Блог команди Nravo Kids

ФАЙНІ МАМИ: Розмова з Наталкою Рибкою-Пархоменко

11.02.2015

Щирість Наталки в творчості та в житті одинаково захоплюють. Це була перша нагода безпосередньо поспілкуватися з жінкою, яку всі добре знають як акторку, співачку, людину мистецтва, про те, що її тішить чи турбує як творчу особистість і маму. Скажемо, що це амплуа Наталі пасує неймовірно і можна тільки тішитися, що талановиті люди ростять гарних маленьких українців :)

— Наталю, ти вчилася у Харкові, працювала в театрі, викладала там акторську майстерність студентам університету, як тебе доля закинула до Львова?

— Я закінчила університет і потім працювала в театрі “Post Scriptum” та в театрі ім. Т. Шевченка на разових виставах у Харкові. Одного разу ми з театром “Post Scriptum”приїхали сюди — у театр ім. Леся Курбаса з виставою “Горохове плем’я”. Переглянувши виставу, режисер цього театру Володимир Степанович Кучинський сказав: “Чи не хотіла б ти працювати у театрі в мене?” Це був 2003 рік. Я не дала остаточної відповіді. Але коли я поїхала додому, то постійно згадувала і місто, і театр, і людей — наскільки мені Львів запав у душу.

Минуло 3 роки, мені вже мало виповнюватися 26. І тоді здавалося, що 25 — це глибока старість, :) що потрібно скоріше приймати рішення. Я захотіла просто дати собі шанс і спробувати тут працювати. Коли я поїхала до Львова, то батькам сказала: я просто пробую, я можу повернутися.

У 2006 році почала працювати в театрі Леся Курбаса. І от вже 9 років я тут.

— Яка діяльність тобі найбільше до душі: ти актриса, співачка гурту “Курбаси”, ді-джей на радіо Люкс,працювала викладачкою, береш участь у різноманітних зйомках, фестивалях. Де тобі найкомфортніше?

— Скажімо так, чи я розділяю творчість? Напевно, ні, але все більше розумію, що роблю ставку на акторство і все, що коло нього. Адже у театрі Леся Курбаса актори універсальні — тут не є так, що актор це лише актор, а хтось інший танцює, а ще хтось підспівує, тут гра на сцені та спів є невіддільними. І моя мрія — це універсальне акторство. Хоча радіо я також ціную і поважаю, але приходить такий час, коли потрібно на чомусь конкретному зосереджуватися. Я це добре розумію, бо насправді ми не бездонні і маємо направляти свої сили та енергію.

— А ти пам’ятаєш якою була твоя перша роль на великій сцені?

— Спочатку в мене була мала сцена у театрі ім. Шевченка у Харкові. Це була роль Білої Шапочки у виставі “Записки Кирпатого Мефістофеля” за Володимиром Винниченком. То був мій перший досвід у великому театрі. А вже тут, у театрі Леся Курбаса, це була роль Дженіфер у виставі «Ma-na Hat-ta» за Інґеборґ Бахман. Це моя дебютна роль!

— Наталю, наскільки ти сімейна людина? І як ти розподіляєш свою енергію та час: скільки на сім’ю, а скільки — на творчість?

— В цьому плані моєму чоловікові буває важко і він іноді ображається на мене, бо йому бракує уваги. Він каже мені про це, іноді розуміє мене, часом не розуміє. Різні періоди бувають. Я дуже люблю творчість, це моє і я дуже сильно потребую її. Навіть одного разу сказала чоловікові: “Якщо ти зможеш мене до когось ревнувати, то це не до якогось іншого чоловіка, а до проектів, які мене можуть захоплювати.” І все-таки, якби там не було, творчість дуже багато дає, але коли ти нею живеш — то і багато забирає.

— Наталю, розкажи про свою маленьку доньку. Як ти встигаєш її доглядати і залишатися активною у роботі, в творчості.

