Антоніна Малєй дуже креативна художниця і блогерка і, як виявилося, найбільш недисциплінована мама :) А ігри, дитячі свята, експерименти та цілі дослідження — це повсякденний стиль життя і серйозна робота. І поки ми з мамою розмовляли по скайпу, маленька творча дівчинка Яся зробила в домі справжню завірюху!Можемо запевнити, що від Ясі та її мами багатьом діткам і дорослим знайдеться чимало ідеї та корисних порад про ігри.
Антоніно, ти нас зачепила саме своїми “дитячими шнягами” та публікаціями у групі “Ясь і Яся”:. Розкажи звідки з’явилися ці ідеї і як все почалося?Взагалі все йде з двох джерел. Перше джерело — це, звичайно ж, інтернет. Я не знаю, що б я без нього робила. А другий заряд натхнення — це моя сестра в дитинстві. Вона мені з сестрами постійно влаштовувала такі “виїзди у казку” із зав’язаними очима. Ми ходили по бильцю ліжка — це була веселка, але це я зараз розумію, що це було бильце ліжка. Ще вона носила нас на подушках по хаті із зав’язаними очима — а це були наші хмари :) Потім ще був пеньок солодощів, звідки можна було собі щось смачне вибрати. Словом, вона постійно придумувала якісь штуки. На Новий рік у нас в будинку вона вбрала велике дзеркало у гірлянду, засвітила її і казала, що це — космос :)А вже потім, як у нас народилася Яся, то стало ясно, що потрібно також щось таке робити. Але перший рік Яся була дуже криклива і мені залишалося тільки лежати біля неї і мріяти, коли ж я почну щось таке робити. Але в цей час я читала дівчат-блогерів з усього світу, які займаються такими штуками, і руки вже тягнулися до створення такого свого.
Ти вже кілька років ведеш групу на Фейсбуці та в ЖЖ дописуєш?За групу точного часу створення я вже не пригадаю, але це максимум до двох років. Просто у мене є також друзі, у яких немає дітей, і щоб їх не навантажувати, ми з подругою, в якої є син Ярик або його ще називають Ясь, створили таку спільноту “Ясь і Яся”.

Тобто, є реальні герої, на честь яких названо групу?Так це двоє друзів — хлопчик Ясь та дівчинка Яся. Для них ми постійно влаштовуємо такі штуки.
Скільки дітям років?Ясі три з половиною, а Ярік старший на два місяці. Словом, обом ще чотирьох немає. О, Яся почула, що про неї говорять і вже танцює тут. (Тоня коментує поведінку донечки під час нашої розмови по скайпі і продовжує розповідати) Ми дуже надихаємося у мережі “Озеро Чад” Асі Ванякіної, вона видала в Росії свою книжку дитячу, і у неї є цікава спільнота в ЖЖ, називається “Повод поиграть”. Наприклад, читаєте книжку чи є якась цікава новина, і це вже є джерелом натхнення для гри з дитиною. Як от таке: доставили на міжнародну космічну станцію морозиво у 2012 році і ми вже також починаємо ліпити корабель з морозивом, доставляти на пункт призначення.
Ти з донькою багато експериментуєш, пригадую, що бачила пост, як робили своєрідний кінетичний пісок в домашніх умовах…Так ми поки що все таке домашнє готуємо, але вже і справжній кінетичний пісок замовили. А з піску і крупи у нас багато улюблених занять: ліпити замки, возити у машинці. Ми постійно ставимо якісь експерименти. Просто є улюблені теми — як от з водою щось робити. Вулкани дуже подобаються. Я скачала на Ipad додаток з усілякими дитячими експериментами і ми вдома сіли і зробили справжній кольоровий вулкан за допомогою фарбників, соди, оцту. Це дуже видовищне дійство.А ще нам подобається влаштовувати тематичні свята. Було у нас Свято Динозаврів, то ми нагребли піску і принесли додому, робили розкопки, у нас були заховані частини скелетів динозаврів у піску :)Яся желе робила, де ховалися маленькі динозаврики. Ще в Ясі є гра, де потрібно розкласти маленькі фігурки динозаврів у правильні групи: де тиранозавр чи стегозавр. А зараз ми готуємо Свято первісних людей. Плануємо малювати на стінах наскельні малюнки. Будемо на паличках смажити м’ясо, товкти в ступі ягоди і робити первісні ліки. Ну і я зараз малюю книжку про первісну дівчинку Яcю :) Хочу таким чином коротко розказати малим, що таке первісна людина, в яких умовах вона жила.Ще мені подобаються блоги авторів з Заходу. І загалом, у них дуже популярні сенсорні ігри для дітей. Коли у мене дитини ще не було, мені це здавалося беззмістовною тратою часу — робити, наприклад, слиз. Ну от нащо це робити? А потім розумієш, що дітям потрібно торкатися і так вивчати текстуру, фактуру, отримувати нові враження.
