношенням можуть назавжди відівчити дітей від гір, зробити так, що дітям настільки не сподобається, що дитина більше ніколи не захоче в гори. Тому до походів з дитиною треба готуватися і все продумувати.

— Ти часто ходиш у сімейні походи?

— Я з дітьми так, щоб ночувати високо у горах, зі своїми був тільки раз. Але ми періодично їздимо в одноденні поїздки. І коли їздили, то ночували в садибі, гуляли довкола. Знаходили цікаві місця. При можливості, ми разом їдемо завжди.

— Фрідріху, з якого віку твої доньки призвичаюються до гір?

— Перший раз вони були дуже рано в сім та півтора місяці. А так, щоб вже почали ходити, то з шестирічного віку. Тоді вже з ними можна було пройти кілька кілометрів за день, їм було дуже цікаво. А тепер вони все частіше просять відвезти їх у якісь нові місця в Карпатах. Обов’язково хочуть туди, де вони ще не були.

— Ти розповідав про правило, що починаючи з 6 років, діти можуть проходити за день таку кількість кілометрів, як їхній вік…

— Так, є така певна рекомендація, яку я почув колись давно. І щось в цьому є. При мені діти 6-ти років долали і більші відстані, але наступного дня вони були дуже втомлені і нікуди не могли йти. А шість кілометрів для шестирічної дитини — це така відстань на день, яка дозволить їй пройти наступного дня знову таку ж відстань.

Якось я бачив, як 8-річна дитина пройшла 15 кілометрів за день. Добре, що наступного дня не потрібно було нікуди йти. Це така рекомендація, до якої варто дослухатися. Є ще одна — не вдягати на дітей важкі рюкзаки, кажуть, до 13-14 років, як мінімум. Нещодавно почув категоричну думку, що до 18 років важкий наплечник для походу в Карпати не можна вдягати. Тому що для дитини, в якої не сформований хребет, це шкідливо.

— Фрідріху, що ви любите робити усі разом сім’єю?

— Мої діти найбільше люблять кудись разом з нами їздити. Не обов’язково в гори, не важливо, як далеко. Ми можемо разом погуляти, відвідати якесь цікаве місце. Якщо не маємо можливості їхати, то йдемо на пікнік або кудись, де ми не були.

— Що для тебе важливо у вихованні дітей? У вас з дружиною одинакові погляди?

— Я чоловік, вона — жінка. В будь-якому разі наші погляди різні. Для мене головне — це спілкування з дітьми. Подорожі разом — це нагода побути разом і поговорити з дітьми. Ще у вихованні важливий особистий приклад. Ми можемо стільки завгодно виховувати дітей, але вони все одно виростуть схожими на нас.

— А що ви робите, коли твої погляди і дружини зовсім не схожі. Ви домовляєтеся?

— Бувають різні моменти. Буває так, що можемо порадитись і вирішити, як краще зробити. Буває, що я застосовую своє чоловіче право на те, щоб визначити, як буде краще. Таким чином я дозволяю дітям те, чого мама, можливо, і не хоче дозволити. Наприклад, у горах діти хочуть залізти на скелю. Мама трошки в паніці. А тато готовий підтримати дітей. І ми ліземо.

— Просто мами більш обережні.

— Ну звичайно.

— Фрідріху, що для тебе означає бути добрим батьком? Як ти це розумієш?

— Тут важко сказати. Все одно дитина вирішує, який ти батько. Головне, як мені здається, тут спілкування і отримання від дитини певного такого фідбеку. По дитині завжди видно, як вона реагує на твої дії. І якщо слідкувати за своїми діями, своїм спілкуванням з дитиною, стає зрозуміло, що краще для дітей, чого вони хочуть. І власне є одна з таких речей, в чому ми розходимося з дружиною. У нас дівчата. І я люблю дітей балувати. Моїй дружині, може, це не завжди подобається.

Є така думка, що треба балувати своїх дітей, тому що не відомо, що їх чекає у житті. Нехай насолоджуються зараз. Діти повинні мати дитинство. І подбати про таке цікаве, насичене дитинство, перш за все, мають батьки.

— На своїй доповіді ти розповів, що знання легенд, історії, місцевої флори — це чоловіча робота. Є поділ на чоловічу та жіночу справу в горах?

