Розмова з Мартою Більською

Програмний директор Радіо Люкс та Радіо 24, ведуча, Обличчя Львова Марта Більська є мамою двох дітей. І з нами ця чудова, експресивна людина ділиться особистим, жіночим і по-людськи важливими речами.
Цікаво дізнатися в активної, відомої мами про її найяскравіші спогади з дитинства. Марто, поділитеся, що найкраще пригадується?Я дитина, яка була далеко від батьків. Бо мої тато з мамою жили у Німеччині. І найяскравіші спогади з дитинства — це були ті моменти, коли батьки забирали мене в ту країну, а найсумніші — коли вони мене відвозили назад. Через це я була дуже самітньою дитиною. Я була катастрофічно маленькою і худою. І ще катастрофічно закритою в собі, бо мене усі шкодували, але я була дуже горда і не хотіла, щоб мене жаліли. Я плакала так, щоб ніхто не бачив і росла з установкою: я все сама повинна за себе зробити. І ще мені дуже часто говорили: ну але ти розумна! Бо вважалося, що я таке нещастя, що дуже добрим є те, що я буду розумна.І з цією позицією: “я сама” і “потрібно бути розумною” я була закинута у життя. І це потягнуло все, що потім було у моєму житті. Те, що я шалено люблю своїх дітей і намагаюся оточити себе великою кількістю людей — це компенсація самітності в дитинстві, але це все я зрозуміла, коли мені це пояснили психотерапевти.І так само те, що я завжди хотіла мати дітей більше, ніж усе решта — це також через те, що я хотіла мати когось, з ким буде не так, як було в дитинстві зі мною. Але попри те, мої батьки були журналісти й батько — джазовий музикант. Я дуже вдячна їм за те, що, завдяки їм, я стала сильною, вільною. І, дякуючи їм, я не живу в стереотипах і забобонах. Я була звільнена від цього усього. І я могла робити те, що вважала за потрібне.І батьки були, мабуть, надто молоді для мене, вони залишаються назавжди моїми молодими друзями. Мені здається, що я старша, ніж мої батьки. І ще вони навчили мене мандрувати, любити музику, любити читати і любити дізнаватися щось нове. Я за це їм дуже вдячна. І зараз я з ними дружу.