Блог команди Nravo Kids

ФАЙНІ МАМИ: Розмова з Росавою

23.03.2017

Співачка Росава, якою ми заслуховуємося разом з дітьми, писали на нашому бложику про її Колисанки для малюків, розповіла про творчість, любов, своє дитинство і своїх діток. Для неодруженим також є цікава інформація:) Усім приємного читання і слухаємо Росаву:)

— Росаво, ти вперше виступила на сцені у 3 роки. Пригадуєш, що співала?

— Співала якусь пісню Алли Пугачової, здається :) Але так і не заспівала, тому що я вийшла на сцену, почав грати оркестр, яким диригував мій батько. Я злякалася і обхопила тата за ногу, і простояла так якийсь час. Потім мене тато підбадьорив і я врешті доспівала пісню. А коли ми поверталися назад, в автобусі музиканти розпитували, чому ж я не вступила вчасно, то я  відповіла, що від цих переживань аж знепритомніла.

— Ого, оце так історія. Але далі музика стала у твоєму житті головним заняттям, не зважаючи, що ти навчалась на факультеті міжнародних відносин і в Канаді в коледжі, де було багато різних предметів…

— У мене музика — це був предмет на “high level”. Усе позашкільне, позаакадемічне життя — це був хор, ансамбль, безліч концертів, які організовував коледж.

— Росаво, розкажи, яким було твоє дитинство?

— У мене було звичайне веселе дитинство провінційної дитини, яка росла в маленькому місті, ходила пішки в садочок, до школи. Я росла у подвір’ях бабусь, бачила реальне життя, яким воно є, робила лялечок з квіточок, листочків на сірничках.

Все дитинство — це дружба з двоюрідними сестрами і братом. Вчотирьох ми робили в бабусі перевертні, будували з меблів і тканини різні халабуди, гралися на горищі, яке було найзахоплюючішим місцем для нас — ми там щось майстрували, перевертали, знаходили якісь таємниці:) А ще це музика, виступи, я їздила з татом, диригентом духового оркестру і викладачем в музичній школі, на оглядові концерти художньої самодіяльності, весілля.

— На якому виступі, на якій сцені ти вперше відчула свою силу?

— Це фестиваль “Червона Рута”. Це вже дорослий потужний фестиваль. Хоча, мабуть, сприйняття того, що треба робити професійні речі, почалося з фестивалю в Білій Церкві. Це був фестиваль “Орфей”, де я вперше виступала під супровід професійних мінусівок, як їх тоді називали. Далі був перший запис на студії в Білій Церкві. І я виступала з професійним танцювальним колективом. Вочевидь, це для мене було щось незвичне і вражаюче, перевернуло моє самосприйняття. Бо одне, коли ти сам собі щось співаєш, а інше, — коли береш участь у конкурсах.

Далі була школа підготовки до “Червоної Рути” і сам конкурс. Там у мене якраз і були найдивовижніші відчуття і найпоту-у-ужніші враження. А потім було чимало фестивалів, виступів :)

— А що зараз тебе найбільше надихає на творчість? В тебе так багато дитячої музики, співанок:)

— Зараз діти надихають. Донька ще маленька, а син вже більший — досліджує сам, розмірковує, щось запитує, але любить робити свої досліди, експерименти:)

Маленька донька зараз відтворює перші звуки, повторює якісь речі. З нею бачу багато цікавинок, які потім відтворюю в забавлянках, співанках, різних пальчикових іграх, ритміках, які ми робимо на заняттях… Вочевидь діти розвертають світ в хорошому розумінні і надихають на безліч незвичного, того, що вже й ніби забув; знімають ті зашкарублості, які, виявляється, нашарувалися в дорослому житті, коли стаєш дещо цинічним, похмурим у сприйнятті дійсності. Діти “розгрібають” ці всі навали і допомагають шукати цікаве, незвичне, таємниче чи казкове, чудесне і надихають на творчість.

