Блог команди Nravo Kids

ФАЙНІ МАМИ: Розмова з Оленою Богатирьовою

4.04.2017

Файна мама Олена Богатирьова розповідає про заснування Технічної студії “Винахідник”, Львів. Говоримо про розвиток дітей у сфері робототехніки, домашні улюблені заняття і те, чим наповнене життя активної мами та колективу “Винахідника”. Дізнаєтесь, як готуватися до олімпіад з робототехніки і підбирати дитячі мобільні застосунки. Заряджайтеся конструктивом і позитивом від Олени!

— Технічна студія “Винахідник”, Львів працює вже 5-й рік. Олено, розкажи, як все починалося? Що тебе стимулювало на відкриття такого напрямку, хто надихав?

— Ідейним генератором відкриття студії «Винахідник» став наш кум — Тарас Бундз. Вони з дружиною Олею проживають в Києві та виховують трьох власних винахідників: Христину, Соломію та Ярину. Він дуже мотивований рухатися в сторону якісної освіти наших дітей, створювати простір, в якому діти розвиватимуться сучасно і прогресивно. Свого часу вони глибоко вивчали різні розвиваючі студії для дітей і зупинились на “Винахіднику” та гімнастиці.

Звісно, нам також порадили долучити дітей до аналогічної студії у Львові. Тоді ми й почали дослідження: “Чи є студія? Відкрити можна? Нам цікаво?” Всі ці обговорення тривали не більше тижня. Я це сприймала більше як плани на найближчий рік, тому що ми саме їхали у відпустку і були зовсім не готові до формату обговорення серйозних речей. І якби на той момент мені хтось сказав, що за 2,5 місяці ми будемо приймати перших дітей в готовій студії, з навченим персоналом, ремонтом і меблями — я б просто не повірила…

— Зараз діти часто стимулюють батьків.

— Це навіть не обговорюється, що вони нас стимулюють. Це велика правда. Вони настільки попереду нас, що ми мусимо бігти-бігти зараз, щоб мати про що з ними говорити завтра. Настільки вони нас випереджують.
Часом 6-річний син Нестор мене запитує: “Які у нас плани на вихідні?” Кажу: “Чекай, я ще не склала план.” “Мамо, я ж повинен знати, чим ми будемо займатися!”

— Олено, розкажи, як проходить навчання викладачів?

— Ми підбираємо кандидатів за попередніми вимогами: освіта педагогічна або з можливістю викладати, досвід роботи з дітьми, бажання навчатись постійно і любов до дітей. Далі стажування в Києві щодо обраного курсу, за методикою «Винахідник», а тоді практика з досвідченими викладачами і самостійне викладання…

— Навіть для навчання маленьких трирічних діток?

— Для навчання дошкільнят потрібна освіта мінімум педагогічного коледжу, знання методик раннього розвитку і робота з дітьми не менше року, а тоді вже стажування в методологічному центрі в Києві чи запрошуємо методистів до Львова, до нас на запашну каву….

— Олено, ти любила в дитинстві бавитись конструкторами? Розкажи, яким було твоє дитинство?

— В дитинстві я ліпила з пластиліну. В мене було ціле пластилінове місто, де жили принцеси. У них було безліч нарядів, карета, човен для плавання. Я дуже багато ліпила. Тоді якраз з’явились перші кіндер-сюрпризи. У тих іграшкових лялечок одяг знімався, всі детальки були окремими комплектами. Чого мені бракувало, я доліпила. Так створила свій пластиліновий світ, в якому можна було все змінювати. Ще тоді зрозуміла, якщо у дітей є бажання творити, то просто потрібно вчасно дати матеріал для творчості….

Бажання стати педагогом, організатором навчання виникло у мене ще в школі. На профорієнтації я вибрала професію помічник вихователя. Навчаючись в УАД (Українська академія друкарства), я займалась танцювальною аеробікою. Вирішили з подругою організували такий гурток у школі для учнів. Щоб набрати дітей, ми обійшли всі класи. На перше заняття прийшло стільки дітей, що зал не міг всіх помістити. Це було незабутньо: діти, заняття, музика, море емоцій і нових вражень. Я тоді зрозуміла, настільки діти можуть заряджати, додавати позитивних емоцій. Це ні з чим не можна порівняти.

Потім почалося сімейне життя, дітки. До декрету я була регіональним представником київського видавництва “Знання”. Паралельно з подругою Мар’яною Кашубою ми відкрили кадрове агентство по підбору домашнього персоналу, влаштовували співбесіди, підбирали помічниць по дому чи нянь по догляду за дітьми. І знову тема дітей, батьків, виховання….

— Вона втілилася у “Винахіднику”?

— Так. Пазл зійшовся і все це матеріалізувалося у “Винахіднику”. Для мене це велика школа і дар. Тому що вміння вчитися дітям у нас, а нам у дітей, хороший колектив — це дуже велика енергія. Це дозволяє нам створювати свій світ далі і далі.

