Розмова з Оксаною Сиротяк

Насичена, відверта розмова з Оксаною Сиротяк — психотерапевтом з центру розвитку дитини «Коло сім’ї», мамою трьох діток і добрим спеціалістом-психологом наштовхує на роздуми про взаємовідносини батьків та діток. Вкотре переконалися, що все геніальне — просте. Було цікаво дізнатися про зони, у яких має перебувати мама, щоби бути доброю, і в чому секрет слухняності дітей, а також чи люблять насправді діти, коли їм дозволяють геть усе? Були питання “на засипку”, відповіді-анекдоти і просте людське розуміння життєвих питань та цінностей. Мабуть, буде що почерпнути багатьом на щодень.
Оксано, з якими побутовими питаннями зараз найчастіше звертаються з дітьми до психотерапевтів або ж батьки приводять своїх дітей, щоб вирішити якісь непорозуміння, складнощі?Питання дуже різні бувають. Від того, що дитина має істерики або діти б’ються між собою. І так спектр рухається далі, можна сказати, від світло-голубого до темно-синього. Щось таке посередині — коли дитина відмовляється ходити до школи або обманює чи має погані звички. І вже складні випадки — коли діти мають серйозні розлади поведінки.Якщо проблеми більш поведінкові, коли дитина є неслухняною, то зазвичай більш ефективно, і це вже підкріплено дослідженнями, щоб батьки ходили на поведінкову терапію і ми з ними розробляли спільні ефективні стратегії поведінкового керівництва і виховання дитини.Але є й інші проблеми. Є тривожні розлади в дітей або страхи. Є діти, які пережили різні травматичні події. І багато інших речей, для роботи над якими потрібні спеціалісти. Або коли в дитини аутизм чи ще щось. Тобто спектр дуже широкий і все це індивідуальне.Наприклад, якщо у дитини аутизм, потрібно, щоб з нею працювала команда фахівців. Тут не може все обмежуватися тільки роботою з психотерапевтом. Потрібен і відеотренінг, і сімейна ігрова терапія, спеціальний педагог та логопед — потрібна команда. Ми завжди дивимося по проблематиці й на те, що рекомендують протоколи. Тому що у випадку кожного розладу існує протокол, що є ефективним у такому випадку і тоді підбирається індивідуальний план для кожної дитинки.
Оксано, як мама трьох дітей ти часто застосовуєш у побуті різні методики, виховуючи діток? Чи все йде чуттєво?Я вважаю, що я використовую свої знання в побуті. Вони дуже мені стають в пригоді. І я думаю, що мої діти виграють від моєї професії. Може, трошки програють, коли мене довго немає, тобто я з ними не стільки довго, як би вони хотіли. Але вони однозначно виграють.Методи, як нас виховували батьки, мені не дуже подобаються. Це не з тою метою, щоб критикувати батьків, але завжди були якісь плюси та мінуси й зажди є що покращувати. І психологія та психотерапія у цьому дуже допомагає. Коли ти бачиш, який є досвід в інших батьків, що про це кажуть дослідження, що каже література. Звичайно, чому б це не використовувати, якщо це йде на благо дитині? Але я прихильниця того, що для доброї поведінки дітей потрібен добрий стосунок і добра прив’язаність, безпечна прив’язаність дітей з батьками — коли є безумовне прийняття дитини, коли є ласка, коли є тепло та емоційний зв’язок з дитиною. І тоді насправді не потрібно робити якісь інші поведінкові втручання чи застосовувати якісь інші керівництва. Я думаю, що базою є цей стосунок і те, що ми закладаємо в нього.Тому, скажімо, я використовую якусь маленьку частинку з того, що знаю, але я стараюся попереджувати глибші чи ширші проблеми, щоб не заходити у них надто далеко. Ну, наприклад, коли ти бачиш, що у дитини може бути тривожний розлад і помічаєш малесенькі передвісники, що таке може бути, то краще наперед зробити так, щоб він не виникнув, ніж потім робити якісь психотерапевтичні техніки. Тобто, щоб це не заходило занадто глибоко і занадто далеко.

