Розмова з Наталкою Сняданко

Однозначно, що для книгоманів ця бесіда принесе купу задоволення і нову інформацію про нашу та закордонну дитячу книгу, а відверта позиція нашої співбесідниці — письменниці, журналістки, перекладача Наталки Сняданко — у питаннях дитячої та шкільної літератури, соціалізації дитячих гаджетових ігор, викличе чимало роздумів і можливо навіть дискусій. Коли говорять про важливе, це завжди торкається кожного.
Наталко, якщо говорити про українські гаджетові ігри для дітей, в чому ти як мама і споживач відчуваєш потребу?У мене таке відчуття, що у світі комп’ютерних ігор дуже бракує навігації для батьків. От я, наприклад, до якогось певного віку своїх дітей намагалася відстежити, у що вони бавляться. Але зараз їм уже 7 та 11 років, і мені стало складно це робити. Я не маю змоги дивитися разом із ними усі ці довжелезні серіали чи вникати у складні ігри, визначати, що варто, що ні, на це бракує часу. Але не вмію орієнтуватися у цьому так, як у книгах: якщо я купую книжки, я розумію, яке видавництво ретельно ставиться до редагування, оформлення чи перекладу. Я це все вже знаю. Просто бачу книжку, і мені легко визначитися.А з інтернетом ще важче, бо діти скачують ігри зовсім безконтрольно, і батьків це дуже лякає. Та найважливіше, як мені здається, це відокремленість таких ігор від спілкування. У нас комп’ютерні ігри для дітей — це час, щоб відпочити від дитини. Коли ти хочеш мати спокій — вмикаєш телевізор чи девайс і відчуваєш докори сумління, тому що позбавляєш дитину спілкування, і вона до цього звикає. Але це зовсім не обов’язково має бути так. Можна ж робити мультимедійні майстер-класи та виставки для дітей, одну таку нещодавно ми відвідували у львівському Палаці мистецтв, це був польський проєкт. Батьки з дитиною приходять і можуть навчитися чогось цікавого, разом повирізати, поліпити чи, наприклад, створити мультфільм під керівництвом досвідченого фахівця, або і побавитися в інтерактивні комп`ютерні ігри, але при цьому ще і поспілкуватися.
Це дуже цікаво, це розвиває і при тому не потрібно боятися девайсів, комп'ютерів та соціальної ізоляції. Мені здається, що зараз дуже важливо поєднати саме використання новітніх технологій зі спілкуванням. Звичайно, можна піти в бібліотеку, але дітям це іноді видається надто архаїчним і скидається на примушування до культури: ходімо до філармонії, там відсидиш дві години. Це трохи, як зі школою – ходиш, бо мусиш, а не тому, що цікаво.

Тобто, основне — цікаве представлення дитячого заходу чи продукту?Зокрема. З точки зору школи й багатьох батьків, комп’ютер чи планшет – це лише розвага, абсолютне зло. Але насправді це насамперед робочий інструмент, і погано, що діти майже не використовують його у навчанні. У школі вимагають від дітей щось таке, що їм здається зовсім не потрібним, ще й подають це нецікаво. Примушують писати в зошиті те, що набагато швидше та ефективніше можна виконати на комп’ютері. Так виробляється стереотип, що вчитися – це нудно. Коли моєму сину задають домашні завдання, які можна виконати в інтернеті, він робить це з набагато більшою охотою, ніж звичайні. І отримує додаткові навики.Я обмежую ігри та фільми, якщо вони не дають дитині жодної корисної інформації, а лише просто дозволяють вбити час. Бавлячись у більшість ігор, діти абсолютно не розвиваються вербально: вони не спілкуються, не використовують навиків читання та писання. Навіть та сама російська, яку вони сприймають пасивно, у них не розвивається. Вони не вміють правильно будувати речення, а часто і розуміють лише загальний зміст і задовольняються таким примітивним рівнем володіння мовою. Якби у моду входило більше розвиваючих, але при цьому динамічних і захопливих для дітей ігор, це б полегшувало, а не утруднювало навчання.