— Я народила доньку у 34 роки. В такому віці бажано, щоб жінка була більш-менш реалізованою. Дитина в мене дуже очікувана і бажана. Чесно кажучи, я собі не уявляла, як все буде розвиватися, коли я народжу. Але так вийшло, що вже на останніх місяцях вагітності, співачка Мар’яна Садовська запропонувала мені взяти участь у одному проекті. Вона знала, що моїй дитині буде 2 місяці, на момент, коли потрібно буде виступати і так мене налаштовувала: “У нас в Європі такого нема, що ти або мама, або митець. Не можна себе зупиняти, дитина буде відчувати, що ти нещаслива, нереалізована. Якщо ти відчуваєш, що тобі потрібно йти далі, ти все зможеш поєднувати.”

А психологи, яких я читаю, радять до року повністю присвятити час дитині. І я робила таким чином: перші півроку я виходила на роботу на 2-3 годинки і відразу додому поверталася. Тоді в мене були тільки дім та робота. В принципі, як і зараз. Я не можу  сказати, що я мало часу проводила з дитиною і не можу в той же час сказати, що я не робила ніяких проектів. Фактично, за рік Гафійки :) вже є три серйозних проекти.

3 (2)

— Які це проекти?

— Крім того що я грала вистави в нашому театрі, у квітні минулого року ми з Мар’яною Садовською їздили у Берлінську філармонію і мала літала з нами у свої два місяці :) Ще був проект, який відбувся у грудні — це 4 контрабаси та 4 голоси (4 дивовижних музиканти — Мар’яна Садовська та «Тріо КУРБАСИ») у рамках міжнародного джазового фестивалю «Jazz Bez». І тепер ми ще зробили  проект “Розколяда”.

— Наталю, розкажи, хто вибирав ім’я доньці?

— З іменем дуже цікава була історія. Ми спочатку придумали ім’я Дзвінка. Потім полізли в інтернети. Я дивлюся — повне ім’я Дзненислава. А мій чоловік каже: “О, то майже як Броніслава.” Він категорично сказав: ні. Я почала шукати День ангела — немає. А для мене це так дуже показово. Потім чоловік запропонував Серафимою назвати. Мені сподобалося. Але я собі подумала, що ми ж скорочено будемо називати Сіма, Сімка. Якось так… незрозуміло. А потім рідня забракувала це ім’я, бо це ж час такий револіційний, треба щось своє. І так ми залишилися без імені.

І на Різдво минулого року ми були в наших друзів. І був Орест Шарак, колишній актор нашого театру. У них хлопчик маленький якраз два місяці перед цим народився. Ну я кажу, що ми ніяк імені не можемо придумати дитині. А він каже: “Назвіть Гафійка.” Я відразу: “Так в Мар’яни Садовської дочка Гафійка. Вже не пасує.” А він переконував: “Ну й що, Сергіями, Андріями багато людей називає дітей.”

Ну я так обережно, думаю, не хочеться повторюватися — і так багато симпатій до Мар’яни. Приходжу додому, дивлюся: коли там День ангела? — 18 лютого. А вона у нас 17 народилася :) І я тоді кажу чоловікові: “Ну все, раз так, то немає більш варіантів — буде Гафійка!” Ми так і назвали, а ім’я Гафія означає любов.

—  Який у тебе підхід до виховання дітей? Ти вже достатньо знаєш про сучасні школи і напрямки розвитку, як плануєш свою доньку залучати до цього всього?

— Скажу таке: я суто інтуїтивно рухаюся. Можливо, я не така затята мама, але слінгоносіння, наприклад, присутнє у нашому житті. Проте, я не шукаю супер-пупер модних речей. Коли донька була ще зовсім маленькою, я навіть не потребувала жодних подружок, коли гуляла з малою по парку. Мабуть, я наскільки була завантажена своїми справами, що мала мені була гарною компанією. Мені достатньо було просто котити коляску по доріжці.

