Співачка Росава, якою ми заслуховуємося разом з дітьми, писали на нашому бложику про її Колисанки для малюків, розповіла про творчість, любов, своє дитинство і своїх діток. Для неодружених також є цікава інформація:) Усім приємного читання і слухаємо Росаву:)
Росаво, ти вперше виступила на сцені у 3 роки. Пригадуєш, що співала?Співала якусь пісню Алли Пугачової, здається :) Але так і не заспівала, тому що я вийшла на сцену, почав грати оркестр, яким диригував мій батько. Я злякалася і cхопила тата за ногу, і простояла так якийсь час. Потім мене тато підбадьорив і я врешті доспівала пісню. А коли ми поверталися назад, в автобусі музиканти розпитували, чому ж я не вступила вчасно, то я відповіла, що від цих переживань аж знепритомніла.
Ого, оце так історія. Але далі музика стала у твоєму житті головним заняттям, не зважаючи, що ти навчалась на факультеті міжнародних відносин і в Канаді в коледжі, де було багато різних предметів…У мене музика — це був предмет на “high level”. Усе позашкільне, позаакадемічне життя — це був хор, ансамбль, безліч концертів, які організовував коледж.
Росаво, розкажи, яким було твоє дитинство?
— У мене було звичайне веселе дитинство провінційної дитини, яка росла в маленькому місті, ходила пішки в садочок, до школи. Я росла у подвір’ях бабусь, бачила реальне життя, яким воно є, робила лялечок з квіточок, листочків на сірничках.
Все дитинство — це дружба з двоюрідними сестрами і братом. Вчотирьох ми робили в бабусі перевертні, будували з меблів і тканини різні халабуди, гралися на горищі, яке було найзахоплюючішим місцем для нас — ми там щось майстрували, перевертали, знаходили якісь таємниці:) А ще це музика, виступи, я їздила з татом, диригентом духового оркестру і викладачем в музичній школі, на оглядові концерти художньої самодіяльності, весілля.
— На якому виступі, на якій сцені ти вперше відчула свою силу?
— Це фестиваль “Червона Рута”. Це вже дорослий потужний фестиваль. Хоча, мабуть, сприйняття того, що треба робити професійні речі, почалося з фестивалю в Білій Церкві. Це був фестиваль “Орфей”, де я вперше виступала під супровід професійних мінусівок, як їх тоді називали. Далі був перший запис на студії в Білій Церкві. І я виступала з професійним танцювальним колективом. Вочевидь, це для мене було щось незвичне і вражаюче, перевернуло моє самосприйняття. Бо одне, коли ти сам собі щось співаєш, а інше, — коли береш участь у конкурсах.
Далі була школа підготовки до “Червоної Рути” і сам конкурс. Там у мене якраз і були найдивовижніші відчуття і найпоту-у-ужніші враження. А потім було чимало фестивалів, виступів :)
— А що зараз тебе найбільше надихає на творчість? В тебе так багато дитячої музики, співанок:)
— Зараз діти надихають. Донька ще маленька, а син вже більший — досліджує сам, розмірковує, щось запитує, але любить робити свої досліди, експерименти:)
Маленька донька зараз відтворює перші звуки, повторює якісь речі. З нею бачу багато цікавинок, які потім відтворюю в забавлянках, співанках, різних пальчикових іграх, ритміках, які ми робимо на заняттях… Вочевидь діти розвертають світ в хорошому розумінні і надихають на безліч незвичного, того, що вже й ніби забув; знімають ті зашкарублості, які, виявляється, нашарувалися в дорослому житті, коли стаєш дещо цинічним, похмурим у сприйнятті дійсності. Діти “розгрібають” ці всі навали і допомагають шукати цікаве, незвичне, таємниче чи казкове, чудесне і надихають на творчість.