— Зазвичай, жіночими, грубо кажучи, обов’язками є все, що пов’язано з елементарними речами, як гігієна, харчування в горах. Також певний затишок та комфорт. Адже навіть намет — це маленький тимчасовий будинок. І цим також частіше займаються жінки. Хоча, у нас, найчастіше готую я, бо я просто люблю готувати.

— Про що твої власні перші спогади з гір?

— Про купання в гірській річці. Перші прогулянки високо в горах, краєвиди, сонце, повітря. Це було сонячне Закарпаття. І колись дуже давно дитячий табір, десь у шестирічному віці в Карпатах. Ми були високо в горах, відірвані від цивілізації. Пам’ятаю, як було гарно, літо і сонце:)

— Фрідріху, скажи, змінюється відчуття природи з віком, більшою кількістю часу, проведеною в горах? Це поглиблюється?

— Звичайно. Чим далі, тим більше ти розумієшся на процесах у флорі та фауні, за якими спостерігаєш. Збільшується інтелектуальна складова. Так як я старався відвідувати все більше нових місць, то і далі все більше хочеться побачити те, де ти не був. Це те, що залишається в горах. Картинки постійно змінюються. З однієї вершини побачити більше, ніж двічі одну картинку — це велика рідкість. Тому що впливає і погода, і все інше — це різне відчуття. І звісно, що з віком це змінюється.

А коли потрапляєш у гори дітьми, то тобі додаються їхні емоції. Це вже щось нове.

— Я так розумію, що гори — це ваше сімейне захоплення.

— Ну якби не тільки гори, а загалом подорожі. Я більше подорожував у горах, бо це стало моєю роботою. Але, загалом, для усіх головне вибратися у нову місцину, це може бути озеро, парк або місце, де вже давно не були:)

— Ми завжди запитуємо в батьків, яке ставлення до сучасних технологій. Твої доньки грають мобільні розвиваючі ігри?

— Насправді я не проти технологій. Бо я і сам зараз їх вивчаю, зокрема, мобільні. Я розумію, що в них є певна темна сторона. Але вони так швидко розвиваються, що зрозуміти, що саме погано, а що корисно для дитини, важко. Ми намагаємося дивитися, у що грають наші діти. Помітили, що іграшки дітей дуже швидко змінюються. Вони пограють одну гру і шукають нову, пробують різні.

Ми ставили програму з вивчення англійської мови і дивилися, чи дітям цікаво? Їх варто заохочувати до розвиваючих речей, які цікаво і добре зроблені. Від них є користь, звісно, що є і певна шкода. У наших дівчат невелика різниця у віці. Але видно, що молодшій дісталося цих технологій більше. Її класна керівничка каже, що вона бачить, як діти менше читають, менш зосереджені та менш грамотні.

Я вважаю, що забороняти їх дітям не можна. Потрібно цікавитися, дивитись, що робить дитина і допомагати вибирати кращі програми. Це слід робити не нав’язливо, щоб дитина не злякалася і не закривалася.

— Твої побажання батькам та діткам.

— Побільше подорожуйте разом. Це добре, як для дітей, так і для батьків і загалом для родини. Тому що це спілкування і воно робить сім’ю міцнішою. І все, що переживають люди в подорожах, а це завжди якісь несподівані пригоди, через які люди проходять разом, тільки зміцнює будь-які відносини і згуртовує сім’ю.

Nravo Kids бажає Фрідріху та його родині багато позитиву в житті, радості, здійснення мрій та незабутніх подорожей!

  • Maria Skyra

    Абсолютно згідна з Фрідріхом, що дітей треба привчати змалку.Завжди був страх за дочку, а от чоловік минулого року взяв п’ятирічну Даринку і спокійно пішов з нею вперше на майже півтора тисячну висоту. Я рахувала в небі хмаринки, чи бува гроза не почнеться, напакувала рюкзак одежі та харчів, панікувала…А він сміючись і спокійно зробив свою справу.Доця на гору мало не вибігла сама, потім була купа емоцій і розповідей.Правда назад тато ніс її на плечах:)Офіційна відмовка, щоб було швидше, Але хто там знає😊З дітьми треба бути готовими до всього.