Блог команди Nravo Kids

Розмова з Оленою Мороз

11.08.2014

Сьогодні в нашій рубриці Олена Мороз — мама двох діток і щаслива жінка, директор медичного центру “Інтерсоно”. До неї часто звертаються люди, які хочуть стати батьками і отримавши таке життєве благо, залишаються її друзями.

— Олено, де ти найбільше любиш відпочивати зі своїми дітками?

— Мені все одно де, важливо, щоб ми були разом. Ми дуже любимо подорожувати усією сім’єю. Я, правда, часто вислуховую: “Куди? Ще ж маленькі діти. Як ти на таке наважуєшся?” Я ж у цьому не бачу абсолютно нічого страшного. Я не бачу ніяких загроз. В мене ще жодного разу ніхто з дітей не захворів. Тут, в Україні, ми хворієм частіше.

Кажуть, що один день подорожі заміняє один рік досвіду в своїй країні — коли люди, діти бачать, що можна жити по-іншому, що є ще щось за межами рідної домівки. Я вважаю, що це незамінний досвід. І коли ми можемо спільно цей досвід отримувати, разом цей світ вивчати, то для мене це найприємніше.

olena_moroz

— Які ігри ти бавишся з дітьми зазвичай?

— Останнім часом, напевно, найбільше ми бавимося таким чином: у нас розподіляються ролі. Я даю якесь завдання Дарусі, а вона має навчити цього свого братчика. Вона дізнається щось нове для себе і малий з великим задоволенням в Дарусі вчиться, навіть активніше, ніж у мене. В результаті цього обоє отримують винагороди. Всі виграють в команді.

А ще часто ми на мови орієнтуємося. Даруся вчить англійську і французьку, Сергійко наразі в дитячому садочку тільки англійську. І ми дуже багато зусиль докладаємо вдома самостійно для того, щоб рахувати, називати предмети. Все це йде у формі гри.

— А взагалі є якась різниця між вихованням доньки і сина? Як ти це сприймаєш?

— Ну так є різниця. Бо донька — дівчинка — в майбутньому жіночка, а син — це хлопець, мужчина. Для Сергія йде більше спортивних навантажень, бо я вважаю, що мужчина має бути сильним, розвинутим. У ньому треба виховувати почуття захисника, зразка, підтримки, опори. А жінка має бути ніжна, любляча, тендітна.

— Ти вважаєш, що обмеження потрібні в житті загалом?

— Взагалі потрібні, особливо, в дитячому віці. Я стараюся так виховувати дітей, щоб вони розуміли, що інколи є правила. І їх порушувати можна, але за це є покарання. Бо це потрібно показати ще тоді, поки дитина не є свідомою, бо я ж не хочу, щоб вони залишилися дітьми і у дорослому житті. Щоб вони розуміли, якщо захочуть порушувати якісь рамки, які можуть бути наслідки і зважували всі ці моменти.

— У нашій спільноті часто між мамами обговорюється питання, що це дуже суперечливо у певному віці давати дітям планшети, телефони, гаджети. Як ти відносишся до цього. Добре це чи зле?

— Мене турбує надмірне використання сучасних пристроїв, бо це погано впливає на зір і по малому ще так не видно, а по малій інколи — вона як туди заходить, то це на довго. І ще навіть потрібно її за плече порухати, щоб відволікти від гри. Тому я вважаю, що гаджети, як і телевізор, має бути в дозованих кількостях. Але якраз там є можливість розумних, розвиваючих ігор, бо чисто розважальні ігри мене не надихають. А от насправді добрі, такі, де можна вчити мови, рахувати, розвивати творче мислення. За це я тільки за.

— Як вважаєш, чи потрібно розвивати ось такі мобільні ігри на українському ринку?

— Звичайно що так, однозначно, по-перше це нашою мовою. Хоча, я говорю багато російською мовою, але чому ні? Для мене, чим більше люди знає мов, тим краще. І напевно, українських ігор є не так багато. Я не дуже на це звертала увагу, бо на наших девайсах усе англійською мовою.

— Скажи, у поїздках закордон ти  помітила різницю у вихованні дітей, порівняно з нашими звичаями?

— Взагалі, у вихованні видно відмінності. Їхнім дітям більше дозволено в хорошому плані. Діти не заганяються у такі рамки, як у нас.

— Школою, ти маєш на увазі? Чи ким?

— Всіма рівнями, де відбувається виховання. Також у наших країнах, колишнього радянського союзу, я важаю, величезний і негативний вплив є від бабусь і дідусів, швидше навіть від бабусь. Я не хочу їх образити, але для дитини мама з татом — це добре, бабуся має відігравати свою роль. А в нас, як історично це складалось, коли у квартирі взагалі живуть разом три покоління, бабусі беруться за основну роль. І як я спостерігаю, то такі діти виростають такими свого роду зацькованими, обмеженими, заляканими, які потім не проявляються, як особистості. Вони не виховуються лідерами, вони не виховуються самостійними, що для мене дуже важливо. Бо мені здається, що кожній мамі хочеться виховати дитину так, щоб потім ця дитина давала собі раду і жила щасливо, і відчувала себе щасливою, не переляканою, і заляканою. Так виходить, коли, наприклад, ось зараз, перших 5 чи 10 років усе за дитину роблять — шнурки зав’язують, дупку підтирають і все під ніс тикають, бо діти — це маніпулятори, хочуть, щоб усе було по їхньому.

— А давай у твоє дитинство перейдемо. Який твій найяскравіший спогад?

— Я вважаю, що мене виховували добре. Я щаслива була тоді і зараз. Мене не сварили, мені нічого не забороняли робити. І за що я дуже вдячна — що мене не заставили бути лікарем, хоча до цього все йшло, бо і мама, і бабуся — лікарі.

Пам’ятаю, що мене заставляли ходити в музичну школу і грати на фортепіано, а мені було складно з сольфеджіо — це для мене була катастрофа і, якщо чесно, після того, як я закінчила — до фортепіано не підходжу. Вже зараз я шкодую, що все закинула. Але, тоді, в 14 закінчила навчання і все. Настільки це мені було прикро. Ну це з негативних спогадів.

А з яскравих — ми завжди були з батьками разом, на відпочинках, всюди. І я знаю, що до мене ставилися як до особистості, до маленької, але особистості, а не просто безпомічної дитини, яка нічого не може. Напевно, важливо, що у моїх батьків не було надочікувань…

— Ким ти маєш вирости, якою ти маєш бути. Ти вважаєш, що це важливо, коли батьки дають можливість бути собою?

— Так, важливо. Це все я вже зараз бачу і по наших клієнтах. Ну я не зовсім розумію тих, хто наполягає тільки на хлопчикові чи дівчинці. Знаєш, інколи так буває, коли приходять клієнти на консультацію і у декого видно, що їм потрібна дитина заради дитини, а не дитина заради якихось інших цілей. Бо батьки говорять, що у вас нема дітей чи там у них є бізнес і їм “нужен наслєднік” і ще не відомо, чи та дитина схоче займатися цим, чи зможе це робити. Я дуже звертаю на це увагу. Дитина заради неї самої, заради тих моментів спілкування, ласки, турботи. Коли ти готовий ділитися, віддавати цій дитині і нічого не очікувати взамін.

Nravo Kids зичить успіхів і натхнення Олені Мороз, її колегам та родині! Дякуємо за приємну бесіду.