Знову мама з світу музики) Богдана Фроляк її створює. І наша розмова переходила з теми музичної до дитячої, навчальної і знову до творчої. Надіємось, що це надихне до музичних відкриттів діток, мам і навіть дослідників методик навчання дітей музики.
Богдано, у вас були дуже відомі вчителі та наставники — Василь Куфлюк, Володимир Флис. Скажіть, наскільки від вчителя залежить успішність учня і розкриття його потенціалу?Я думаю, що залежить дуже багато. Навіть не від того, наскільки наставник є добрим як вчитель, а те, наскільки він є цікавим як особистість. Мій перший вчитель, у якого я вчилася з 4 рочків, був у нашому селі Видинів, що у Івано-Франківській області. Це був світлої пам’яті Василь Куфлюк, який навчався у Варшаві, де штудіював математику, музику і педагогіку.Доля так склалася, що йому довелося працювати з відомим Янушем Корчаком. У з’язку з початком другої світової війни після вакацій Куфлюк не зміг продовжити навчання в Варшаві і залишився у своєму рідному селі. Усе своє життя він присвятив навчанню дітей музики і математики, особливо зосередився на вихованні у дітей абсолютного музичного слуху, самостійно розробивши свою власну ориґінальну систему виховання такого слуху.Він надзвичайно цікава особистість. І якщо говорити про моє життя та багатьох відомих на сьогодні музикантів — це Ганна Гаврилець, Мирослав Максим’юк і багато інших, які були його учнями, то тут треба завдячувати долі за те, що ми мали таку людину у селі, яка зіграла вирішальну роль у тому, що ми стали тими, ким ми є. Його постать дуже сильно вплинула і на моє життя, скерувала мене у русло музики і так вже далі воно і рухалося у цьому напрямку.В школі у мене, звичайно ж, також були гарні вчителі, але тут якось було все звично, бо я вже була запрограмована, мабуть, від народження, що я буду в музиці. І мені в школі все подобалося: навчання, все легко давалося, і атмосфера була гарна. У консерваторії я вчилася у дуже хорошого музиканта, композитора Володимира Флиса, на жаль, не дуже довго, бо його не стало. І потім я продовжувала навчання у Мирослава Скорика. Це був мій головний професор, можна так сказати. Це,звичайно, було для мене дуже почесно вчитися у видатного українського композитора, музикою якого ми,студенти захоплювались.Я думаю, що особистість педагога, вчителя має велике значення для долі молодого музиканта.
Тобто, важливо вчитися у відомих?Не обов’язково. Якоюсь мірою, це важливо. Але це не головне. Добре вчитися у людини, яка є неординарною постаттю і може у тобі побачити певні таланти, здібності і розвивати їх, дати поштовх, щоб вони розкривалися. Я кажу про вчителів, які працюють з дітьми. У консерваторії, де вже свідомі студенти, звичайно, що вчитися у Мирослава Михайловича було і поважно, і престижно, і дуже приємно. Але, я вважаю, що це не може бути основним пріоритетом, хіба що, дуже хочеться саме у цього композитора переймати досвід, бо, скажімо, дуже подобається його музика, його музичний світогляд. Бо так по-справжньому композитор виховується на усій історії музики, навчання обов’язково передбачає пізнання і вивчення партитур видатних композиторів-класиків різних епох.
Хотілося б дізнатися більше про методику розвитку абсолютного слуху в дітей, яку розробив Василь Куфлюк. Чи її продовжують застосовувати, чи є певні дослідження, результати спостережень?Як ми, його учні до Львова потрапили? Про наше село і нашого вчителя слава ходила по всій Україні. Тогочасний директор школи ім. Соломії Крушельницької Олександр Тищенко приїхав у село і відібрав перших кількох дітей, потім — наступних і так далі вже пішов цей ланцюжок. І нашому вчителеві пропонували переїжджати навчати у Франківськ, Львів. Але він не хотів нікуди їхати…І про його методику я багато роздумувала, але, на жаль, її ніхто не перейняв. Чому? Мабуть, тому, що, по-перше, ця методика була дуже пов’язана із ним особисто, а по-друге, він присвячував увесь свій час, щоб добитися таких хороших результатів. Так по правді – він присвятив цьому усе своє життя. Для цього потрібно бути вчителем від душі. І насправді з дітьми працювати — це дуже складно, не кожному під силу. Потрібно багато творчості, терпіння, підхід до учнів. На жаль, зараз ніхто особливо не впроваджує цей метод у життя.
Скажіть, чи є записи, дані про цю методику, щоб при можливості відновити її?Так, є. Десь років десять тому були обіцянки зі сторони Міністерства культури і зі сторони видавництва “Музична Україна” опублікувати книжку і все закінчилося тим, що через брак коштів зупинили цей задум.
