Більшості з нас Лідія Мельник відома як багатолітній оглядач та музичний критик львівських видань, а фахівцям — як професор кафедри композиції Львівської національної музичної академії ім. Миколи Лисенка. У червні цього року вона захистила докторську дисертацію про теорію та історію музичної журналістики. Ця груба наукова книжка розпочинається присвятою „Для Анни і Луки“ — двійнята з’явилися на світ незадовго до виходу книги.

Лідо, ти реалізувала себе у професійному плані – в музиці, журналістиці, науковій діяльності і як жінка та мама – у своїх двох дітках. Як ти себе почуваєш?
Думаю, у жодній сфері ще не можна ставити крапки і вважати, що вона реалізована повністю, інакше просто перестаєш розвиватися. Я стала мамою в 36 років, що в суспільстві вважається достатньо пізно, а докторську захистила в 37, що навпаки – принаймні для гуманітарія – є достатньо рано. І тепер часто собі думаю, наскільки відносними є всі ці критерії, насправді набагато важливішим є внутрішнє відчуття, що ти все робиш вчасно. Й у кожного воно своє. Тому, власне, почуваю себе не стільки реалізованою, скільки маю відчуття, що все в моєму житті відбулося у свій час, і Бог провадить мене моєю дорогою, навіть якщо деколи проявляє специфічне почуття гумору щодо моїх планів…
З другого боку, материнство я не порівнювала б із якимись професійними здобутками, бо це передовсім – великий Божий дар, який ми отримуємо в певний, визначений не нами момент часто саме для того, аби переглянути свої цінності, своє життя, а можливо й змінити його.

Яке місце у твоєму житті займає материнство, що це для тебе означає? І чи змінила поява дітей тебе саму?
Не думаю, що материнство змінило мене саму докорінно, але однозначно – відкрило якісь нові риси особистості, якісь загострило, якісь навпаки – згладило. З появою дітей багато речей, які видавалися надважливими, втрачають вартість, інші її набувають, але базові цінності залишаються все ж таки незмінними.
Буття мамою, безперечно, стало найголовнішим у моєму житті, наповнило його сенсом і великими, досі незнаними емоціями. Якщо чесно, деколи хочеться зупинитися в цьому блаженному стані, насолоджуватися ним, просто бути жінкою й мамою і нічого іншого вже не робити, не розпорошуватися. Але, з іншого боку, я дуже добре усвідомлюю, що як людині, котра звикла бути активною в професійному плані, мені бракуватиме моєї праці, і тому намагаюся тримати себе в формі.
Зараз дуже популярно говорити „Бути мамою – це найважча робота“, при цьому обов’язково опускати очі додолу і тяжко зітхати. Мені здається, це трохи неправильний підхід, тому що він позбавляє уявлення про материнство одного із найважливіших елементів – радості. Так, ніхто не сперечається, це дуже важка робота, 24 години на добу, без вихідних і відпусток, але ж і „преміальні“ тут особливі!
Якщо налаштовувати себе лише на виконання обов’язків, часто одноманітних, на важку працю, з якої не „злиняєш“, навіть якщо болить голова, на якісь жертви – то й настрій буде відповідним, причому не лише в мами, але й у дитини. І зовсім навпаки, якщо наповнити цей спільний час радістю і задоволенням. Тому що в жодні інші моменти життя ми так часто не відчуваємо повного і безмежного щастя „тут і зараз“, як у моменти, які проводимо зі своїми дітьми.

Як ти розподіляєш свій час, щоб все встигнути? Адже зараз ти доглядаєш двох малявок-близнюків. Скільки їм вже?
У грудні близнюкам – насправді, вони двійнята, але слово „близнюки“ мені подобається більше – виповниться два роки. Тож зрозуміло, саме зараз часу вони потребують дуже багато. Але ми практично від початку живемо за достатньо чітким розпорядком дня. Кілька разів його змінювали самі діти в залежності від своїх потреб у сні та їжі, однак загальна розміреність, розпланованість дня залишається і це дуже допомагає: малюкам така щоденна послідовність дій – сніданок, обід, вечеря, прогулянка, сон у певні години – є найбільш зрозумілою, а мама може спланувати собі інші справи, якщо, наприклад, хтось із рідних погодиться погуляти з дітьми до обіду або погратися із ними після вечері. Також є кілька вечірніх годин, коли діти вже сплять, вони переважно є моїми основними „робочими“.
Зараз я все ще в декретній відпустці і працюю за індивідуальним
графіком: керую написанням наукових робіт студентів та аспірантів, сама пишу статті, виступи на конференції, на які вже знову почала потрохи їздити в різні країни. Пробувала повернутися до викладацької роботи, читала декілька пар на тиждень, але потім зрозуміла, що відпустка по догляду за дитиною недаремне дається на три роки й краще бодай частково нею скористатися.