блог Nravo Kids

Скільки дітей має бути у сім’ї? Як ти вважаєш?Питання називається “на записку” (сміється Оксана). Я думаю, що немає якоїсь такої цифри. Це все дуже залежить… Є різні жінки, є різні батьки. Я більше думаю не за кількість, а за якість. Якщо жінка відчуває, що вона насолоджується, що це в неї добре виходить, то будь ласка. І я ніколи не думала про кількість. Це швидше вибір, вибір кожної людини.
Як тобі подобається проводити час з дітьми? У тебе діти різного віку та у кожного свої вподобання.Оскільки я трохи така людина, не можу сказати, що минулого століття, але минулого десятиліття, я не дуже люблю ігрові центри, шумні місця, комп’ютерні ігри та різні ноу-хау. Я більше люблю якісь такі речі, які були ще у моєму дитинстві. Але я так само відчуваю, що коли я проводжу час з дітьми, я стараюся вловлювати мить, щоб це було і мені приємно, і відповідало потребам моїх дітей. Так балансую постійно.Тобто, немає такого, що вони хочуть бавитися комп’ютерну гру, а я кажу: ні, я цього не люблю. Я так, звичайно ж, не роблю. І мені, напевно, пощастило, що мої діти є дуже схожими на мене. І можливо, це щось таке, що я їм передала, бо вони дуже цінують і люблять стосунок.Безперечно, що з усіма дітьми я граю якісь ігри, там де є тілесний контакт. Ми любимо кидатися подушками, лоскотатися, грати в боулінг, де кидаємо подушками в людей. Або ми граємо у хованки, а потім лоскочемо один одного. Ми для ігор робимо якісь гнізда, барлоги. Тобто, це така річ, коли є контакт тілесний і ми можемо обнятися, пригорнутися один до одного. Це відіграє велику роль.Зі старшими дівчатками настає такий період, коли вони хочуть спілкуватися. Вони не хочуть просто говорити. І це так само потребує багато часу. По-перше, спочатку вони говорять, як там минув день, якісь такі дрібнички, але доходить завжди до якогось такого моменту, коли вони хочуть поговорити про щось дуже особисте, таке, що дуже їхнє і є для них дуже актуальне. Так настають такі дуже інтимні моменти в наших розмовах. І це дуже гарно, бо тоді і є справжній стосунок.Це така відверта, щира розмова, коли я, як мама, вчуся слухати їх серцем. Хоча, звичайно, є потреба відразу дати їм пораду чи розпитати чимшвидше. Або виникають якісь тривоги. І тут потрібно себе зупинити та просто вслухатися, бути з ними у їхньому досвіді, відчувати й сприймати їх, бути душею і відчути серцем дитину. Ніби всіма своїми дзеркальними нейронами, які відповідають за емпатію.Але, звичайно ж, ми проводимо час по-різному. Є і такі більш творчі речі, як вирізання гарбуза, малювання… Так я стараюся балансувати, щоб це мені було ок і водночас також йти за їхньою ініціативою.
Як ти порадиш батькам дисциплінувати дітей, щоб це було корисно і не обмежувало дитячу волю? Чи потрібні якісь рамки взагалі?Природа не створила дітей такими, щоб вони могли самі собі визначати рамки. І потреба в рамках є така найбільш базова та необхідна, як і потреба в любові та безумовному прийнятті. Діти народжуються з базовими потребами й для того, щоб вони повноцінно розвивалися і виросли здоровими особистостями в психологічному сенсі, потрібно забезпечити їм декілька груп базових потреб. Одна з цих груп базових потреб – це безпечні прив’язаності – коли про дитину турбуються, вона є у безпеці, в спокійному середовищі, а її приймають і люблять безумовно, розділяють її емоції.І є ще одна група потреб. Але це не означає, що ми не ставимо для дітей жодних рамок, що ми дозволяємо їм робити усе, що вони хочуть і вимагають. Це не є добре для дітей. Вони хочуть їсти солодке, пхати пальці в розетку.