Якщо говорити не тільки про дитячий напрямок, то мій чоловік грає на гітарі і на бас-гітарі. Вдома ми організовуємо джеми, коли він грає якусь мелодію, я підхоплюю і ми разом створюємо. У нас є кілька музичних наробок, таких драфтових пісень. Сподіваюся зараз втілити з дітьми свої задуми, а потім перейти до дорослих.

— Як ти себе наповнюєш і відновлюєшся: спорт, музика, відпочинок, книги. В чому твій ресурс?

— Ми переїхали жити за місто. І атмосфера, яка довкола нас, уже сприяє тому, що я відновлююся швидше, ніж це було в місті. Але, вочевидь, мені потрібне, як і будь-якій людині, певне усамітнення. Мабуть, трішки бракує часу на себе, щоб побути тільки з собою.

А що надихає? Це прогулянки, зустрічі, концерти, наповненості такими емоційними речами, які потрібні кожній людині — обійми, теплі слова, милість дітей, сім’я. А часом, щоб поповнити ресурс, треба випорожнитися. І тому, мабуть, мені хочеться інколи просто усамітнитися, побути в стані повної фрустрації. А потім наповнитись чимось емоційним:)

Насправді діти дуже багато вимагають, ти їм дуже багато віддаєш і часу для себе дуже мало.

— Ти дуже багато твориш, займаєшся доглядом і вихованням дітей, наскільки я знаю, няні у вас немає, хто тобі допомагає?

— Ми з чоловіком вдвох. Це ж наші діти — ми їх виховуємо самі. У нас немає няні. До нас приїжджають бабусі-дідусі, які радо проводять кілька днів з нами. Старшого онука ми часом відправляємо до бабусі з дідусем в Івано-Франківськ. А все інше ми робимо з чоловіком разом:)

— Як любите проводити час разом сім’єю? Вже знаю, що ви джемите:)

— У нас є величезний кошик з музичними інструментами. Діти ними також користуються:)

І ми разом так джемим:) Ще ми разом ходимо на прогулянки або готуємо страви. Маленькій доньці ще тільки півтора роки, тому вона може хіба почистити цибульку пальчиками, а син дуже любить готувати з чоловіком.

Ми можемо читати книжки в чотири руки. Наприклад, коли я читаю книжку старшому, чоловік — листає з молодшою.

Довкола нашого будинку ми разом робимо якісь потрібні речі — замітаємо або відгортаємо сніг, прибираємо чи складаємо щось. Що ще ми робимо разом? Їздимо на тренування з скелолазіння, відвідуємо заходи, ходимо в музеї, майструємо, малюємо.

— Які дитячі книжки зараз у вас найпопулярніші вдома?

— Ми з певною періодичністю читаємо “Хто живе у парку?” ВСЛ, читаємо “Місто добрих справ” та “Автівки, вантажівки та все, що рухається” Річарда Скаррі. Також у нас є книжка “Розмова про це” — йдеться про сексуальний розвиток дітей. Від 3 до 6 років їх дуже цікавлять наші гендерні відмінності, що спільного і відмінного мають хлопці та дівчата. Мене зацікавило, які кваліфіковані поради є для правильного пояснення, надання відповідей дітям.

— На твою думку, як і коли з дітьми варто говорити на “незручні теми”? Раніше від дітей багато замовчували, бо це некомфортно або не зрозуміло як сказати.

— Ми купили книжку і даємо відповіді на запитання, по-дорослому і без всяких казочок. Я думаю, що зараз інші часи і діти відчувають якусь невідповідність. Ми розповідаємо враховуючи його вік, пояснюємо, як самі відчуваємо. Інколи я раджуся з професійним психологом, запитую поради, якщо потрібно.

— А ще цікаво, як ти ставишся до раннього розвитку дітей, на що варто налягати чи навпаки?

— Ми не займаємося нічим без ініціативи дитини. Ми не ходимо в жодні центри розвитку. Єдині заняття, що відвідують мої діти, — це музично-ритмічні заняття, які я проводжу. Наступне 25 березня:)

Їхнє завдання — розвивати дитячу пам’ять, не навчити 100 назв тварин чи інших слів, літер. Я думаю, що дитина тягнеться до знань від народження. Їй цікаво все нове — книжка, іграшка, будь-що. І стримувати її, нав’язувати якісь знання, що можуть бути зовсім непотрібні або не за віком, ми цього не робимо. Я не вважаю, що це корисно.