У вашій спільноті є чимало відгуків про вже готові ігри та іграшки від різних виробників. Що можеш порадити з протестованого дітьми?Я можу порадити тільки для нашого віку — до 4 років. Насправді іграшок неймовірна кількість, вибір дуже великий. Мені сподобалися Haba — у них є чудові настільні ігри, які ми з донею вже з двох з половиною років бавимося. У них є просто супер-гра. Називається “Фруктовий сад”. Бавитися її можна десь з півтори або двох років, але я нікому не можу її подарувати, бо там дуже важкі кубики з намальованими фруктами. Загалом, у кожній країні є свій виробник класних ігор і ми коли кудись потрапляємо, то знаходимо таких. У Польщі популярний виробник — Granna. Вони і у нас в Україні доволі добре продаються. Вони з товстого картону доброї якості, на різну тематику: пазли, кольори, пори року. Чудовий замінник для Djeco, бо вони дешевші, але також якісні. “Монстри до шафи” — одна з їхніх смішних ігор для малюків. У нас не було гри “Монстри до шафи”, її Ярікові привезли і ми разом бавилися, — пояснює Ясі Антоніна, бо мала вже відразу пригадує, що такої гри вона не ще має у себе:)Ну Lego і Brio — це наші фаворити. Від Brio у нас залізниця. Так ось вона — погоджується з вигуками Ясі, котра вже активно взялася за гру на залізниці, прокладеній у кімнаті. Мама ділиться досвідом: колії можна скуповувати всюди в Ikeа, вони добре підходять, і розбудовувати собі цілий світ. І взимку ми насипали шучний сніг.
Доцю, хочеш насипати снігу на залізницю?, — зацікавлює Антоніна невгамовну Ясю. І вони беруться за цю гру, яка захоплює дівчинку і відволікає від нашої бесіди на достатню кількість часу, щоб дізнатися у креативної мами ще щось цікаве.Вже коли моя мала трошки підросла я ще знайшла купу цікавих ігор, які ми вже встигли перерости. Це різні розвиваючі дерев’яні ачівки, піраміди, які складаються з нерівних брусочків дерева, котрі можна складати. І вони відрізняються від класичних пірамід.І ще я би радила Вальдорфські іграшки. У них не особливо промальовані обличчя, але вони дуже кльові для гри. Я би сама хотіла зробити такі, якщо у мене вийде. Ще є так звані “тихі книги”. Я одну робила, можна побачити у моєму ЖЖ, називається “Тиха книга зайця Ясі”Це фетрові книги з різними завданнями, наприклад, знайти всі шкартетки або їх відповідники і випрати у фетровій пральній машинці. У моїй книжці є багато ігрових ідей. Я зробила це однією книгою, а мої подруги робили кожну книгу як тематичну гру.
О то у вас є ціла тусовка дуже креативних мам?Я не скажу, що дуже багато, але моє коло спілкування — це якраз такі активні мами, які люблять робити всілякі цікаві штуки. Наприклад, мама Ясіного друга — Ксюша нещодавно зробила ціле картонне місто для машинок і заламінувала скотчем. Коли не прийдеш в гості до когось, відразу починають руки чухатися і собі щось таке спробувати, завжди маю чим у них надихатися: я таке хочу! Зараз надивилася на валяння і ми валаємо звірят для казки про рукавичку. Рукавичка фетрова у нас вже покроєна і будуть там ховатися звірята. Я ще не придумала, як зробити діда. Можливо, він також буде валяним.Хочеться інсценування казок постійно робити. Мені здається, що так малі краще розуміють мотивацію героїв. Аудіослухання також потрібне, але коли вони це все програють самі, а не просто слухають, це їм краще запам’ятовується і переживається. Тоді казка повертається зовсім іншим боком. Мені здається, що можна посадити різних іграшок і робити свою казку.— Доню, принось лося і білого ведмедя, вони будуть сидіти в кучугурах :) О, скоро у нас будуть по усій хаті кучугури :) — усміхається Антоніна до доньки.