Як ви бавитеся з дітьми вдома? Які ігри популярні в твоїй сім`ї?Ми не граємо разом у комп’ютерні ігри з дітьми. Вони собі бавляться, а ми — ні. І це свідомо — щоб від нас такий приклад не йшов. Не маємо вдома телебачення, тільки відео, купуємо або стягуємо дітям самі, так можна перевірити контент.Ми бавимося у настільні ігри. Причому мало є таких українських ігор, щоб дітям було цікаво, тож багато привозимо із-за кордону, радять друзі. Здебільшого, це логічні або комунікативні ігри, де застосовуються вербальні описи, інсценізації. Це весело, а іноді і непросто. Але діти швидко вчаться і обігрують нас, коли їм цікаво, можуть годинами над цим сидіти, входять в азарт. Іноді влаштовуємо сімейні перегляди фільмів.
Ти стараєшся формувати в дітях смак, сама перевіряєш скачану інформацію. А як щодо книг, що можеш порадити батькам, які далекі від цієї сфери, як правильно вибрати дитині книгу?Знаєш, я роблю дуже просто. Я досі багато читаю їм вголос. І якщо я не знаю текст, то я дивлюся на їхню реакцію. Їм має бути цікаво. І є багато речей, які я переоцінила у цьому процесі. Тому що та класика, на якій виростали ми, іноді видається зараз застарілою. І часто це важко читати. Такі тексти надто багатослівні, там мало динаміки. Я не кажу, що це погано — просто діти не сприймають. До цього їм потрібно дорости. І знову ж таки багатослівність – це не завжди ретельність і детальність опису, інколи це лише багато слів. І у дитячій класиці цього є чимало. Того ж Тома Сойєра ми не змогли дочитати. Це було страшенно нудно, окрім кількох вдалих моментів.Мій син зараз йде у 6-ий клас і їм задають довжелезні списки для читання. Ми з ним домовилися: що можна подивитися фільмами, те нехай дивиться, а читає лише книги, які його справді зацікавлять. І дійсно, якщо йому цікаво, він сідає читати без примусу. Нема такої ідилії, що він дуже любить читати, і коли має можливість, то переключається на гру. Але я стараюся регулювати день так, щоб заохотити, а інколи і заставити більше читати.Сама собою мотивація не з’явиться, спершу треба дати приклад і виробити звичку робити щось корисне. Проблема, звичайно, ще і в тому, що він не довіряє школі і дуже дивується, якщо там рекомендують прочитати якусь цікаву книжку. Часто ці книги ми вже читали, але я однаково дуже тішуся, що у шкільній програмі з’являються і відносно недавно видані книги.
Наталко, у попередніх інтерв’ю ти говорила, що шкільна програма з літератури потребує оновлення і ми зараз торкнулися цієї теми. Якою має бути українська шкільна література?Я дуже довго не розуміла, що ж там не так. І одного разу зауважила коментар, який мені дуже багато пояснив. Це опис до моєї дитячої книжки для якогось німецького фестивалю. Там був опис змісту і коментар: “Українська дитяча література завжди дидактична і моралізаторська. Це незвично для німецького читача, у нас вже давно такого немає”.Я зрозуміла, що це справді так. І коли я писала цю книжку — вона у мене одна дитяча — я дуже намагалася уникнути цього дидактизму. Щоб вона не була такою повчальною і відверто нудною. Але уникнути цього важко. І я постійно себе лювлю на тому, що виховання дуже часто перетворюється на нав’язування, моралізаторство, що це дуже рідко буває просто гра чи ненав’язливий власний приклад. Виховувати без нав’язування дуже складно.Як на мене, література тут могла би дуже сильно допомогти. Тому що та сама німецька література, яку я часто намагаюся запропонувати видавцям для перекладу, — вона батярська. І часто навіть брутальна. Я сама коли часом читаю, думаю, це ж для дітей, чи варто аж так? Ця література не ділить дорослих і дітей на якісь зовсім різні групи. Є, наприклад, дитячий детектив, дитячий трилер — такі жанри, які у нас практично не зустрічаються у дитячій літературі. У ній присутня соціальна тематика: смерть, розлучення батьків. І хоча дехто думає, що це не прийнято обговорювати, насправді відверта книга допоможе дитині пережити травматичну ситуацію у житті.Наша література часто дуже відірвана від того, що відчувають діти, в чому вони живуть. Вона здебільшого написана дорослими для дорослих, які купуватимуть книгу. А дитячі вподобання автори часто не враховують або і не знають. Легше створювати літературу для маленьких дітей, її багато не лише у нас, а і в інших країнах. А для старших важче. Вони швидше дорослішають, живуть у більш напруженому, динамічному світі — це дорослим буває важко враховувати.Розуміння дитячих проблем — це досить важка робота і техніка. Дитячі письменники повинні володіти відповідною лексикою, постійно спілкуватися з дітьми. Вони мають розуміти, що і для якого віку підходить, зрештою, і перекладачам треба знати, як і що перекладати, щоб це звучало природно, бо діти дуже швидко відчувають фальш.
