Казка про сильного Ведмедя і мудрого Лиса

Маємо нову казку від Оксанки Ничипорук. Літературні казки проєкту Nravo Kids про реальних персонажів наших ігор, які переживають пригоди, гарні емоції та випробування і знаходять на своєму шляху багато цікавого та хорошого. Звичайно, тут є чарівність і магічність казки, але герої самовдосконалюються тільки завдяки своєму досвіду й отриманим знанням. А ще вони позитивні, милі й мудрі. Далі говорить фантазія :)

Жив-був у Музичному Лісі Ведмідь. Величезний та сильний. Якось він задумався над тим, хто у їхньому лісі найсильніший? “Могутніших за мене немає,” — вирішив Ведмідь. Але він ніколи не мірявся силою з іншими звірами. То ж вирішив пройтися лісом і запитати в зустрічних звірів, чи є в лісі хтось сильніший за нього?

Йде Ведмідь лісовою стежкою, а назустріч йому Лис біжить. Каже Ведмідь: “Привіт, Лисе! Зупинись на хвильку, хочу в тебе дещо запитати.”

“Питай”, — муркнув Лис. “Скажи мені, чи є хто у лісі сильніший за мене?” — запитав Ведмідь. Лис йому вже хотів відповісти, що нема йому рівних за силою, але передумав. “Навіть не знаю… Я чув, що є сильніші звірі в нашому лісі. Треба це перевірити,” — подражнив Лис Ведмедя.

“А хто може бути за мене сильнішим?” — мало не викрикнув Ведмідь. Поки він не думав про свою силу, то й мороки йому не було, а тепер геть втратив спокій. “Зробімо лісові змагання, — запропонував Лис, — так і дізнаємося, хто найсильніший.”

Скликали вони звірів на галявину, щоб позмагатися. Суддею обрали сову — наймудрішу птаху.

блог Nravo Kids

Став Лис на середину і каже: “Чи всі є?” З-за дерев почулися голоси: є, є, я є, всі є. Але на галявину звірі не виходили, бо тут зібралися і лисиці, і зайці, і вовки, і миші, і птахи — а вони не всі між собою дружать. То тільки хвости та вуха стирчали з-за дерев.
Каже Лис голосно, щоб усі почули: “Хто виконає всі три завдання найкраще, того будуть називати найсильнішим у лісі!” Звірі схвально загули різними голосами.
Тоді рудий хитрун повідомив: “Перше випробування — треба відкотити величезний камінь, який впав на джерело, щоб вода знову потекла, а струмок не засохнув.”
Всі звірі залишалися на галявині і ходили до струмка по черзі. Чекали, хто ж прийде і скаже, що відкотив камінь. Перший пішов Ведмідь. Довго чекали на нього. Аж ось приходить — геть зморений, аж шерсть мокра. “Не зміг я, — тихо каже, — той камінь відкотити”. І прихилився до дерева, задумався наш Ведмідь…
Один за одним звірі бігали, але ніхто так і не зрушив з місця того каменя. Тоді Лис покликав усіх разом відкотити велику каменюку. Попихтіли всі добряче, але й справилися!
Знову вийшов Лис на галявину: “Ми не дізналися, хто є найсильнішим, але як гарно, що струмок розчищений і всі отримають воду.” Звірятка тепер юрмилися на галявині вільніше — у всіх значно покращився настрій.
А Лис закликав показати силу і спритність. “Є в нашому лісі гнучкі дерева, що можуть згинатися і знову розпрямлятися, як пружини. От хто натягне таке дерево до низу за верхівку, того й називатимемо найсильнішим”, — сказав Лис усміхаючись.
Знову звірята пробували впоратися самотужки, але нікому не вдалося. Ведмідь також взявся до справи, але не міг дострибнути до верхівки дерева. Аж тут з дупла вискочила Білочка і нагнула вершечок, а Ведмідь підстрибнув, схопив його і зігнув дерево вдвоє. А тоді відпустив і деревце вирівнялося, тріпочучи своїми листочками на вітрі.  
Всі звірята загули радісно, а лис каже: “Таки ти, Ведмедю, показав найбільшу силу. Ну що будемо далі змагатися? Я маю ще третє завдання, але це тільки тобі під силу.”
“Та ні, досить”, — каже Ведмідь. “То я вже знаю, хто в нашому лісі найсильніший — це усі ми разом!” Він подивився на дерево і, шукаючи серед гілля білочку, гукнув: “Дякую, Білочко, за допомогу!”
Тоді ведмідь каже до Лиса: “Найсильнішім бути легко, коли є поряд ті, хто тебе підтримують! А тепер кажи, Лисе, які ще є в нашому лісі місця, де треба моєї сили?”
“Недавно була буря, старі дерева попадали на стежки, добре би було це прибрати,” — мудро зауважив Лис. Звірята домовилися, що найбільші дерева відтягне ведмідь, а з гіллям менші жителі лісу легко справляться.
Після такого насиченого дня усі задоволені, з купою вражень розійшлися по домівках, а Ведмідь пішов їсти мед та ягідки — бо за час змагань нагуляв добрий апетит. А Лис вмостився на пеньок і дивися, як гарно заходить сонце. Він усміхався і думав про те, від чого кожен може ставати кращим і почуватися задоволеним.
Тут і казочці кінець, а хто слухав — молодець!