Щирість Наталки у творчості та в житті однаково захоплюють. Це була перша нагода безпосередньо поспілкуватися з жінкою, яку всі добре знають як акторку, співачку, людину мистецтва, про те, що її тішить чи турбує як творчу особистість і маму. Скажемо, що це амплуа Наталі пасує неймовірно і можна тільки тішитися, що талановиті люди ростять гарних маленьких українців :)
Наталю, ти вчилася у Харкові, працювала в театрі, викладала там акторську майстерність студентам університету, як тебе доля закинула до Львова?Я закінчила університет і потім працювала в театрі “Post Scriptum” та в театрі ім. Т. Шевченка на разових виставах у Харкові. Одного разу ми з театром “Post Scriptum”приїхали сюди — у театр ім. Леся Курбаса з виставою “Горохове плем’я”. Переглянувши виставу, режисер цього театру Володимир Степанович Кучинський сказав: “Чи не хотіла б ти працювати у театрі в мене?” Це був 2003 рік. Я не дала остаточної відповіді. Але коли я поїхала додому, то постійно згадувала і місто, і театр, і людей — наскільки мені Львів запав у душу.Минуло 3 роки, мені вже мало виповнюватися 26. І тоді здавалося, що 25 — це глибока старість, :) що потрібно скоріше приймати рішення. Я захотіла просто дати собі шанс і спробувати тут працювати. Коли я поїхала до Львова, то батькам сказала: я просто пробую, я можу повернутися.У 2006 році почала працювати в театрі Леся Курбаса. І от вже 9 років я тут.
Яка діяльність тобі найбільше до душі: ти актриса, співачка гурту “Курбаси”, ді-джей на радіо Люкс, працювала викладачкою, береш участь у різноманітних зйомках, фестивалях. Де тобі найкомфортніше?Скажімо так, чи я розділяю творчість? Напевно, ні, але все більше розумію, що роблю ставку на акторство і все, що коло нього. Адже у театрі Леся Курбаса актори універсальні — тут не є так, що актор це лише актор, а хтось інший танцює, а ще хтось підспівує, тут гра на сцені та спів є невіддільними. І моя мрія — це універсальне акторство. Хоча радіо я також ціную і поважаю, але приходить такий час, коли потрібно на чомусь конкретному зосереджуватися. Я це добре розумію, бо насправді ми не бездонні й маємо направляти свої сили та енергію.
А ти пам’ятаєш якою була твоя перша роль на великій сцені?Спочатку в мене була мала сцена у театрі ім. Шевченка у Харкові. Це була роль Білої Шапочки у виставі “Записки Кирпатого Мефістофеля” за Володимиром Винниченком. То був мій перший досвід у великому театрі. А вже тут, у театрі Леся Курбаса, це була роль Дженіфер у виставі «Ma-na Hat-ta» за Інґеборґ Бахман. Це моя дебютна роль!
Наталю, наскільки ти сімейна людина? І як ти розподіляєш свою енергію та час: скільки на сім’ю, а скільки — на творчість?У цьому плані моєму чоловікові буває важко і він іноді ображається на мене, бо йому бракує уваги. Він каже мені про це, іноді розуміє мене, часом не розуміє. Різні періоди бувають. Я дуже люблю творчість, це моє і я дуже сильно потребую її. Навіть одного разу сказала чоловікові: “Якщо ти зможеш мене до когось ревнувати, то це не до якогось іншого чоловіка, а до проєктів, які мене можуть захоплювати.” І все-таки якби там не було, творчість дуже багато дає, але коли ти нею живеш — то і багато забирає.
Наталю, розкажи про свою маленьку доньку. Як ти встигаєш її доглядати і залишатися активною у роботі, у творчості.Я народила доньку у 34 роки. В такому віці бажано, щоб жінка була більш-менш реалізованою. Дитина в мене дуже очікувана і бажана. Чесно кажучи, я собі не уявляла, як все буде розвиватися, коли я народжу. Але так вийшло, що вже на останніх місяцях вагітності, співачка Мар’яна Садовська запропонувала мені взяти участь в одному проєкті. Вона знала, що моїй дитині буде 2 місяці, на момент, коли потрібно буде виступати і так мене налаштовувала: “У нас в Європі такого нема, що ти або мама, або митець. Не можна себе зупиняти, дитина буде відчувати, що ти нещаслива, нереалізована. Якщо ти відчуваєш, що тобі потрібно йти далі, ти все зможеш поєднувати.”
А психологи, яких я читаю, радять до року повністю присвятити час дитині. І я робила таким чином: перші пів року я виходила на роботу на 2-3 годинки й відразу додому поверталася. Тоді в мене були тільки дім та робота. В принципі, як і зараз. Я не можу сказати, що я мало часу проводила з дитиною і не можу водночас сказати, що я не робила ніяких проєктів. Фактично, за рік Гафійки :) вже є три серйозних проєкти.