Ти написала дитячу книгу «Країна поламаних іграшок та інші подорожі». Розкажи, як тобі це давалося?Мені було доволі важко, і коли діти кажуть: напиши ще одну, мені складно наважитись, бо я в цьому не фахівець. Це для мене була б серйозна дослідницька робота. Я можу це робити, але це зовсім не так, як пишеться доросла література, це не те, що тебе хвилює, тож потребує додаткової мотивації.
Вважається, що для дітей писати, насправді, складніше, ніж для дорослих…Я би не сказала, що це складніше. У нас мало професійної літератури як для дорослих, так і для дітей — я маю на увазі жанрову, комерційну літературу. Це не настільки проблема авторів чи літератури, це проблема ринку, якого немає. Коли буде ринок, воно все з’явиться.
Як його сформувати? Тут мають діяти загальні правила ринку: є попит — є і пропозиція…У нас книжковий ринок абсолютно не захищений насамперед із імпортованої із Росії продукції. І коли він стане захищеним, тоді з’явиться більше активних видавництв. Таких, які не лише друкують свої книги, а і займаються розкруткою, активним пропагуванням читання.
Як думаєш, це правда, що люди зараз стали менше читати?Думаю, що читають зараз більше, ніж ще кілька років тому, інша справа, що менше купують. Тому що є ще піратство, яке додатково добиває ринок. Хто зараз йде у книгарню, щоб купити книгу? Скільки часу проходить від виходу книги і до моменту, коли текст з’являється в інтернеті на піратському ресурсі? Знову ж таки проблема не в тому, що є піратство, воно є всюди, гірше те, що воно процвітає безкарно, і навіть більше— не вважається якоюсь моральною проблемою.У мене була колись дискусія з авторами сайту Гуртом. Вони вважають, що пропагують українське. Але насправді просто крадуть ті книжки, на які останні видавці все ще наважуються, зменшуючи і так мізерні шанси на появу нових книг і нових імен у літературі. А самі ж автори сайту не створюють і не шукають нові тексти, не купують їх у авторів, не вкладають кошти у розкрутку, вони навіть не працюють над редагуванням, а беруть готову продукцію. Це не пропагування. Це — нищення усієї галузі. І усвідомлення цього в людей немає. Часто люди чомусь вважають, що платити гроші митцям — не потрібно і навіть не дуже пристойно. З інтелектуальною власністю поняття крадіжки у нас ще не надто пов’язане.Таке стереотипне мислення є зручним. Люди розуміють, що культура — це безкоштовно. Йду на дискотеку чи в бар, отже потрібні гроші, а культура — це коли в мене немає грошей і тоді я можу на це виділити час. Відповідної якості культура у таких умовах і створюється.
Кожна книжка, яку ти писала, мабуть, як дитина. Адже певний період, ти нею жила. Про яку в тебе залишилися найсильніші чи найближчі спогади?Ти правду кажеш, що кожна книга — це певний відрізок життя. Мені важко зараз увійти у свій стан, коли писалися давні книги. І я дуже рада, що вони є, бо це для мене так само, як переглядати фотографії. Дивишся, якими ти і твої близькі були раніше. Це речі, які затримують час. Вони фіксують щось таке, що було важливим, а дещо таким і залишилося. Це не просто прожитий час, а якийсь відрефлексований і добре, коли знаходиш час і сили на таку рефлексію.
