Блог команди Nravo Kids

КОЛОНКА ОКСАНКИ: Вчимося вчитися Або Навіщо нам здалися ті оцінки?

21.09.2017

Подруга поділилася дописом, що її син-першокласник не розуміє значення оцінок — за них нічого не купиш, ні на що не обміняєш… Тільки подумати, скільки мудрості в цьому запитанні. Сподіваюся, що покоління, для яких цінність не в цифрах, дипломах і бюрократичних галочках, проживуть свої життя більш усвідомлено. Бо мало хто з батьків сьогодні скаже дитині: вчися, щоб мати медаль, диплом. Он свої освіти/дипломи не знати кому показувати:(

У цьому дослідженні чи навіть огляді я хочу пояснити собі: як вчитися так, щоб отримати потрібний результат, засвоїти матеріал, вивчити мову чи програму? Думаю, що це багатьох цікавить. ЗНО і ходіння до репетиторів — це, як на мене, також пережиток, який поступово буде відходити. Якось не вкладається в голову навіщо роками вчитися, а потім включати експрес-програму з тим самим наповненням?

Тим, що вдалося знайти, ділюся і щиро вірю, що це принесе користь усім читачам та їхнім дітям чи малим друзям. Рецептики від дослідників, як вчитися з користю у 3 і в 33х3 підкріплюватиму посиланнями на мудрих людей та джерела, щоб ви самі перевірили, як воно є. Розвиваймо критичне мислення:)

Що треба вміти, щоб тебе взяли на роботу?

В наш час є нормою те, що молода людина буде більше, ніж три рази змінювати професію (джерело). Хто ще не згоден, що варто вміти вчитися?:) Хоча, правда в тому, що ми не до кінця (або й зовсім мало) розуміємо завдання, які будуть вирішувати в своєму житті наступні покоління. Те, що показує найближче поле видимості, вражає швидкими змінами. Це своєрідний потік, який так чи інакше затягує всіх. І якось, як мінімум, не хочеться щоб наші діти після років навчання не знали, що ж тим усім вивченим/невивченим робити?

У 2015 році необхідна десятка навиків отримати роботу виглядала так:

  1. комплексне вирішення проблем,
  2. координація з іншими,
  3. управління людьми,
  4. критичне мислення
  5. вміння вести переговори,
  6. контроль якості,
  7. орієнтація на сервіс,
  8. судження та прийняття рішень,
  9. активне слухання,
  10. креативність.

У 2020 їх пріоритетність визначають так:

  1. комплексне вирішення проблем,
  2. критичне мислення,
  3. креативність,
  4. управління людьми,
  5. координація з іншими,
  6. емоційний інтелект,
  7. судження та прийняття рішень,
  8. орієнтація на сервіс,
  9. вміння вести переговори,
  10. когнітивна гнучкість.

За п’ять років креативність перескочила або виросла з 10-го на 3-тє місце (джерело). У цьогорічному Звіті про людський капітал пишуть, що багато сучасних освітніх систем вже не спроможні давати навички для роботи на ринках праці”. Кому ж то знати як не нашим студентам? По суті, ми маємо вчитися разом із дітьми-школярами чи й дошкыльнятками — творчості, критичному мисленню, комплексно підходити до вирішення питань. Залишити дітей сам на сам з шкільною системою освіти на даному етапі — не варіант. Хоча, на зустрічі з психологами і викладачами альтернативних шкіл, я почула таку думку, що в будь-якій школі дитина візьме для себе достатньо, щоб дати собі раду, маючи здорову психологічну підтримку від батьків.

У статті підліткового та сімейного психолога, психотерапевта Дани Нечипорук про психотипи дітей, вправи на включення мозку та детективну діяльність батьків дууже класно передано атмосферу, яка потрібна дітям для розвитку в середовищі сім’ї. А без цього навіть у чудовій школі дітям вирулювати складно.

Вчимося: що юзати, а що геть викидати?

Зубріння, перечитування та заучування на пам’ять — то є трата часу. В курсі про критичне мислення на сайті Prometheus є цілий розділ про ефективні методи навчання і нулячі, якими ще успішно послуговувалися десяток років тому в школах, університетах і значною мірою так воно залишається. Тому зубріння, підкреслення, перечитування — то можна мітлою вимітати геть і не давати дітям такої моделі навчання.