А стосовно розвиваючих ігор на планшетах? Яке у тебе ставлення до цього? І коли варто їх давати дітям.Це якби палка з двома кінцями. Я не думаю, що це шкідливо і погано. Крім того, у мами з’являється трішки часу, щоб перетворитися на Василину Прекрасну:) Бо якщо постійно займаєшся дитиною, інколи хочеться вільного часу. І ще дитина ж росте у сучасному світі. Якщо батьки займаються програмуванням чи дизайном, вона ж не може абстагуватися повністю від цього. Якщо в дитини є достатньо часу на реальні ігри, а інколи вона грається на планшеті, я в цьому не бачу нічого страшного. Тим більше, що є багато цікавих не те що “розвиваючих” — це вже доволі затягане слово — а таких, з яких можна черпати сюжети. Наприклад, у 3 роки ми з Ясьою на Ipad скачали лабіринти. До цього часу ми не дуже бавилися будь-якими лабіринтами. У цій грі були різної форми доріжки і завдання різного рівня складності. Потрібно було зрозуміти, який напрямок вибирати і куди прямувати. З цього часу Яся полюбила бавитися у лабіринти в живу.Я вважаю, що якщо вибирати дитині ігри і дозувати час за планшетом (якщо це не стрілялка, де треба півгодини клацати і все довкола трощити), то це корисно.Але я помітила, що коли у нас пропав інтернет і не було можливості дивитися мультики, в Ясі зникло бажання підходити до планшета. Мені здається, якщо життя насичене іграми і тісним спілкуванням з друзями, мамою й татом, то звикання до віртуальних ігор не буде.Але якщо зовсім не давати, то ефект буде зворотнім. У мене є подружки, яким в дитинстві забороняли дивитися телевізор. Ну… Вони постійно зависають за серіалами. Я не думаю, що заборони можуть вберегти від залежності.А якщо мама прискіпливо вибирає програми та ігри для дитини і розуміє, навіщо вона це все робить, то це тільки плюс. Крім того, є такі функції в мобільних іграх, яких в живу не можливо створити в грі. У нас є такі пазли з кольорових логічних укладалок, які я не можу зробити, це важко так пояснити, потрібно показувати на картинках:)Я не бачу нічого поганого в мобільних додатках для дітей, якщо це не забирає часу з реальних ігор.
Антоніно, розкажи, як ти плануєш свій час, щоб усе встигати?Ніяк :) Чимось доводиться жертвувати. Або ми сьогодні не поприбираємо у ванній, або не пограємося отак. Взагалі, усе залежить від настрою. Якщо кльовий настрій, то тоді дуже легко все робиться. Тому постійно треба тримати себе в тонусі. І це найкраще вдається від прогулянок або спорту. І подобатися собі! Як тільки ти встаєш з гарним настроєм, все піде — купа гарних ігор зробиться і справ. Усе треба робити з натхненням. От якщо у мене настрою немає, можна нічого не робити, бо нічого не зробиться. Можна просто лягти з дитиною і читати книжки.А коли є натхнення, то тоді одною рукою переш, іншою — готуєш, ще й дитині встигаєш щось придумати, почитати і все якось гарно складається. Я далека від дисципліни. В мене не виходить інакше.