— На Всесвітній олімпіаді з робототехніки в Малайзії (WRO) українські школярі увійшли в десятку кращих. Діти зі Львова беруть участь у таких олімпіадах?

— У Всесвітній олімпіаді ми ще не брали участі, але третій рік поспіль ми їздимо на Всеукраїнську олімпіаду з робототехніки у Києві. В нас була перемога у підготовчій категорії за правилами змагань Сумо, ми взяли перше місце у 2016 році. Робо-сумо — це початкова сходинка, де діти можуть набути перших навичок, спробувати власні сили та відчути дух змагань.

Японських сумоїстів всі бачили по телевізору, де два спортсмени-борці намагаються виштовхнути один одного за межі кола. У нашому випадку — це два роботи. Робо-сумо поділяється на дві категорії: автономні роботи та керовані. Автономних складають і програмують на виконання завдань. А саме, модель має зорієнтуватися, де вона знаходиться за допомогою датчиків. Далі вона знаходить на полі супротивника і працює за стратегією, яку вибрала дитина — виштовхувати з поля або зупинити натиск.

А є керовані роботи-сумоїсти. Діти за допомогою телефона керують складеним роботом. Тут вже відіграє роль швидкості реакції, орієнтація та чітке втілення стратегії.
Це все підготовчий етап до основних дисциплін Олімпіади. Дітям важливо пробувати раз, два, п’ять, десять. Не здаватися. Важливо, щоб вони мали силу і наснагу — якщо в мене не вийшло цього разу, вийде наступного. І цю віру треба підтримувати. Це найбільша місія і батьків, і викладачів — виховувати в дітей впевненість в своїх силах. Тоді для дитини немає бар’єрів.

— Скільки часу потрібно готуватися, щоб потрапити на таку олімпіаду в Києві? І які вимоги до учасників?

— Щоб потрапити на змагання роботів-сумоїстів, достатньо “хочу!” Потрібно пройти перший курс по робототехніці, дізнатися про основні механізми та електроніку машини і зробити перші кроки у програмуванні. Ми проводимо спеціальний курс, на якому об’єднуємо усіх охочих спробувати свої можливості у цій категорії.

Якщо ми беремо WRO-підготовку (Всесвітня олімпіада роботів), викладач рекомендує сильніших дітей, які пройшли мінімум два рівні робототехніки, освоїли базові поняття побудови роботів, програмування, і основні датчики. Ми підбираємо таку команду, яка в ідеалі складається з програміста і механіка, які дійсно можуть налагоджувати зв’язок, швидко реагувати на різні ситуації. Такий додатковий курс триває півроку.

Вся освіта має бути спрямована на те, щоб запустити в дитині вміння самостійно вчитися, досліджувати, отримувати інформацію. Тоді дитина стає сильною і в будь-якій ситуації знайде вихід.

— Як ти особисто оцінюєш розвиток сфери робототехніки, програмування в Україні? Наскільки це перспективно?

— На даний момент в Україні, робототехніка на етапі зародження, з двома осередками — Київ і Львів. Повноцінні проекти? які реалізовані на сьогодні — це стартапи, спільні розробки і всі, здебільшого, у військовій сфері. Так, вже чули і про проект в логістиці, який використовує «Нова Пошта» і деякі інші поодинокі проекти в інших галузях. Найбільший бум зараз прослідковується в освітньому сегменті — курси для дітей і дорослих по робототехніці. Тому трансформація в суспільстві відбувається: підготована молодь буде вимагати подальшої реалізації свої проектів, тому «лід зрушився»…

— Є діти з старших курсів, які вже пішли працювати в цю сферу?

— У нас поки що немає таких випускників, найстаршим — 15 років.

— До речі, більше менших чи старшокласників, хлопців чи дівчат?

— Дівчатка ходять. Якщо брати дошкільнят від 3 до 6 років, то хлопців-дівчат порівну. Якщо ж брати робототехніку, вже перший-другий класи, то якщо є дві красуні в класі, то це таке велике щастя. Наші хлопці всі задіяні, хочуть їм вгодити, сидіти біля них. Це наш цвіт:)

Є дівчатка, які у нас на курсах вже доходять до робототехніки і вони настільки сильні, знають, чого вони прагнуть, ким вони хочуть стати. У них дуже глибоке розуміння предмету і бачення, чому вони тут.

— Як ти знаходиш баланс, щоб встигати дома, на роботі, з дітьми…

— Загалом, у кожного з нас 24 год на добу, тому знайти більше не виходить, але можна кількість перевести у якість. Тому єдиний метод, який я для себе знайшла, — це якісно проводити час і з сім’єю, і з колективом, і на дозвіллі, і з друзями, і спільно творити нові ініціативи у всіх цих напрямках, і їх реалізовувати… Звичайно, багато чого доводиться відкладати на кращі часи, але завжди треба розуміти, що є на даний момент в пріоритеті.