Краще працює постійне засвоєння інформації за певним розкладом, стратегія планування часу — по трішки щодня, а не раз на тиждень. За сто років досліджень люди побачили, що на закріплення інформації дуже добре впливає її відтворення: пригадування того, що вивчили, розповідання іншим. Якщо ви можете пояснити комусь вивчене, ви це розумієте.

Навіть занотовування приміток — краще, ніж перечитування. (Досі пригадуються викладачі, які говорили, що треба робити конспекти і перечитувати після лекцій:(

Джон Данлоскі, експерт з покращення ефективності навчання (відео) переконує, що чим більше часу приділяти методу вивчення і закріплення з постійним відтворенням інформації, тим довше вивчене буде в нашій пам’яті. В моєму розумінні це виглядає десь так: вчиш і застосовуєш постійно на практиці.

Ще один дослідник Джеф Норман каже, що треба накопичувати теоретичне і практичне знання, дослухатися до фахівців і осмислювати, а не просто ними “напихатися”. Запам’ятовування інформації та її вивчення — абсолютно різні речі.

Дослідник процесів запам’ятовування інформації Боб Бйорк (відео) пояснює засвоєння знань як процес пов’язування нової інформації з уже відомою. І чим більше знань з певної галузі, тим тісніше і частіше вони взаємопереплітаються. Більше того, наша пам’ять створює нові місця для нової інформації. А щоб запам’ятати краще щось нове, треба пов’язати це з тим, що вже відомо мозку.

У нашій пам’яті довше тримається те, що ми частіше пригадуємо. Кращому засвоєнню сприяє перевірка того, що ми вивчили і зворотній зв’язок.

Дослідники радять структурувати знання, узагальнювати, виділяти найголовніше. Краще переключатися з одного на інше, а не просто повторювати одне й те ж в надії, що “затовчеш” це в свою пам’ять. І ще дуже важлива самоорганізація під час навчання. Чим раніше цього навчиться школяр, тим йому ж буде краще:)

А на останок цього пункту провокативна теза про освіту з лекції Валерія Пекаря «Ойкумена чи околиця: доля націй у XXI столітті» (Джерело).

“Є величезна проблема – освіта наступного покоління. Єдине, що можна сказати, що будь-які знання, які ви зараз отримуєте, вам ніколи не знадобляться. Але спосіб мислення, який ви отримуєте, це він вам знадобиться і він уможливить ваше успішне життя у фазовому переході і після нього”.

Як на мене, розуміння механізмів, як вчитися і спосіб мислення якраз і необхідні сучасним поколінням в тому фантастично по-різному описуваному майбутньому.

Як ми вчимося: мозок + різні види інтелекту

6 важливих фактів про те, як вчиться наш мозок (джерело):

  • Мозок використовує 50% своїх ресурсів на зір, і процеси, що відбуваються в ньому, перетворюють побачене на інформацію.
  • Краще запам’ятовуються великі «картинки», ніж деталі.
  • Сон дуже впливає на навчання та пам’ять.
  • Відсутність сну знижує здатність засвоювати нову інформацію.
  • Ми запам’ятовуємо краще, коли вчимо інших.
  • Навчання ефективніше, коли інформація чергується.

Вчитися не легко. Щоб розбиратися детально в чомусь, треба витрачати час і зусилля. Ведучі курсу “Мистецтво повсякденного мислення” діляться своїм досвідом (відео), якою оманливою може бути легкість сприйняття — тобі здається, що ти все прекрасно зрозумів і далі ти не перевіряєш себе, не закріплюєш знання, а з часом вже не зможеш цього пригадати. Без цікавості та зусиль далеко не заїдеш.

Чудова порада, яку візьму і для себе: діліться з друзями тим, що дізналися, і для себе закріпите, і їм підкинете корисних знань. Але без занудства і з художниками не про вищу математику:)

Лауреат Нобелівської премії Деніел Канеман з свого досвіду пропонує спосіб покращити повсякденне мислення — вправлятися у кількох вибраних напрямках. Ми не можемо одночасно поглиблювати розуміння усіх сфер (а від дітей хочемо чудових оцінок чи знань з усіх предметів:). Іти навпростець і намагатися знайти успіх всюди — не найкращий шлях.

