Знаєте, для чого придумують правила? Ага, щоб їх порушувати:) У планах для написання цієї колонки було опрацювати якнайбільше цікавих досліджень на обрану тему, що буде корисним для наших читачів. Тут не буде готових рецептів чи порад, але писатиму коротко, бо хто в наш час читає лонгріди? :) І поговоримо сьогодні про те, що кожному з нас близьке — жодні дослідження чи посилання тут не найважливіше, але як же без них? :) Тим більше, що щастя потребують і шукають усі!
Як давно ви відчували себе щасливими? Вчора, минулого тижня, місяця, року?.. Кілька днів тому я побачила на зупинці сім’ю. Тато з сином гралися. Сонце за їхніми спинами трохи пригрівало і було на такій висоті, що від ніг людей витягувались довгі темні тіні. Хлопчик став перед батьком і помахав руками. Тато і собі підняв руки над плечима сина й ось вони вже разом “випустили” на асфальт перед собою дивовижну істоту. Малий сміявся. Голосно і так, що посмішки з’явилися в усіх, хто був поряд.
Навпроти багатоповерхівки, де я зараз живу, стоїть звичайна хата, на подвір’ї живе пес, який з першого дня, як я там поселилась, проситься, щоб його погладили. Він намагається просунути голову крізь отвори в брамі або стає на задні лапи, щоб привертати до себе увагу. Якось повертаючись додому, застала картину, коли троє школярів дражнили собаку і боязко випихали один одного, не наважуючись, підійти до загорожі близько. Я підійшла і почала гладити собаку по голові, і хлопці зі здивованими очима мерщій протягнули руки й гладили хвостатого. Ми не говорили, просто всі посміхалися. Навіть пес:)
Якось в книжковому магазині в самому центрі Львова, вже на касі, я почула жіночий голос. “Не чіпай, це не можна рухати!” Вона говорила до маленької дівчинки, яка простягнула руку до іграшки, поставленої для краси, а не продажу. Раніше якось навіть не звертала увагу на цих диво-звірят, бо вони стоять на рівні дитячого зросту, дорослі їх просто не бачать. “Вони ж не продаються, напевно, їм тут дуже сумно самим весь час стояти”, — підморгнула я жінці. Далі присіла і просто торкнулася до іграшок. “Яка іграшка вам найбільше сподобалась?” Маленька дівчинка, а за нею і хлопчик почали показувати — і ось вони вже тримали звірятко за лапу і тішилися. Приємно, що ми з жіночкою також обмінялися усмішками.
Кожен з нас сам визначає своє щастя чи нещастя. Але що мені подобається, діти мають здатність бути й почуватися щасливими, ще й ділитися цим з іншими. Як і всі люди. Не вірите? Ану згадайте, що ви робите, коли вам добре? Так. Це добре виходить за межі вас самих і ви робите добре довкола себе.