Ти вважаєш, що дисциплінованість залежить від характеру, від потреби себе організовувати?Я просто не розумію, що таке дисципліна і навіщо вона. Точніше, я розумію, навіщо дисципліна в армії, але для чого вона в родині — я не знаю. Я розумію, що таке виховування співчуття, розуміння та поваги до інших людей. Наприклад, я не хочу чогось робити саме зараз, бо я стомилася. І коли дитина може уявити, як інша людина себе почуває і має цю емпатію — це добре. Але навіщо виховувати дисципліну, щоб заставляти дитину щось робити?Мої батьки періодично намагалися мене дисциплінувати і відправляли у дитячі табори: вставати о 7 ранку, запраляти ліжко і ставити подушку трикутником, йти на зарядку. Я це виставляння подушки просто ненавиділа і раділа, коли поверталася додому, де можна поспати до 9 і ставити подушку, як забажається, а не витрачати даремно часу на “трикутники”.До речі, нещодавно читала цікаву статту на цю тему. Як правило, в нас виросло слухняне покоління безініціативних людей, якими легко керувати, але вони не можуть генерувати сміливі ідеї і вигадати щось нове. В той час як на Заході весь час в різних галузях відбуваються нові сміливі експерименти.Ну але кожні батьки роблять так, як їм зручно і як вони вважають за правильне. Просто нам такий стиль не підходить. Я бачу, як дітей намагаються привчити до прибирання. Але діти не люблять прибирання і вони не хочуть, і не будуть прибирати. Тобто, показувати, що треба організувати простір — це корисно. А змушувати прибирати, бо дитина потім так буде робити — мені здається, що так не виходить. І якщо в дитини характер творчогармидерський, то скільки їй не показуй, як ставити кубики, вона їх поскидає і побіжить далі.Ну от з чим у мене асоціюється порядок? У нас вдома все мало бути прибрано і вичищено, але мене ніколи не просили прибирати. Один раз перед приходом гостей просили поскладати іграшки, щоб у них під ногами не валялися коники і ведмеді. Але для мене гармидер був нормальним станом. А коли народилася Яся, з’явилася манічка все прибирати. Не знаю звідки, але з’явилася потреба, щоб усе гарно розміщувалося і не було нічого лишнього, що засмічує простір. Щоб було чисто. Але мене цього ніколи не вчили. Зараз я постійно прибираю, інколи прошу Ясю, інколи наполегливо прошу. Але муштрувати її чи змушувати у мене немає ні сили, ні натхнення.У нас зараз завірюха — коментує активну гру доньки зі снігом на залізниці Антоніна — добре, що я ще сьогодні в цій кімнаті не прибирала.
Хто найбільше впливає на виховання Ясі, на формування її смаків?У першу чергу, це родина: я і мій чоловік. І на мою, думку це правильно. За моєю філософією, найближчими з дитиною мають бути саме батьки, не дідусі-бабусі, няні чи виховательки, а тато і мама. Вони показують, як влаштований світ, як усе відбувається, що потрібно робити і чого не слід. Мені подобається, як росте моя мала. Звичайно, що трапляються і кризові моменти або якісь помилки. Я намагаюся до усього підготуватися і не думати, що я погана мати, а розуміти, що я не ідеальна. І я знаю, що всі проходять через це.І мені подобається, що мала бере в першу чергу приклад з нас. Звичайно, що вона спілкується з великою кількістю дітей, тому від цього також бере багато, навчається у інших.
Що тобі як мамі допомагає вирішувати складнощі у вихованні та більше розуміти дитину? Це книги, поради друзів, спеціалістів, інтернет?Це сукупність цього всього. По-перше, у мене є хороша подруга. Це мама Яріка. Вона психолог за спеціальністю. Якщо мене щось турбує, я з нею про це говорю, і вона показує мені цей момент з зовсім іншого боку. А ще таки інтернет — це грандіозна рушійна сила. І є багато статтей про те, як не треба вести себе з дітьми. Така інформація корисна, насамперед, мамам і татам з пострадянського простору, з яких зробили абсолютно бездарних людей для виховання. Ці штампи досі у нас в голові. А такі статті допомагають позбавлятися цих штампів і побачити себе у своєрідному дзеркалі.Я вважаю, що найбільший ворог виховання — це втома. Треба постійно відпочивати. І звичайно, що книжки багато допомагають. Мені найкориснішими з книг про виховання видаються Гордона Ньюфілда “Не упускайте своих детей”, Марини Озерової “О детском рисовании” — це не стільки про малювання, скільки про дитячу психологію. І ще книжка-трилогія Олени Макарової “Освободите слона”. Періодично я пригадую Даррелла “Моя сім’я та інші звірі”. Це все мені допомагає з таким здоровим пофігізмом ставитися до всього, що відбувається.Що я бачу? Найщасливіші ті діти, які ростуть без дисципліни, і для яких найголовніше у житті те, що мама з татом їх люблять і приймають такими, як вони є. Не тому що вони щось добре зробили, а тому, що діти — це такі дива маленькі. І не встигаєш дивуватися буквально щомиті, бо вони можуть щось таке сказати, зробити чи утнути, що ти дивуєшся, що колись ти народила таке Диво :)Вони такі неймовірні. І з кожним днем любов до дітей стає все більшою і більшою. І кожного дня відчуваєш вдячність за це диво :) Хоча буває таке, що хочеться добряче відлупцювати, але тоді потрібно знайти час і відпочити… Пам’ятаєш, є такий анекдот про багатодітну родину, де купа дітей зібралося перед дверима на кухню і стукають, гукають маму, котра в цей час закрилася і їсть щось смачне. І вони намагаються достукатися: “Мамо, мамо, пусти!” А мама каже: “Тихо діти, я роблю хорошу маму”. Тому це дуже важливо, щоб мами знаходили час для себе.