Канеман пояснив, чому не існує якогось універсального методу навчання для усіх. Все просто — сфери діяльності надто різні, як і розвинуті види інтелекту в кожному із нас. Як людина з таким-то інтелектом, я можу легко освоїти певну сферу, а в іншій мені потрібно докласти більше зусиль.

За теорією американського психолога Говарда Гарднера (більше тут) люди мають не один інтелект, а кілька автономних.

  • Вербально-лінгвістичний інтелект – відчуття слова в усній (ведучий, оратор, політик, оповідач) або в письмовій формі (журналіст, драматург, поет, редактор).
  • Музичний інтелект – чуття звуку й емоційна здатність реагувати на нього (від любителя до музичного критика, композитора, диригента чи музиканта).
  • Логіко-математичний інтелект – здатність вирішувати абстрактні проблеми, логічні головоломки, ставити запитання, експериментувати, формулювати наукові гіпотези, виділяти головне і другорядне та розуміти причинно-наслідкові зв’язки.
  • Тілесно-кінестетичний інтелект – вміння виражатися рухом, танцювати, бігати, стрибати, торкатись, жестикулювати, відчувати гармонію тіла й розуму. Тут поєднуються координація, баланс, спритність, сила, гнучкість, дотик.
  • Просторовий інтелект – розуміння картин та образів, здатність уявляти світ та відтворювати власні зорові враження (художник, скульптор, архітектор, садівник, картограф, інженер). Зорове сприйняття поєднується з тим, що вже знаємо, з пережитим досвідом, емоціями та образами, дає тонке сприйняття кольорів, ліній, станів, форм, простору та взаємозв’язків між ними.
  • Міжособистісний інтелект – здатність швидко розпізнати та оцінити настрій, наміри, мотивації та почуття інших людей, налагоджувати вербальну та невербальну комунікацію, вміння вирішувати конфліктні ситуації, здатність довіряти, поважати, керувати та мотивувати інших. У дітей він проявляється в тому, що вони помічають та реагують на настрій оточуючих.
  • Внутрішньоособистісний інтелект – чітке розуміння себе (бачення власних переваг та недоліків), свідоме сприйняття внутрішнього настрою, намірів, мотивації та бажань; здатність до самодисципліни, саморозуміння й самооцінки. Людина, яка має даний тип інтелекту, почуває себе краще при можливості обмірковувати дії, вчинки та робити самооцінку.
  • Натуралістичний інтелект – здатність навчатися за допомогою природи. Такі люди, діти отримують задоволення від дій, пов’язаних із природою: спостереження за птахами, колекціонування метеликів і комах, дослідження дерев або догляду за тваринами, походи в гори. Є тяга вивчати екологію, природу, рослини і тварин. Для них важливо, щоб навчання проходило на відкритому просторі.
  • Екзистенційний інтелект – здатність філософствувати, медитувати, вивчати історію, культуру релігії, обговорювати «життєві питання».

Сам дослідник і автор теорії множинного інтелекту погоджується, що це не весь перелік інтелектуальних здібностей людини. Винайдена більше 20-ти років тому теорія користується популярністю серед сучасних дослідників і педагогів і творців нової шкільної програми.

На одній із зустрічей з дослідником дитинства Максом Бакшаєвим я запитала в нього: як краще для дітей, розвивати сильні види інтелекту чи навпаки, підтягувати слабкі? Він чесно сказав, що немає однозначної відповіді. І, даючи зараз волю моєму екзистенційному інтелекту :), можу риторично запитати – хіба ми можемо жити за універсальними правилами, працювати, вчитись чи створювати?

Добра запорука навчання з малючих років

З добрих книг для батьків, а саме у Джона Медіни в книзі “Правила розвитку мозку” вичитала про перших 4 інгрендієнти для доброго розвитку дитини:

Грудне вигодовування протягом року

Мамине молоко має інгрендієнти, необхідні мозку дитини для росту після народження, які самостійно він виробити не може. З основних, це  амінокислота таурин та жирні кислоти Омега-3.

Багато спілкування з дитиною

Автор описує дослідження тривалістю у 40 років, які показали, що на розвиток та успішність школярів впливає те, як часто і наскільки збагаченою мовою батьки спілкуються з дітьми ще з раннього віку. Для позитивного впливу на мозок потрібна розмова з живою людиною!