Спати та їсти тоді, коли вони хочуть…Щодо їжі, то тут трохи інше. Я думаю, що у дітей закладене дуже добре відчуття того, коли вони хочуть їсти або що їм добре смакує. Не йдеться про цукерки. Але їжу я б не відносила до строгих рамок.Але, загалом, діти не знають, що їм можна робити, що для них є безпечним, а що ні. І тому батьки повинні захищати їх від цього. Іноді батьки можуть думати, що краще все їм дозволяти, і тоді їхні діти будуть щасливі і будуть їх любити. І так далі і тому подібне.І тут важливо справді розрізняти, що для дітей є дійсно необхідним, а що не є таким. Тому що батьки можуть дозволяти дітям грати в комп’ютерні ігри, купувати їм багато іграшок, але у дітей нема стосунку. І з часом діти перестають відчувати, що вони хочуть стосунку, хочуть близькості емоційної. Діти не розрізняють цю самотність, емоційний голод і у них всередині утворюється така певна пустка. І тоді вони починають її заповнювати іншими речами. І тому ми кажемо, що любові забагато не буває. Але рамки також мусять бути і якщо батьки не ставлять рамок для дитини, то ззовні так виглядає, що дітям це подобається. Дітей це влаштовує. Але навіть ті діти, які виглядають як задоволені від того, що у них немає рамок, я думаю, що вони не є щасливими. Бо кожна дитина в душі прагне рамок. Бо жодна дитина, яка не має рамок, не почуває себе в безпеці.Батьки повинні бути ведучими, бо дитина є у великому світі, де вона не знає, як себе скерувати. І вона потребує керівництва. Якщо цього немає, вона почувається у небезпеці.
Оксано, розкажи, що ти цінуєш у людях, які поряд з тобою?Ми хвилину тому говорили про базові потреби. Я думаю, що в базовій потребі є те, що ми народжуємося і воно є дуже важливим, коли ми є маленькими, але ніхто цього не скасовував у дорослому віці (сміється Оксана). І звичайно ж, коли ми стаємо дорослими, ми стаємо більш відповідальними за себе. Ми не можемо чекати, що наші друзі, чоловік чи колеги на роботі будуть нас любити материнською любов’ю. Просто за те, що ми такі є — красиві, хороші. Але безперечно, що доля отих базових потреб залишається протягом усього життя. Ми цього потребуємо надалі. Тому добре якщо у сім’ї тебе люблять так само як у дитинстві й приймають такою, як ти є.Коли не дивляться на тебе з осудом, а можуть тобі прямо сказати: ти знаєш, що я тебе люблю, ціную, але отака твоя поведінка мені була неприємна або щось таке. Тобто, є відчуття, що люди можуть дати якийсь корегуючий зв’язок і щирі зі мною. Це люди, з якими я можу бути спонтанною і не боятися, що моє якесь необережне слово чи фраза буде розцінена не так.Я думаю, що любов, доброта і прийняття — це три такі речі, які я найбільше ціную у людях.
Куди сягають твої мрії? Чого тобі найбільше хочеться від життя?
Це стосується цінностей. І я не маю такої якось матеріальної цілі у житті. Наприклад, досягнути у плані роботи чогось конкретного, ступеня певного чи визнання. Це радше стосується інших цінностей.
Мені важливо бути людиною доброю. І я думаю, що ця моя загальна велика цінність — бути доброю людиною — підпорядковує інші дрібні речі, які я роблю щодня. Я намагаюся бути доброю мамою, дружиною, колєжанкою, я намагаюся в роботі допомагати іншим людям. Це швидше стосується процесу, а не якоїсь конкретної речі.