Богдано, як ви порадите наймолодшим діткам прищеплювати смак до музики, розвивати їх у цьому напрямку?Я думаю, що ці речі виховуються в дитині від народження. Одна справа, успадковані генетично здібності до музики. Інша — атмосфера, у якій дитина зростає. Якщо родина живе музикою, артистичними цінностями, духовними, то чи стане ця дитина професійним музикантом, чи не стане, все одно зростаючи в цьому, вона вже не зможе бути втраченою для світу духовності, мистецтва, культури і музики. Це навіть є головним!Не саме навчання музичної грамоти, нот, а послухати: яка музика супроводжує її вдома? Чи це класична чи інша, головне, чи якісна? Тобто, те, що дитина бачить та чує, прищеплює їй цінності та смак до якісної музики. Так мені це виглядає.
У вашому розумінні — якісна музика — це яка саме? Бо, мабуть, у це поняття люди можуть вкладати різне значення.Ну, скажімо, у літературі також бувають різні жанри. Але у кожному з них є добрі тексти і погані. Так само й у музиці. Ясно, що для мене “рідною” є академічна музика, класична чи сучасна академічна – я на цьому виросла. Очевидно, що це не естрада. Рок я просто не дуже люблю. Хоча, визнаю, що він також може бути добрим. Але це просто не моя музика, а вже джаз — так).
А кого з сучасних естрадних виконавців ви слухаєте?Я естради не слухаю. Я знаю, що є Святослав Вакарчук, Руслана Лижичко, що є інші співаки,але я особливо в це не заглиблююсь. Мені в якійсь мірі імпонує Джамала. Це не означає, що я її слухаю часто. Але те, що я час від часу чую – мені подобається. По-перше, вона професійно володіє голосом. По-друге, вона є достатньо оригінальною в творчості, вона не шукає дешевої і швидкої слави. Мені подобається, яким шляхом вона йде. Це шлях більш серйозного музиканта,аніж просто попсовика.
Це насправді цікаво, бо, кожен вариться у своєму середовищі і відповідно вибирає той музичний продукт, який вважає добрим.Це так. І зараз є біда з вихованням молоді. Адже більшість, я не кажу про тих, хто вчиться у музичній академії, не слухає класичну музику взагалі. Та що там гріха таїти – навіть наші студенти не живуть часто-густо музикою серйозною, і це сумно. Бо це є такі базові речі, які мають бути присутні, так як і класична література, наприклад. Яскравим прикладом щасливого поєднання академічнонго виконавського мистецтва і джазової творчості є, наприклад Чік Корія чи Лєшек Моджер.
Зараз ми бачимо, що молоді батьки розуміють цінність класичної музики і все популярнішими стають такі концерти навіть для кількамісячних малюків.Звичайно, що це добре. Коли я навчалась у музичній школі, була така традиція у філармонії — симфонічні ранки-концерти академічної симфонічної музики для дітей, в яких часто солістами виступали діти-учні школи. Зараз ця традиція ще у якомусь форматі існує, але, очевидно, вже не так часто, як би хотілось. То була дуже гарна традиція. Тепер це вже складніше організувати – оренда залу і організаційні моменти…Хоча, я вважаю, що наша Львівська філармонія є дуже відкритою і багато робить для того, щоб такого плану акції відбувалися. Дирекція співпрацює з школою імені Соломії Крушельницької — учні грають з симфонічним оркестром на сцені Львівської філармонії.Такий досвід — колосальний. Тому що, як мені здається, ніде такого, навіть в Україні немає.І навіть раніше оці дитячі ранки, мабуть, тільки у Львові були. Не чула, щоб це було в Києві чи Одесі.