— Які речі для тебе важливі у вихованні дітей?

— У нас це питання постійно досліджується і поглиблюється. Щоразу шукаю відповіді на нього. В мене діти різного віку — 6 та 11 років. Єдине завдання, що я ставлю перед собою, — щоб вони були щасливими.

Щастя — це коли ми отримуємо результат від спільної роботи, наприклад, кулінаримо, їдемо на велопрогулянку чи переглядаємо фільм і під час того я чую їхній сміх, бачу, як горять їхні очі і б’ються серця… Що вони дійсно живуть в реальному часі. Тому що зараз дуже багато різних забавок, ігор, фільмів, речей, які їх відволікають від самих себе. І ти бачиш, що вони губляться в тому світі. Це, ніби, ти заходиш у великий супермаркет — все кольорове, яскраве і забуваєш взагалі, з якою метою ти прийшов сюди і не хочеться, щоб діти загубили те розуміння: для чого я живу?

Для чого дійсно Господь нас на цю землю спускає? З якою метою? Важливо, щоб наші діти не губили цю іскру. Я прийшов у цей світ, щоб зробити щасливим себе, своє найближче оточення і створити щось, що змінить цей світ у кращий бік.

Коли я бачу цю іскорку в кожному з них — дуже тішуся. От якось ми сиділи на кухні, до нас мала прийти хресна, бо в неї було день народження, і я запропонувала зробити щось своїми руками, подарувати частинку своєї любові. В інтернеті скачали відео і робимо черговий хенд мейд. Я кажу: “Синочку, вже половина дванадцятої ночі. Це дуже пізно.” А він мені каже: “Мамо, як ти можеш взагалі зараз говорити про час, коли ми робимо таку важливу справу!” Я зрозуміла, що можу спокійно йти на пенсію. Те, що я хочу в ньому закласти, — проростає.” Тому я бажаю нам усім, щоб ми не розпорошувалися, а займалися дійсно важливими справами. Головне визначити, яка справа важлива зараз.

— Ми завжди запитуємо в батьків, чи дають вони дітям мобільні розвиваючі ігри? Хто вибирає і встановлює?

— Звичайно, що діти грають ігри. Цей прогрес не можливо зупинити, він вже настільки у нашому житті… Щось забороняти — дуже непедагогічно. Це дає тільки зворотній ефект. Ми з дітьми обговорюємо ігри. Хлопці пропонують одну-дві гри на завантаження. Кожен з них має свою папочку з іграми.

Я питаю: “В чому зміст гри, що в ній можна навчитися?” Вони відразу відповідають: “Ми тренуємо пальці.” В нас всі ігри накачують мускули на пальцях:) Ми домовились, що гра має мати хоча б 5 показників, щоб її завантажити. Я стараюся запустити в них такого хробачка, щоб вони самі собі ставили запитання, і давали відповіді, для чого воно мені? що воно в мені прокачає? що я з тим буду робити?

І вже тоді підбираємо гру яка набрала найбільшу кількість, голосів. Якраз обговорювала з Нестором, що з’явилася нова гра про правила дорожнього руху. Схожих ігор на дослідження території ми ще не пробували, тому будемо досліджувати цей формат….

— Олено, розкажи, що любите робити всією сім’єю?

— Коли ми разом вдома, то, звісно, Lego. Воно у нас живе в окремій кімнаті. Хлопці люблять творче конструювання, обирають тему і обігрують її, закачують з інтернету всі можливі відео, створюють цілі міста. Також багато часу ми проводимо за орегамі. У цій сфері у нас головний Данилко, він робить моделі різної складності, тут для нього немає неможливого. Також любимо покулінарити, разом — вареники і котлетки, а під керівництвом тата і Данилка хлопці готують солодощі: мафіни, печиво, тортики.

Стараємося організовувати часопроведення і на свіжому повітрі — це дача, ліс і гори. Спільні подорожі гуртують, роблять нас сильнішими, поглиблюють розуміння в сім’ї, це мій улюблений формат проведення часу.

— Що тебе надихає на твою творчість, заняття?

— Мене надихають діти, їхні звершення. Те, що вони можуть більше, ніж можна собі уявити.

— Твої побажання всім батькам та дітям.

— Бажаю батькам і діткам вміти брати і давати позитивні емоції один одному. Тому що це єдиний шлях до того, щоб ми росли і для того, щоб наші діти творили.

Nravo Kids бажає Олені, її сім’ї та колективу “Винахідника” розквіту і позитиву на шляху зростання!

За цікавими новинами та історіями файних батьків можна стежити у  Спільнота Nravo Kids. Приєднутеся:)