Так само, звичайно ж, я хочу бути цінною людиною. Я хочу зробити певний свій вклад у життя. І це, мабуть, також стосується різних сфер, але якщо взяти, наприклад, роботу — мені хочеться вивчати, досліджувати, придумувати власні тренінги, бути творчою у своїй професії. Можливо, щось створити. І щодня я щось маленьке творю. Можливо, з часом вдасться створити якийсь проект чи якусь річ. Бо хочеться залишити щось гарне.
І щодо дітей, то також хочеться відчувати свою власну цінність в такому плані, щоб передати дітям якусь життєву мудрість. Щоб вони цінували себе, щоб у них була тверда самооцінка, щоб у них була життєва мудрість.
Мені дуже цього хочеться, бо життя буває дуже різним. І якщо прив’язуватися до якоїсь такої матеріальної і дуже конкретної речі, то це як стіл на одній ніжці. Тому що якщо ти усі гроші вкладаєш в один банк, то він може збанкрутувати і тоді ти залишаєшся взагалі без капіталу. Так само і в житті: все є таким, що може збанкрутувати.
Скажімо, якщо є конкретна ціль — стати тим-то і ти не стала ним, що тоді? Тому я більше спрямована на процес життя. Зрештою, те життя, про яке я мрію, я маю сьогодні. Я не можу сказати, що я ходжу щаслива з ранку до вечора кожну мить. Але це власне і є те, що я роблю щось для того, щоб почуватися доброю, щоб почуватися цінною і це є та моя велика ціль у житті і щось маленьке, що я роблю сьогодні у відношенні до цих цінностей.

Методики раннього розвитку дітей достатньо поширені в нашому суспільстві. Як би ти порадила батькам підходити до їх використання на практиці?
Є різні сфери розвитку дітей. Якщо візьмемо напрямок навчального характеру, це підготовка до школи, вивчення мов, основ рахування, читання. Я більше займаюся психологічним розвитком. Тому я не зможу дати професійної доброї поради, скажімо, щодо цих навчальних речей. Я не знаю ніяких досліджень. І я не чуюся впевнено, щоб давати чіткі поради. Я можу сказати, що все добрим є в міру.
Я думаю, що треба зажди балансувати. Знову ж таки цей спектр. Ми нічого не робимо — ай діти підуть в школу, там навчаться. Або ми стовідсотково за це хапаємося і дитина каже, я хочу бавитися, а їй кажуть, що треба вчитися. Дитина хоче лялями побавитися, а мама збирає її на англійську на заняття, бо це чутливий вік на вивчення англійської мови і що ж буде, якщо його прогавити?
Я вважаю, що тут треба дуже добре балансувати і пам’ятати про те, що стосунок є не менш важливим для того, щоб дитина добре розвивалася. Лише в такому доброму психологічному кліматі дитина відчуває себе у безпеці й хоче розвиватися. Все є добре, якщо не перегинати палку.
Якщо це цікаво дитині, якщо мама чи вчителі володіють творчими методами навчати дитину, то це гарно. Я не кажу, що погано вчити дитину, я кажу про те, що під цим лежить. Якщо це забирає у дитини можливість бавитися, дурачитися, бути спонтанною, грати стосункові ігри з батьками, мати вільний час, то це не є дуже добрим.
Або якщо батьки мають певні амбіції: так, я не стала балериною, але тепер моя дитина з 2-х років буде ходити на бальні танці. Або таке: я не вивчила англійської, мої діти мусять знати. Такі амбіції, що моя дитина має бути найкращою, перемагати завжди можуть в подальшому створювати проблеми. Але якщо дитині це цікаво і все відбувається спокійно — то це гарно і добре.

Чим тебе найбільше дивували твої діти?
Своєю мудрістю (усміхається Оксана) Я думаю, що звичайно ж, нашою функцією є передавати дітям мудрість. Бо ми постійно зростаємо і стаємо мудрішими з роками, хоча не завжди це є так, але зазвичай ми би мали.