Чи ти помітила відмінні особливості виховання дітей у Польщі, де ти живеш зараз?Я не можу сказати, що я настільки добре знайома з польськими батьками, щоб я могла бачити цю внутрішню кухню виховання дітей. Я поки що бачу тільки ззовні. Трохи відрізняється, звичайно. У нас більше притискають дитину, більше вимагають від неї і більше карають. Тут вільніше ставляться до дітей, по-європейськи. Але мені особисто подобається більш глибша європейська модель виховання дітей. Не знаю, чи ви бачили британський мультик про Свинку Пепу? Мені дуже подобається таке ставлення до дитини, де її всі люблять, не зважаючи на те, що вона зробила. От розбила дитина щось і ніхто на неї не кричить, не обзиває, що руки в неї не з того місця ростуть, і щоразу цими діями не заштамповує, що вона нічого не варта і кому вона така треба і так далі. У європейців таке бачення: зробила дитина шкоду? Для дітей це властиво, всі погиготіли, прибрали, сказали, як треба робити і все. І наскільки я знаю британців, вони так і роблять. Індуси так роблять, а також голландці. Я взагалі не бачила ніколи, щоб німці чи голландці так сварили дітей, як у нас. От у Португалії бачила, як навіть на вулиці дитину виховують ляпасом і це нормально сприймають.А мені модель вільного і лояльного ставлення до дитини найближча.
Більшість мамів нам у розмовах говорили приблизно те саме.Це велика сила інтернету дає можливість переосмислити те, як нас виховували і як тепер можемо ми поводитися з своїми дітьми. Можна побачити такий спільний момент, як у радянському союзі всі читали книжки, інтелект зашкалював і всі виховувалися одинаково. Тепер можна побачити реальні наслідки такого виховання, коли у багатьох людей знищена особистість. Для мене жахливий момент, що у нас люди після 40 вже відчувають себе старими. Наскільки мені подобається закордоном те, що тут люди люблять життя наскільки, що у 40 років в них ще тільки все починається. І діти так само можуть собі десь сісти на підлогу чи лягти і почуватися спокійно. У нас навіть якщо ти присів на підлогу в чистому приміщенні, ти відчуваєш себе за межами цього світського суспільства, тебе можуть вважати неформалом, хіппі. У нас ти постійно у якихось рамках перебуваєш. І наша система виховання — це прокрустове ложе, де тобі обрубають усе, що виходить за її межі. Я з таким стикалася навіть у дитсадках чи на дитячих заняттях.Ми якось потрапили на дитячий майстер-клас і я зрозуміла, що туди ми більше не підемо, тому що мені сам принцип не підходить. Мала тоді ще була зовсім дрібна: рік і вісім місяців. Ми прийшли, а їй сподобалися сходи і вона собі повзає — вивчає їх. Що роблять з дітьми на заняттях? Дітей заставляють робити завдання, яке придумала вихователька. От вона вирішила, що всі мають малювати і всім роздали олівчики, щоб вони малювали. Причому, дітей дворічних вчать правильно тримати олівець. Для чого їм це? У них руки ще не пристосовані для цього. Далі всі малюють коло. Дитина сидить в сьозах, а мама старанно виводить коло, бо таке у них завдання. Або якщо це заняття з гімнастики, то має бути тільки гімнастика і байдуже, що в цей час дитина хоче роздивитися шишки чи якісь предмети. І мама сидить і крутить заплаканій дитині голову вправо-вліво. Таке точно не для нас.