Довербальні немовлята обробляють великий об’єм словесної інформації, навіть якщо ми не можемо побачити, що вони її засвоюють. Часті розмови порівнюють з добривом для нейронів.

Некерована рольова гра

Діти, яким дають час на невимушені ігри без правил, які їм до вподоби є більш творчими, стійкішими до стресу, здібніші до мови, мають кращу пам’ять та соціальні навички.

Заохочення зусиль, а не IQ

Досягнення, за яке хвалять, дитина вважатиме успіхом. Те, що вирізняє сильних виконавців від слабких, — це зусилля — добра старомодна нейронна робота ліктями, цілеспрямована практика. З погляду психології зусиллям є часткова  готовність сфокусувати свою увагу, а потім втримувати цей фокус.

Американські 30-річні дослідження, які описує Джон Медіна, показали: діти, чиї зусилля заохочують, успішно розв’язують на 50-60% більше складних математичних завдань, аніж діти, яких хвалять за інтелект. Вони вірять, що помилилися через недостатні зусилля, а не тому, що з ними щось не так і можуть виправляти помилки просто більше стараючись.

Ще пару слів про те, як вивчають світ малюки:) Вони — чудові імітатори. Все починається з контакту, коли ми хочемо діток навчити усміхатися, дивитися в очі.  А річна дитина може пам’ятати протягом тижня те, що бачила один раз. У півтора роки діти можуть зімітувати подію, яку бачили один раз чотири місяці тому.

Якщо малюки можуть “вмонтувати” у свою пам’ять складну послідовність подій після одного спостереження, уявіть, що вони можуть увібрати за години, проведені онлайн чи перед телевізором. Не кажучи вже про те, що вбирають у себе діти, спостерігаючи поведінку своїх батьків 24 години на добу. Бачите, як все просто. Не треба паритися, як ту дитину вчити, вона сама все чудово вивчає:)

І для розривки у цій величезній змістовній статті легкий штрих і посилання на матеріал про сприйняття світу малюком від Тараса Прохаська (стаття). Море позитиву наберетеся:)

Завершу про малюків тим, що НЕМАЄ двох мозків, які однаково розвиваються. Як каже Джон Медіна, мозок дотримується індивідуального графіку розвитку, як і дитяча особистість. Кожен проходить стадії розвитку у своєму власному темпі. “З мізками наших дітей немає проблем, — каже Джон Медіна. — Проблема лише з нашими теоріями.”

Школа та освіта

А тепер скажіть, як знаючи все оце віддавати дитину в школу? Хто її там у рипаючій по всіх швах системі може нормально навчити? Наскільки в альтернативних школах ситуація краща, ніж у державних? Так, ситуація дійсно нагадує експеримент. Шкільна реформа відбувається, Новий закон “Про освіту” ухвалили. І за останні роки альтернативних шкіл у найбільших містах України стає все більше: від близько 70-ти у Києві до десяти у інших містах-мільйонниках. А ми всі учасники якогось рухомого процесу, де все тільки визріває і взаємодіє.

Пригадую, як довший час говорили про те, яка добра фінська система освіти і чи може бути так у нас? Але у кожній країні система освіти не стоїть на місці. Ті ж фіни зараз вносять зміни і будуть це робити з кожним новим етапом розвитку.

“Розглядати школу в будь-якій країні, у будь-якій системі окремо від моделі держави і суспільства немає сенсу. А в нас, в Україні, наразі немає узгодженої моделі суспільних відносин, яку ми бачимо як бажану”, — пише на блозі бізнес-тренер, засновник творчо-спортивного дитячого табору «ЕкстреМал» Сергій Чумаченко (джерело).

І це в десятку! Вкотре чую, що школа це не про знання у чистому вигляді, та й не можемо ми створити нову освітню програму, відірвану від нашого менталітету, суспільних норм. Бачите, якщо копнути глибше, то ми всі з вами — малі, дорослі чи старі, багатодітні чи childfree — пов’язані, бо у формуванні школи головне – цінності, на яких базується життя суспільства.