У дітей природа також вкладає багато мудрості. І якщо цього не затискати, то природа сама у них проявляється. Мене інколи захоплюють фрази чи висновки моїх дітей, які вони самі роблять. І коли їм ніхто цього не говорив, а вони знаходять таке бачення. Моя середня дочка — дуже рефлективна дитина, вона дуже добре відчуває свій внутрішній світ, вона розмірковує над життям, над стосунками з людьми. І мене дуже захоплює її доброта. Бо я знаю, що зазвичай діти є дуже егоїстичними за своєю природою. Вони дуже егоцентричні і хочуть, щоб усе крутилося довкола них. І мене вражає, що вона у такому віці природно дбає про інших. Мені це доводилося в собі виховувати. У неї ж природою закладено те, що вона враховує потреби інших людей.
Ну, наприклад, у неї день народження і їй мають подарувати подарунок, то вона дбає про те, як будуть почуватися її сестра і брат. Що і їм треба щось подарувати.
Або так само вражає творчість. Я пам’ятаю, що коли я була маленькою, я дуже любила шити, малювати одяг. Я мріяла бути дизайнером. Але мої батьки в мені це дуже затискали. І врешті я не реалізувалась як дизайнер, хоча я про це зараз не шкодую. Але я ніколи не розповідала про це своїм дітям. І мене дуже здивувало, що моя старша донька у віці семи років прийшла і сказала: “Мама, я хочу, щоб Миколай мені подарував швейну машинку, бо мені дуже подобається шити і я в зошиті вже розмалювала різний одяг.” Мене вражають такі творчі речі.
Або коли моя донька ділиться враженнями. Вона каже: “Мамо, коли я слухаю музику, у мене з’являється так багато образів. Я згадую різні події, які траплялися в житті, які дуже пасують до цієї музики. От коли я слухаю таку музику, я бачу такі образи, а коли цю, то інші”. В неї є метафоричне мислення. І це не зроблено якоюсь розвиваючою грою. Це щось таке, що приходить спонтанно і варто не забирати, не затискати цього у дітях.
Вона розповідає: “Коли я слухаю музику, вона заставляє мене рухатися”. Для мене це такі маленькі речі, які вражають. Можливо, хтось би цього не помітив, але мені це говорить про те, що діти дуже добре відчувають, що для них добре, що їм підходить. Якщо дати цьому проявлятися, то вони самі знайдуть свій шлях.
Іноді треба вміти чути дітей. Я думаю, що справжня батьківська мудрість не розглядає дітей у своїх стандартах, вона дивиться на дітей як на дерево невідомої породи. І приймає те, що діти не мають бути такими ж, як і батьки. Що це щось особливе. І тоді батьки супроводжують дитину в тому, що їй подобається.

Звідки ти черпаєш енергію та натхнення для того, щоб бути в тонусі?
Я думаю, що багато енергії можна зекономити, коли ти зменшуєш свої стандарти. З кожною моєю наступною дитиною мої планки та стандарти зменшувалися. Я думаю, що дещо потрібно просто відпустити і змиритися. Так тут, може, вже у мене два сантиметри пилюки. А тут я не встигла прочитати 12-ту чи 13-ту книжку. Ну таке життя, ну не встигаю.
Іноді багато енергії йде через те, що ми ставимо собі зависокі планки. І для мене це також було викликом. Бо я була доволі така перфекціоністична особа і мені було важко відмовитися від цих стандартів. Але життя мене навчило.
І ще я думаю, що черпати енергію класно за принципом генератора. Бо ми думаємо, що для того, щоб черпати енергію, треба якийсь час нічого не робити — гуляти, лежати на пляжі і так далі. Це все добре, але коли машина їде, то генератор заряджається. Тому я думаю, що іноді ми робимо не релаксуючі речі, але почуваємося після цього зарядженими. Мене дуже надихає моя робота. І ті ж мої діти, хоча і забирають енергію, але й і вони також додають її.