Проте, на Фейсбуці є група Батьківство. І часто-густо я там щось підчитую. Зараз я відчуваю, що починається такий непростий період: мала починає якати, наполягає на своїх емоціях, іноді проявляє негативні якість емоції — може вдарити або вкусити. От щось таке. Я, чесно кажучи, не завжди знаю, як реагувати, але розумію, що потрібно максимально обмежити оцей момент тиску на дитину: типу, я дорослий, я великий, зараз я тобі покажу! Оце єдине, що я намагаюся контролювати. А все інше — як відчуваю.

— А поради експертів про виховання діток підчитуєш трохи?

— Переважно на Фейсбуці, коли малу заколисую ще трохи читаю. Мені подобається

Дмитро Карпачов, дуже часто переглядаю його пости про дітей. Лікар Комаровський мені імпонує як персона, але нічого однозначного про нього не можу сказати. Ну і я вже говорила за групу Батьківство — там є запитання простих людей, з якими ти сам стикаєшся, і які тебе так само турбують.

— Який, на твою думку, має бути чоловік та батько у сім’ї і якою має бути жінка, мама?

— Мені здається, що ми з чоловіком якось порівну ділим обов’язки. Але дитиною більше займаюся я. Він мені так і сказав: “Я не такий чутливий батько, що я буду сюсюкатись, бу-букатись. Ну це не працює в мене.”

Я вдячна йому за чесність і знаю, що в будь-який момент, коли мені складно, він мені допоможе. Але те, що він буде домінувати і попереду мене поспішати: “Дай дитину, я понесу!” це ні, він не з таких. Хоча, можливо в цьому і є якась рація. Просто хотілося б, щоб це було гармонійно.

— Які стосунки між батьками та дітьми тобі подобаються?

— Я думала про це. Ну от мій Андрій — це такий типаж, що він буде другом нашій доньці. Бувають такі авторитарні батькі, строгі. Я розумію, що мій чоловік не такий. Він буде ставитися до Гафійки як до рівної, принаймі я про це мрію і бачу по настроях. То би було найкраще, бо і я хочу бути для Гафійки і мамою, і подругою водночас. І я би дуже не хотіла ті задатки, які Бог дає дитині, поламати. Це для мене найстрашніше.

— Що важливого хочеш передати дитині: певні знання, звички…Ти думала про це?

— Я би хотіла, щоб у моєї доньки тема “вона і чоловік” легше склалася у житті ніж у мене. Тому що я вийшла заміж у 33 роки, до цього часу мені було дуже важко знайтися і зрозуміти, що відбувається. От щоб вона стала зіркою першої величини, відомим громадським діячем — мені цього не потрібно. Я хочу, щоб вона була гармонійною, щасливою жінкою. Щоб вона була краща, ніж я :)

— Ти уявляєш, якою виросте твоя донька?

— Ну звичайно ж, я бажаю, щоб вона гарно співала, танцювала. Я вже хочу їй подарувати маленьке піаніно на рік :) А чоловік з мене сміється і каже: “А може, вона буде дизайнером, юристом чи лінгвістом? Звідки ти знаєш?” Дійсно, зараз це дуже складно уявити — вона маленька ще.

2

— А які ігри мала вже бавиться?

— У нас є пальчиковий театр. Ну але, знову ж таки, це я захотіла, щоб була саме така забавка. Більше поки що мені нічим так не вдалося її захопити. А ще Гафійка страшенно любить книжки. Звісно, що вона їх не читає, а перевертає, розриває. Ще мала має кубик з світлом та музикою і вона з ним не розлучається.

— Як ти ставишся до подорожей з малими дітьми? Ти вже пригадувала мандрівку з 2-місячною Гафійкою :)

— Ставлюся пречудово! Зараз такий час, коли це справді можливо. Головне цю думку поселити в себе в голові та й вперед! :)

— Куди б ти зараз з малою хотіла поїхати?

