Блог команди Nravo Kids

Колонка Оксанки: Хвалимо дітей!

10.05.2017

Як дійшло до того, що на теми дитячі пише людина, в якої немає власних дітей? І власне, що з цього отримають читачі-батьки? Все почалося більше 20 років тому, коли народився мій брат, в якого я була спочатку за повноцінну няньку. Досвід спілкування із значною кількістю дітей, далі робота з дітьми і трішки курсів з психології зробили свою справу. Мені цікаві різні дослідження на дитячі теми, чим з радістю поділюся. Хочеться, щоб ми більше дізнавалися і робили добрих речей довкола себе:)

Не раз мене чиїсь батьки розпитували: “А яку таку цікаву книжку ти їм читала, казку розказувала?” Спробуй згадай, якщо більшість на ходу придумуєш:)

Вчителі з легкою совістю дозволяли мені-старшокласниці іноді проводити уроки, а дітям молодших класів було цікаво крім навчально матеріалу слухати анекдоти і говорити про свої захоплення. Зараз більшість моїх друзів переконані, що я можу знайти спільну мову з будь-якими дітьми:) В мене такої твердої віри нема, але з дітьми мені комфортно:))))

В доброму контакті з дітворою немає жодних секретів. Мої молодші брати і сестри, рівно по двоє, подарували мені щастя знаходити баланс у спілкуванні з дітьми. Від часопроводження чи розмов кайфую і люблю, коли дитина ділиться своїми думками. Насолоджуюся ерою малих племінників:)

Вже у дорослому віці я начиталася про розвиток дітей, пройшла курси “Психологія для життя” в УКУ. Не для реклами, просто реально круті люди роблять добру роботу. Ти рік часу ходиш на заняття і назбируєш в голову різних знань, розбираєшся з своєю внутрішньою дитиною. Там же дізнаєшся про розвиток і потреби людей в різний час їхнього життя. І так буває, що хопа — в якийсь момент ти переключаєш дитину з істерики на нормальний стан на власній майстерці і люди поряд так поглядають типу: вона шарить. Насправді, мозок видає потрібне рішення миттєво ще до якогось обдумування чи усвідомлення. То ж, завдяки знанням з психології, дехто вважає мене дитячою чарівницею. Ех, все значно буденніше:) Хоча, круто би було мати в арсеналі якісь супер-здібності:)

Зараз постійно придумую щось для дітей, пишу казки, проводжу майстерки, веду блог Nravo Kids. І так як постійно розповідаю співробітникам та друзям, що цікавого вичитала-почула і взагалі, вони вирішили, що пора мені присідати на вуха іншим:)

Першою темою для дослідження вибрала похвалу дітям. І якщо вам здалося, що на початку статті я себе дуже вихваляла, то все в тему. У інших матеріалах буду відкривати інші сторони. А тепер ловіть те, що буде до смаку вам та вашим діткам! Ніяких готових рецептів немає, бо це не працює. Але добрі приклади з власних ситуацій чи поради фахівців можуть стати комусь “рятівничками” в потрібний момент:)

Навіщо хвалити малих?

Всім нам потрібні ласкаві слова так само, як всьому живому вода. Ну і реально ж, коли чуєш підбадьорення, то все вдається легше, як мінімум, шкала настрою повзе до кращого. З власного досвіду, на майстерках батьки показували силу слова, що огортала дитину, і от воно ще таке маленьке, а так все завзято робить і усміхається. Або, навпаки, вже більша дитина не дає раду з простими завданнями, а над її вухом дорослий бубонить: ти так не вмієш… Ну, а звідки дитині дізнатися, що вона здатна на більше? Принаймні, у цей момент. Психолог Марія Фабрічева радить не критикувати дитину до 5 років взагалі (стаття).

З випробуваного із позитивним результатом на власних племінниках можу поділитися такою штукою: коли мала дитина заснула, пошепотіти їй добрих слів та компліментів у тому, що зараз їй ще не дуже вдається. За певний час дитина робить значні успіхи без особливих докладань зусиль.

Ми хвалимо дітей, щоб впливати на творення їхньої доброї самооцінки і уявлення про них самих, то ж не будьмо скупердяями:) І нехай діти ростуть з усвідомленням своїх найкращих якостей. На них вони спиратимуться протягом всього життя.