Критик американської системи освіти Джулі Літкотт-Гаймс у книзі “Як виховати дорослого” закликає батьків: “Вдома ми, батьки, можемо і мусимо навчити наших дітей мислити, замість того, щоб механічно здійснювати якість процеси здобуття інформації та життєвого досвіду. Цього можна досягнути правильно розмовляючи про те, що вони вивчають, відчувають і вирішують. Дітей МОЖНА ВЧИТИ ДУМАТИ змалку. Якщо ми хочемо, щоб діти навчилися думати власною головою, ми ПОВИННІ СПОНУКАТИ її до діалогу, ОПИРАЮЧИСЬ природному прагненню давати відповіді, говорите те, що нам відомо, залагоджувати їхні проблеми, перешкоджаючи їхньому мисленню.”

Не можу не погодитись з такою тезою Джулі Літкотт-Гаймс: “Не дозволяйте дітям просто “відбувати школу”.

Я бачила це дуже добре у школі, мало того, сама так робила кілька років і це реально втрачений час. Школа не для того, щоб отримати медаль, супер-знання чи якесь визнання, але це місце, де кожна дитина має щось брати для свого розвитку. Інакше, навіщо ходити у школу? Бо треба атестат, бо далі здобувати вищу освіту і т.д. — це вже не працює.

“Світ настільки швидко змінюється, що 80% професій, які існують зараз, зникнуть у найближче десятиліття. Ми не знаємо, у який професійний світ вийде дитина! Школа втратила ексклюзивну роль передавання знань. Сучасний учень набагато краще за дорослих володіє технологіями, які відкривають доступ практично до всієї інформації.” (джерело)

Джон Медіна, наприклад, переконаний, що наш мозок байдужий до навчання, бо йому залежить на виживанні: “Мозок завжди переймається безпекою і він байдужий до оцінок у школі.” Я не хочу применшити ролі школи і того, як багато люди з неї беруть. Але від того, яка ця школа залежить життя кожного із нас.

Психолог Світлана Ройз каже, що завдання школи у розкритті потенціалу учня (інтерв’ю). Природній інтерес досліджувати світ, вчитися пригасає у підлітковому віці на певний час, а далі потреба “рости” знову зростає. Але якщо у дитини немає інтересу до навчання, то це не природно. Щось йде не так.

Дуже сподобалося інтерв’ю на цю тему з Анною Варгою, членом IFTA (Міжнародна асоціація сімейних психотерапевтів), де вона говорить, що підсилити інтерес можна створюючи так званий розвиваючий дискомфорт (джерело). Це звичайно більше підходить для старшокласників, бо на початку для дитячого розвитку справді необхідне відчуття безпеки і комфорту.

Відомий експерт з питань освіти сер Кен Робінсон (відео+стаття) написав книгу-інструкцію — “Школа майбутнього” — про те, як перетворювати школи, університети й інші навчальні заклади на місця, де розвиватиметься людський потенціал. Він вважає поганим те, що в школах ставлять акцент на теоретичних дисциплінах. Це призводить до того, що освітня система ігнорує ремісничі професії, вважаючи їх другосортними, призначеними для тих, хто погано вчиться.

“Традиційно вважається, що розумні діти вступають до університету. Всі решта покидають науку і шукають роботу або йдуть в технікуми опановувати якесь ремесло. І цей поділ на касти – тих, хто вчиться в університеті, і тих, хто обрав прикладний фах – одна з найбільш руйнівних проблем у галузі освіти.”(джерело)

Здорова економіка – та, де люди мають ідеї нового бізнесу й здатність реалізувати їх та створити робочі місця і школа має готувати до цього дітей. Описана Кеном Робінсоном програма уроків праці у середній школі каліфорнійського міста Себастополя дуже добре показує, яким підходом класно керуватися, запроваджуючи щось у школах: “Вона (програма) виховує в них підприємницький хист – ось що справді важливо. Не просто допомагає їм у майбутньому вступити до коледжу, а показує учням, що вони можуть перетворити свої ідеї на товари, які можна продавати. На мою думку, це відкриває для них цілком новий спосіб мислення…”

Приправимо цю всю науку чимось смачним, бо без цього ніяке навчання в голову не йтиме (кожна бабуся мене в цьому підтримає!). Маю шість здорових сніданків школяра (стаття) і оптимістичну віру, що цей матеріал надихне кожного читача взяти для себе щось корисне. Чекаю на ваші відгуки і історії, які методики навчання працюють у вас? І якою бачите ви школу майбутнього ?

До зустрічі у Спільноті Nravo Kids!