Я не хочу, щоб моя дитина якнайраніше пішла в школу чи отримувала високі бали. Моє завдання — допомогти дитині пізнати цей світ, зрозуміти якісь певні алгоритми, і знайти себе. Наразі, головне для дитини — це гра, в якій вона себе знаходить, в якій вона порівнює себе з іншими дітками, коли вона вчиться розрізняти емоції. Гра самостійно чи зі мною, з татом, спільно з нами чи з однолітками. Мабуть, це і є найважливіше.

Я десь нещодавно прочитала, що не треба поспішати вкладати в руки дитини “Буквар”. Дитина сама потягнеться до книжки, коли вона захоче. А поки вона, як Млада, ходить і цибулю оббирає чи стукає горіхами, збирає до купи якісь гудзики, я думаю, що в цьому і є тактильне відчуття, смакові відчуття. Я не страждаю гіперопікою чи надмірним захистом і убезпеченням простору. Простір, в якому ми живемо, є нормальним і я не підлаштовую його виключно під дітей. Вони мають розуміти, що можна, а що — ні. Але, вочевидь, дещо можна і з того, що не можна:) Якщо діти чогось не знають, ми їм підкажемо. Важлива їхня допитливість. Важливо допомогти пізнати, а не нав’язувати.

— Яку музику варто давати діткам від кількох місяців? І якщо у мами не дуже співочий голос, що тоді робити? Чи записи в такому випадку кращий варіант?

— Голос мами — це перше, що чує плід ще в утробі. Тому співоча мама чи ні не є важливо. Головне — хотіти співати своїй дитині, ну або співати разом з альбомом “Колисанки” чи “Радість” :)

Мої діти слухають різну музику: дитячу і дорослу, класику, джаз, панк-рок і IDM.  Ясна річ, ми виступаємо певними фільтрами для них своїми вподобаннями.

— Олено, як ти особисто ставишся до розвиваючих мобільних ігор для дітей?

— В нас немає ніяких додатків. І ми нічого такого не бавимося. В нас дитина не займається ніякими розвитковими штуками. Був період, коли він грав “Angry Birds”. Спочатку був такий мультик і все сприяло цьому. А зараз у нас вдома навіть немає планшета. А своїх телефонів ми дітям не даємо. Син дивиться мультики. Єдине, що ми регламентуємо час і вибираємо контент.

— А які вимоги до мультиків? Дехто вибирає, щоб англійською дивились або виключно українською?

— Різні. З улюблених, це про рибку Поньо, “Мій друг Тоторо”,“Мауглі”. “Angry Birds” він дивиться їх і українською, і англійською. Коли йому було 2,5 рочки, то він дуже любив дивитись англійською “Peppa Pig”. А ще він дивиться французький мультфільм про різні види комах “Комахи. Пригоди мурах”.

Нам цікаві різні пізнавальні відео, був період, коли син дуже цікавився павуками, без Spider-Man не обійшлося :), ми разом вибирали книжку про комах.

— Розкажи про своїх дітей, чого ти у них вчишся? Бувають такі випадки?

— Так вони кожного дня чогось вчать. Вчать бути стриманою, вчать бути авторитетною мамою, а не авторитарною. Авторитарна мама кричить, коли їй вже терпець вривається, авторитетна мама знаходить аргументи і мудрість, як пояснити спокійно. Коли мені вже терпець вривається, я попереджаю: так, у мене терпіння з горошинку. :)

Вчуся разом з ними дивуватися. В нашому дорослому світі є вже певний прагматизм, індивідуалізм і нашарування соціуму — ми, часом, не готові роздивитись за намірами дитини чистоту, радість, казку, вигадку, в яку вона вірить, і яку треба часом підтримати або навіть розвинути.