Коли підбадьорення найбільш важливе для дитини?

Щоб ви хотіли почути, коли починаєте щось нове або таке, що вам дуже подобається? Щонайменше згоду, бо дітям не рідко потрібен дозвіл дорослих. Але найбільш важливий момент, як на мене, коли дитина ділиться чимось своїм, шукаючи відгуку, поради, оцінки. Тоді звичайна увага і схвальне сприйняття — найкраще визнання. Бо дитина  відчуває себе почутою!

У книжі Джулі Літкотт-Гаймс “Як виховати дорослого”знайшла класне пояснення: “Діти зазвичай починають розповідати щось, а потім стежать за реакцією, перш ніж продовжити. Якщо слухати уважно, підбадьорюючи їх, ви почуєте цілу історію.”

Якщо до трьох років ми переважно озвучуємо дитині все, що відбувається довкола і цим позитивно впливаємо на її розвиток, то у 4-5 років дитина — це повноцінний співрозмовник. “Дозволяйте дитині висловлювати власні думки, коли це тільки можливо і якнайчастіше, щоб вона — і ви — здобували впевненість у своїх здібностях. А вислухавши, щоразу кажіть, що вірите у їхню здатність самостійно думати”, — радить Джулі Літкотт-Гаймс.

Батьківська віра потрібна завжди абсолютно усім дітям. І вона відчувається у найменших дрібницях навіть без слів. Оця потреба визнання і поваги до себе в діток проявляється вже від 2 до 3 років. Дитина криком відстоює можливість проявити СВОЄ рішення. А батькам треба балансувати, щоб дитя на голову не вилізло в переносному значенні і залишилося задоволеним собою.

Хвалити за особисті якості чи за зроблені речі?

Більшість фахівців, а тим більше матеріалів в інтернеті однозначно радять хвалити дитину за те, що вона зробила, а не за те, що вона розумна, гарна. Все на благо того, щоб не відбити мотивацію до будь-якої діяльності і не виростити самозакохану людину. Зрештою, з дорослими радять чинити аналогічно: зробив щось класне, ти молодець! Ну і відповідно чим більше класних штук ти вмієш, знаєш, тим більше людей тобі скажуть, що ти “молодець”! Але як ти себе відчуваєш, знаєш тільки ти сам:)

Справді, важливо позитивно оцінювати старання та зусилля дітей. Головне без порівняння з іншими! Повірте, в голову не вкладається, що дитина на майстерці може плакати, бо вона хоче, щоб її листівка була така “як у всіх”! Це дослівно. Як на мене, такі повчання: “От, подивися, як робить Василько, Таня…” дитині дають не просто 0 % користі, а такі мінуси, що їх жодними ласкавими словами в плюси не перетвориш.

Згодна, що дітей варто хвалити за за дії, вчинки, ідеї, бо це інвестиції в роботу над собою в подальшому. Але, як у будь-якій справі, тут потрібен баланс, щоб дитина потім не гналася за оцінками зовні. Як показує нещодавнє дослідження Програми міжнародного оцінювання учнів – PISA, конкурентність в школі не дає кращих результатів на іспитах але точно забезпечує вищий  рівень тривожності у дітей. Під час цього дослідження в 2015 році оцінювали більш ніж півмільйона учнів у 72-ох країнах світу.

Висновки такі, що для успішності в навчанні дитина не має порівнювати себе з іншими і піддаватись конкуренції, зовнішньому тискові, бути кращою за інших учнів, а мати внутрішню мотивацію і підтримку батьків, друзів, вчителів, добрий психо-емоційний стан. Це не менше важливо за здобування знань.

Тому для себе я розділяю справді схвалення зусиль та вчинків дітей і в то й же час прийняття їх такими, як вони є. Безумовне схвалення особистісних якостей, вигляду і задатків дає дітям самоповагу. Якщо дитина відчуває всередині свою силу, вона здатна на більше, ніж тільки мотивована зовнішніми схваленнями.