Або ще мне вражало: у всіх одинакова аплікація. Всі роблять так, як показує викладач. Мами самі вирізали і самі приклеїли. Головне — результат, а не сам процес. Але насправді головне, щоб це була дитяча робота, навіть якщо це карява квіточка з однією пелюсткою. І тут я себе часом стримую, коли рвуся, щоб був гарний результат — щоб сфотографувати, зробити картинку або вислати бабусі. Нехай дитина сама вчиться робити.І у Європі до дитячої творчості ставляться простіше — приймають її такою, яка вона виходить.А що мені найбільше подобається як одна з цікавих систем для діток — це система Монтесорі. Тут вихователь дивиться, щоб дитина не нашкодила собі і допомагає, коли вона просить допомоги. Наскільки я знаю з прочитаного, сама Марія Монтесорі набирала персонал у свої навчальні заклади і перенавчала, щоб вони не бігли відразу до дитини з усіма рішеннями. Дитина має доступ до навчальних матеріалів і може сама вибирати, що їй зараз робити. Тоді відбувається природний розвиток. А нормальна дитина, яка не залипає в мультиках, яка робить те, що в саме цей момент хоче — їсть, якщо голодна, відпочиває, якщо втомилася або грається тим, чим любить, — розвивається гармонійно.Але звичайно ж, у кожної людини свої погляди на виховання і в багатьох вони якраз з більшим акцентом на дисциплінованість. Мабуть, на мене найбільше вплинуло в цьому плані те, що я дуже багато часу проводила серед художників. І зараз тут, в Кракові, мені дуже добре в родинах художників, де діти ростуть у вільній атмосфері і відчувають, що їх люблять. Тоді дитина як квітка, яку поливають, росте прекрасна та вільна.
Відчувається, що ти створюєш таку атмосферу для своєї дитини. Скажи, ти не ставиш за мету сформувати певні смаки та інтереси своїй доньці?Ти знаєш, якимсь чином я впливаю на неї, але я давно помітила, що Яся робить те, що хоче. Я можу пропонувати: чим ми будемо гратися або куди підемо. Мені дуже подобалося як у форму з-під торта вичавити кілька фарб, закинути туди кульку і нею рухати — виходить, що кулька сама малює! Але Яся сказала: Ні! Хоча малювати вона любить. А от взяти фарби, намішати якоїсь багнюки і малювати руками по клейонці — це для неї кайф. І я розумію, що це їй потрібно. Є речі, які вона дуже любить. Наприклад, зафарбовувати кольором воду і переливати з однієї посудини в іншу. Інколи хочеться з таким підходом, щоб була користь від занять: ну давай, сідай вже і малюй! Але я себе б’ю по руках і стримуюся.
Ти дуже госто реагуєш на те, що дітям не дають проявляти свою особистість?Так, це не варіант, коли вважають, що діти нічого не тямлять, що вони такі малі. І я краще знаю, я тут поправлю, а тут підітру. Ти уявляєш, я постійно з цим стараюся боротися. Навіть коли ми готуємо млинці .) Мала хоче готувати млинці, а мені хочеться, щоб вона робила все акуратно відразу, але ж це неможливо. І я дивлюся на ці калюжі млинців. Але коли один вдається, вона так гордо і щасливо говорить: Мамо, я зробила млинець! Заради цього варто себе стримувати. І тоді дитина виростає впевненою в собі, без фобій. Бо це ж зовсім інші мотиви до діяльності у вільної, не скованої страхами і упередженнями людини.
Антоніно, твої побажання мамам і дітям…Мамам бажаю терпіння, а діткам — здоров’я багато. І як каже Яся: щоб усі були добрими :)
Nravo Kids зичить Антоніні Малєй та її родині класних ідей, купу цікавих вражень та сонячного настрою у житті!