Як дійшло до того, що на теми дитячі пише людина, в якої немає власних дітей? І власне, що з цього отримають читачі-батьки? Все почалося понад 20 років тому, коли народився мій брат, в якого я була спочатку за повноцінну няньку. Досвід спілкування зі значною кількістю дітей, далі робота з дітьми й трішки курсів з психології зробили свою справу. Мені цікаві різні дослідження на дитячі теми, чим з радістю поділюся. Хочеться, щоб ми більше дізнавалися і робили добрих речей довкола себе:)
Не раз мене чиїсь батьки розпитували: “А яку таку цікаву книжку ти їм читала, казку розказувала?” Спробуй згадай, якщо більшість на ходу придумуєш:)Вчителі з легкою совістю дозволяли мені, на той момент старшокласниці, іноді проводити уроки, а дітям молодших класів було цікаво крім навчально матеріалу слухати анекдоти й говорити про свої захоплення. Зараз більшість моїх друзів переконані, що я можу знайти спільну мову з будь-якими дітьми:) В мене такої твердої віри нема, але з дітьми мені комфортно:))))
В доброму контакті з дітворою немає жодних секретів. Мої молодші брати й сестри, рівно по двоє, подарували мені щастя знаходити баланс у спілкуванні з дітьми. Від часопроводження чи розмов кайфую і люблю, коли дитина ділиться своїми думками. Насолоджуюся ерою малих племінників:)