Як “підказала” одна мудра жінка Бригіта Байль в книжці “Дитина чемна і нечемна” інколи дітям достатньо визнати їхні зусилля, старання, і дати зрозуміти, що все окей: твій витвір і ти сам.

Подумалось, що з одного боку ми справді хвалимо дітей за те, що вони щось добре роблять, але один і той самий вчинок може сприйматися по-різному навіть батьками однієї дитини. Тому дуже класно, якщо ті, хто виховує дитину, не заперечують схвалення один одного. Насправді таких ситуацій не уникнути, бо в садочку, школі знайдуться люди, які бачать світ по-іншому і все це варто змалку обговорювати з дитиною.

Як це робити?

Щиро. Оце і вся техніка:) Є за що — хвалимо, немає за що…  А хіба таке буває? От чесно? Кожна дитина, навіть крикун чи всюдисуща вертлява нишпорка, від якої в усіх голова обертом, точно робить щось хороше і варте уваги, хоч це в наших очах виглядає зовсім інакше.

Награності діти не терплять. Бачили, наскільки подобається діткам, як їх хтось розхвалює улесливо і сюсюкається на вулиці чи десь при випадковій зустрічі? Тому підбріхувати вони вам просто не дозволять:) Або поманіпулюють трохи заграванням.

Власне, ніхто не порадить на кожному кроці хвалити дитину за елементарні речі. Від цього жодної користі не буде. А от що робити з невдачами? Фахівці радять дозволяти дитині робити щось так, як вона це зуміє. Помилки — це абсолютно нормально. “Даючи змогу дітям здобути цей неминучий досвід — помилятися, шпортатися, падати — це не просто хороший шлях допомогти їм навчатися та розвиватися, це найкращий шлях. Помилки — це найдосконаліший учитель у житті”, — дуже класно видала Джулі Літкотт-Гаймс.

Про роль дорослих у цьому добре каже психолог Яна Кремінська: “Дітей важливо любити — хвалити, підтримувати, плекати у них добрі якості — і встановлювати реалістичні межі. Це нагадує те, як підливати дерево і обрізати непотрібні гілки. Підливати включає в себе хвалити. Таким чином дитина знає, що в неї є таланти, здібності, добрі риси поведінки. Дорослі — дзеркала, які відображають дітям їхні якості.”

Хто б то похвалив?

Першою за щастя має можливість похвалити дитину мама від моменту, коли вона дізнається про своє материнство. Так як саме мати закладає фізичне і психологічне здоров’я своїй дитині, то під час виношування можна робити це безкінечно:)

Перших півроку для дитини головною людиною у всесвіті є також мама. Тут можна зовсім не зважати на жодні правила і спілкуватися з дитиною так, як хочеться. У кілька місяців дитина відповідає на усмішку, погляд і слова, що значно додає кожній мамі сил :)

З років трьох дитина, яка починає соціалізовуватися, прагне вже більше похвали від тата, хоча до цього часу це не менш актуально, просто пізніше набуває форми визнання особистості. Це важливо для дівчаток і хлопчиків, бо якщо мама допомагає розкриватися в емоційній сфері, то тато в першу чергу має потужний вплив на формування впевненості, здатності відстоювати себе і успішно рухатись по життю.

Якщо говорити про схвалення з боку суспільства, мене вразила незвична легенда про “покарання любов’ю”, описана в книжці Алли Слотвінської “Бавимося разом або як справитися з дитячим непослухом”. В Африці є плем’я, яке має звичай збиратися громадою, якщо хтось провинився. І от всі стають у коло довкола людини, що вчинила негарний вчинок і по черзі говорять про неї хороші речі. Як на мене, крутяцька штука! Але направду незвична і до нашого менталітету мені складно її припасувати:)))

Один хороший друг жартома сказав, як він запропонував дружині розділити обов’язки з виховання доньки таким чином: до трьох років виховує дитину вона, а після 3 років — він :)))))) А якщо без жартів, то найкраще міксувати мамині-татові вподобайки і то вже від початку.

На цій веселій ноті прощаюся, до скорої зустрічі у Спільноті Nravo Kids і всім добра!

п.с. Малесеньке прохання до кожного читача, зробіть сьогодні приємність комусь поряд з вами, малому чи великому, скажіть йому, за що ви його любите:)