— Я, чесно кажучи, мрію про море. А ще я би поїхала у Харків до батьків. Я за ними дуже сумую!

— Цього року у видавництві Старого Лева видали переклад книги французького автора “Як говорити з дітьми про мистецтво?” Яка твоя думка, як дитині найкраще розповідати про театр, наприклад?

— Я чогось вважаю, що з дітьми говорити треба, але краще показувати. От коли я Гафійці розповідаю, то вона слухає. Але коли ще іграшкою з нею бавлюся, — вона така зацікавлена. Я бачу, що коли ми робимо маленький театр, це ефективніше для дитини. Ще я помічаю, що коли ми як дорослий та дитина разом бавимося, їй менш цікаво ніж буває, коли я стаю на її рівень, наскільки можу, прикидаюся маленькою — тоді ми з нею на одній вібрації.

1

— Ми цікавимося у батьків, що вони думають про планшети і комп’ютери? Як оцінюють їх вплив на розвиток дітей?

— Я вже своїй малій показала мультики Tini Love. У мене таке двояке відчуття. Показати трошки мультика — у цьому немає нічого поганого, головне, щоб це не перетворилося у постійну потребу. І коли я їй показую мультики, я переживаю, а чи не підсяде вона на них і буде як заворожена тільки їх дивитися. Я вважаю що комп’ютерні ігри забирають в дітей фатазію, якщо це тотатальне проведення часу. Можливо, це і потрібно у наш час, але я ще не перейшла до цього.

— А сама ти бавишся комп’ютерні ігри?

— Ні, мені це взагалі не цікаво. І я навіть зовсім не люблю дивитися мультики. І ще в мене настільки завантажений період, що не хочеться ні на що таке відволікатися.

— Наталю, як ти стараєшся себе тримати в тонусі?

— Свого часу я всі басейни обплавала у Львові. Просто зараз такий час, що у мене тільки творчість та дім. Я фізично не встигаю ще побігти у басейн, але це питання вирішиться з підростанням Гафійки. Для мене плавання — найкращий метод відновлення. Зараз я нічим не займаюся, тільки в театрі. Хоча, коли тут добре виставу відіграєш, то це така зарядочка — виходиш як з басейну :)

— Наталю, що потрібно жінці, щоб відчувати себе красивою? Це вже більше для мам порада. Коли повно справ, турбот, що допомагає зберігати свою жіночність?

— У театрі і в житті я по-різному до цього підходжу. От цей момент косметики в повсякденному житті для мене майже відсутній. Це не означає, що вдома я не приділяю уваги своєму вигляду, але я за природну красу. І мені здається, що краса — це внутрішній стан, коли стаються якісь класні події, проекти, подорожі, коли ти відчуваєш, що ти щось таке зробив і воно спрацювало — є відчуття впевненості, щастя, краси. Мені здається, що оце воно :)   Це внутрішнє випромінення…

— Твої побажання мамам та діткам.

— Як я відчуваю на своїх стосунках з Гафійкою, то хочеться побажати, щоб був тісний контакт і зв’язок з дитиною. Хочеться, щоб було грудне вигодовування. Це дуже потрібне дітям. Бо часто буває так, що мама відмовляється через певні умови. Так це важко, особливо, коли в дитини вже є зуби і коли ви спите поряд: дитина просить цицю і ти не висипаєшся. Але це треба перетерпіти і прислухатися до своєї дитини, відкритися до неї. А може, дитина тобі щось таке передає, чого жоден дорослий не передасть?

І я ще вважаю, що діти роблять нас кращими. Вони витягують нас кудись вище, вони нас підіймають. Тому всім бажаю дослухатися до своїх дітей. Може, вони хочуть сказати нам щось дуже важливе.

Nravo Kids зичить Наталці Рибці-Пархоменко щастя, творчих звершень, багато подорожей та життєвих радощів усій її родині!