Як це буде розвиватися у нас, як вважаєте?Думаю, філармонія відкрита до такого роду концертів, тому від дирекції школи повинна йти ініціатива. Над цим просто потрібно працювати, як і над усім, щоб був результат. Щоб щось відбулося, потрібно зробити це :)
Богдано, маєте можливість порівняти музичну освіту в Україні та за кордоном? Тому що я знаю, що ви часто відвідуєте міжнародні фестивалі, можливо, була нагода обговорити це питання з іноземними колегами.Я сама не вчилася за кордоном за виключенням піврічного стажування у Краківській музичній академіїі, яке носило радше характер творчої стипендії, а не якогось особливо скурпульозного навчання, і тому не дуже можу про це щось розповісти. Я знаю, що зараз з’явилася спільна точка дотику – це Болонська система, на яку всі наші мистецькі виші перейшли. На жаль, у нашому варіанті, це має певний негативний відтінок. Бо вона не дуже пасує для музичних навчальних закладів.Скажімо, за кордоном у музичних академіях існує поняття артистичного докторату. Це означає, що якщо практикуючий музикант хоче захистити докторат, то перша вимога – він має заграти сольний концерт, записати диск з цього концерту і тоді зробити виклад на хвилин 20 про ці твори, які виконує. Але перша вимога – це заграти, чи, скажімо, для композитора – написати симфонію, зробити запис цієї симфонії, а тоді вже поговорити про неї.У нас вже скоро може бути так, що не потрібно буде грати чи творити взагалі. Достатньо буде просто настрочити на 170 сторінок дисертацію сумнівної якості, це уже так є, фактично. Далі отримати звання доктора філософії і все. Так це виглядає. Тобто, з того, що ми перейняли від Європи, зараз у нас витягають не те головне, що у них є. А беруть те, що вигідно певній частині людей. Тому що, наприклад, людина, яка займається серйозно виконавством, повинна написати на 200 сторінок дисертацію, до якої є певні вимоги. Це не можна написати у формі якихось своїх рефлексій, а тільки науковою мовою. Але виконавець не вчився цього, і надати такого вигляду цій роботі він просто не зможе.Отож є хтось, хто мусить допомогти. Саме таке “пропагування” Болонської системи у наших мистецьких вузах є дуже негативним моментом. Тому що все-таки потрібно дбати про професійний рівень у цих мистецьких вузах, фаховий рівень того ж скрипаля, чи піаніста, чи диригента. І вони повинні, насамперед, грати!
Щодо шкільної освіти, доводилося чути саме від батьків, які зараз живуть за кордоном з дітьми, що вони їх привозять спеціально, щоб діти походили у музичну школу в Україні.У нашій шкільній музичній освіті це величезний плюс, що є ще ці школи-семирічки. Ніде в Європі такого немає. Є музичні приватні школи. Чому батьки сюди дітей привозять на навчання музики? Бо у нашій школі дитина і сольфеджіо вчить, і грає на інструменті. Єдине, що ці семирічки у нас вже “доходять”, можна так сказати. Бо оплачують все батьки і державної допомоги немає. І якщо у Європі – це норма,бо там, все ж таки, рівень зарплат вищий. Якщо там мама може собі дозволити приватного вчителя з музики для дитини, то тут все інакше.Я вважаю, що цю систему музичних шкіл у нас потрібно зберегти і підтримати. Це ж виховання дітей. І якщо вдома дитина не має можливості грати на музичних інструментах, то у цих школах вона так чи інакше дотична до музики. А ще у нас є зараз такі школи мистецтв – там і музика, і малювання — це прекрасні речі для дітей. Треба працювати над тим, щоб це зберегти, а не зруйнувати.
А стосовно того, що інколи бажання вчитися в музичній школі у дитини відсутнє. Що порадите батькам у таких випадках: шукати підхід, наполягти і заставити дитину чи навпаки, відпустити і відмовитися?Батьки мусять самі відчути, як краще. Але якщо дитина мучиться у музичній школі, я вважаю, що не потрібно її заставляти. Інша річ, що в тій школі знайдеться хтось такий, що може цю дитину зацікавити музикою. Але якщо цього немає і в результаті цього навчання дитина має зненавидіти чорною ненавистю музику, то краще її забрати зі школи. І просто на концерти з нею ходити, якщо батьки хочуть, щоб дитина розвивалася в плані музики.
На вашу думку, можна будь-кого навчити грати? Бо найчастіше кажуть: у нього немає слуху, тому він не буде грати.Бачите, Василь Куфлюк — це приклад того, що можна будь-кого навчити. Більш чи менш здібні діти в результаті навчання у нього чули ноти. Вони надавалися до музики. Мабуть, він був просто магічною особистістю. Бо це дуже складно. Це має бути сильна особистість, якій це вдається також і за рахунок харизматичних якостей.Мабуть, навчити можна кожного, але хтось стане музикантом, а хтось — ні. Тут більш важливо прищепити дитині любов до музики і те, щоб вона розумілася на ній.
Як порадите вибирати інструмент, можна покладатися тільки на вибір дитини?От якщо дитина йде до школи і віддаємо на фортепіано, а вона каже: ні, я хочу на скрипку! Це у нас так з молодшим було) Ну добре, ми погодилися і він пішов на скрипку.Треба слухати дитину, навіть якщо вона не дуже розуміє. Бо в процесі завжди є можливість змінити інструмент. І вже з дорослою дитиною можна про це серйозно поговорити і зробити правильний вибір.