Ще у житті дуже добре мати баланс. Наприклад, я дуже люблю морозиво. Але якби я вже їла і на сніданок, і на обід, і на вечерю те морозиво, то до вечора я би його вже розлюбила. І це стосується усього в житті — роботи, дітей, подорожей. І навпаки, я ненавиджу мити підлогу, але коли я набулася з дітьми, я з величезним задоволенням помила би підлогу.
Тому потрібно вибирати ті активності, які тобі подобаються і змінювати їх, перемішувати.

Оксано, як вважаєш, які складники жіночого щастя? І що можеш порадити сім’ям для створення доброї атмосфери в домі.
Жіноче щастя?.. Я не можу якось відокремити жіноче щастя і просто щастя. Я не можу відрізнити ці дві речі. Для мене це так: ти або щасливий або не щасливий. Не важливо, жінка ти чи чоловік, чи дитина.
Я не думаю, що щастя — це ходити завжди усміхненим та радісним. Іноді, якщо подивитися ширше на моє життя, то я щаслива, що маю його таким. Хоча бувають різні моменти: і виснаження, і втома, і роздратування, і злість. Але дивлячись глобально, коли я бачу керунок, в якому я рухаюся, я щаслива, що я рухаюся у цьому напрямку. Для мене радше не саме відчуття щастя, як цінності з якими я йду, є більш важливими. Тому що я можу мати якісь складні моменти, чи слухати якісь людські біди, коли діти хворіють, тоді я не чуюся щасливою.
Але якщо глянути ширше: чи я щаслива, що маю дітей? Так! Я щаслива. Чи я щаслива, що я соціально корисна? Так, звичайно, я від цього щаслива. Хоча, якщо брати якісь конкретні миті, то це не означає, що я в усьому задоволена. Я думаю, що це як з дітьми. Якщо зранку до вечора з ними сидиш, ти трохи тішишся, трохи тривожишся, коли хворіють, трохи сердишся, коли вони тебе не слухають, тебе трохи болить голова від їхніх істерик, але загалом, ти чуєшся щасливою, що у тебе є діти! Попри те все, що ти недосипаєш, їздиш з ними в лікарні і так далі, ти в кінцевому результаті скажеш: так, я щаслива, що вони у мене є. Тому щастя — це для мене цінності, а не короткочасні емоції.
Що б я могла порадити іншим людям? Я думаю, що добре відчувати свої потреби. Я не скажу, що сконцентруватися егоїстично виключно на своїх потребах. Але власні потреби є важливими. Це як у анекдоті про маму, яка пішла до єврея-психотерапевта. Маму, в якої було троє дітей і вона на них зривалася, сердилася, била їх. І врешті вирішила піти до єврея-психотерапевта. Він їй щось порадив. І тут така сцена вдома: діти на коридорі гримають у двері, плачуть, а мама закрилася на ключ в кімнаті і сидить там. Включила собі музику, запалила свічки, купила собі щось смачненьке і їсть. І діти гукають : “Мама, мама, мама!” А мама відповідає: “Тихо діти! Я роблю для вас гарну маму”.
Тому я дуже раджу подбати за себе. Ми можемо думати, що ми дуже хороші мами, якщо зовсім забуваємо про себе, дбаємо тільки про дітей і концентруємося тільки на чомусь одному.
Але є такі три зони: зелена — коли ми почуваємося натхненно, ресурсно, ми є стабільні, спокійні, врівноважені; жовта — це перехідна і червона — коли ми вже геть виснажені. І я думаю, що коли ми постійно у червоній зоні, наша машина не може їхати. Попри все бажання бути гарною мамою, доброю жінкою, людина буде просто не в стані це зробити. В сім’ї треба дбати за себе і балансувати між своїми потребами і потребами власних дітей. І усім варто розуміти, що для того, щоб були щасливі діти та усі довкола, потрібно щоб мами були у зеленій зоні й відчували себе задоволеними.

Nravo Kids зичить Оксані Сиротяк щастя та удачі, здоров’я усій її родині та багато радості й гармонії у житті.