Ти перекладаєш німецьких, польських, російських письменників, пишеш власні книги, публікуєшся у ЗМІ, працюєш в ІТ-сфері. У чому тобі найкомфортніше? І як ти поєднуєш ці види діяльності?Найважче – це, ясна річ, писання. Усе інше – легше. Але зате якщо вдалося написати щось, що не розчаровує навіть після перечитування через кілька років – то це великий кайф.
Наталко, скільки часу ти проводиш із дітьми? І чи досягаєте того, що потреби дітей задоволені? Усе, що потрібно дітям, жодні батьки не в стані виконати, тому що батьківська присутність до певного віку дітям потрібна постійно. І це повинна бути не просто присутність, а виважена, терпляча готовність співпереживати, пояснювати, відповідати на сотні запитань. Найважче – це позбутися відчуття провини за те, що живеш не лише дитячим, а і своїм життям. У нас існує стереотип: або ти повністю віддаєшся роботі, або ти повністю віддаєшся дітям. І одне, і друге однаково недосконало. Якщо вкладаєш усі сили у щось одне, тобі постійно бракує чогось іншого. І від цього багато часу витрачаєш на постійне відчуття провини і незадоволення собою і своїм життям, а незадоволені і роздратовані батьки – погані вихователі. Тому потрібен баланс.Я намагаюся працювати за вільним графіком, коли можу – працюю вдома, вивільняю час для дітей. Хочу активно бути присутньою у їхньому житті, але при цьому щоб це не було єдиним, чим я займаюся, бо інакше психологічно дуже важко: ти не можеш відмовитися від свого життя і зрештою не потрібно цього робити. І набагато здоровіше, коли ти це поєднуєш.Тому важливо не стільки скільки часу ти присвячуєш дітям, а ефективність цього часу. І якщо, наприклад, ти думками деінде, то краще зробити те, що тобі в цей момент важливіше, а потім ті дві чи три години, що вивільняються, провести з дітьми. Їм не потрібен жандарм, щоб увесь час стояв і контролював усе, контролювати потрібно, але іноді, виробляючи самостійні звички. Зовсім без контролю складно, бо з нашим канікулярним розкладом діти або дуже завантажені і не мають зовсім вільного часу, або вони абсолютно вільні і не знають, куди себе подіти. У них не виробляється навичка раціонально розподіляти свій час. Просто сідають перед телевізором чи комп’ютером, і їм вже більше нічого не хочеться. Навіть коли це набридає, вони однаково не знають, що ще можна робити. Включається нездоровий механізм, коли немає творчої ініціативи, але якщо їм показати, чим ще можна зайнятися, вони дуже радо беруться за це.Мені здається, що дітьми не потрібно постійно «займатися». Краще, щоб вони вміли зайняти себе самі, але при цьому відрізняли корисну діяльність від шкідливої. Інколи я дозволяю своїм дітям їсти чіпси і дивитися фільми, але пояснюю, що це не найкраща їжа, і є більш змістовні фільми. Так, я розумію, що зараз ви хочете відпочити та розслабитись, я вам це дозволяю, але це не означає, що завжди має бути так. Фільми, як і їжа, бувають різними. Тотальна заборона завжди викликає спротив, краще дозволяти небажані речі, але лімітовано. Ми з дітьми завжди складаємо плани на день, письмово, кожне записує, що і коли робити з обов’язкових речей, щоб встигнути ввечері залишити час на відпочинок спільний або хоча би лише дитячий.
Мені так видається, що тобі як авторці властиве розвінчування стереотипів — принаймні, ти наголошуєш часто на щирості у висловлюванні емоцій. Як ти це переносиш з книг у своє життя?Швидше навпаки, література — це вже те, що пройдено в житті, це досвід, який здобуто. Увесь важливий для мене досвід я намагаюся зафіксувати. Мені важливо його не просто прожити, а все-таки усвідомити. І мені важко просто думати, мені потрібно це записувати. Це мій спосіб роботи над помилками. Коли я відчуваю, що мені не комфортно у житті, я над цим працюю, а потім часто це відображається у книжках, бо мені це важливо.
Nravo Kids зичить Наталці Сняданко максимум позитивного життєвого досвіду, цікавих дитячих забавок і радощів усій родині!