Вчуся фантазії. Якось син попросив розказати казку про те, як хлопчик став коробкою. Я подумала: “Що з цим робити? Як це розповідати?” Я починала з того: “Ну ти ж розумієш, що ми не можемо стати коробками…” “Так,” — згоджувався син, — “Але ти вигадай!”. Я почала з того, що хлопчик ковтнув насінинку, з якої виросло дерево. А далі  розповіла, що відбувається з деревом — як його рубають, з деревини роблять дошки, різні інструменти, підлогу, меблі, човни. Я зрозуміла, як важливо використати будь-яку казку, фантазію, щоб пояснити різні процеси дитині, коли щось з чогось виникає або може отримати друге життя.

В нас був період вулканів. Сина цікавило про них все. Ми ліпили їх з воску, робили з паперу, з пластиліну, газет, картону і вулкани в нас вивергалися (з допомогою соди), ми додавали фарби. Його цікавлять планети і сонячна система, будова тіла людини.  Від Радка можна почути: “Мама я тебе люблю як 4 газові планети.”

Діти мене вчать повертатися в дитинство і щось вигадувати. Насправді це дуже цікаво, як в дитинстві ти знайомишся з якоюсь наукою. І з дітьми я можу повернутися в цей час, до цих знань. З ними разом пошукати відповіді, бо ти це пропустив, чи не поцікавився сам в садочку чи школі. З власними дітьми це цікаво робити, занурюватися, шукати.

Ще діти — хороші дзеркала наших хороших і поганих звичок, слів. Насправді вони нас вчать тому, якими ми є, показують нам: отут ти часто вживаєш таке слово або переборщив з лайкою, наприклад:)

— Наскільки для твоєї сім’ї важливі традиції, можливо, ви маєте якісь суто свої звичаї?

— Мабуть, спільні сніданки і вечері — це наші сімейні традиції. І ми максимально намагаємося їх дотримуватися. Ще ми співаємо пісню за столом: “Дякуємо сонечку, дякуємо дощику, дякуємо всій землі, що дала плоди рясні і тобі, і мені”. Ми беремося за руки, іноді, коли до нас приходять гості. Ми співаємо з усіма разом, хто до нас бажає приєднатися :)

— Олено, який твій рецепт щасливої родини?

— Знаєш, рецепт — це така штука, яка не може бути досконалою постійно, тому що скільки б люди не готували, завжди хтось додає або забирає якийсь компонент. Так само в житті. Мій рецепт не обов’язково підійде іншій родині. Моє бачення родини також може бути абсолютно далеким від бачення інших. Я б ніколи нікому не давала ніяких порад чи рецептів. Це точно не моє.

Хоча, можу сказати, що будь-які стосунки потрібно будувати. Це не справа виключно почуттів — люди полюбили один одного і на цьому все. Якщо люди в стосунках щирі, у своїх намірах, і вони розуміють, що дивляться в одному напрямку, що їм є що разом робити, що треба просто притиратися чи шліфувати гострі кути.  Мова йде про те, що треба приймати людину такою, як вона є. Такою вона була і до закоханості, вона не стала нею в один день.

Менше претензій, менше наказів, особливо в нашій жіночій частині, яка в Україні доволі авторитарна. В нас матріархальна складова дуже потужна. І за цим стоїть немало нереалізованих чоловіків. Тому важливо приймати одне одного такими, як ми є. Поставити собі правило: або я приймаю людину такою, як вона є, або ми розходимося. Просто змінювати когось тільки під себе — це позбавляти іншу людину якихось її особливостей, страхів, травм, які людина зазнала під час свого становлення. А ми всі травмовані дитинством, чи то школою, чи друзями, в усіх є свої травми, комплекси. І претензії тут нічого не змінять. Треба просто шукати свій шлях один до одного. Таким є моє бачення цього всього. Стосунки — це не просто.

Син мені часто каже: “Мамо, я тебе люблю”. Мені це дуже приємно чути, але я йому розповідаю, що любити — це діяти. Це дієслово, яке можна казати, можна навіть розкидатися, а можна показувати, діяти так, що ти знаєш — людина дійсно любить.

— Твоє побажання усім батькам та діткам.

— Світіть один одному!

Nravo Kids бажає Росаві та її родині позитиву, добра, натхнення і творчих злетів:)